Смекни!
smekni.com

Національна економіка в світовому господарстві (стр. 1 из 3)

Індивідуальна робота з національної економіки

з теми: «Національна економіка в світовому

господарстві.»

Підготувала студентка 207 групи

Батура Тетяна

Завдання

1. Конспект лекції з обраної теми.

2. 10 питань однозначної відповіді (так/ні) – з відповідями.

3. 25 тестів – з відповідями.

4. 5 задач – з відповідями.

5. 3 теми рефератів.

6. Список використаної літератури.

7. Список рекомендованої літератури.

План

1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки.

2. Форми і механізм інтеграції національної економіки у світове господарство.

3. Економічна інтеграція України у світовому господарстві.

1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки.

Ефективність будь-якої національної економіки залежать не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у ХVІ ст. У період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт.

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

· активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

· розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

· перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об’єднань;

· формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

· розвиток всесвітньої інфраструктури;

· створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

· відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

– у маленьких країнах 55 – 70 % (Голландія, Бельгія, Австрія);

– у середніх країнах 40 – 45 % (Франція, Англія);

– у великих 20 – 25 % (США, Китай, Індія, Росія).

· частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

· частка експорту в загальному обсязі виробництва;

· частка імпорту в загальному обсязі виробництва;

· частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки.

Глобалізація – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою сило, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр.. ХХ ст.. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

· зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

· формування світового економічного простору у зв’язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

· розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

· створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1.Залежно від рівня економічного розвитку (головний категорій – ВВП на душу населення):

· високорозвинені (понад 10 країн);

· розвинені (приблизно 25 країн);

· середньо розвинені;

· слаборозвинені ( приблизно 150 країн, у них ВВП на душу населення в 11 – 15 разів менше ніж у розвинутих);

· нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2.За галузевою структурою:

· індустріальні;

· індустріально-аграрні;

· аграрно-індустріальні;

· аграрні.

3.За ступенем інтеграції у світове господарство:

· інтегровані;

· слабо інтегровані.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці – спеціалізація та кооперація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародний поділ праці є складовою категорією, яка охоплює міжнародну спеціалізацію та міжнародну кооперацію – добровільне об’єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

· загальна – за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості;

· часткова – поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

· одинична – спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару.

Міжнародна кооперація передбачає:

· спільну розробку науково-технічних проблем;

· обмін науково-технічною інформацією;

· продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

· обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

· географічне положення та природно-кліматичні умови;

· ресурсні можливості;

· досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

· історико-культурні особливості;

· історичні традиції та досвід.

Інтернаціоналізація – процес створення і поглиблення стійких зв’язків між підприємствами різних країн або окремими країнами.

Розрізняють наступні форми економічних відносин у структурі світового господарства:

· міжнародна торгівля;

· міжнародний рух капіталу;

· міжнародна трудова міграція;

· міжнародний обмін послугами;

· валютні відносини;

· обмін науково-технічною інформацією та технологією;

· економічна інтеграція.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країн, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу.

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу.

Кредит – відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни.

Дебет – надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути комплектоване відтоком цінностей за межі країни.

Сальдо платіжного балансу – це різниця між надходженням і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується із знаком “+” (кредит), імпорт із знаком “–” (дебет).

Сальдо платіжного балансу = Сальдо поточного рахунку + Сальдо капітального рахунку.

Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку виходить додатня величина) означає, що виробниче і невиробниче споживання країни, яке задовольняється, у тому числі, і за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку виходить від’ємне підсумкове сальдо) означає, що країна споживає більше, ніж виробляє.

Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу.

Демпінг – це продаж товарів за цінами, нижчими від контрактних на міжнародних товарних ринках, за умови, що низький рівень ціни не зумовлюється відповідним рівнем витрат виробництва цього товару. Оскільки демпінг порушує правила справедливої конкуренції та наносить збитки місцевим виробникам, держава може застосовувати до демпінгових товарів, антидемпінгові заходи, які можуть включати застосування антидемпінгового мита, встановлення обмежень на їх імпорт та інше.

2. Форми і механізм інтеграції національної економіки у світове господарство.

Світовий розподіл праці є рушійною силою інтеграційних процесів. Необхідність здійснення обмінних операцій країнами зумовила форсування міжнародних економічних відносин як окремої економічної категорії, а також сприяла інтенсифікації міжнародного поділу праці і, відповідно, розширенню руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації.

Кожна держава самостійно з’ясовує для себе шляхи спеціалізації та інтеграції до світового господарства.

Наукова думка виділяє два шляхи входження країни до світового господарства.

Перший шлях – еволюційний з поступовим виділенням специфічних природних та штучних економічних ресурсів, яких у даний час потребує суспільство. Цей шлях базується на інстинктах самозбереження, еволюційному розвитку потреб людства та науково-технічному прогресі. Методом його є наукове пізнання. Другий шлях – прискорена інтеграція, основним методом реалізації якої є загарбницькі війни або їх загроза з обов’язковою вимогою формування міжнародних та між територіальних об’єднань з примусом перерозподілом ресурсів.