Підвищення ефективності діяльності ПриватБанку на основі теорії синергетики (стр. 7 из 24)

Також синергетика вивчає системи з двома ступенями вільності. Чисельні задачі такого рівня зводяться до вивчення зв’язків системи двох рівнянь з двома невідомими [24].

Серед розв’язків динамічних рівнянь особливе місце займають розв’язки, які описують періодичну зміну динамічного стану системи. На фазовій площині такому руху відповідає замкнена траєкторія. Ізольована замкнена траєкторія на фазовій площині називається граничним циклом. Якщо сусідні траєкторії при t

наближаються до граничного циклу, то граничний цикл називається орбітально стійким (рис. 1.4а). У разі віддалення траєкторії від граничного циклу, то такий цикл називається орбітально нестійким (рис. 1.4б). Якщо траєкторія при t з одного боку наближається до граничного циклу, а з іншого віддаляється, то граничний цикл називається напівстійким (рис. 1.4в).

Наявність у системі граничного циклу свідчить про існування періодичних коливань, частота і амплітуда яких не залежать від початкових умов. Андронов назвав їх автоколиваннями. Автоколивання виникають за наявності позитивного зворотного зв’язку в системі, а їхня частота визначається внутрішніми параметрами системи. Рівняння, що описують автоколивання, є нелінійними. Автоколивання виникають в різноманітних явищах [24].

Рисунок 1.4 – Фазові траєкторії граничних циклів: а - стабільного,б - нестабільного, в – напівстабільного.

1.4 Мета та задачі дослідження

Під час виконання аналізу банку була встановлена важливість вивчення умов існування та можливостей банківської діяльності, насамперед ПриватБанку. Було встановлено, що комерційні банки відіграють вирішальну роль в забезпеченні взаємозв’язку між виробниками продукції (продавцями) та її споживачами (покупцями), здійснюючи розрахунки між ними, залучають за плату тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб, надають кредитні ресурси, виконують багато інших операцій та послуг.

Для дослідження фінансового стану ПриватБанку зібрана небезінтересна інформація, а саме:

· основні показники економічного і соціального стану України;

· баланси, які являються вихідною базою фінансового аналізу;

· основні показники діяльності ПриватБанку.

Для подальшого дослідження зроблен аналіз літературних джерел, де описані існуючи методики аналізу, що проводяться в банку та методи та моделі фінансового аналізу. Також проаналізовані методи і моделі теорії синергетики, тому що будуть вивчатися як внутрішні, так і зовнішні фактори діяльності ПриватБанку.

Задачі дипломної роботи:

- виконати аналіз використання теорії синергетики;

- запропонувати методику вивчення фінансового стану та стабільності банку;

- запропонувати методику комп’ютерного моделювання;

- провести дослідження показників зовнішнього середовища;

- розробити модель впливу зовнішнього середовища на фінансову стабільність банку;

- виконати економіко-математичне моделювання фінансової стабільності;

- запропонувати підвищення ефективності діяльності банку на основі економіко-математичного моделювання внутрішніх та зовнішніх факторів;

- розробити інформаційну систему, на основі якої буде легко виконувати розрахунки при подальшому використанні запропонованих моделей та значити шляхи підвищення ефективності фінансової діяльності ПриватБанку.

-

2 МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ І СТІЙКОСТІ БАНКУТА КОМПЬЮТЕРНОГО МОДЕЛЮВАННЯ

Аналіз фінансового стану комерційного банка можна представить як зовнішній: з сторони центрального банку, незалежних рейтингових агентств, потенційних клієнтів (вкладників, акціонерів), і внутрішній - внутрішніми аналітичними службами банка.

Провести більш або менш чітку границю між цими двома підходами не завжди можливо, так як використовуються одні джерела інформації (з різним ступенем деталізації), переслідуються спільні цілі.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану банка — стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона зв'язана насамперед із загальною фінансовою структурою банка, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та ознайомлення з практикою безпосередньо в банках свідчить, що на сьогодні єдина система показників, які в узагальнюючому вигляді характеризують їх фінансовий стан, остаточно ще не склалася. Кожний банк використовує свої самостійно розроблені методики, що включають різні показники, які часто суттєво різняться.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

1)оцінки фінансової стійкості;

2)оцінки ділової активності;

3)оцінки ліквідності;

4)оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки. Національний банк України рекомендує при визначенні узагальнюючої оцінки фінансового стану банку використовувати загальновідому систему «САМЕL».

2.1 Аналіз фінансової стійкості комерційного банку

Розглянемо першу групу коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку. У відношенні методів рішення задачі кількісного визначення фінансової стійкості існує два основних підходи:

1) для оцінки фінансового стану банку необхідно орієнтуватися винятково на дані про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому випадку оцінка фінансової стійкості банку виробляється тільки на підставі даних пасиву балансу;

2) для оцінки фінансової стійкості банка необхідно аналізувати взаємозв'язок між активом і пасивом балансу, тобто простежувати напрямки використання засобів.

Безумовно, коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними в цьому блоці аналізу. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників навряд чи буде повною — важливо не тільки те, відкіля притягнуті засоби, але і куди вони вкладені, яка структура вкладень [15].

На мій погляд другий підхід є більш повним і з економічної точки зору більш виправданим. Тому оцінку фінансової стійкості банка проведемо з використанням як коефіцієнтів, розрахованих по пасиві балансу, так і коефіцієнтів, що відбивають взаємозв'язок між джерелами формування засобів банка і структурою вкладень.