Економічна сутність лізингових відносин
ВСТУП
Організаційно-економічний механізм лізингу, його сутнісні елементи у вигляді орендних відносин успішно застосовувалися практично на всіх етапах розвитку людського суспільства при різних способах виробництва, хоча спочатку уявлення про багатство, достаток і успіхи люди пов'язували виключно тільки з поняттям "власність".
За давніх-давен як велике відкриття було виявлено, що для отримання доходу не обов'язково купувати і мати необхідне майно, землю та інші засоби у власності, а достатньо мати право на їх використання і отримувати бажані блага. У 350 р. до н.е. Аристотель стверджував, що багатство полягає у користуванні, а не в праві власності. Можливість володіти речами без права власності на них і мати блага від володіння, становлять основу лізингових відносин, що стало одним з найбільших досягнень людського розуму. Перша у світі лізингова компанія "Бірмінгем Вагон компані" була зареєстрована 20 березня 1855 р. у Великобританії. Вона спеціалізувалася спочатку на здачі в лізинг залізничних вагонів для перевезення вугілля й інших мінеральних ресурсів, а потім – машин і обладнання. У 1940 році, коли у світі був накопичений значний досвід лізингових операцій, президентові США Ф. Рузвельту довелося довго доводити американському Сенату, що доцільно не продавати есмінці, танки та інше військове спорядження країнам – союзникам по Другій світовій війні, а передати його їм на умовах оренди (лізингу). Упродовж Другої світової війни лізинг набув значного поширення як засіб фінансування поставок обладнання за рахунок коштів, що надавалися в рамках урядових контрактів. 11 березня 1941 р. був прийнятий закон про ленд-ліз, обсяги поставок по ленд-лізу становили 49,1 млрд. дол. (військова техніка, обладнання, що мало подвійне застосування як щодо військових, так і щодо цивільних цілей, а також матеріали і сировина). Особливо поширився лізинг в США після другої світової війни. Спочатку лізингові угоди укладалися в невеликих обсягах, а згодом в лізинг стали масово надаватися основні засоби виробництва: технологічне обладнання, машини, механізми, судна, літаки. У середині 70-х років лідером в освоєнні лізингу стали США, американська економіка постала перед необхідністю широкого оновлення основних фондів. Причин тому було декілька, але серед них найважливішими були фізичний знос значної частини засобів виробництва і прискорений моральний знос, викликаний зростанням цін через енергетичну кризу 1973-1974 рр., що зробило невигідним використання енергоємного устаткування. І зараз США є явно вираженим лідером як по валовому об'єму лізингових послуг, так і по частці лізингу в загальному об'ємі інвестицій. У США частка лізингу в нових інвестиціях в країні складає більше 30 %. Для порівняння, аналогічний показник для України, за даними різних публікацій, складає 2%.
На Міжнародній конференції в 1974 році [14, с.9] провідними фахівцями в галузі економіки були розглянуті такі ознаки лізингу:
а) тривалість лізингу не менше 75% терміну експлуатації майна, або
б) передбачена повна або суттєва виплата вартості майна протягом терміну дії договору, або
в) передбачена можливість відновлення лізингу за зустрічне задоволення, яке істотно менше існуючих ставок періодичних платежів на відкритому ринку на той самий період.
У Бельгії фахівці у сфері лізингових відносин користуються поняттям "фінансова оренда". Розглянемо основні ознаки, наявність яких свідчить про укладення договору фінансової оренди (лізингу):
а) обладнання має використовуватися орендарем тільки в професійних цілях;
6) обладнання має бути придбане орендодавцем, з метою його подальшого здавання в оренду і відповідати вимогам майбутнього орендаря;
в) термін оренди повинен співвідноситися з терміном експлуатації обладнання;
г) установлюється такий розмір орендної плати, який дозволив би повернути вартість орендованого майна орендодавцеві впродовж терміну дії договору;
д) у контракті повинно бути передбачене право орендаря стати власником орендованого майна після закінчення терміну оренди за погоджену в договорі ціну, що відповідає залишковій вартості обладнання
Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 року [8, с.47-57] дала таке визначення:
Угода фінансового лізингу – фінансова операція, що включає такі характеристики:
а) орендар визначає обладнання і вибирає постачальника, не покладаючись у першу чергу на досвід і думку лізингодавця;
б) обладнання отримується орендодавцем у зв'язку з договором лізингу, який укладений (і постачальник поінформований про це) або повинен бути укладений між лізингодавцем і користувачем;
в) періодичні платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, визначаються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості обладнання.
