Смекни!
smekni.com

Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил (стр. 1 из 7)

1. Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил.

1.1. Сутність інтернаціоналізації господарських відносин.

Сукупність національних економік в їх взаємозв’язку становить світове господарство.

Основою виникнення й розвитку світового господарства є поглиблення міжнародного територіального поділу праці. Цей процес полягає у дедалі більш виразній спеціалізації економік окремих країн. Тривалий час міжнародний поділ праці виражався у поширенні міжнародної торгівлі. На певній стадії розвитку проявом цього стають міжнародні потоки капіталу й робочої сили, а також виробнича кооперація між підприємствами різних країн, яка особливо активізувалася з другої половини 20 століття під впливом науково-технічного прогресу. Виробнича кооперація здійснюється не лише у формі обміну деталями, вузлами і технологією між фірмаи, але й у створенні спільних підприємств. Усе це є стимулом для розвитку міжнародної економічної інтеграції, в процесі якої взаємодії національних економік настільки посилюються і ускладнюються, що вони стають невід’ємним органічним доповненням, додатком одна до одної.

Система господарських зв’язків національних економік являє собою міжнародні економічні відносини. Це зв’язки торговельні,виробничі, валютно-фінансові, кредитні, науково-технічні. Закономірності розвитку міжнародних економічних відносин вивчає наука "Міжнародна економіка". Зміцнення економічних зв'язків між країнами, посилення їх розмаїтості, поширення їх на нові сфери діяльності й регіони земної кулі призводить до інтернаціоналізації світового господарства.

Інтернаціоналізація як процес має такі основні прояви:

> інтернаціоналізація виробництва;

> інтернаціоналізація капіталу;

> утворення транснаціональних корпорацій.
Інтернаціоналізація виробництва — це економічна форма розвитку

міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. У цьому випадку поняття "виробництво" (і відповідно "інтернаціональне виробництво") вживається у вузькому значенні слова, тобто охоплює не всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання), а лише визначальну з-поміж них — безпосереднє виробництво. Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці ґрунтується на спеціалізації сфер суспільного виробництва, частковий - на предметній спеціалізації окремих галузей, а одиничний — на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць.

Після 30-х рр. 20 ст. в умовах подальшого розвитку загального і часткового поділу праці (другий етап суспільного поділу праці почався з часу розпаду феодального та зародження капіталістичного способів виробництва і тривав, був переважаючою формою до 30-х рр. 20 ст.) домінуючою формою суспільного поділу праці стала подетальна і поопераційна спеціалізація

поодиничного поділу праці. Розвиток цієї форми відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація

одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між

підприємствами, що виробляють взаємообумовлену продукцію. За національні межі одиничний поділ праці вийшов із розвитком транснаціональних корпорацій. Тому ці корпорації стали одним із найважливіших суб'єктів міжнародних економічних відносин.

При одиничному поділі праці всі господарські одиниці, розташовані в різних країнах повинні працювати за одним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції. Якщо за умов часткового поділу праці взаємозв'язок відокремлених одна від одної сфер виробництва при їх злитті в сукупний суспільний виробничий організм і за наявності соціально-економічної відокремленості супроводжувався купівлею-продажем товарів, мала місце лише опосередкована форма зв'язку, то за одиничного поділу праці все більшого значення набуває пряма безпосередня взаємодія між його ланками.

Отже, інтернаціоналізація виробництва полягає у встановленні стійких виробничих зв'язків між фірмами різних країн. Ці зв'язки ґрунтуються на поглибленні спеціалізації й кооперування. Сьогодні практично кожній країні немає сенсу виробляти абсолютно всі товари та послуги, що споживаються нею; вона спеціалізується на таких, які виробляються з витратами, нижчими за середньосвітові, а решту одержує на світових ринках. Це зекономлює кошти, робочу силу, час і ресурси. Багато є галузей народного господарства, де ефективним є тільки масове виробництво товару; велика його кількість не може бути поглинута внутрішнім ринком, і тому виробництво заздалегідь орієнтується в значній мірі на ринки інших країн. Це ще більше підсилює спеціалізацію, яка, у свою чергу, стимулює виробниче кооперування. Міжнародні кооперативні зв'язки охопили велику кількість підприємств. Особливого розмаху вони досягли в машинобудуванні. Так, у виробництві автомобіля німецької чи французької фірми беруть участь машинобудівні підприємства майже всіх країн ЄС, а також американські та японські фірми.

