регистрация / вход

Англо-саксонська правова система

Характеристика основних рис і особливостей англо-саксонської системи права та правової системи Великобританії як основоположниці й представниці англо-саксонської системи права. Порівняльний аналіз англо-саксонської системи права на сучасному етапі.

ПЛАН

РОЗДІЛ 1 Історія виникнення англо-саксонської системи права.

РОЗДІЛ 2 Поняття, сутність англо-саксонської системи права, її основні елементи і особливості.

2.1Характеристика основних рис і особливостей англо-саксонської системи права.

2.2 Характеристика правової системи Великобританії як основоположниці й представниці англо-саксонської системи права.

РОЗДІЛ 3 Порівняльний аналіз англо-саксонської системи права на сучасному етапі.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ЗМІСТ

В C ТУП

Поняття суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разом з багато численними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому проведенні було обґрунтовано поняття «правова система».

Правова система – цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений, постійно відтворюваний людьми і організаціями, та який використовується ними для досягнення своїх цілей. Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні національно-культурні особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості. Виникнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, право застосовної діяльності у сфері ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя. Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Об’єднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулюють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріоритет дій міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему – сукупність всіх правових явищ ( норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи, подібності, які дозволяють їх групувати у «правовій сім’ї» ( правові системи у широкому розумінні), які об’єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.[ 1; 54 ]

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі історичних коренів. Інакше кажучи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені ( походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми ( в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структура, єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікро рівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах – це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін. , в інших – теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх – соціалістичні, націоналістичні ідеї і т. ін.

5. Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Заслуговує підхід західних компаративістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права. Звідси і різноманіття класифікацій. Так, формацiйна класифікацiя мас з точки зору юридичної науки той недолiк, що вона «розкладає по полицям» усі суспільнi явища в цiлому, тому не враховувала специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифкацiї, яка б враховувала характер i сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права. Найбiльш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порiвнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивiстом Р.Давидом. Він виділив слідуючі правовi системи (або як він висловлювався, «правові см’ї»): Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турцiя),

Англо-саксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова 3еландя та інші). Релгйно-правові (країни, якi мають в якостi державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).

Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).

Соцалiстичну ( В’єтнам, КНДР, Куба).

В якості класифікаційних прикладів були використанi перш за все джерела права і методи роботи юристiв (законодавцiв і суддiв), далі принципи права ійого структура. Природньо, така класифікацiя адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозуміння. [4;67] Таким чином, iснує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасностi недалекого минулого.


РОЗДІЛ 1 Історія виникнення англосаксонської системи права й основні етапи її розвитку

Розмаїтість форм організації життя суспільства, його правового регулювання, установлення норм поводження для членів суспільства обумовило розходження в підходах до формування систем права й у самих системах права.

Історично, під впливом різних факторів, що зложилася державність припускала й формування свого права, що було б властиве їй відповідно до звичаїв, нормами моралі, що зложилися на даній території.

Підходи до організації права виявилися різними для кожної країни, однак по закінченні багатьох років на сучасному етапі розвитку права ми можемо класифікувати ці системи. Розмаїтість правових систем багато в чому залежить від особливостей способу правоосвіти. У юридичній науці така класифікація проводиться по історично-територіальній ознаці, а якщо бути точніше, то по національному.

Проблема класифікації на певні групи, або як вказується у деяких авторів – родини правових систем, є однією з основних проблем порівняльного правознавства, що уже давно привертає увагу компаративістів усього світу.

У пошуках класифікації використовувалися всілякі фактори, а не тільки вище перераховані. До таких можуть ставитися : етичний, расовий, географічний, релігійний, а також розподіл по правовій техніці й стилю права.

Учасники 1 Міжнародної конференції порівняльного права 1900 року розрізняли французькі, англо-американські, німецькі, слов’янські й мусульманську правові родини, в 1919 році кількість правових родин скоротилася до трьох:

· Романо-німецька система права;

· Англосаксонська система права;

· Мусульманська система права.

Робіт, присвячених властиво вченню про правові системи дуже мало. При всьому різноманітті й численності наявних позицій і точок зору можна умовно виділити два основних напрямки класифікації правових систем сучасності, кожне з яких має у свою чергу кілька різновидів, що володіють певними особливостями.

Перший напрямок найбільше яскраво представлений у концепції правових родин французького компаративіста Рене Давида, друге – у концепції «правового стилю» західнонімецького юриста К. Цвайгерта.

Саме Рене Давид виділив ідею тригонометрії – виділення трьох правових родин ( романо-німецької, англосаксонської, соціалістичної) і до якої примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чотири п’ятих планети.

В основі його класифікації лежать два критерії: ідеологічний і критерій юридичної техніки, при чому обоє вони повинні бути використані « не ізольовано, а в сукупності».

