Реферат
Валеологія. Функції педагога-валеолога в процесі управління здоров’ям
План
1. Предмет валеології та її місце в системі навчальних дисциплін. 4
2. Формування педагогом-валеологом стратегії забезпечення здорового способу життя. 6
3. Попередження тютюнопаління, вживання алкоголю та інших наркотиків 9
Може здатися дивним, що наприкінці ХХ століття було поставлене питання про утворення нової науки про здоров’я – валеології. З самого початку лікарське мистецтво а потім і наука в якості головної мети бачили здоров’я, його збереження, а лікування хвороб складало другу (вторинну) частину медичної доктрини. За переказами, владики Давнього Сходу платили своїм лікарям лише за ті дні, коли були здоровими. Корифеї світової і вітчизняної медицини надавали особливого значення здоров’ю, як великому дару природи. Однак поняття “здоров’я” з давніх часів не мало конкретного наукового визначення. Ще І. П. Павлов казав на Міжнародному медичному конгресі в Мадриді у квітні 1903 р., що “...ми ще не маємо чисто наукового терміну для визначення цього основного принципу організму – внутрішньої і зовнішньої його врівноваженості”. З тих часів становище не змінилося. В силу ряду причин медицина стає все більш лікувальною, вузькоспеціалізованою, госпітальною і фактично є наукою про хвороби і менш за все – про здоров’я.
Про однобічний розвиток медицини багато писали І. В. Давидовський і інші вітчизняні та зарубіжні вчені, але відома лише одна сучасна спроба розробити систему засобів впливу на захисні сили організму. Цей напрямок, який отримав назву “санології”, найбільш активно розвивали в нашій країні в 60-х рр. С. М. Павленко і С. Т. Олійник. Санологія визначалася як “загальне вчення про протидію організму хворобі”, в основі якого лежить саногенез – динамічний комплекс пристосувальних механізмів, що виникають під впливом надзвичайного подразника. Засновники цього напрямку стверджували, що багато з механізмів саногенезу при тренуванні можуть бути значно удосконалені з метою підвищення стійкості організму і підтримання здоров’я взагалі.
Але санологія – вчення про видужання, а не про здоров’я, як таке. Тільки на початку 80-х рр. була усвідомлена необхідність систематизації знань медицини, гігієни, фізіології, анатомії та інших наукових дисциплін з метою створення нового наукового напрямку – валеології – науки про збереження здоров’я. У зв’язку з важким екологічним і економічним станом нашої країни, катастрофічними наслідками Чорнобильської аварії 1986 року, атмосферою перманентного стресу і непевності в завтрашньому дні, наявні на сьогоднішній день валеологічні методики і програми можуть як ніколи стати в нагоді широкому загалу спеціалістів по роботі з людьми взагалі і дітьми та підлітками зокрема. Педагог-валеолог може стати тією ланкою, що забезпечує якнайсприятливіші умови фізичного і духовного розвитку підростаючого покоління, і що не менш, а можливо й більш важливо – такий спеціаліст здатен прищепити молоді стереотип “валеологічного мислення” – мотивацію піклування про своє здоров’я, відношення до нього як до найвищої цінності, усвідомлення необхідності роботи над собою, що, безумовно, піде на користь не лише конкретній людині, а й всій нашій державі взагалі.
Термін “валеологія” походить від латинського “вале”, що означає “бути здоровим” і грецького слова “логос” – “наука, вчення”.
Отже, валеологія – це наука про здоров’я.
Батьком сучасної валеології називають російського вченого І. І. Брехмана, який 1980 року вперше запропонував цей термін, а 1982 року науково обґрунтував необхідність охорони здоров’я практично здорових людей. Але, на жаль, наше суспільство і медицина тоді не зрозуміли цього, не надали належного значення цій події, тоді як за кордоном праці професора І. І. Брехмана викликали жвавий інтерес. Редактор англійського видання однієї з монографій І. І. Брехмана в передмові писав: “Валеологія – наука про здоров’я. Чому цього слова немає в нашому словнику? Чому в нас немає віддзеркалення поняття патологія (хвороба)”?
Про те, що ця наука давня, свідчать праці Гіппократа і Авіценни. Саме вони вказували на важливість способу життя, природного середовища і дбайливого ставлення до себе для збереження і зміцнення здоров’я. На принципах валеології ґрунтується багато методів народної медицини. Цікаво, що давні римляни часто вітали одне одного словом: “Вале!” – “Будь здоровим!”
Таким чином, можна дати наступне визначення валеології:
Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення, відновлення здоров’я людей і передачі його нащадкам.
Великий внесок у розвиток валеології зробили українські вчені.
На початку 60-х років нашого століття львівські медики, професори С. М. Павленко і С. Т. Олійник сформулювали теорію саногенезу і санології (від лат. сано – оздоровлювати, зцілювати та грец. генезис – походження, розвиток і логос – наука, вчення).
У 80-х роках ХХ століття київський учений, доктор медичних наук, професор Г. Л. Апанасенко висунув теорію енергетичного забезпечення здоров’я, яка покладена в основу валеологічного визначення здоров’я та багатьох методів валеологічного моніторингу. Сьогодні професор Г. Л. Апанасенко очолює першу в Україні кафедру санології (медичної валеології) і спортивної медицини у Київській медичній академії післядипломної освіти. Його метод визначення рівня фізичного здоров’я дозволяє кожному дізнатися про свою “кількість здоров’я” на даний момент і спрогнозувати динаміку здоров’я на майбутнє.
Велике значення для розвитку педагогічної валеології мало створення наприкінці 80-х років кафедр валеології у Тернопільському педагогічному інституті (доц. А. В. Царенко, доц. Г. А. Стасюк), у Дніпропетровському інституті післядипломної освіти (проф. В. В. Морозова) і Запорізькому університеті (проф. С. С. Волкова).
Валеологічне та гігієнічне виховання довело свою ефективність і важливість у багатьох країнах світу, де впродовж останніх 30 років уроки валеології (англ. health education – навчання здоров’ю) стали обов’язковими (і часто улюбленими) у школах США, Канади, Австрії та багатьох інших країн.
В Україні в навчальних закладах принципам і навичкам здорового способу життя раніше не надавали відповідної уваги. Єдиним джерелом знань у цій сфері був приклад батьків, авторитетних людей і товаришів, санітарна освіта. Навчити здоров’ю – сьогодні першочергове завдання нашої школи. Виховання загальної культури здоров’я – мета глобальна і віддалена, вирішити яку покликана валеологічна освіта.
Шкільний курс “Валеологія”, інтегруючись з іншими шкільними предметами, має закласти підвалини здорового способу життя, на яких пізніше сформуються валеологічні звички, поведінка і світогляд, що, врешті-решт, дасть змогу створити здоровий спосіб життя.
При розробці стратегії забезпечення здоров’я важливо розуміти, що мова йде про здоров’я людини, істоти біосоціальної, яка має свідомість.
Для здійснення своєї глобальної місії рушійної сили прогресу людина повинна мати психічне, соматичне і фізичне здоров’я. В силу не лише зовнішніх, але й внутрішніх причин, навіть за сприятливих обставин під впливом фактора часу виникають хвороби. Але не вони, а здоров’я є більш універсальною категорією.
Визначний теоретик медицини І. В. Давидовський наголошував на тому, що об’єктом медичних досліджень повинна бути здорова людина. Він вважав, що “сучасна медицина все ще перебуває переважно в сфері одиничного (індивідуального) і окремого (нозологічного). Але достатньо повне знання прийде лише при розкритті загальних, тобто принципових закономірностей...”
Відповідно, кількісна і якісна оцінка, збереження, відновлення і укріплення здоров’я людей здорових повинні стати головним завданням не лише медицини, але також і багатьох інших наук і областей практики.
Можливо, що одна з головних причин переважно лікувальної медицини – в недостатньому розвиткові теорії. В міру накопичення нового фактичного матеріалу, диференціації і появи нових напрямків все більше виникає потреба в уточненні і переосмислюванні предмета і перспектив розвитку науки. Все це вимагає нових теоретичних пошуків, так як без усталеної теорії неможливий рух вперед ані науки, ані практики.
Головним повинен бути прямий шлях до здоров’я, котрий в якості мети має збереження і відновлення здоров’я. Мета досить важлива, безумовно пріоритетна, вона широко декларується, але здійснюється набагато менш активно і планомірно, ніж лікування хвороб. Засоби досягнення цієї мети добре відомі. Це свідомість (виховання з дитинства розумного ставлення до свого здоров’я, правильний режим праці і відпочинку), рух (фізична культура, спорт і загартовування організму), раціональне харчування і деякі лікарняні засоби, що застосовуються профілактично. Однак усі ці засоби використовуються недостатньо, розробка нових засобів оздоровлення людей і методологія їхнього застосування залишають бажати кращого.
В цьому контексті велика відповідальність лягає на первинну ланку забезпечення здорового способу життя – педагога-валеолога, який повинен не лише піклуватися про додержання гігієнічних умов в навчальних закладах, правильний режим чергування праці й відпочинку, але й має подбати про створення у вихованців правильної мотивації піклування про власне здоров’я, того, що можна назвати валеологічним світоглядом. З практичних же заходів, які може і повинен забезпечувати і контролювати педагог-валеолог слід виділити насамперед розумне і виважене фізичне навантаження, валеологічно вивірену методику зайняття фізичними вправами.