Міжнародне виробниче кооперування має широке поширення також в

електронному машинобудуванні, аерокосмічній техніці.

Інтернаціоналізація виробництва призводить до взаємозалежності національних економік як на рівні окремих підприємств, так і на галузевих рівнях. Залежність буває прямою, коли підприємства двох або декількох країн вступають в безпосередні виробничі контакти, і опосередкованою. Прикладом останнього типу залежності може стати випадок, коли металургійний завод однієї країни за кооперацією з машинобудівним підприємством іншої країни постачає йому певні профілі прокату; машинобудівельне підприємство, у свою чергу, окремі деталі, вузли постачає для збірки агрегату на завод третьої країни. "Ланцюг" кооперування може бути досить довгим. Таким чином, в опосередковані виробничі зв'язки втягується численна кількість підприємств світу.

Інтернаціоналізація капіталу — це процес переплітання і об'єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Якщо інтернаціоналізація виробництва є об'єктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації

господарських зв'язків між країнами.

Інтернаціоналізація капіталу має прояв у посиленні міжнародного руху капіталу, в переливі капіталу за національні межі країни, у зміцненні контактів між великими банками різних країн, в контролі за рухом капіталу з боку транснаціональних банків, у формуванні великих ринків і центрів операцій з валютою. Транснаціональні (або багатонаціональні) банки контролюють сотні мільярдів доларів. Найбільшими ТНБ є банки СІЛА, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії. До середини 70-х років XX ст. пануючі позиції на світовому кредитному ринку посідали американські банки. Серед перших 20 банків американських було 11, тоді як японських - тільки один. У верхній частині списку стояли такі американські банки, як "Сітікорп", "Чейз Манхеттен корпорейшн", "Бенкамерика корпорейшн" та інші. Проте у 80-х роках ситуація різко змінилася. Перенакопичення капіталу в Японії сприяло швидкій активізації японських банків, зростанню їх іноземних активів. В середині 90-х років серед перших 25 банків японських вже було 16, французьких -З, німецьких - 2, британських - 2 і по одному від СІЛА і Швейцарії. Ось як розмістилася перша десятка ТНБ (за активами) (див. Табл.1.1).

Як вже зазначалося в попередньому підрозділі, капітал має форми підприємницького й позичкового. Обидві форми значно прискорили темпи міжнародного руху з другої половини XX століття. В контексті економічної інтернаціоналізації особливе значення має рух прямих іноземних інвестицій, які безпосередньо впливають на інтернаціоналізацію виробництва. В 90-х роках щорічний приріст прямих інвестицій становив 20% [15, с.45].

Позиції 10 найбільших банків світу

1. Даїті канньо бенк Японія
2. Сумітомо бенк Японія
3. Фудзі бенк Японія
4. Міцубісі бенк Японія
5. Санва бенк Японія
6. Індастріал бенк оф Джапен Японія
7. Креді агріколь Франція
8. Сітікорп США
9. Міцубісі траст енд бенкІнг Японія
10. Дойче банк Німеччина

Табл. 1.1. позиції банків світу

Виключно велику роль в інтернаціоналізації капіталу відіграють міжнародні фінанси і банківські організації, в першу чергу, Міжнародний

валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та

розвитку (ЄБРР), інші великі регіональні банки розвитку. Вони не тільки здійснюють регулювання міжнародних потоків капіталу, а й втягують в міжнародний капіталообмін нові країни, становлять їх у сувору залежність від інтернаціоналізації, об'єктивних вимог світового ринку капіталу; при цьому країна вже частково втрачає суверенітет над певними сферами економічної діяльності, натомість в міжнародних відносинах утворюються наднаціональні структури, які вже являють собою елемент глобалізації.