Класифікація Рене Давида користується великою популярністю й саме її в основному використовують для вивчення такого правового інституту, як сукупність правових систем.[ 11;48 ]

К. Цвайгерт розрізняє вісім правових кіл, таких, як, наприклад, німецький, англо-американський і так далі. Він використовує як критерії класифікації п’ять різних факторів.

Концепція класифікації правових систем Рене Давида не тільки простіше й по числу самих систем і по кількості факторів, їх визначальних, але вона й найбільше точно й повно відображає поставлені перед класифікацією питання. Тому саме вона найбільше часто вживана.

У реальному житті правові системи розрізняються більшим різноманіттям, специфікою, унікальністю.

Разом з тим при всьому різноманітті характеристик, факторів і шляхів розвитку національних систем істотно те, що відправні моменти їхнього розвитку пов’язані з характером і рівнем диференціації права й соціального регулювання в даній країні в цілому, а ще більше - з домінуючим положенням (відповідно до особливостей соціально-політичної обстановки, політичного режиму) того або іншого елемента правової системи.

Вивчення різних систем права має велике значення для юридичної науки.

По-перше, при вивченні історії формування певної системи права, можна аналізуючи фактори, що їх визначили, виявити якусь закономірність розвитку даної системи права.

По-друге, вивчаючи систему права, властивій певній групі держав, визначається основа їхньої правової бази й шляхи її подальшого розвитку.

По-третє, вивчення цього питання необхідно в міждержавному спілкуванні, розходженні в підході до формування правової бази, у підході до форми, методам, принципам закріплення конкретних інститутів права можуть заподіяти багато незручностей державам на міжнародному рівні. Тому дослідження різних систем права дасть можливість на науковій основі визначити позиції один одного й знайти компромісний варіант.[8;106]

Хотілося б так само підкреслити, що виділення трьох основних систем права обумовлено крім усього іншого національним фактором, і навіть релігійним, котрий визначив і характер систем права й сутність і мети й всі інші характеристики системи права.

Не можна не згадати про те, що системи права не стоять на місці.

З кожним роком вони розвиваються, оптимізуються. Часто переходять в іншу якісну форму. З набраним у ході сторіч досвідом держави намагаються створити найбільш ефективну форму організації системи права, однак аж ніяк не забуваючи свої національні, історичні традиції. Для того, щоб впливати на процес розвитку права необхідно вивчати його. При чому не можна обмежуватися тільки власним внутрішньодержавним законодавством, потрібно враховувати досвід і практику інших країн, що як належать до тої ж системи права, так і інших.

Для позначених цілей у теорії держави і права існує безліч способів і методів вивчення систем права: це історичний, хронологічний, метод синтезу, аналізу, метод компаративістики (метод порівняльного правознавства) і багато хто інші. При вивченні систем права складається ряд знань, що формує науково-юридичну основу для дослідження права різних народів.

Інститут різних систем права займає в науці теорії держави і права далеко не останнє місце й дуже впливає на вивчення права, тому що дає відповідь на багато питань у процесі дослідження законодавства й системи права держави, а також дає можливість оцінювати право з конкретних характеристик певної системи права.

Багато категорій і поняття, вироблені в ході досліджень систем права використовуються як визначальні позиції при розгляді інших аспектів вивченого права.

Отже, позначивши предмет, метод і мету вивчення перейдемо до конкретної теми роботи, а саме до однієї із систем права – англосаксонської.

Наша правова система не відноситься до англосаксонської. Однак як уже було відзначено вище вивчення її достатньо важливий елемент у юридичній освіті. Крім того, її вивчення дуже цікаве, тому що вона дуже відрізняється від нашої системи й має цілий ряд особливостей.

Англійське право розвивалося автономним шляхом, зв’язки з континентальною Європою зробили на нього незначний вплив. Рецепція римського права в Європі не торкнулася англійського права.

Своїми коріннями англосаксонське право йде далеко в минуле.

Історичною датою в становленні цієї системи права був 1066 рік, коли нормандці завоювали Англію. Після цього основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, що перебували в Лондоні. Приватні особи, як правило не могли звертатися безпосередньо в королівський суд. Вони повинні були просити в короля, а практично у канцлера, видачі наказу, що дозволяє перенести розгляд суперечки в королівський суд. Спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках.

Але поступово список позовів, по яких вони видавалися, розширювався. У ході діяльності королівських судів поступово склалася сума рішень, якими керувалися надалі ці суди. Склалося правило прецеденту.

Один раз сформульоване судове рішення надалі ставало обов’язковим і для всіх інших суддів.

До кінця XIII-XIV ст. зростає роль і значення статутного права. У зв’язку із цим правотворча роль суддів деяким чином стримується принципом, відповідно до якого зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля й парламенту. Однак одночасно встановлюється право судів інтерпретувати статути.

