Смекни!
smekni.com

Подходы к экономическому районированию Украины (стр. 1 из 2)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ

ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Реферат

з дисципліни: «Розміщення продуктивних сил України та закордонних країн»

на тему:

Підходи до економічного районування України

студентки I курсу

обліково-фінансового факультету

спеціальність фінанси

денного відділення

групи 0104а

Кузнецової Наталії Олексіївни

Консультант:

Черноіванова Олена Миколаївна

Донецьк 1999


Зміст.

I. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

II. Основна частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

1. Проблема регіоналізації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

2. Схеми економічного районування України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

3. Сучасне економічне районування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4

III. Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

IV. Додаток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8

I. Вступ

Створення незалежної української держави супроводжується помітними змінами в галузевій структурі виробництва і розміщення продуктивних сил, розселенні населення і розвитку міст, в переорієнтації колишніх загальносоюзних зв’зків на внутрі- і міжреспубліканські. На руїнах колишнього СРСР почали формуватися територіально-виробничі комплекси багатьох держав, у тому числі і територіально-виробничі комплекс України. Посилюється увага до збалансованості розв’язання цілого ряду нових наукових і прикладних проблем, серед яких одне з центральних місць займає проблема вдосконалення адміністративно-територіального устрою та економічного районування. Самим поширеним на наш час є розмежування України на дев′ять економічних районів (Картосхема №1).

1. Проблема регіоналізації.

Актуальність обгрунтованого розв’язання даної проблеми зростає насамперед у зв’язку з необхідністю звільнитися від нашарування старих ланок територіального управліня, підвищити його ефективність. Слід зважати на те, що адміністративно-територіальний устрій та економічне районування України вже давно не переглядувались і в ряді випадків створюють певні труднощі для територіального прогнозування і дійового управління на регіональному рівні.

Формування адміністративно-територіального устрою та економічного районування – динамічний процес, який на сучасній території України і на прилеглих до неї українських етнічних землях почався за часів Київської та Галицької Русі.

Встановим, що ж таке економічний район і економічне районування взагалі.

Економічний район – це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.

Економічне районування – це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що вклалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Загальноекономічне районування України показане у Схемі №1.

2. Схеми економічного районування України.

Існує багато схем регіоналізації України. Наприклад, ще в кінці XIXстоліття Михайло Драгманов, а в 1926 році Степан Рудницький поділили Україну на Правобережжя, Лівоббережжя та Южну частину. Тут регіоналізація була проведена на основі історіко-географічного принципу.

Напередодні першої світової війни на території України, яка надлежала до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і Таврійстка.

Згідно із законом “Про дальше вдосконалення управління промисловістю і будівництвом в УРСР”, прийнятим сесією Верховної Ради Української РСР 31 травня 1957 року, у республиці було створено 11 економічних адміністративних районів у складі: Сталинського (Сталинська обл.), Луганського ( Луганська обл.), Дніпропетровського (Дніпропетровська обл.), Запорізького ( Запорізька обл.), Київського (Київська, Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ), Харківська (Харківська, Полтавська і Сумська обл.), Херсонського (Херсонська, Кримська, Миколаївська обл. і м. Севастополь), Львівського (Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопольська обл.), Станіславського (Станіславська, Дрогобитська, Закарпатська, Черніговська). На початок 1961 року у республиці існувало 14 економічних адміністративних районів.

У наступні роки мережа внутрішніх економічних районів уточнювалася.

3. Сучасне економічне районування.

Донедавна економічне районування в Україні грунтувалося на інтересах колишнього Союзу. На основі цього поділу (Донецько-Приднепровський, Південно-Західний, Південний) складали п′ятирічні плани, які мали другорядне значення і використовувалися численними міністерствами і відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення економічних аспектів територіально-виробничих комплексів, формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.

