ТЕМА: “Продуктивність праці та фактори її зростання”
1. Суть і значення ефективності продуктивності праці.
2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
3. Фактори зміни і росту продуктивності праці.
4. Методи вияву і кількісної оцінки резервів росту продуктивності праці.
1. Сутність і значення продуктивності та ефективності праці
Продуктивність праці є одним із важливих показників ефективності суспільного виробництва. Від її систематичного зростання залежать як успіхи у розвитку економіки країни, так і підвищення народного добробуту.
Продуктивність праці представляє собою ступінь плодотворності (результативності) доцільної діяльності людей у сфері виробництва матеріальних благ або їх обертання.
Або продуктивність праці – це вимір того, наскільки ефективно ми працюємо.
Для того, щоб визначити ефективність, підраховують кількість товарів або послуг, вироблених на одиницю витрат. Витратою вважається будь-який вид ресурсів (матеріальний, трудовий), долучений до виробничого процесу.
Продуктивність праці звичайно вимірюється:
1) кількістю продукції, яку виробляє один робітник за одиницю робочого часу
(годину, зміну, рік і т. д.);
2) або кількістю часу затраченого на одиницю виробленої продукції.
При вивчені питання про економічний зміст продуктивності праці слід мати на увазі, що мова йде понад усе про продуктивність живої праці, яка являється головним і вирішальним елементом виробництва (обертання).
Не дивлячись на те, що засоби виробництва (уречевлена праця) є елементами процесу праці і складають його матеріальну основу, вони не можуть самі створювати нові споживчі вартості.
Тільки в результаті функціонування живої праці як доцільної діяльності людини створюються матеріальні блага, споживчі вартості.
Однак це не означає, що продуктивність не залежить від стану засобів виробництва і умов їх використання в процесі виробництва.
Отже, функціями живої праці є:
1)доцільне витрачання засобів виробництва при створенні споживчих вартостей;
2)перенесення робочого часу, матеріалізованого у елементах виробництва, на заново
створений продукт.
Тому чим краще організована праця, тим раціональніше використовуються засоби виробництва і тим більше, при інших рівних умовах, може бути вироблено споживчих вартостей.
Таким чином продуктивність праці характеризує ступінь ефективності живої праці, але виражається вона в економії і доцільному використанні не тільки живої, але і уречевленої (минулої) праці.
Чим вища продуктивність праці, тим більше споживається засобів виробництва.
Закономірно це відображається на зниженні вартості одиниці товару. Товар же, як відомо, являється втіленням живої і уречевленої праці.
Звідси ріст продуктивності праці, який знаходиться у зворотньому відношенні до величини вартості товару, супроводжується економією сукупних затрат праці.
Однак затрати живої і уречевленої праці зменшуються в неоднаковій степені.
Продуктивність праці буде зростати лише в тому випадку, якщо частина витрат живої праці буде меншою за частку уречевленої праці.
Економію в затратах живої праці пов’язують з ростом продуктивної сили праці.
Продуктивна сила праці визначається об’єктивними обставинами:
1) середнім ступенем майстерності працівника,
2) рівнем розвитку науки і ступенем її технологічного застосування,
3) комбінуванням виробничого процесу,
4) розмірами і ефективністю засобів виробництва,
5) природними умовами.
Тому зміна рівня продуктивної сили праці залежить від якості обладнання і устаткування, від кількості і ефективності використання ресурсів і умов на ринку.
Чим інтенсивніше відбувається заміна праці людини роботою машин, тим менше трудомісткість виконуваних робіт, тим вища продуктивна сила праці.
З підвищенням продуктивної сили праці менша кількість праці здатна виготовити більшу кількість продукції (споживчої вартості), тобто зростання продуктивної сили праці об’єктивно обумовлює підвищення його ефективності.
Продуктивна сила праці характеризує плодотворність праці при незмінному середньому (суспільно нормальному) рівні інтенсивності праці.
Під інтенсивністю праці розуміють ступінь її напруженості в процесі виробництва (обертання). Вона вимірюється затратами фізичної і нервової енергії людини в одиницю часу.
В конкретних умовах виробництва інтенсивність праці може значно коливатись від середнього її рівня. Це залежить від степені використання об’єктивних можливостей виробництва і відношення працівників до праці. Значні втрати робочого часу на багатьох підприємствах свідчать про недостатню інтенсивність праці.