В XIV-XV ст. у зв’язку з більшими соціальними змінами у феодальному суспільстві Англії ( розвиток товарно-грошових відносин, ріст міст, занепад натурального господарства) виникла необхідність вийти за тверді рамки закритої системи вже сформованих прецедентів. Цю роль взяв на себе королівський канцлер, вирішуючи в порядку певної процедури суперечки, по яких їхні учасники зверталися до короля.[5;143]

Так поруч із загальним правом зложилося «право справедливості». Воно як і загальне є прецидентним правом, але прецеденти тут створені іншим шляхом і охоплюють інші відносини, чим загальне право.

До 1873 року в Англії на цьому ґрунті існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорда-канцлера. Потім ці системи злилися.

Тільки в XIX-XX ст. англійська юриспруденція приділяє велику увагу матеріальному праву на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права.

У другій половині XIX століття були усунуті формальні розходження між судами загального права й канцлерських судів справедливості.

Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчить про те, що на утримання й динаміку правової системи спливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня література, наука. На правову систему великий вплив роблять політика, політична культура.

До закономірностей, показникам розвитку правових систем у древні й середні століття, у сучасний період ставляться ускладнення, активізація процесу взаємодії цивілізаційних факторів.

Крім цього закономірності обумовлені розвитком економічного фактору, удосконалюванням продуктивних чинностей і виробничих відносин, розвитком ринкового господарства.

Англо саксонське загальне право розвивалося за принципом « право там, де є захист», тому не дивлячись на всі спроби кодифікації, англійське загальне право, доповнене й удосконалене положеннями «права справедливості», в основному є прецидентним правом, створеним судами.[12;95]

В Англії – прародительці загального права – назріла потреба зміцнення централізованої влади зустрілася з іншим елементом правової системи – розвитий судовою практикою. Саме тому, що королівські вестміністерські суди, в чинність особливостей соціально-політичного розвитку Англії того часу виявилися найбільш потужним елементом державної системи, що відпрацьовуються ними й рішення, що закріплюються в протоколах, стали прецедентами – зразками для рішення аналогічних юридичних справ у майбутньому й тим самим придбали значення матеріалів, з яких в основному й сформувалася правова система Англії й потім і деяких інших країн.

Система англосаксонського, або як його ще називають, загального права була створена в Англії після нормандського завоювання, і в ході історії англійське загальне право стало основою досить великої родини англо саксонського права. Ця родина включає в цей час правові системи всіх, за деяким виключенням, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення й розвиток правових систем країн, які політично зв’язані були з Англією. Загальне право Англії зробило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, що у цей час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Англії, але входить разом з нею в родину англосаксонської системи права. Крім цього, загальне право дуже вплинуло на формування сучасних правових систем Індії, Пакистану, ряду країн Африки.

Слід зазначити, що англійське загальне право не є правом Великобританії, воно застосовується на території Англії та Уельсу, а Шотландія, Північна Ірландія, острови Ла-Маншу й островів Мейє не ставляться до англосаксонської системи права.

У цей час у групу країн англосаксонської системи права входять Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія, нова Зеландія й багато хто інші.

На географічне розташування країн, що належать до англосаксонської системи права зробило вплив насамперед Англії – прародительки цієї правової родини. Ця правова система в основному властива колишнім колоніям Англії.[10;231]

Історія виникнення й розвитку англосаксонської системи права визначила її сутність і особливості. У процесі історичного формування цієї правової системи зложилася особлива правова родина під впливом різних факторів, історичних подій, традицій, звичаїв тої місцевості, де англосаксонська система права одержала своє широке поширення.

Під впливом конкретних історичних подій, були визначені й основні етапи й напрямки розвитку англосаксонської системи права, а також шляхи її поширення.

Підбиваючи підсумок вищесказаному, узагальнивши все викладене можна виділити основні етапи розвитку англо саксонської системи права:

1. Спочатку існуюче звичаєве право( чіткою границею кінця цього періоду можна умовно назвати 1066 рік).

2. Широке поширення прецедентного права (пов’язане з норманським завоюванням 1066 року й діяльністю королівських судів).

3. Розвиток статутного права ( починаючи з кінця тринадцятого сторіччя, коли стала розвиватися законодавча діяльність короля, а потім парламенту).

4. Формування «права справедливості» ( у період з XIVпо XV століття, але утворення якого вплинуло на розвиток товарно-грошових відносин, формування «третього стану»).

5. Період систематизації законодавчої й нормативної бази.

Організація більше ефективної судової системи ( починаючи з XIX століття). Отже на основі вищевикладеного можна проаналізувати історичний розвиток англосаксонської системи права, простежити які історичні фактори робили на неї свій вплив. Іншими словами, ми спробували вивчити англосаксонську систему права використовуючи історичний і хронологічний методи.[13;58]

РОЗДІЛ 2 Поняття, сутність англосаксонської системи права, її

основні елементи й особливості

Пізнання сутності й ролі права в житті суспільства вимагає широкого підходу до правових явищ у всьому їхньому різноманітті й взаємодії між собою, а також обміну функціональних властивостей правових явищ стосовно людини, держави, суспільства. Разом із численними визначеннями поняття права, що відображають і розкривають його сутнісні риси, у науковому правознавстві було обґрунтовано й затвердилося поняття «правова система».

