Цей аспект відображає сутність громадянства як індивідуального, особистого зв’язку держави з людиною.
Другий аспект стосується рівноправності жінок і чоловіків та виходить з принципу визнання шлюбу рівноправним союзом, в якому не припускається безумовне слідування жінки (чоловіка) за громадянством чоловіка (жінки). Але шлюбні відносини відповідно до пункту 3 статті 9 Закону про громадянство України дає можливість набути громадянства України за дещо спрощеною системою: одною з умов набуття громадянства є умова безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років; це правило не торкається осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України протягом двох років та постійно на законних підставах проживають на території України.
Ще один принцип – принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбачених законодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чи прийняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати видання відповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства, тощо) ними громадянства України.
Ця норма є продовженням статті 24 Конституції України: ”Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.”
В деяких країнах цей принцип громадянства не визнається, наприклад, в США іммігрант, навіть, якщо він набув громадянства США, не має права стати президентом країни (розділ 1 статті II Конституції США).
Останній принцип, закріплений у Законі – принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина. Принцип випливає з конституційного принципу, закріпленого в статті 33 Конституцій України, тобто принципу свободи пересування, вільного вибору місця проживання і права вільно залишати територію України. Цей принцип значно відрізняє чинний Закон про громадянство від попередньої редакції. В Законі України “Про громадянство України” від 16.04.1997 року одною з основних підстав втрати громадянства було нестання громадянина на консульський облік протягом 7 років без поважних причин.
Громадянство – це сталий правовий зв’язок людини з державою і він існує поза межами територіальної юрисдикції держави.
Принцип захисту і протегування громадян України, які знаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, але відображений у Конституції (стаття 25). Цей принцип здійснюється через дипломатичні представництва та консульські установи України за її межами.
Принцип невигнання та невидачі громадян України також закріплений у статті 25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розуміється передача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його до відповідальності або для виконаннявинесеного вироку. Це питання виникає у випадках, коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся до України. На відміну від законодавств деяких держав (Білорусі, Литви), в яких визнано можливість видачі своїх громадян, якщо це передбачено міжнародними договорами, законодавство України беззастережно говорить про невидачу своїх громадян. Виганяють з держави, як правило, осіб, яких звинувачують у скоєні злочину за кордоном.
Одним з перших питань, які виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і інших держав, є питання про визнання категорії осіб, які є громадянами України. ЗУ “Про громадянство України” визначає громадянами України осіб, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Стаття 3 Закону “Про громадянства України” відносить до громадян України наступних осіб:
1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4. особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Існує ряд документів, які підтверджують належність до громадянства України. Їх перелік наведений у ст. 5 ЗУ “Про громадянство України”:
1. паспорт громадянина України;
2. свідоцтво про належність до громадянства України;
3. паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
4. тимчасове посвідчення громадянина України;
5. проїзний документ дитини;
6. дипломатичний паспорт;
7. службовий паспорт;
8. посвідчення особи моряка;
9. посвідчення члена екіпажу;
10. посвідчення особи на повернення в Україну.
Таким чином закон чітко визначив коло осіб, які мають статус громадян України. Належність до громадянства України підтверджує ряд документів.
Відповідно до п. 4 ст. 3 ЗУ “Про громадянство України” громадянами України визнаються особи, які набули громадянства України відповідно до Закону “Про громадянство України”. Вітчизняний законодавець присвятив цілий розділ ЗУ “Про громадянство України” питанню набуття громадянства України.
Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може набуватися на таких підставах:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок встановлення батьківства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Слід зазначити, встановлені підстави повністю відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права.
Набуття громадянства України за народженням (або право крові) означає, що дитина, яка народилася від осіб, які є громадянами України, визнається громадянином України. Хоча право має певні обмеження. Так, якщо дитина народилася від громадянина України та іноземця і за народженням автоматично набуло громадянство іншої держави, то їй не надається громадянство України. Законодавець передбачив і можливість надання громадянства України ї дитині, яка знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда). Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. (ст. 7 ЗУ “Про громадянство України”). Набуття громадянства України за територіальним походженням (або право ґрунту) передбачає надання громадянства України будь-які особі, яка народилася на території України, незалежно від громадянства батьків.
Як бачимо, в законодавстві України передбачена змішана система набуття громадянства, за якою принцип ґрунту поєднується з принципом крові.
Наступною підставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобто прийняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює ряд умов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України. Зокрема:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).
Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.
Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;