Смекни!
smekni.com

Громадська адміністрація у Польщі (стр. 1 из 5)

Громадська адміністрація у Польщі

Реферат

Вступ

Адміністраційна система, ще з часів Польської Народної Республіки, базувалася на домінуванні відомчої структури над територіальною. Важливою рисою адміністрації була значна централізація влади і концентрація адміністративних повноважень на центральному рівні. Така структура характеризувалася хаотичністю та неузгодженістю поділу завдань і компетенцій, відсутністю можливостей впливу громадян на політику властей та відсутністю громадського контролю, високим рівнем централізації бюджетної системи, утримуванням за рахунок бюджету усієї розгалуженої структури громадського сектору, та розгалуженою структурою урядової адміністрації.

Згідно із статтею 1 закону про урядові адміністрації у воєводстві, обов'язки громадської адміністрації у воєводстві виконують:

1) Органи урядової адміністрації

а) воєвода, який має право загального адміністрування

б) органи необ'єднаної адміністрації

2) Органи самоврядування у воєводстві.

На наступних трьох рівнях самоврядування знаходяться законодавчі (на рівні ухвал) органи (ради та сеймики), а також правління, які мають виконавчі функції, і якими керують, відповідно, маршалки, старости або війти (президенти, бургомістри).

Закони про воєводські та повітові органи самоврядування також дають повноваження цим органам передавати один одному деякі адміністративні функції шляхом домовленостей. Закон про гмінне самоврядування дозволяє гмінам також укладати міжгмінні угоди з метою доручення одній з них виконання громадських завдань.

Одиниці територіального самоврядування можуть створювати спільні організаційні структури з метою виконування громадських завдань. Об'єднання гмін отримують статус юридичних осіб після реєстрації Прем'єр-міністром, з датою оголошення статуту. Подібно виглядають справи у воєводських та повітових органах самоврядування.

Суттєвою рисою структур територіальної громадської адміністрації є принцип взаємооб’єднання. Умовою створення моделі громадської адміністрації, у якій „стрижнем" діяльності є територіальна, а не галузева структура, була побудова такої системової конструкції, у якій відповідальність за виконання основних функцій держави на окресленій території буде покладена на визначений одноособовий орган.

Саме на цьому полягає принцип об'єднання.

В законі про воєводське самоврядування принципом є безумовне об'єднання самоврядної адміністрації на воєводському рівні в одній установі під керівництвом маршалка.

Дещо інакше виглядає об'єднання в самоврядному повіті - правління виконує завдання повіту за допомогою інституту старости, керівників повітових служб, інспекцій та охорони, а також організаційних одиниць повіту, які разом створюють об'єднану повітову адміністрацію. Таким чином, у повіті частина повітових служб знаходиться за межами установи старости і проблеми їх об'єднання вирішує тільки керівництво старости.

В "урядовому" воєводстві ми маємо справу з посереднім варіантом, в якому об'єднання служб інспекції та охорони відбувається під керівництвом воєводи і, якщо закон не встановлює інакше, в одній установі.

Органи необ'єднаної адміністрації - це територіальні органи урядової адміністрації підпорядковані відповідному міністру, а також керівники державних юридичних осіб і керівники інших державних організаційних одиниць, що виконують завдання зі сфери урядової адміністрації на території воєводства.

Заснування органів необ'єднаної адміністрації може відбутися тільки шляхом прийняття закону, якщо це обґрунтовано загальнодержавним характером виконуваних завдань, або територіальним обсягом діяльності, які перевищують межі одного воєводства.

Основні завдання реформування державного устрою це: підвищення державних структур, упорядкування адміністративно-територіального устрою, реформування системи громадських коштів, побудова демократичних інститутів громадянського суспільства, адаптування територіального устрою країни до стандартів Європейського Союзу.

Принципи, що лягли в основу здійснюваних реформ:

1. Принцип субсидіарності (підтримки) - він полягає у тому, що держава виконує лише ті функції, здійснення яких не під силу громадянам, об'єднанням громадян та організаціям;

2. Принцип унітарного державного ладу - Польща повністю й виключно суверенна лише як одне ціле. Основні ознаки такої характеристики це: єдина правова система, єдине громадянство, що пов'язується з державою, єдині правила організації адміністративних органів, визначений законодавством статус територіального самоврядування, єдина фінансова система.

Основні правові акти, що стосуються устрою одиниць територіального самоврядування це: Закон про гмінне самоврядування, Закон про повітове самоврядування та Закон про воєводське самоврядування.