У юридичній науці треба розрізняти два різних поняття правової системи – вузьке і широке. Якщо під вузьким поняттям правової системи розуміється національне право, то під правовою системою в широкому змісті більш-менш широка сукупність національних правових систем, яких поєднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів, способів розвитку.

Для визначення поняття, сутності елементів англосаксонської правової системи визначимо ці всі категорії властивим всім правовим системам. Тобто з’ясуємо. Що характерно для всіх правових систем. Правова система – це поняття охоплює широке коло правових явищ, включаючинормативні, організаційні, соціально-культурні аспекти, сторони правового феномена.

В окремих авторів утримуються різні погляди на елементи правової системи, але в основних положеннях ці правові системи характеризуються трьома групами правових явищ:

· По-перше, це юридичні норми, принципи й інститути ( нормативна сторона);

· По-друге, сукупність правових установ (організаційна сторона);

· По-третє, сукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура.

Саме по цих елементах ми й повинні оцінювати, характеризувати кожну систему права, у тому числі й англосаксонську.

Цікаву характеристику елементів правової системи запропонував американський дослідник Л. Фрідмен у своїй книзі « Введення в американське право», де виділені правові явища, об’єднані в три групи . Перша група, названа автором «структура», включає принципи правової системи і правові установи; друга – «сутність» поєднує норми і зразки поводження людей усередині правової системи, рішення, «живий закон», норми, які приймаються; третя група – «правова культура» включає відносини людей до права й правової системи, ідеали й очікування в правовій сфері життя суспільства. Правова культура, на думку Фрідмен, це та частина загальної культури суспільства, що має відношення до правової системи.

Отже, визначивши схему, по якій необхідно розглядати і характеризувати будь-яку систему права перейдемо до безпосереднього аналізу англосаксонської системи права.[8;69]

Якщо взяти перший критерій, по якому оцінюється система права, тобто нормативну сторону, то коротко говорячи англосаксонська система права складається з норм звичаєвого права й статутного права й прецеденту. При чому саме останній довгий час займав саме значне місце. Та й зараз майже не уступає нормам статутного права. Визначивши нормативну базу законодавства англосаксонської системи права, необхідно відзначити не тільки своєрідність самих джерел права, тобто прецеденту, звичаю, але й необхідно підкреслити своєрідність цих джерел, точніше сказати їхню внутрішню структуру й способи побудови. Навіть якщо це норми статутного права, їхня структура, форма викладу однаково визначається правилами прецедентного права. По першому ж критерії оцінки англосаксонської системи права можна сказати, що крім своєрідності джерел, як по їхніх видах, так і по формах викладу норм у них, існує така особливість, як галузевий розподіл норм системи права, що практично не існує, границі цього галузевого розподілу дуже розмиті.

Подібна система національного законодавства країн англосаксонської системи права наклала певний відбиток і на організаційну сторону системи права (другий критерій оцінки системи права) або іншими словами на сукупність правив ох установ. Здавна основним законодавчим органом, як це не дивно для представників інших правових систем був судовий орган. Це пояснюється тим, що основним джерелом, як було відзначено вище на певному етапі розвитку англосаксонської системи права був прецедент, що створювався в процесі судового розгляду конкретних життєвих ситуацій. Рішення, що приймав суддя по розглянутій справі ставало прецедентом, тобто подібні справи повинні були вирішуватися виходячи з положень цієї норми.

Крім цього можна відзначити й своєрідність діяльності законодавчих органів країн англосаксонської системи права, що так само визначається під впливом інститутів прецеденту й звичаю. Взяти хоча б у приклад законодавчий орган Великобританії – парламент. Особливий порядок прийняття законів перебуває під сильним впливом давно сталих звичаїв.

Необхідно також відзначити, що органи виконавчої влади країн англосаксонської системи позбавлені права займатися нормо творчістю. Це можливо лише на певних умовах – делегуванні права нормо творчості парламентом.

Нарешті, залишилася остання група ознак, по яких оцінюється система права. Це сукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура. І знову ж скажемо, що на групу цих ознак зробило вплив право прецеденту. Виходячи із цього правові погляди, властивому суспільству англосаксонської системи права формувалися під впливом особливого процесу нормо творчості. Тому що норми утворяться не законодавчим шляхом, а шляхом ухвалення конкретного рішення по конкретній справі однією людиною. Отже правова культура суспільства заснована не на повазі до закону, хоча це те ж є присутнім але не в такій мірі, як повага до людської справедливості, на якій засноване рішення справи. Всі ці міркування були побудовані на пріоритеті впливу права прецеденту, однак необхідно уточнити, що всі елементи правової системи, всі групи правових явищ тісно взаємозалежні й не можна ставити в основу приречення один єдиний фактор. Тільки взаємовплив всіх правових інститутів і явищ наклало відбиток на систему права в усіх її проявах.[6;109]

Англосаксонська система права, на думку юриста Е. Глассона, засновано насамперед і переважно на звичаях і варварському праві.

