регистрация /  вход

Зарплата і зайнятість в Україні Тенденції і перспективи (стр. 1 из 6)

УНІВЕРСИТЕТ “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

КУРСОВА РОБОТА

З А Р П Л А Т А І З А Й НЯ Т І С Т Ь В У К Р А Ї Н І .

Т Е Н Д Е Н Ц І Ї І П Е Р С П Е К Т И В И

Науковий керівник: кандидат економічних

наук, доцент Сніжко А.Е.

Виконала: студентка ДЕН-ІІ

Чернова А.В.

1999

ПЛАН

1. Вступ: оцінка інвестиційного клімату.

2. Рух інвестицій.

а) обсяг і оцінка достатньості;

б) структура інвестицій, абсолютні та відносні показники до ВВП;

в) ефективність інвестицій;

3. Залучення внутрішніх джерел до інвестування в економіку України.

4. Шляхи покращення інвестиційної активності.

5. Висновок.

1. Ринок праці України в перехідний період

Хоча фундаментальні основи ринку в Україні вже існують, але наявні й впливові рудименти попередньої системи. Це означає, що Україна вступила до перехідної економіки. В Україні вона грунтується на трьох головних чинниках. По-перше, перехід до іншої системи господарювання має комплексний характер тому, що цілковито змінюються основні інститути. По-друге перехідна економіка України має принципові відмінності від інших типів економік у вирішенні соціальних проблем (передуюча система була системою загальних соціальних гарантій, що зумовило значні труднощі в сприйнятті принципових перетворень). По-третє, перехідна економіка України була створена не в замкнутому економічному просторі, а в країні, яка була частиною народногосподарського комплексу колишнього СРСР із високим ступенем кооперованості й спеціалізації. Головною прикметою перехідного періоду стала нестабільність, що не пов¢язана з циклами виробництва і є функцією системної кризи (тривале зниження виробництва: напротязі майже 8 років). І нині невідкладне завдання і головна макроекономічна мета – подолання системної кризи і пожвавленя виробництва. Досягти її можна за рахунок посилення державного впливу на процеси в економіці правовими, економічними й адміністративними методами. Найефективнішими заходами державного регулювання еконміки нині можуть бути короткотермінові з вирішенням почергово окремих питань за наявності чітко визначеної довготермінової стратегії.

Особливістю перехідного періоду в Україні, яка негативно впливає на ринок праці, є надмірне розшарування населення за доходами і зниження через це загального рівня його життя. Намагання забезпечити виживання в цих умовах орієнтує певну частину населення на нерегламентовану зайнятість, що розбалансовує ринок праці, призводить до масової втрати професійних здібностей і навичок через тривале (роками) заняття низькокваліфікованою працею не за фахом (вчителі, лікарі, інженери, та інші робітники з вищою освітою займаються дрібною торгівлею, здачею житла у найм, охороною приватних торгівельних та інших об¢єктів тощо).

Ще одна особливість перехідного періоду в Україні – нехтування роллю ринку праці в ринкових економічних відносинах: 8 лютого 1996р. рішенням Верховної Ради України Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН) втрачає свій статус самостійної фінансової системи і входить до бюджету. Складається парадоксальна ситуація: за розширення сфери докладання праці, своєчасну допомогу безробітним відповідає Державний центр зайнятості, а кошти на ці цілі на свій розсуд виділяє Державне казначейство. Внаслідок цього Державна служба зайнятості (ДСЗ) фінансувалась майже наполовину від потреби, загальмовуваплись заходи щодо активної політики (табл.1), органи ДСЗ заборгували безробітним, підвищилась плинність кадрів у самій службі. Крім того, постійні затримки з виплатою заробітної плати підірвали довіру працівників до державних підприємств і установ й до самої служби зайняості включно.

Можна констатувати, що через глибоку кризу і, передусім, зниження виробництва ринок праці України або не виконує деяких притаманних йому функцій, або їх виконання незадовільне. Так, не можна говорити про виконання головної функції ринку праці – ціноутворюючої, не виконується й регулююча функція ринку праці: останній покищо не керує надлишками трудових ресурсів та їх оптимальним розміщенням. [1]

2. Зайнятість в Україні

2. 1. Сучасні тенденції зайнятості населення

Слід наголосити на деяких тенденціях сучасного розвитку зайнятості. По-перше, порівняно з попередніми роками спостерігається зниження темпів зростання зайнятості й чисельності робочої сили у виробничій сфері. По-дуге, темпи зростання зайнятості сповільнюються швидше, ніж знижується чисельність робочої сили, що свідчить про наявність значного за розмірами прихованого безробіття. По-третє, скорочення чисельності зайнятих за темпами істоно відстає від зниження обсягів виробництва. Це означає накопичення надлишкової чисельності зайнятих. ЇЇ наявність пояснюється низкою чинників: існуванням кредитно-фінансової підтримки державою окремих збиткових галузей і виробництв, стримуванням процедури банкрутства чинною системою оподаткування, що не стимулює скорочення зайвої чисельності працівників, своєрідністю проведення першого етапу приватизації. [2]