В економічній зарубіжній і вітчизняній літературі на сьогодні поки що не існує єдиного, найбільш оптимального визначення поняття “лізинг”. У світовій економічній спільноті поняття "лізинг" використовується достатньо широко. Міжнародне трактування цього терміну зовсім не виключає відмінностей при його вживанні в різних країнах. Певний інтерес представляє аналіз лізингу в західній економічній літературі. В Англії використовують термін "leasing", який не має аналогів у російській і українській мовах. Часто в економічній літературі лізинг трактується як передача матеріальних цінностей у тимчасове користування, що нагадує традиційну оренду, проте, насправді, це різні категорії. Французький аналог лізингу – "Credit bail" (кредит-оренда) в дослівному перекладі також розглядається багатьма фахівцями як синонім оренди, тоді як насправді кредит-оренда є частиною лізингу. У законодавстві Бельгії й Італії лізинг розкривається через такі терміни: “location financement” (фінансування оренди) і "Oper-azion di locazione finanziaria" (операції з фінансової оренди), які не відображають усієї суті лізингових відносин. Англійські фахівці застосовують терміни "leasor" – сторона, яка передає майно в тимчасове користування, і "leasel" – сторона, яка приймає майно в тимчасове користування. Пряме смислове перенесення цих термінів в російську та українську мови лише ускладнить характеристику лізингу. В Україні сторони, які беруть участь в орендному договорі, іменуються: "орендар" і "орендодавець". Це пояснюється тим, що до 1995 року лізингові операції регулювалися інститутом оренди, оскільки була відсутня нормативно-правова база про лізингові відносини. Але такі назви сторін не відповідають дійсному стану речей і реальному обсягу їх прав і обов'язків у лізингових відносинах. У нашому дослідженні суб'єктів лізингової операції ми пропонуємо називати "лізингоотримувач" і "лізингодавець".
Так, у Цивільному кодексі України дане таке визначення: за договором фінансової оренди (договору лізингу), орендодавець зобов'язується придбати у власність вказане орендарем майно у визначеного ним продавця і надати орендареві це майно за плату в тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей. Орендодавець в цьому разі не несе відповідальності за вибір предмета оренди і продавця[4 с.261].
У вітчизняній економічній літературі лізинг трактується по-різному: як оренда, довгострокова оренда, середньострокова оренда, різновид орендних операцій, єдині господарські боргові відносини, специфічна форма кредиту, майновий кредит, складна торгово-посередницька операція і так далі.
На нашу думку, наведені визначення лізингу, які виведені або спираються на орендні відносини, не є повними. Це пояснюється різними відмітними особливостями лізингу й оренди, що мають єдину економічну суть (докладніше ці відмітні особливості аналізуватимуться далі). Визначення, в яких під лізингом розуміються відносини, що виникають у процесі передачі майна в тимчасове користування (за Чекмаревою О. [19, c.9]) – безумовно вірні, але є однобічними і не відображають основних цілей й завдань, що вирішуються за допомогою лізингу.
На наш погляд, лізинг – це один зі способів організації і фінансування інвестицій у специфічній формі товарного кредиту, оскільки в результаті відбувається інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів. Зовні ж ці відносини проявляються в кредитній формі. Наприклад, за формою організації позичкової вартості лізинг зовні схожий з товарним кредитом, оскільки лізинг також припускає вкладення коштів в основний капітал на основі повернення. Лізингодавець надає техніку та обладнання (елементи основного капіталу) в тимчасове користування, отримує винагороду у вигляді лізингових платежів і через певний час отримує своє майно назад. Таким чином забезпечується існування і реалізація принципів платності і повернення. Незважаючи, що лізинг має деякі риси кредитних відносин між ними існують принципові відмінності. Одна з відмінностей стосується відносин власності при товарному кредиті та лізингу. При товарному кредитуванні з передаванням у тимчасове користування товарів одночасно передається і право власності на об'єкт операції, тобто на товар, у власність надходить споживна вартість товарів, оплата яких у даний момент неможлива і відстрочена за часом. На відміну від товарного кредиту при лізингу власником об’єкту лізингу залишається лізингодавець.
На нашу думку, лізинг треба розглядати як економічну категорію, оскільки це логічне поняття, що відображає одну з особливостей економічного життя суспільства, реальну економічну дійсність, її розвиток, тенденції і динаміку. Визначення економічної категорії виражає форми буття, умови існування, часто тільки окремі сторони цього певного суспільства [15, с.732]. Лізингові відносини, які виникають у процесі взаємодії суб'єктів лізингу – первинного власника майна, лізингодавця і лізингоодержувача, характеризують окремі сторони економічного явища, пов'язаного з передачею майна в тимчасове користування. Лізингові відносини також можна розглядати як специфічну форму виробничих відносин, котрі виникають з приводу ефективного використання лізингоодержувачем матеріально-речових елементів основного капіталу. Лізинг як економічна категорія характеризується внутрішньою єдністю і зовнішньою відособленістю, що дозволяє розглядати його як сформоване, логічне поняття, що має певний набір власних ознак (були розглянуті вище), які відрізняють його від інших явищ.