Смекни!
smekni.com

Зарплата і зайнятість в Україні Тенденції і перспективи (стр. 5 из 6)

Як виконуються в Україні функції, що притаманні мінімальній заробітній платі? Які проблеми виникають при її встановленні? На перше запитання відповідь очевидна. Мінімальна заробітна плата в умовах України не виконує жодної з притаманних їй функцій. Особливо вражаючим є стан невиконання соціальної функції мінімальної заробітної плати, що нині становисть 17 гривень: щодо мінімального споживчого бюджету діюча мінімальна заробітна плата становить 5,9%, а щодо межі малозабезпеченості - 15,8%.

За нинішнього рівня мінімальної заробітної плати вона не може виконувати і регулюючої функції, оскільки її рівень щодо середньої заробітної плати становив на кінець третього кварталу 1996р. лише 10,3%. Виходячи з загальноприйнятих світових стандартів, мінімальна заробітна плата здатна виконуати регулюючу функцію, якщо її рівень становить не менше 30%.

Диспропорції в оплаті праці найманих працівників певною мірою зумовили диспропорції в рівнях доходів населення в цілому. Якщо в 1993р. середній дохід 10% найзаможніших громадян України перевищував дохід 10% громадян з найнижчими доходами в 6,7 раза, то в 1994р. цей розрив становив вже 9 разів, а нині – більш як 12.

Окреслимо причини невиконання мінімальною заробітною платою її функцій. До першої групи слід віднести причини нормативно-правового характеру. Стаття 9 Закону України “Про оплату праці” (друга чатина), що регламентує рівень мінімальної заробітної платні, не діє й нині, а стаття 10, яка визначає порядок встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати введена в дію з 1березеня 1996р. і фактично ще “не спрацювала”. Низьку дієвість існуючого порядку встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати зумовлювала також побудова тарифних умов оплати праці за принципом кратності мінімальній заробітній платі. Перегляд останньої потребує автоматичної зміни тарифних умов та пошуку додаткових коштів. Саме через це запровадження нового розміру мінімальної заробітної плати нерідко відкладається.

Інша причина незадовільного виконання мінімальною заробітною платою її функцій – відсутність дієвої державної політики в галузі заробітної плати, недооцінка мінімальної, реальної заробітної плати в комплексі заходів щодо проведення радикальнихекономічних реформ. В Україні практичні дії владних структур у сфері заробітої плати в цілому та щодо її мінімального рівня, зокрема, впродовж останніх років були спрямовані не стільки на реформування, скільки на всіляке обмеження при одночасній лібералізації цін. Така політика проводилася під гаслом стримування інфляції. Поте у інфляції, яку пережила Україна за останні 4 роки, не зарплатне походження. За оцінками науковців, частка зростання цін, яка визначається зростанням виплат на заробітну плату, становила в попередні роки до 20%. На 80% і більше зростання цін зумовлювалось підвищенням вартості матеріальних витрат, збільшенням прямих і неприямих податків і платежів.

До числа основних чинників, що визначають рівень мінімальної заробітної плати в Україні, її співідношення з мінімальним споживчим бюджетом є економічний стан держави в цілому і кожного підприємства зокрема. Якщо обсяг ВВП за останні 4 роки скоротився в 2 рази, то реальна заробітна плата – майже в 4 рази. Це свідчить про те, що сучасний рівень заробітної плати не відповідає стану економіки держави. Але вже зараз в Україні є реальна можливість встановлення мінімальної заробітної плати на рівні, що становить не менше 30% середньої по народному господарству, тобто у розмірі 40-50 грн. Така постановка питання кореспондується з економічною програмою Президента України. Це має сприяти відновленню функцій мінімальної заробітної плати, посиленню регулювання ринку праці та соціальній орієнтації ринкових перетворень. [9]

4.4. Проблема заборгованості

Подібно до інших країн з перехідною економікою, проблема заборгованості в Україні загострилася на ранніх етапах програми реформ (граф.1,2). За даними опитування 500 українських підприємств, понад 70% з них потерпають від цієї проблеми. Серед головних причин платіжної кризи керівники підприємств називають податковий тиск, високі проценти на банківські позики, втрату традиційних ринків збуту, накопичення простроченої дебіторської заборгованості. Причинами заборгованості виступили також висока ціна пристосування до ринку, недосконалість управління на державних підприємствах, втрата ефективності внаслідок використання застарілих технологій, а також падіння продуктивності праці.

Заборгованість із заробітної плати (табл.3) має кілька тенденцій. На лютий 1999р. загальна сума заборгованості становила 6755млн.грн., в тому числі у бюджетній сфері – 981млн.грн. Понад 70% загальної заборгованості із заробітної плати – це невиплати працівникам упродовж більше, ніж 3-х місяців, тоді як лише 9% - менше 1 місяця. Із загальної бюджетної заборованості 41% припадає на галузь освіти, 25% - на галузь охорони здоров¢я, понад 23% зосереджені у агропромисловому комплексі, 11,4% - машинобудуванні та металообробці, 10% - вугільній промисловості. В агропромисловому комплексі та вугільній промисловості заборгованість у розрахунку на одного працівника є найбільшою серед галузей народного господарства (відповідно 2427 і 880грн. станом на 10.07.97). Однак ці галузі характеризуються найвищим обсягом наданих державних субсидій як в абсолютному розмірі (відповідно 1,15 та 1,34 млрд.грн. на 10.07.97), так і в розрахунку на одного працівника (відповідно 2449 та 2424 грн.). Це свідчить про те, що надання субсидій збитковим підприємствам негативно впливає на економічний розвиток в цілому.

