Iнвестиції в економіці України
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
1.1 Сутнісна характеристика прямих іноземних інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки
1.2 Напрями інвестиційної політики України в посткризовий період
1.3 Оцінка інвестиційного клімату в Україні
Розділ 2. Аналіз залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
2.1 Сучасний стан іноземного інвестування в Україні
2.2 Регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій
2.3 Програма залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату в Київській області
Розділ 3.Напрями удосконалення політики залучення прямих іноземних інвестицій (на прикладі Київської області)
3.1 Створення сприятливих умов для розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності в Київській області
3.2 Основні альтернативні шляхи вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій
3.3 Стратегічні орієнтири підвищення рівня інвестиційної привабливості Київської області
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Інвестиції відіграють ключову роль у процесах економічного зростання національної економіки. Завдяки інвестиціям (як зовнішнім, так і внутрішнім) можливий розвиток господарюючих суб’єктів на всіх ієрархічних рівнях та, відповідно, зростання національного прибутку. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, призводить до подальшого збільшення виробництва – процес повторюється безперервно, а інвестиції, що таким чином утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. Причому, чим ефективнішим є інвестування, тим більшим буде зростання національного прибутку, абсолютних розмірів накопичення, які можуть бути знову вкладеними у виробництво. Саме такою схемою можна подати позитивний ефект інвестицій на економіку.
Актуальність теми. У сучасних умовах трансформаційні економіки та економіки, що розвиваються, потребують значних інвестиційних вкладень в економічне зростання, причому власних інвестиційних ресурсів катастрофічно не вистачає. Зазначене зумовлює необхідність залучення іноземних інвестицій в економіку України з метою забезпечення ефективного розвитку у середньо- та довгостроковій перспективі.
Широке коло питань, пов'язаних з дослідженнями в галузі розвитку інвестиційної діяльності та залучення іноземних інвестицій, знайшли відображення в роботах вітчизняних і закордонних учених-економістів,зокрема: О. Барановського, І. Бланка, Л. Борщ, В. Волошина, О. Гаврилюка, П. Гайдуцького, В. Гейця, Б. Губського, Б. Данилишина, М. Денисенка, В. Загорського, Г. Захарчин, В. Кузнєцова, Д. Лук’яненка, А. Мерзляка, В. Осецького, А. Пересади, А. Поручника, С. Реверчука, О. Рогача, А. Румянцева, А. Степаненка, Н. Свірідової, І. Ткачук, М. Туріянської, В. Федоренка, А. Філіпенка, М. Чумаченка, Е. Берлоу, Є. Брігхем, Р. Вернон, О. Вільямсон, Д. Гофман, Дж. Данінг, М. Кесон, К. Кодзім, Р. Коуз, Т. Озава, М. Портер, А. Ругман, П. Семюелсон, П. Фішер, С. Хаймер, У. Шарп та інші.Однак деякі теоретичні та практичні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій в національну економіки розроблені недостатньо повно та потребують уточнення і подальшого розвитку в сучасних умовах.
Мета і завдання роботи. Метою дипломної роботи є аналіз теоретичних основ і розробка практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-економічного механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та визначення основних стратегічних цілей для підвищення рівня інвестиційної привабливості українських підприємств.
Досягнення зазначеної мети потребує вирішення комплексу таких завдань:
дослідити економічну сутність поняття «прямі іноземні інвестиції»;
визначити основні напрями державної політики у сфері залучення іноземних інвестицій;
дослідити сучасний стан іноземного інвестування в Україні;
проаналізувати регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій;
запропонувати напрями удосконалення політики залучення прямих іноземних інвестицій задля покращення інвестиційного іміджу країни.
Об’єктом дослідження роботи є прямі іноземні інвестиції в економіку України.
Предметом дослідження є теоретичні основи залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та практичні аспекти покращення стану інвестиційної привабливості регіонів (на прикладі Київської області)
Інформаційною базою дослідження при написанні роботи були наукові доробки вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі й нормативно-правові акти, що регулюють інвестиційну діяльність, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Національного банку України, розпорядчі та нормативні документи Головного управління промисловості, транспорту та зв’язку Київської обласної державної адміністрації. Широко опрацьовано дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, довідкової літератури, періодичних і монографічних видань, матеріали міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій.
Розділ 1. Теоретичні засади залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
1.1. Сутнісна характеристика прямих іноземних інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки
Ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення, відновлення виробництва, створення дієвої та ефективної ринкової та соціальної інфраструктури, формування конкурентоспроможного середовища є неможливим без відповідних інвестицій. Закріплення позитивних тенденцій розвитку економіки України та підвищення життєвого рівня населення не в останню чергу залежить від збільшення джерел формування інвестиційних ресурсів, зокрема іноземних, та розширення шляхів доступу до них.
Аналіз визначень прямих іноземних інвестицій (далі - ПІІ) ілюструє кілька дещо відмінних підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ.
Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) : "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те,що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вонивиступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготерміновихміжфірмових позик"[1;с.23].
За визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства[1;с.25].
Держкомстат України зараховує до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право на участь в управлінні підприємством і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств.[2]
Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке він вкладає свій капітал, у розмірі не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості акціонерного капіталу[3;с. 15].
В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон України "Про режим іноземного інвестування"[4;с. 2]. Кількісний критерій увизначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальнихдержав з добре розвиненим фондовим ринком. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакетакцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає йоговласнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.
Однак, відповідно до Закону України "Про господарські товариства", реальною можливістю одержати контроль над підприємством (чи право блокувати певні рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій[5;с.5].
За суб'єктами інвестування виділяють такі найпоширеніші групи прямих іноземних інвесторів:
● приватні інвестори-підприємці;
● транснаціональні корпорації (ТНК);
● інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК))[6; с. 34].
Інвестори-підприємці (приблизно 15 % від загального обсягу) –у виборі суб'єктів інвестування надають перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати. Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків. Близько 80 % від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними інвесторами-підприємцями, становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип інвесторів імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже наявного[7; с. 24].
Транснаціональні корпорації є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в країни,вони ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції, отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва.
ТНК віддає перевагу інвестуванню довготермінових проектів із залученнямвеликого науково-дослідного потенціалу[8;с. 19].
Інституційні інвестори є фінансовими посередниками, які залучають