Англосаксонське загальне право, якщо розглядати його в чистому виді, - самобутня родина правових систем. Воно характеризується тим, що юридичне регулювання будується, узагальнено говорячи, на юридичній практиці, на «праві суддів», а точніше, на прецедентах – судових рішеннях, юридичну суть, логічно-юридичні принципи яких суди зобов’язані застосовувати при розгляді аналогічних життєвих проблем; підвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам; правова система виражена не в абстрактно формульованих нормах – узагальненнях високого рівня, не в структурно-складному, логічно замкнутому побудові. Вона носить характер «відкритої» системи методів рішення юридично значимих проблем. Відповідно до цього правові системи даної групи мають вигляд нормативно-судових і в масовій правосвідомості сприймаються в якості таких, де в багатьох випадках на перше місце виступає « суб’єктивне право», що захищається судом.

В англосаксонському праві зложилася формула «судовий захист передує праву», що і дотепер визначає риси право розуміння, властиві цій системі права.

РОЗДІЛ 2.1 Характеристика основних рис і особливостей

англосаксонської системи права

В англосаксонському праві немає розподілу на публічне і приватне право, немає розподілу на цивільне, адміністративне право соціального забезпечення. Відсутність різко вираженого розподілу на галузі обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно правові і приватноправові, цивільні, торговельні, карні. Розділена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована юрисдикція діє, очевидно у зворотному напрямку. По-друге, оскільки в країнах англосаксонської системи, у тому числі в Англії немає галузевих кодексів європейського типу, англійському юристові право представляється однорідним.

Укажемо ще на деякі риси прецедентного права, насамперед існує правило, відповідно до якого суд, розглядаючи справу, з’ясовує, чи не була аналогічна справа розглянута раніше, і у випадку позитивної відповіді керується вже наявним рішенням. Інакше кажучи, один раз винесене рішення є обов’язковою нормою для всіх наступних розглядів аналогічних справ. Це загальне правило має право в деталізації, оскільки ступінь обов’язковості прецедентів залежить від місця в судовій ієрархії суду, що розглядає дану справу, і суду, чиє рішення може стати при цьому прецедентом. При нинішній організації судової системи ситуація виглядає в такий спосіб. Розглянемо це на прикладі Великобританії, тому що саме вона є фундаторкою англосаксонської системи права.

Рішення вищої інстанції – палата лордів – обов’язкові для всіх інших судів. Апеляційний суд, що складається із двох відділень ( цивільного й карного), зобов’язаний дотримувати прецедентів палати лордів і свої власні, а його рішення обов’язкові для всіх вищестоящих судів.

Високий суд ( всього його відділення) зв’язаний прецедентами обох вищих інстанцій, його рішення обов’язкові для всіх вищестоящих інстанцій, а також не будучи строго обов’язкові, впливають на розгляд справ у відділеннях Високого суду.

Окружні й магістратські суди зобов’язані додержуватися прецедентів всіх вищих інстанцій, а їхні власні рішення прецедентів не створюють. Не вважаються прецедентами й рішення Суду корони, створеного в 1971 році для розгляду особливо тяжких карних злочинів.

Припущення про те, що правило прецеденту сковує суддю багато в чому обманливе. Оскільки повний збіг обставин різних справ буває не так аж часто, те по розсуду судді, по-перше, вирішується чи визнати обставини подібними чи ні, від чого залежить і застосування тої або іншої прецедентної норми. Суддя може знайти аналогію обставин тоді. Коли на перший погляд вони не збігаються. По-друге, він навпроти взагалі може не знайти ніякої подібності обставин. У цьому випадку, якщо питання не регламентоване нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, стає якби законодавцем.

Розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподіл на загальне право і право справедливості. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури.[2;67]

Джерелом права англосаксонської родини є судова практика, Суди не тільки застосовують, але й створюють правові норми.

Однак останнім часом все більше значення стало мати й статутне право, тобто право, що втримується в нормативно-правових актах, видаваних законодавчим органом.

За багатовікову діяльність законодавчого органа Англії – парламенту – загальне число прийнятих актів займає близько 50 важливих томів, що становить біля трьох тисяч актів. Закон формується під впливом вимог судової практика. Що диктують певну структуру, характер викладу норм. Звідси випливає й казуїстичний стиль законодавчої техніки.

Ріст числа законів загострив проблему систематизації нормо творчості. Вона вирішується шляхом консолідації – з’єднання всіх законодавчих положень по тому самому питанню в єдиний акт.

