Смекни!
smekni.com

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення (стр. 1 из 9)

План

Вступ

1. Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

2. Приватна і колективна власність: аспекти взаємодії

3. Роль, призначення і використання державної власності як виду колективної

4. Власність у системі виробничих відносин

а) економічний зміст власності

5. Функціональні форми власності

а) загальноприйняті форми власності

б) принципи формоутворення власності

в) форми власності у країнах з ринковою економікою

6. Новітні тенденції у розвитку відносин власності

7. Відносини власності в Україні

Висновки

Список літератури


Вступ

Я обрала цю тему, бо, як відомо, Україна має перехідний тип економіки. В процесі його встановлення відбулося знищення одних форм власності і поява та зародження нових. Це один з трансформаційних процесів переходу економіки.

Оскільки відносини власності становлять основу організаційно-економічних відносин, для України процес трансформації форм власності виявився складним і болючим. Я збираюсь в курсовій роботі дослідити його особливості й закономірності.

Традиційно склалося, що для розгалуження й класифікації форм власності використовується історичний підхід. Я намагатимусь його дотримуватись висвітливши домінуючі об’єкти власності, притаманні для певних історичних умов, які теж знайдуть місце у моїй роботі.

Як відомо, існує декілька класифікацій форм власності.

Опрацювавши літературні матеріали, я намагатимусь охарактеризувати принципи формоутворення власності кожної з форм.

Найважливішим у роботі, на мій огляд, буде висвітлення сучасного стану відносин власності в Україні: особливості землі та інформації як об’єктів власності, переваги корпоративної форми власності.

Власність відноситься до числа найбільш важливих та важких проблем економіки та економічної теорії. Історія економічного життя суспільства в періоди підвищеної соціальної активності веде до перерозподілу об’єктів та прав власності. Перехідна економіка Росії служить для підтвердження цієї історичної традиції.

Економіка – це, перш за все господарство. Але там, де є господарство, повинен бути і господар. Кожний економічний об’єкт, кожний ресурс, кожний продукт повинен мати свого господаря. З економічної точки зору господар – особа,яка залучає об`єкт до економічних процесів, яка прагне використати його найкращим чином, вилучити з нього більше користі.

Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Загальновизнано, що питання власності – це один з головних питань, яке визначає генерацію, існування та шляхи розвитку людського суспільства.

Фактор обмеженості життєвих благ та економічних ресурсів потребує не тільки розробки окремого порядку їх розподілу, але й встановлення якихось правил контролю над ними. Кінцеві товари та економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути рівнодоступними для розпорядження, використання абсолютно всіма членами суспільства. Якщо б це було б так, то в суспільстві був би безлад.

Власність – закріплення права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за економічними суб’єктами.

В кожну історичну епоху власність як економічна категорія віддзеркалює всю систему соціально-економічних відносин. Форми власності її різновиди відповідають соціально-економічній системі, яка слалася на всіх її рівнях.

Отже , метою даної роботи є розгляд структури власності: її соціальної, юридичної та економічної сторони; вивчення різних форм власності, зокрема державної як основної форми власності.

економічний власність державна приватна


1. Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Власність – не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності не є остаточно вирішеною. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, б людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступила у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розвитку цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагала конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не видно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження та користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність «кражею».

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші – як основні економічні відносини, а треті – як висхідні чи первинні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність – це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносини власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати, споживати.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження – привласнення лежить в основі відносин власності.

Власність – це відношення між людьми, які створюють цілу гаму відносин між її учасниками, а також між ними та суспільством в обличчі держави. Соціальна суть таких відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Для більш повного розуміння про власність слід визначити те місце, яке належить їй в системі суспільних відносин.

По-перше, власність – це основа, фундамент усієї системи суспільних відносин. Від характеру форм власності, які затвердилися залежить і форми розподілу, обміну, споживання. Так, в ринковій економіці переважає приватна власність.

По-друге, від власності залежить станпевних груп, класів,прошарків суспільства, можливістьїх доступудо використання всіх факторів виробництва.

По-третє, власність є результатом історичного розвитку. Її форми змінюються в результаті зміни шляхів виробництва. До речі, головною силою цієї зміни є розвиток виробничих сил.

По-четверте, хоча в межах кожної економічної системи існує якась основна специфічна для неї форма власності, це не виключає існування інших її форм, як старих, які перейшли з колишньоїекономічної системи, так і нових, своєрідних паростківпереходу до нової системи. Переплетіння та взаємодія всіх форм власності позитивно впливає на весь хід розвитку суспільства.