Значний внесок у розробку нової сітки економічних районів України зробили в останні роки українські економіко-географи, зокрема Ф.Д.Заставний і В.А.Поповкін. Так Заставний у книзі «Географія України» (1990) виділив дев′ять мезорайонів, що входять до складу трьох макрорайонів, які названі: Східний, Західний і Південний. Автор вважає, що в межах України доцільно залишити стару сітку макрорайонів, але ним проведена велика робота по уточненню меж мезорайонів. В.А.Поповкін у роботі «Регіонально-цілісний підхід в економіці»(1993), обгрунтував поділ України на п′ять макрорайонів і десять мезорайонів. Наукова концепция враховує природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, що так або інакше впливають на формування регіональних утворень. Він ставить за мету обгрунтувати таку сітку макро- і мезорайонів, яка була б потрібна для регулювання основних економічних пропорцій, вдосконалення та прогностичних цілей. (Таблиця №1)

Останнім часом з оригінальною думкою про регіоналізацію виступив О.І.Шаблій. Він виділив на території України шість соціально-економічних районів. Його райони тісно пов′язані з містами-мільйонерами, спеціалізуються на загальноукраїнському поділі та інтеграції праці тощо. Він виділив такі соціальноекономічні райони, як Західний, Центрально-Східний, Південно-Східний та Східний, Автономна Республіка Крим.

IV. Висновок

Головне завдання економічного районування – прискорити ріст продуктивності суспільної праці. Економічне районування повинно науково обгрунтовувати розвиток територіально-виробничих комплексів, встановити всі прогресивні тенденції в розвитку географічного поділу праці, міжрайонних і внутрішньорайонних зв′язків. В Україні, на мій погляд, ще не вдосконалене економічне районування, але поглянувши на роботи наших вчених можна сказати, що через деякий час в нашій країні будуть створені комплекси підприємст на основі тісних виробничих зв′язків, з врахуванням природних і трудових ресурсів, економіко-географічного положення та транспортних умов.

IV. Додаток

Схема №1. [ 2, с.139 ]

Загальноекономічне (інтегральне) районування України


національно-політико- адміністративно- адміністративний територіальний

устрій поділ

економічне макрорайонування

(основні райони)

групи адміністративних областей


економічне мезорайонування

(адміністративні області,

Автономна республіка Крим)

економічне мікрорайонування

(групи низовних адміністративних районів,

локальні господарські утворення:

вузли, центри)

Таблиця №1 [4, с.222]

Сучасне економічне районування України

За М.Д. Пістуном
За Ф.Д. Заставним
За В.А. Поповкіним
Район Області Район Області Район Області
Донецький

Донецька,

Луганська

Донецький

Донецька,

Луганська

Донбас

Донецька,

Луганська

Придніпровсь

кий

Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська Придніпровський, Центрально-Польський

Дніпропетровська, Запорізька, Київ- ська, Чернігівська,

Житомирська

Запорізький,

Придніпровський, Київське Полісся

Дніпропетров-

ська, Запорізька, Житомирська, Київська, Чернігівська

Київський Київська, Чернігівська, Черкаська Північно-Східний

Полтавська,

Сумська, Харківська

Слобідська Україна Полтавська, Сумська, Харківська
Північно-Східний

Полтавська,

Сумська, Харківська

Подільський

Вінницька,

Тернопільська,

Хмельницька

Поділля Вінницька, Тернопільська, Хмельницька
Подільський

Вінницька,

Тернопільська,

Хмельницька

Центрально-український

Карпатський

Черкаська, Кіровоградська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська,

Чернівецька

Волинське Полісся Волинська, Рівненська
Волинський Волинська, Житомирська, Рівненська Українські Карпати Івано-Франківська, Закарпатська, Льлвівська, Чернівецька
Карпатський Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька Західно-Польський Причорно-морський Волинська, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим Північне Причорно-мор′я та Крим Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим

Чорноморсь-

кий

Одеська, Миколаївська,Херсонська Середнє Подніпров′я Кіровоградська, Черкаська
Кримський Автономна Республіка Крим

Картосхема №1.[4, с.218]