РОЗДІЛ 2.2 Характеристика правової системи Великобританії як

основоположниці й представниці англосаксонської системи права

Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов’язкову чинність для них самих і вищестоящих судів, статути – законодавчі акти британського парламенту й , нарешті, видаваними виконавчими органами акти так званого делегованого законодавства. У свою чергу в системі судових прецедентів розрізняють норми загального права, що відіграє основну роль або доповнює законодавство у всіляких галузях правового регулювання, і норми, так званого права справедливості, що злилося із загальним правом у результаті судової реформи 1873-1875 років, однак і понині загальне право в істотній мірі продовжує регулювати інститути довірчої власності, відшкодування збитку, заподіяного порушенням зобов’язань, і інші інститути цивільного права. У ході багатовікового розвитку англійського прецеденту права зложилися численні, часто досить суперечливі, але в цілому досить ефективні правила, що регламентують чинність і обов’язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення, застосування й т.п.

Важливу роль у розвитку системи загального права зіграли судові звіти, які почали збиратися з кінця XIII століття в «Щорічниках», а потім з 16 століття були змінені серіями приватних звітів, укладачами яких нерідко ставали найвизначніші англійські юристи. З 1870 року видаються «Судові звіти», де в напівофіційному порядку публікуються рішення вищих судів, на які звичайно посилаються як на прецеденти в наступних судових постановах.

Англійське законодавство ж виступало як додаткове джерело права, за своїм значенням уступаючого судовим прецедентам.

Однак буржуазна революція XVII століття внесло свій внесок у законодавчу базу Англії, хоча й не дозволила протиріч між статутним і прецидентним правом. Все таки серед законодавчих актів того часу можна назвати Хабеас корпус акт 1679 року й Біль про права 1689 року, у яких сформульовані окремі принципові положення, що ставляться до державного права, і до діяльності суду, проголошені права обвинувачуваного в карному процесі й ін, Потім у наступну епоху значний розвиток одержало також правове регулювання нових видів діяльності компаній, банків і т.п.

Лише починаючи з 30-х роківXIX століття англійське законодавство піддалося послідовним перетворенням у багатьох його найважливіших галузях. Протягом декількох десятиліть були видані законодавчі акти, що консолідують правові норми по найбільш значних інститутах цивільного й карного права, хоча, як уже було відзначено чіткого розмежування по галузях так і не існує.

При виданні такого роду консолідованих актів не ставилося завдання кодифікації цілих галузей права: вони вбирали в себе в упорядкованому виді, стосовно лише до окремих правових інститутів, норми, колись розсипані в численних раніше виданих законодавчих актах, а нерідко також найбільш важливі положення, сформульовані в нормах прецедентного права. У такий спосіб згодом була консолідована велика кількість актів, наприклад, закони про сімейні відносини 1857 року, про партнерство 1809 року. Про продаж товарів 1893 року й інші.[3;32]

У результаті законодавство стало в багатьох відносинах більше важливим джерелом права, ніж норми, сформульовані в прецедентах, тим більше за допомогою змін у законодавстві право при необхідності може бути піддане набагато більше рішучим і швидким перетворенням, чим шляхом змін у прецедентному праві. Однак зростання ролі законодавства аж ніяк не означає, що судовий прецедент втратив своє значення в якості важливого й повноцінного джерела англійського права. Насамперед зберігається відоме число інститутів, безпосередньо регульованих нормами загального права справедливості (наприклад, деякі види договорів, питання відповідальності за порушення зобов’язань і інші цивільні правопорушення). А головне, у чинність історично сформованих і незмінних особливостей англійської правової системи всі знову прийняті законодавчі акти неминуче обростають величезною кількістю судових прецедентів, без яких вони попросту не можуть функціонувати, оскільки ті витлумачують, уточнюють і розвивають лаконічні законодавчі формулювання.

Протягом XX століття серед джерел англійського права істотно зростає роль і делегованого законодавства, особливо в таких областях, як охорона здоров’я, утворення, соціальне страхування, а також щодо деяких правил судочинства. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у Раді», видаваний урядом від імені королеви й Таємної ради. Багато актів делегованого законодавства видаються міністерствами й іншими виконавчими органами за уповноваженням парламенту.

За останні роки англійське законодавство здобуває усе більше систематизований характер. У результаті здійснення ряду досить послідовних реформ великими консолідованими актами нині регулюються переважна більшість правових інститутів, хоча дотепер жодна галузь англійського права не кодифікована повністю.

В області, умовно називаною сферою цивільного й торговельного права (в англійському праві) у відмінності від багатьох інших країн, відсутній розподіл на ці галузі, багато інститутів нині регулюються в законодавчому порядку окремими актами, прийнятими в XIX-XX століттях.


РОЗДІЛ 3 Порівняльний аналіз англосаксонської системи права на

сучасному етапі

Знаменно, що економічне, соціально-політичне джерело національних правових систем англо-американської групи в принципі той же. Що в країнах континентальної Європи: це необхідність посилення цонтрально-політичної влади, державно правове об’єднання країни.