Існує декілька шляхів подолання проблеми заборгованості: взаємний залік накопичених боргів, списання, продаж боргу, випуск векселів, обмін боргів на акції, обмін боргових зобов¢язань на приватизаційні папери, індексація боргу, руструктуризація боргу, банкрутство (ліквідація). [10,12]

4.5. Регулювання заробітної плати

Існує важливий економічний аргумент на користь регулювання заробітної плати. Досвід країн, що розвиваються, свідчить, що різке зниження реальних доходів призводить до звуження внутрішнього споживчого попиту, звуження внутрішнього ринку ще більше підриває стимули до виробництва, затримує відновлення ринкової інфраструктури і тим самим посилює масштаби і тривалість безробіття. Регулювання зарплати покликане забезпечити рух реальних доходів відповідно до стану економіки та динаміки національного виробництва.

Засобом підтримки і стимулом споживання і відновлення виробництва можуть послужити вимоги мінімального рівня заробітної плати. Однак цього недостатньо для вирішення проблеми. Оскільки реальна заробітна плата виступає головним фактором рівня споживання, вона має відповідати динаміці національного доходу. Для здійснення стабілізації в умовах глибокого спаду виробництва необхідне скорочення споживання до рівня, який відповідає реальному обсягу виробленого продукту. В Україні споживання довгий час підтримувалося на рівні, що не виправдовується реальним виробництвом, тому різке скорочення споживання і відповідно реальної зарплати виявилося невідворотним, а її гнучкість, зокрема у бік зниження, стає важливою умовою стабілізації.

З урахуванням цього, в ситуації хронічно високої інфляції, як правило, застосовується індексація заробітної плати. Вона використовується як інструмент коригування зарплати відповідно до зростання цін. Індексування ніколи не буває стовідсотковим і тому припускає досить значне зниження реальної зарплати. Водночас воно забезпечує певну підтримку низькооплачуваним котегоріям населення. Оскільки у більшості випадків індексація має сильний інфляійний ефект, вона забезпечує гнучкість реальних доходів у бік зниження. Це дозволяє припустити, що в Украіні індексація заробітної плати може сприяти стабілізації.

Однак для індексації необхідні кошти. В 1998р., коли індекс інфляці перевищив 5% і для індексації доходів населення потрібно було більш ніж 350млн.грн., це призвело до скорочення 111,270тис. працівників бюджетних організацій (маються на увазі співробітники бюджетних установ, що входять до сфери управління міністерств і відомств, академій наук, підприємств та установ, що фінансуються як з державного, так і з місцевих бюджетів). Щоправда, скорочення не трокнулося вчителів загальноосвітніх шкіл, але де гарантія, що це не станеться в 1999р., адже постановою Міністерства Фінансів було дано доручення до 1липня 1998р. надати пропозиції відносно подальшого скорочення бюджетників у 1999-2001рр., та віце-прем¢єр-міністр С.Тигіпко прагнув щорічно скорочувати чисельність працівників бюджетних організацій на 300,000чол. Не підлягають скороченню лише співобітники МВС, СБУ та військові, оскільки згідно з конституцією, їх чисельність затверджує Верховна Рада України. Всього працівників бюджетних організацій в Україні за даними на 1січня 1998р. нараховувалось 3,765млн.чол. [13] Отже, регулювання заробітної плати є необхідним елементом проведення економічних реформ в Україні, однак воно може негативно позначитися на структурі зайнятості в країні, тому його механізм має бути ретельно обміркованим. [11]

5. Висновки

1. Україна знаходиться у перехідному періоді: в економіці й соціальній сфері проводяться докорінні зміни щодо створення фундаментальних основ ринку. Вдала адаптація населення до нових умов життя і стабілізаційція процесів розвитку суспільства залежить від тривалості перехідного періоду, який можна скоротити лише піднесенням реального сектора економіки, тобто матеріального виробництва. А це, в свою чергу, здебільшого залежить від розвитку національного ринку праці.

2. Недостатня увага до проблеми зайнятості ДСЗ, зменшення надходження коштів до ДСЗ через фактичне керівництво Державним фондом сприяння зайнятості населення Державним казначейством, відсутність механізму стимулювання створення робочих місць на територіях приорітетного розвитку негативно відзначилися на рівні безробіття, призвели до невиконання завдань Програми зайнятості населення на 1997-2000 роки. В структурі зайнятості тривають негативні зміни: зростає приховане безробіття, скорочується чисельність працюючих у галузях матеріального виробництва та науці на фоні збільшення зайнятості в більшості галузей невиробничої сфери, кваліфікований персонал змушений займатися не відповідними йому видами діяльності.