Закон про гмінне самоврядування за своєю характеристикою є складовою частиною законодавства про державний лад. Він визначає устрій гміни, обсяг її діяльності, основні функції, та організаційну структуру і компетенцію владних структур. Закон регулює принципи становлення правових актів на рівні гміни та нагляду за комунальною діяльністю. У ньому встановлені правила управління комунальним майном та фінансовою системою комунального господарства. Крім цього, він визначає основні права та обов'язки депутатів місцевого рівня, включно з антикорупційними нормативами. Його положення остаточні і лише за умов наділення чітко названими повноваженнями можливе їх доповнення або зміна.

Закон про повітове самоврядування за своєю характеристикою також є складовою частиною законодавства про державний устрій. Він спирається на ті ж конституційні принципи, що Закон про гмінне самоврядування. Основні його положення це: збереження існуючих компетенцій гміни; самоврядування як основна ознака повіту; принцип виборності повітових органів влади; об'єднання спеціальної адміністрації. Що стосується владних структур повіту, то згідно із законом їх структура схожа на владні структури гміни - рада повіту це еквівалент ради гміни, правління повіту - це еквівалент правління гміни. Проте роль старости (голови повітового правління) дещо інша - він також є головою об'єднаної повітової адміністрації, до складу якої входять повітові служби, інспекції, міська сторожа.

Закон про воєводське самоврядування також є складовою частиною законодавства, що стосується державного устрою. У своїх визначеннях він посилається на конституційний принцип цілісності держави, унітарний устрій її та принципи субсидіарності і децентралізації. Його основні положення посилаються на визначення Закону про гмінне самоврядування.

Одиницями територіального самоврядування є самоврядні гміна, повіт і воєводство. Силою закону всі жителі основних територіальних одиниць складають самоврядну громаду. Відповідно до положень законодавства про територіальне, повітове та воєводське самоврядування, самоврядування здійснюється на рівні гміни, повіту й воєводства - по закону кожен мешканець відповідної громади стає її членом, незалежно від рівня своєї громадської активності. Це означає, що - з одного боку - фізична особа не може відмовитися від причетності до самоврядної громади, з другого - органи самоврядування не можуть її виключити з неї. Базовою одиницею самоврядування є гміна. її жителі, члени самоврядної спільноти, можуть приймати рішення шляхом виборів, референдуму, або через посередництво її органів. Одиниці територіального самоврядування здійснюють свої завдання за допомогою нормотворчих органів (ради гміни, ради повіту, воєводського сеймику) і виконавчих (правління гмін, правління повіту, правління воєводств).

Нормотворчі органи та їх депутати обираються шляхом загальних, рівних, прямих і таємних виборів. Причетність конкретної особи до самоврядної громади не означає, що вона має право обирати та бути обраним. Виборче право регламентовано Законом "Виборча ординація до гмінних, повітових рад та воєводських сеймиків".

Автори адміністративно-територіальної реформи визнали за громадянами право вирішувати, під час строку повноважень ради, питання, що стосуються громади шляхом референдуму. Передбачено два види референдуму: обов'язковий (лише такий може достроково припинити повноваження представницького органу) та факультативний (мета якого - вирішити вагомі питання).

Одиниці територіального самоврядування є юридичними особами - здійснюють завдання через посередництво власних нормотворчих та виконавчих органів, в межах законів, вільно формуючи власні внутрішні структури. Правова самостійність самоврядування охороняється судочинством - це означає, що воно має право здійснювати заходи на свій ризик і відповідальність. Межі цієї самостійності визначаються виключно нормами правових актів. Принцип самостійності стосується також внутрішнього устрою - самоврядування може формувати його самостійно, на основі та в межах законів.

Щоб самоврядні одиниці могли здійснювати свої завдання, слід обрати відповідні органи; на рівні гміни - це рада гміни й правління гміни, на рівні повіту - рада повіту та правління повіту, на рівні воєводства - сеймик воєводства і правління воєводства.

Нормотворчі та контрольні органи (рада гміни, рада повіту, сеймик воєводства). Склад цих органів (кількість депутатів) визначається законом. Оскільки закони про повітовій та воєводський устрій за своєю суттю 'та структурою посилаються на визначення закону про гмінне самоврядування, далі ми зосередимо свою увагу лише на устрою гміни.

Питання, що віднесені виключно до компетенції ради гміни, визначає закон про самоврядування гміни. Інші питання, не визначені цим законом, вирішує рада гміни, за умови, що вони віднесені до її відання іншими законами. Перелік завдань, віднесених до виключної компетенції ради встановлює, що рада не може делегувати права приймати рішення з цих питань іншим органам або іншим суб'єктам.