У цей час англійське право, як одне із права, що представляють англосаксонську систему, знайшло як би потрійну структуру: загальне право – основне джерело, право справедливості. Що доповнює й коректує це основне джерело й статутне право – писане право парламентського походження. Зрозуміло, це трохи спрощене схематизоване зображення.

У той час, як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупність встановлених правил, для тих. Хто належить до англосаксонської системи права – це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континенті юристи насамперед цікавляться тим, як регламентована дана ситуація; в англосаксонській системі права увага зосереджується на тім, у якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рішення.

У франції, Німеччині, Італії й інших країнах романо-німецької правової родини правосуддя завжди здійснювалося суддями, що мають університетський диплом юриста. В Англії ж, наприклад, навіть судді у вищих судах до XIX століття необов’язково повинні були мати юридичне університетське утворення: вони опановували професію, працюючи тривалий час адвокатами. Однак і понині головне в очах англійця, щоб справи розвивались в суді добросовісними людьми; дотримання основних принципів судочинства, що становлять частину загальної етики, на їхню думку, досить для того, щоб «добре судити».

Англосаксонське право продовжує залишатися основному судовим правом, розроблюваних суддями в процесі розгляду конкретних випадків. Суддя у відмінності від законодавця не створює рішень загального характеру в передбаченні серії випадків, які зможуть відбутися в майбутньому; він займається тим, що вимагає правосуддя саме в цьому випадку: його роль судова суперечка. З обліком правила прецеденту такий підхід робить норми загального права більше гнучкими й менш абстрактними, чим норми права романонімецьких систем, але одночасно робить право більш казуїстичним і менш певним.

У досліджуваній системі права завдяки загальному праву й правилу прецеденту розрізнення права закону носить трохи інший і одночасно більш яскраво виражений характер. Чим розрізнення права і закону не континентні.

Галузі права в державах англосаксонської родини виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, і проблемам їхньої класифікації приділялося набагато менше уваги.[14;190]

У країнах англосаксонської системи права, у тому числі у Великобританії, у відмінності від романонімецьких правових систем. Органи виконавчої влади були споконвічно позбавлені повноважень приймати нормативні акти «на виконання закону». Для того. Щоб видати подібний акт. Орган виконавчої влади повинен бути наділений відповідними повноваженнямиstatutorypowers. Які делегує йому парламент. Тому нормо творчість виконавчого органу йменується делегованим. Звідси можна зробити висновок, що в систему джерел права країн англосаксонської системи нормативні акти виконавчого органу можуть входити лише на основі особливих повноважень. Делегованих йому парламентом.

У досліджуваній правовій родин немає понять юридична особа, батьківська влада, непереборна чинність, підробка та інші. Однак у ньому є такі поняття. Як довірча власність, зустрічне посвідчення, які не зустрічаються в романонімецькій правовій системі.

В англосаксонській системі права немає розподілу норм на імперативні і диспозитивні, сама норма менш загальна й абстрактна. Чим норма, наприклад, французького, італійського права.

Розвиток карного права, що взяло свій початок від англійського феодального права утворилося особливим шляхом ніж у більшості країн Європи. Там карне право піддалося серйозним змінам під впливом буржуазних революцій і було наведено у відповідність із суспільними відносинами буржуазного суспільства. Звичайно згодом було видано багато карних законів, однак дотепер існують ряд злочинів, ознаки яких можуть визначатися нормами загального права. А покарання встановлюватися парламентськими або іншими актами.

Джерела карно-процесуального законодавства в англосаксонській системі права, у відмінності від інших правових систем містять одночасно й питання судоустрою.

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумок всьому вищесказаному, можна сказати. Що ми спробували зрозуміти що ж так система права взагалі. Визначити сутність англосаксонської системи права, виявити її основні риси й особливості, простежили історію виникнення й етапи розвитку англосаксонської системи права, виявили її закономірності.

Виходячи із цього, можна зробити кілька висновків:

По-перше, основним фактором, що визначив формування англосаксонської системи права з’явився прецедент. Особливий вплив зробило й звичаєве право. Саме ці моменти направили розвиток англосаксонської системи по певному шляху, по якому вона продовжує розвиватися, незважаючи на зростаючу роль статутного права, консолідацію законодавства.

По-друге, англосаксонська система права, відрізняється особливою побудовою своєї системи, має особливу структуру, що складалася протягом багатьох століть.

Третю особливість англосаксонської системи права становить особливе відношення до правових інститутів. Іншими словами – правова культура суспільства, обумовлена менталітетом населення країн, що ставляться до англосаксонської системи права. Система загального (англо-американського) права включає право Англiї та iнших країн, якi взяли англійське право за взiрець. В англо американській правовій см’ї слід розрізняти групу англійського права і пов’язаного з ним за своїм походженням права США.

В групу англйського права входять поряд з Англією Північна Iрландія, Канада, Австралія, Нова Зеландiя, а також колишні колонії Британської iмперiї. Як вiдомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, тому англійське «загальне право» одержало роэповсюдження в багатьох країнах світу.