2.2 . Структурні зрушення в зайнятості населення

Перхід до ринкової економіки на сучасному етапі характеризується поступовим зрушенням в структурі зайнятості населення під впливом структурної перебудови економіки України. Цей процес відбувається під впливом багатьох факторів. Такі чинники, як демографічна структура населення і рівень доходів на сучасному етапі негативно впливають на структуру зайнятості й ефективність використання трудового потенціалу країни і призводять до підвищення частки пенсіонерів серед зайнятих, низької продуктивності праці через відсутність мотивації, до швидкого розвитку деформалізації зайнятості і невідповідності кваліфікації працівників характеру й змісту їх роботи. Фактором, що гальмує структурні зрушення зайнятості, є баланс у сфері прихованого безробіття. Низькі заробітки, неодержання заробітної плати, незайнятість протягом тривалого часу, з одного боку, стимулює переплив висококваліфікованих енергійних праівників, особливо молоді, в новий сектор економікки, зокрема, в недержавний; але з другого боку, можливість працівників поєднувати основну роботу і нерегламентовану зайнятість, де здебільшого вони отримують значно вищий заробіток, ніж на основному місці роботи та застиглість ринку праці, пов¢язана з свідомим адміністративним притримуванням зайвої робочої сили на підприємствах, врівноважують рух робочої сили в народному господарстві.

У структурі зайнятості в промисловості країни тривають інтенсивні зрушення регресивного характеру: частка обробної промисловості стабільно зменшується. Саме малою заробітною платою пояснюється зниження чисельності промислово-виробничого персоналу в підгалузях машинобудування і металообробки (на 34%), у промисловості будівельних матеріалів (на 37%), легкій промисловості (на 50%), швейній галузі (на 60%), харчовій промисловоті (на 25%). Ще більшу тривогу спричинює той факт, що зростає витіснення праці в наукомістких і технічно складних виробництвах (електроніка, приладобудування тощо). Серед прямих наслідків структурного регресу зайнятості - збільшення “відпливу умів” в інші країни, підвищення частки спеціалістів серед населення, що звернулося по допомогу до служби зайнятості, а також перелив із науки і наукомістких виробництв у сфери діяльності, що не потребують високого рівня освіти і кваліфікації.

Аналіз рівнів заробітної плати в галузевому розрізі свідчить про підвищення її впливу на напрями перерозподілу робочої сили між двома основними сферами – матеріальним і нематеріальним виробництвом. Слід наголосити на чіткій тенденції до скорочення чисельності працюючих у галузях матеріального виробництва та науці на фоні збільшення зайнятості в більшості галузей невиробничої сфери, найбільші темпи приросту серед якої спостерігаються в кредитуванні, страхуванні та апараті управління. Це виглядає цілком природньо за умов формування інститутів ринкової економіки і враховуючи те, що Україна ще не досягла рівня розвинених європейських країн щодо зайнятості в банківських установах і страхуванні, громадському харчуванні за достатньо високого рівня зайнятості у сфері культури, освіти й науки. Проте парадоксально виглядає збільшення апарату управління тоді, коли сфера державного впливу на економіку звужується. Зростання зайнятості у фінансуванні (за останні 5 років питома вага зайнятих у цій галузі зросла з 0,6 до 1%), в апараті держуправління (з 1,4 до 3%) пояснюється відносно високою заробітною платою в цих галузях.

Вітчизняний ринок праці глибоко здеформований і функціонує зі стійким порушенням стихійних регуляторів зайнятості, якими є ціна робочої сили, свобода перетікання праці й капіталу, конкуренція. Підвищити їхню впливовість на формування прогресивної структури зайнятості покликаний такий фактор, як роздержавлення сфери зайнятості, виникнення можливостей альтернативної зайнятості в інших секторах економіки. Порівняно з 1993 у 1996р. питома вага працюючих у державному секторі в середньообліковій чисельності робітників і службовців у народному господарстві зменшилася з 80,4 до 70,1%. Як бачимо, зрушеня дуже помірне, але закономірне і очікуване з точки зору заходів, яких вживається щодо реформування економіки. Найбільша питома вага недержавних секторів (колективна і змішана форми власності) – в торогівлі, громадському харчуванні, заготівлях і збуті, в будівництві, у фінансуванні та кредитуванні (понад половину робітників і службовців). Питома вага недержавних промислових підприємств в обсязі продукції збільшилася з 17% у 1992р. до 45% у 1996р. Роздержавлення і приватизація, змінюючи організацію виробництва, сприяючи технологічному оновленню і більш продуктивному використанню робочої сили, різнобічно впливає на структуру зайнятості, зумовлює підвищення якісних характеристик робочої сили, посилення її професійно-кваліфікаційної мобільності.