Із вищевикладеного слідує, що показник продуктивності праці є інтегральним, що виражається у загальному виді у залежності:
1) показників кількісного і якісного складу робочої сили,
2) використання реального фонду робочого часу і
3) рівня продуктивної сили праці.
2. Показники і методи виміру продуктивності праці.
Значення росту продуктивності праці в умовах формування ринкових відносин в Україні визначає важливість проблем її виміру.
Показники, якими характеризується продуктивність праці, повинні точно відображати ефективність праці.
Тому вимір продуктивності праці торкається трьох взаємопов’язаних питань:
1) економічного змісту продуктивності праці;
2) визначення показників, які могли б служити кількісною мірою виміру
рівня продуктивності праці;
3) принципів співставлення показників продуктивності праці у часі і просторі.
Практиці відомі різні показники і методи виміру продуктивності праці, що пов’язано з особливостями виробництва, техніки, сировини і цілями економічного дослідження.
Тому вимір продуктивності праці зводиться:
1) по-перше, до визначення її абсолютного рівня, тобто кількості продукції, яка виробляється в одиницю робочого часу;
2) по-друге, до визначення зміни цього абсолютного рівня за якийсь період.
Показники продуктивності праці, відображаючи рівень і динаміки ефективності затрат праці, повинні відповідати таким вимогам:
1) забезпечувати найточніших співвимір виробленої продукції (послуг) з затратами праці на її виготовлення;
2) бути наскрізними, тобто витримувати єдиний підхід до оцінки рівня продуктивності праці на підприємстві, в галузі і народному господарстві;
3) створювати можливість для об’єктивного співставлення темпів росту продуктивності праці і заробітної плати;
4) забезпечувати зрівнюваність рівнів продуктивності праці на підприємствах, в галузях з різнорідною продукцією і організаційно-технічними умовами її виробництва;
5) не допускати повторного рахунку при вимірах рівнів і темпів росту середнього заробітку.
Слід розрізняти продуктивність 1) суспільної праці і 2) продуктивність індивідуальної (живої) праці.
1) Продуктивність суспільної праці вимірюється відношенням обсягу ВВП (національного доходу) у вартісному виразі до кількості затраченої на його виробництво живої праці (чисельності працівників матеріального виробництва).
Показник продуктивності суспільної праці використовується для оцінки рівня продуктивності праці по народному господарству в цілому.
Показниками продуктивності праці є: 1) виробіток; 2) трудомісткість.
2) Для виміру продуктивності праці по окремих галузях, об’єднаннях і підприємствах використовується показник продуктивності індивідуальної (живої) праці, який розраховується як відношення об’єму виробленої (реалізованої) продукції у вартісному виразі до середньооблікової чисельності працівників промислово-виробничого персоналу, зайнятих в даній ланці господарства.
Рівень продуктивності праці показує, яка кількість продукції виробляється (реалізується) в середньому на одного середньооблікового працівника (робітника) за даний період часу (місяць, рік, квартал).
Цей показник називається середньою виробіткою на одного працівника (робітника) і являється найбільш розповсюдженим і універсальним показником продуктивності праці.
Її можна також розрахувати і як відношення об’єму виробленої (реалізованої) продукції (робіт, послуг) у вартісному виразі до кількості часу на її виготовлення чи реалізацію. Тоді зворотнім показником виробітки буде трудомісткість або кількість робочого часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.
Між показниками виробітку і трудомісткості є обернена залежність. При чому темпи росту виробітки вищі, ніж темпи зниження трудомісткості.
Ця залежність може бути виражена наступними формулами:
в = 100а/100-а ; а = 100в/100+в ,
де в – процент росту виробітки в одиницю часу,
а – процент зниження трудомісткості.
Виробіток є більш розповсюдженим показником продуктивності праці.
В залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг виконаних робіт і відпрацьований час, розрізняють декілька методів розрахунку виробітки:
1. трудовий,
2. натуральний,
3. вартісний.
Трудовий метод виміру продуктивності праці базується на використанні даних про трудомісткість випускаємої (реалізованої) продукції, яка вимірюється у людино-годинах (нормо-годинах).
Трудомісткість може бути: нормативна,
планова,
фактична.
Нормативна трудомісткість – це затрати часу на виготовлення (реалізацію) одиниці продукції, які повинні бути досягнуті в середньому в плановому періоді. Вона розраховується виходячи із нормативної трудомісткості з врахуванням норм на підставі підвищення економічної ефективності виробництва і наукової організації праці.