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське «загальне право», в наш час є майже самостiйне. І яке вiдрзняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система система окремих штатiв, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання ситуація невідома в Англії. Крім того, відмiнності правової системи США проявляються у нормах права і структурi права. Але в цiлому - це загальна система права. [15;78]

Загальне право було створене суддями, як вирiшували конкретніконфлiктні ситуацiї. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романогерманськійй системi. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, в меншiй степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацю. Загальне право це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латинi «прецедент», можна перевести, як «попереднiй». Зараз прецендентом називають рiшення суду по конкретній справі, причому обгрунтування даного рішення стає правилом, обов’язковим для всх судiв тої чи ншої більш низької iнстанцiї при розгляді аналогічних справ. Система загального права ставить судовий прецедент на один рiвень із законом, вона майже незнає кодексiв (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці.

Дуже важливо, що економічне, соціальнополітичне джерело національно правових систем англоамериканської групи в принципі те, що і в країнах романогерманського права. Це необхіднiсть посилення центральної полтичної влади, державнополітичне об’єднання країни. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики мiсцевих судів. Так, і в тепершнiй час в загальнім праві зберiглося багато елементів (iнститути, термiни) права, які склалися ще в період його формування.

Використання древнiх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осiб без спеціальної юридичної підготовки.

У країнах, правова система яких заснована на загальному праві, будується по загальній доктринi. Але це не означає, що наприклад, всі правові iнститути і форми, які склалися в праві Великобританiї, діють на територіях США, Канади і.т.д. Тут застарілi форми загального права замненi, і хоча існують посилання на англійське загальне право, але судовi системи цих країн засновуються тльки на своїх прецендентах.

В загальному чи англосаксонському праві підвищенне значення надано процедурноправовим правилам, і правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в стуктурно складному, в логічно замкнутiй побудові, носить харктер вдкритої системи методів вирішення юридично значимих проблем. Структура права в англоамериканськiй правовій см’ї (поділення на галузi і інститути права), сама концепція права, система джерел права, юридична мова, зовсім інші ніж в романогерманськй правовій сiм’ї. В англійському праві вдсутнiй розподiл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості». Галузі англiйського права виражені не так чiтко як в континентальних правових системах, та й проблемам їх класифікації приділялось менше уваги. Вiдсутність різко вираженого права в галузях обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всi суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розглядати різін категорії справ: публчні, приватноправовi, цивiльні, торгові, кримнальні тд. Розподіленна юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована - дiє, що очевидно, у зворотньому напрямку. По-друге, англйське право розвивалося поступово, шляхом судової практики законоданчих реформ з окремих питань. В Англії немає кодексів європейського типу, тому англiйському юристу право представляється однорідним. Загальна доктрина не знає дискусiй про структурні дiї права. Вона загалом віддає перевагу результату, ніж теоретичному обгрунтуванню. Зростання числа законів загострило проблему систематизацiї. Загальна правова система традиційний представник правових систем, якi визначаються як «некодефіковані». Тут до цих пір мова йде лише про систематизацію шляхом консолідації - процесу об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний період, проходить не тiльки за допомогою статутiв, але в значнiй мірi, шляхом підзаконної нормотворчості. Крім того, деяку роль у правовому житii систем загального права вдіграють традиції, доктрина і розум. Цi допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропускiв у дiючому правi. Можна сказати, що саме загальне право характеризується як вираження розуму. Отже, в процесi розповсюдження у свтi перш за все завдяки колоніальній політиці Англії загальне право стало однією з найбiльших правових систем свiту. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживас в значнiй мiрі за нормами англійського права.[7;89]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С. Теория права. – М., 1995.

2. Бандурка О., Пушкін О., Зайцев П. Право і держава – теоретичний аспект// Право України. – 1995. - №1.

3. Зайчук О. В. Правовая система США. – К.,1992.

4. Колодій А. М., Копейчиков В. В. Загальна теорія держави ы права. – К.; Юрінком, 1997.

5. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави ы права – К., 2000.

6. Костецький М. В. Проблеми державотворення в Україні// Вісник Львівського ун-ту, сер. Юридична, 1994.;

7. Котюк О. В. Основи держави і права. – К., 1998.

8. Лисенков С. Л. Основи держави і права. – К., 1997.

9. Петрова Л. Думки щодо підручника проф.. С. С. Алексеева // Право України. – 1995. - №5.

10. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.

11. Рене Давид. Основные правовые системы современности. – М., 1988.

12. Світова класична думка про державу і право: Навч. посібник/ Є. Ф. Безродний, Г.К. Ковальчук, О. С. Масний. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави та права. – Харків, 2000.

14. М. В. Цвік, В. Д. Гончаренко, Л. Л. Рогачова та ін. – Харків: Право, 2002.

15. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія вчень про державу і право. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий