Смекни!
smekni.com

Грошово-кредитна політика України (стр. 1 из 4)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика грошово-кредитної політики.

1.1.Суть та цілі грошово-кредитної політики.

1.2.Інструменти грошово-кредитної політики.

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної політики в Україні та в світі.

2.1.Вплив грошово-кредитної політики НБУ на інфляційні процеси в Україні.

2.2.Проведення грошово-кредитної політики в світі.

Розділ 3. Шляхи покращення грошово-кредитної політики України в умовах світової кризи.

Висновки

Список літератури

Вступ

За роки незалежності в сфері економіці України відбулося багато реформ. Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об’єктивну оцінку. Але все ж існують позитивні результати завдяки вміло впрвадженим грошово-кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багато шляхів впрвадження.

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємо­зв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.Часто її називають монетарною, чи грошо­вою, політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюють­ся без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити спе­цифіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй ме­ханізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетво­рюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної полі­тики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів роз­витку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики виби­рається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти йо­го розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його учас­тю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політи­ка набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в по­дальшому поняття монетарної політики.

Основною метою грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня виробництва , що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час економічного спаду кредитно-грошова політика полягає у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції, навпаки,- в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат.Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики. Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим, що їй належить центральний банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регулювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість ви-користання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення.Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге – обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень банківського проценту регулюється грошова маса.Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати грошову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном ховаються купівля і продаж державних облігцій на відкритому ринку.Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання підприємницької діяльності центральний банк починає скуповувати облігації державної позики у комерційних банків і населення. Коли виникає потреба зменшити грошову масу і тим самим стримати ділову активність, центральний банк починає активно продавати державні цінні папери. Таким чином, через відкритий ринок цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу.

Розділ 1. Загальна характеристика грошово-кредитної політики.

1.1. Суть та цілі грошово-кредитної політики.

.Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний банк орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами за­конодавчої і виконавчої влади.т Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

- у виборі цілей;

- встановленні певної ієрархії цілей;

- визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення постав­лених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

- кінцві;

- проміжні;

- оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків за­гальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як части­на глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими ор­ганами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

- економічне зростання;

- висока зайнятість населення;

- стабільність цін у державі;

- рівновага платіжного балансу.

Центральний банк як орган державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової оди­ниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забез­печення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від уз­годженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загально­державної економічної політики. Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інстру­менти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу гро­шової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процент­ної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети. Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної мак­роекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку еко­номічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієн­тиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи — й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоеко­номічну сферу діяльності, але й на внутрішньоекономічні показники. Гро­шово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролюва­ти. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (гро­шову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податко­вою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює еко­номіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія дер­жавних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує час­тину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний банк ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика стає практично неможливою, тому що девізна політика (купівля або про­даж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу авто­матично веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає не­обхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з інши­ми напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з на­прямками кон'юнктурної політики.