регистрация / вход

Громадянське суспільство в правовій системі

Особливості формування громадянського суспільства в Україні. Сутність та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі, основні напрямки подальшого формування.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНТИТУТ

ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КУРСОВА РОБОТА

по предмету

Теорії держави і права

на тему

Громадянське суспільство в правовій системі

Олена Леус

ХЕРСОН 2009


Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичне розуміння громадянського суспільства і держави

1.1 Особливості формування громадянського суспільства в Україні

1.2 Сутність та ознаки громадянського суспільства

1.3 Держава і громадянське суспільство

РОЗДІЛ 2. Поняття та співвідношення правової держави і громадянського суспільства

2.1 Поняття та ознаки правової держави

2.2 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

2.3 Основні напрямки формування громадянського суспільства і правової держави

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Вступ

Актуальність курсової роботиГромадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всього людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового суспільства. “Взаємовідносини держави і громадянського суспільства виявляються найбільш важливим фактором розвитку організму в цілому. Розуміння комплексу відносин цих контрагентів означає пошук можливостей трансформації суспільної системи, її здатності до оновлювання і розвитку. Задача такого роду набуває великої особливості саме в Україні, котра переживає перехідний період, коли і формування нової державності, і становлення повноцінного державного суспільства найбільш залежать від вдалого функціонування і взаємодії цих основних суб`єктів соціального і політичного процесів ”.

Свій внесок у розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, як Аристотель, Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк,Ш.Л Монтеск’є, І. Кант, Ф. Гегель та ін.

Мета і завдання. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, розкрити сутність, поняття та ознаки громадянського суспільства в правовій системі.

Відповідно до поставленої мети курсової роботи в ній необхідно вирішити наступні питання:

1. Особливості формування громадянського суспільства в Україні.

2. Суть та ознаки громадянського суспільства.

3. Держава і громадянське суспільство

4. Поняття та співвідношення громадянського суспільства і правової держави.

Об’єктом курсової роботи є процес визрівання і становлення громадянського суспільства яка є необхідною передумовою її переходу до правової держави.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів та списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить сторінок. Список використаних джерел становить найменувань та займає сторінки


Розділ 1. Загальнотеоретичне розуміння громадянського суспільства і держави

1.1 Особливості формування громадянського суспільства в Україні

Розглядаючи проблеми формування громадянського суспільства, слід також звернути увагу на те, що воно у різних країнах є різним. Громадянське суспільство є не стереотип, а ідея , що практично втілюється з урахуванням традицій, історії, менталітету населення.[7 ,ст. 92]

Громадянське суспільство на українських теренах має глибоке історичне коріння та етнонаціональну традицію, що сягають сивої давнини та створюють його унікальну та неповторну специфіку, зумовлюють формування притаманного лише Україні типу громадянськості. Задоволення матеріальних та духовних потреб людини визначали необхідність формування різних елементів людської самоорганізації та самореалізації українського суспільства.

Громадянське суспільство — це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Правовою базою для формування громадянського суспільства в Україні є положення Конституції України, хоч у її тексті цього терміна немає. У нашій державі сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. В Україні сформовані органи влади різного рівня, але громадянське суспільство характеризує не лише наявність «владної піраміди», але й ефективність її функціонування, чого на практиці у нашій державі ще не спостерігається.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп, а в Україні партії ще недостатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою та громадянами. Чимало партій — особливо під час виборчих кампаній — намагаються показати себе представниками інтересів не певних соціальних груп, а всього народу, що є популістським недалекоглядним кроком.

Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується в низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності, і в недостатньому рівні політичної ефективності (оцінка суб'єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення). Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства.

Як свідчить історичний розвиток цивілізованих країн, становлення громадянського суспільства відбувається складно і суперечливо. Не все у становленні громадянського суспільства є до вподоби урядам, але й переваги такого суспільства незаперечні — протилежність думок, відкритість, свобода. Тільки в громадянському суспільстві можливе соціальне партнерство як форма взаємодії соціальних об'єктів[11 , ст.177-178]

В Україні процес визрівання і становлення громадянського суспільства є необхідною передумовою її переходу до правової держави. Деякі спроби ввести принципи правової держави без наявних структур громадянського суспільства на практиці виявилися лише деклараціями, не підкріпленими соціально-економічними перетвореннями. На думку вчених, формування громадянського суспільства в Україні та інших країнах СНД матиме тривалий і затяжний характер, бо тоталітаризм з його надмірною політизацією суспільних процесів не створив умови для його швидшого визрівання. Такими передумовами становлення громадянського суспільства є:

Володіння кожного члена суспільства правом конкретної власності чи правом на використання і розпорядження власністю, на виготовлений ним суспільних продукт (це базова, фундаментальна основа громадянського суспільства);

Наявність розвинутої соціальної структури, яка відображає різноманітність інтересів усіх соціальних груп суспільства (як наслідок дії попередньої умови);

Достатньо високий рівень соціального, духовного, психологічного розвитку особистості, її внутрішньої свободи і здатності до самостійної діяльності та самореалізації.

За відсутності таких передумов процес формування громадянського суспільства просто неможливий. Для України також характерні відсутність реальних інститутів громадянського суспільства, повноцінних впливових політичних партій як виразників інтересів певних соціальних груп, незалежних від держави громадських організацій, достатньої кількості позадержавних, економічних структур.

Певна річ, Україна, яка стала на шлях свого відродження, потребує опрацювання власної концепції співвідношення особи, суспільства і держави, механізмів формування влади й розвитку демократії. Цьому повинно передувати вивчення відповідного світового наукового і практичного досвіду. Йдеться, зокрема, як про теоретичні дослідження проблем громадянського суспільства, правової держави, прав і свобод людини і громадянина, так і про світову практику їх конституційного і законодавчого інституювання. [11 ,ст. 179-180].

Сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

1) розширення соціальної бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

2) активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, економічних, культурних, релігійних, військово-патріотичних та ін.), які охоплюють дві третини населення США. Вони і с соціальною базою громадянського суспільства;

3) постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв’язку від суспільства до держави;

4) максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону;

5) виховання природного почуття патріотизму на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

6)зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв’язків із зарубіжним світом;

7) піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності. Адже справа не лише в наявності демократичних установ і процедур, поінформованості населення, але й у вмінні жити в умовах демократії і користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи відповідно до конкретно історичних умов.

Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає цілковитої відмови від державного — в межах закону — регулювання соціальних процесів. У зв'язку з цим постає проблема визначення меж допустимого втручання держави й закону у суспільне та приватне життя.[11 , ст. 186]


1.2 Сутність та ознаки громадянського суспільства

Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянин.[3 ,ст. 33]

Громадянське суспільство – спільність рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичному житті.[1 ,ст.53-54]

Основні ознаки характерні для громадянського суспільства:

- визнання людини , її права і свобод найвищою суспільною цінністю;

- пріоритет суспільства над державою, що існує насамперед як регулятор відносин і гарант здійснення прав особи;

- рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної;

- забезпечення економічної свободи та їхніх об’єднань;

- наявність плюралізму в усіх сферах матеріального і духовного життя;

- надійна і ефективна система соціального захисту кожної людини;

- ідеологічна та політична свобода особистості, наявність демократичних інститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість активного впливу на державну політику.[3, ст..33-34].

Основними рисами громадського суспільства є:

наявність демократичної правової державності;

самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян;

різноманітність форм власності (приватної, колективної, кооперативної тощо), ринкова економіка;

плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність;

доступ усіх громадян до участі в державних і суспільних справах;

взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів;

наявність розвинутої соціальної структури;

розвинена громадянська політична культура і свідомість;

цінування прав громадян вище за державні закони;

багатоманіття соціальних ініціатив;

контроль суспільства за діяльністю державних органів.

[11 ,ст176]

Словосполучення «громадянське суспільство» умовне, оскільки «не громадянське», а тим більше « анти громадянське» суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян, пов’язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лише додержавне, нецивілізоване суспільство не можна було назвати громадянським через незрілість, примітивність,а також тому, що там взагалі не було таких понять, як «громадянин», «громадянство».[2, ст.77]

Інститут громадянства виник і отримав політико - правове визнання лише в буржуазну епоху, під впливом природних прав людини та необхідність їх юридичного захисту. Саме термін «громадянське суспільство» набув у літературі свого особливого змісту і в сучасному розумінні виражає певний тип (стан характеру) суспільства, його соціально-економічну і правову природу, ступінь розвитку та завершеності. [2, ст.78]

Свій внесок у розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені,як Аристотель, Платон, Т. Гоббс, Дж Локк, Ш.Л. Монтеск’є, І. Кант, Ф. Гегель та ін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянського суспільства складається з таких основних ідей:

- економічне визнання та захист природних прав людини і громадянина;

- безумовне визнання та захист природних прав людини і громадянина;

- легітимність і демократичний характер влади;

- рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;

- наявність правової держави,в якій влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;

- політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;

- свобода слова й друку, незалежність засобів масової інформації;

невтручання держави в приватне життя громадянина;

ефективна соціальна політика, що забезпечує належний рівень життя людей.[2, ст..78]

Громадянське суспільство функціонує на принципах:

а)приватної власності;

б)особистої свободи;

в)всезагальне усвідомлення;

г)справедливості ;

д)дотримання законів.[3, ст..34]

Громадянське суспільство можна розглядати як елемент розбудови демократичної інституції, як засіб реалізації свободи слова, як засіб зробити прозорою діяльність органів державної влади тощо.

Сучасні дослідники сходяться на думці про те, що громадянське суспільство — це як економічні, духовно-моральні, сімейні, культурні, національні, так і соціально-економічні відносини. Виходячи з цього вони визначають громадянське суспільство як сферу спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними організацій та об'єднань у всіх сферах життя суспільства і відносин між і ними, які захищені необхідними законами від прямого втручання і свавілля органів державної влади. Як вважали Дж. Локк та Ш. Монтеск'є, громадянське суспільство — це самостійна, відокремлена від держави структура. Основа громадянського суспільства — вільна, незалежна особистість, що зобов'язана своїм існуванням і процвітанням не опіці чи бажанню влади, а своїми власними зусиллями і здібностями.

«Рідко коли у сфері розвитку з’являлася концепція, котра так швидко привертала увагу людей», — пише Р. Голлоуей у праці «Засоби розбудови громадянського суспільства». Справжній бум у вживанні цього терміна збігається в часі з падінням Берлінської стіни, політичними перетвореннями у Східній Європі, побудовою демократії у Південній Америці. Ці події відродили давню ідею епохи Просвітництва про право людей на створення власних громад, у яких пануватимуть свобода та братерство.

У роботі Б. Найти «Громадянське суспільство: основні факти» наведений перелік факторів, який свідчить про те, що концепція громадянського суспільства в найближче десятиліття не втратить своєї актуальності у всьому світі:

1) зростання міжнародного обігу капіталу;

2)зростання прірви між багатими та бідними;

3) зростання гнучкого ринку робочої сили;

4) подальший розвиток постійних інформаційних потоків;

5)видозмінені стосунки між місцевим та глобальним;

6)Локальні конфлікти та війни;

7)у криза державного управління й обмеженість державного сектора та ін.

Громадянське суспільство вже стало передумовою вирішення деяких із перелічених проблем. Воно перебирає на себе відповідальність за соціальний розвиток у таких складних умовах. У зв'язку з очевидними невдачами втручання держави в суспільство, політичні діячі, вчені акцентують увагу на п'яти головних соціальних процесах: об'єднанні, визнанні, комунікації, взаєморозумінні, довірі. Так, А. Еціоніписав про «комунітаризм», Р. Патнам — про «соціальний капітал», Д. Селбурн — про «обов'язок», Ф. Фукуяма— про «довіру».

Провідною тезою концепції громадянського суспільства є «громадяни, що працюють для самих себе» у своїх організаціях. Це суспільство змагається із державою за владу і вплив, але в жодному разі не намагається підірвати верховенство держави[11 , ст.177]

1.3 Держава і громадянське суспільство

Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство». Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.[11 , ст. 43-44].

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Державу не можна ототожнювати з суспільством, бо в такому разі і суспільство і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризм. Термін «тоталітаризм» ввів у науковий обіг німецький учений Карл Шмідт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглиблення першою другого. Однак між державою і суспільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує демократію,відповідний рівень свободи суб’єкти громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна , а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства. Правильно щодо цього думка Гегеля, який зневажав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв’язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають власні, іноді навіть протилежні інтереси , для узгодження яких і необхідна держава ,що є організацією загального зв’язку кожного з кожним. Отже, вірно підкреслюючи об’єктивний характер походження і необхідності держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Гегель водночас помилявся , стверджуючи, що держава – це абсолютна мета його існування.[7 ,ст. 76]

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.[7 ,ст. 77]

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовим, а тим більше авторитарно-владним методом, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відігравати не суб’єктивний фактор, а об’єктивний, природно історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль, як головна виробнича сила суспільства, основний суб’єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поколінням людей випало на долю сформувати громадянське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатство українського суспільства, забезпечити його еволюційний прогрес.[7 ,ст. 78]

Отже громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв’язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повинні базуватися на однакових моральних основах, реалізувати і дотримуватись у своєму розвитку однакових моральних принципів – принципів загальнолюдської моралі. За наявністю такого суспільного ладу їх взаємовідносин можна говорити про те, що громадянському суспільстві відповідає громадянська держава і навпаки. [7 ,ст88]

Громадянське суспільство органічно взаємопов’язане з державою, воно не існувало до держави і поза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховний суверенітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно правового режиму, тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту і прав громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти, як сила що не залежить від держави.[7 ,ст. 83-84]


РОЗДІЛ 2. Поняття та співвідношення правової держави і громадянського суспільства

2.1 Поняття та ознаки правової держави

У статті Конституції України проголошено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою[8]. Правова держава, спочатку як ревна ідея, теорія і концепція, а потім і відповідна практична модель влаштування держави і навіть суспільства, має історичну ґенезу і сучасні варіанти її існування.[7, ст. 102]

Правова держава – це політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу,а основні права особи та її соціальна безпека є змістом свободи, закріплені в законах, це підґрунтя громадянського суспільства.[1,ст. 54]

Правова держава – це держава в якій панує закон, громадянин знаходиться під надійним правовим захистом, де існує взаємна відповідальність особи і держави.[6, ст.. 96]

Правова держава – це суверенно політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому,де держава й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.[4, ст29]

Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Правовій державі притаманні:

1) Конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі;

2) Верховенство права. Розвинена і діюча система права і законодавства;

3) Реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок у державі, що забезпечує еволюційний розвиток;

4) Парламентаризм;

5) Розвинена виборча система, суверенітет народу;

6) Життєздатність державного механізму до впливу на суспільство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі;

7) Наявність гарантій дотримання права і законодавства;

8) Пріоритет прав людини над правами держави;

9) Розвинена правова культура;

10) Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

11) Орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність;

12) Тісний зв'язок національного права з міжнародним;

13) Суттєве зростання питомої ваги законів у загальній масі нормативних актів;

14) Утвердження принципу людського виміру права.[4, ст.29,30]

Теорію правової держави насамперед пов'язують з іменем /. Канта. Висунення, обґрунтування ним тези проте, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права, дали підставу вважати /. Канта одним із головних творців концепції правової держави. /. Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян. Верховенство народу, проголошене /. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. «Правова держава» /. Канта базувалася на принципі поділу на законодавчу, виконавчу та судову.


Правова держава
ЗАБЕЗПЕЧУЄ: ҐРУНТУЄТЬСЯ:
— верховенство права та закону — на розподілі та балансі влади
— максимальну гарантію прав і свобод людини — на встановленні межі та міри влади
рівність усіх перед законом і судом — на політичному плюралізмі
— взаємну відповідальність громадянина і держави — на конституційному нагляді
— судовий та інший захист особи — на широкому місцевому самоврядуванні

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава ж може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним та має ґрунтуватися на презумпції невинуватості. Для правової держави характерний пріоритет прав людини над правами держави. Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об'єднанням громадян. Вимоги нормативно-правових актів правової держави поширюються на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства. Будь-яка суспільно важлива інформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масової комунікації — максимально незалежними.

Кожен із мислителів, юристів визначав певні ознаки, які вирізняли чи, навпаки, узагальнювали розуміння правової держави. Риси, ознаки, які називали на початку XX ст., відрізняються від сучасної термінології. Крім того, кількість ознак весь час зростає, вони часто доповнюють одна одну.

Є необхідним перерахувати всі ознаки правової держави:

1. верховенство права; верховенство правового закону;

2. забезпечення прав і свобод громадянина;

3. взаємозв'язок держави і права;

4. взаємна відповідальність держави і особи;

5. законодавче обмеження зазіхань держави на всезагальну регуляцію суспільного життя і певних сфер, де індивід, колектив і суспільство вільні від втручання влади;

6. закріплення в законі загальнолюдських цінностей, його гуманізм і вірність правам людини;

7. гарантованість повсякденного втілення принципів правової держави в конкретних правовідносинах;

8. своєчасне виявлення суспільних потреб та інтересів, наступне їх врегулювання;

9. високий рівень якості правових актів;

З високий рівень процесу правотворчості;

О поширення принципу «дозволено все, що прямо не заборонено законом» для фізичних осіб;

О введення правової освіти в межах країни;

О розвиток механізму соціального, політичного виховання мас;

О високий рівень кадрового складу правоохоронних органів;

О високий рівень адвокатури;

О високий рівень контрольно-наглядових органів;

О розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

О право на судовий захист;

О незалежність суду;

О наявність розвинутої нормативної бази;

О неухильне виконання законів і підзаконних актів;

О закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

Z> панування у суспільному і державному житті правових законів, які виражають волю більшості, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

О притаманність усім громадянам високої правової культури;

О юридична захищеність особи, наявність розвинутих ефективних процедурно юридичних засобів для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини;

О високо значуще становище у суспільному і державному житті судових органів — найбільш надійної юридичної гарантії прав людини;

О розширення юридичного контролю над органами управління з метою гарантування прав громадян.

Якщо було б можливо зробити так, щоб всі вищеназвані ознаки були втілені в життя, ми стали б свідками, громадянами найдосконалішої держави. Наведений перелік не є вичерпним, він є зібранням ознак, почерпнутих із творів, праць присвячених правовій державі. На нашу думку, доцільно розділити ці ознаки на підвиди. Такі спроби були вже зроблені та дали свої позитивні результати.

І. Заслуговує на увагу точка зору проф. Рабіновича П.Л/, який розділив основні загальні ознаки правової держави на такі, як:

а) соціально-змістові (або так звані матеріальні);

б) формальні (структурно-організаційні, процедурні).

Соціально-змістові ознаки;

Закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

Панування в суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

Врегулювання відносин між особою і державою на основі загально дозволеного принципу «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;

Взаємна відповідальність особи і держави;

Притаманність усім громадянам високої правової культури.

Формальні ознаки:

Юридична захищеність особи;

Чіткий розподіл повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів — законодавчих і судових;

Високе значення становища судових органів;

4. Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя.

II. Другим критерієм може слугувати сфера, в яку впроваджуються ці принципи:

а) у законодавчій галузі;

б) у галузі прав і свобод громадян, їх реалізації;

в) у галузі правової культури;

г) у сфері діяльності правоохоронних органів;

і) у сфері діяльності контрольно-наглядових органів;

д) у галузі державної влади, відносин між різними «гілками» влади тощо.

III. На нашу думку, серед ознак можна виділити такі, на основі яких можуть виникати інші, але тільки в разі впровадження і виконання перших:

за значимістю (важливістю):

а) основні (базові);

б) другорядні (надбудовні).

До основних можна зарахувати:

забезпечення, охорону і захист основних прав людини;

панування правового закону і права в суспільстві;

розподіл влад;

високозначуще становище контрольно-наглядових та правоохоронних органів;

високий рівень правової культури.

При втіленні зазначених ознак інші будуть виконуватися за рахунок уже встановленого механізму, звичайно, за умови його ефективності.

І все ж, якщо розглядати систему ознак у загальному плані, то слід зазначити, що вона є настільки щільною, що інколи одна ознака не може бути впроваджена без іншої, тому їх усі слід розглядати в системі, роблячи відповідні висновки.[4, ст..132]

Визначивши ознаки, принципи правової держави, слід дати відповідь на питання: у чому полягає суть правової держави ?

Під правовою державою ми розуміємо державну сутність, за якої виконавчі органи, органи управління і суди тісно пов'язані із законом; законодавець діє переважно на основі передбачення, так що будь-яке свавілля виключається. Це означає, що народна воля висловлюється шляхом парламентської демократії та знаходить втілення у формі загальнодоступних законів; органи, що покликані виконувати закони, повинні суворо їх дотримуватись.

Звідси, правова держава — це всеохоплююча політична організація суспільства, яка базується на принципі верховенства правового закону.

Принцип верховенства правового закону має самостійне й істотне значення для побудови правової держави, встановлення належного правопорядку в країні. Відхід від цього принципу призводить до того, що в реальному житті посадові особи нерідко віддають перевагу відомчим інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зору продовжує штучно знецінюватися принцип законності. Його знову дехто намагається підмінити принципом політичної чи іншої доцільності.

Авторитет нашого закону потерпає й від так званого делегованого законодавства. Ця практика набула значного поширення у сфері регулювання економічних відносин, не врегульованих законом. Кількість делегованих актів, прийнятих органами виконавчої влади, невпинно зростає. Це у ряді випадків є фактором дисгармонії у розвитку системи законодавства, збалансованому регулюванні суспільних відносин.

Конституції багатьох зарубіжних країн не передбачають делегування парламентами своїх законодавчих повноважень будь-кому. Очевидно, що доцільно, по-перше, звузити сферу застосування делегованого законодавства, по-друге, передбачити більш детально умови, за яких надаються делеговані законодавчі повноваження відповідним органам, по-третє, визначити у кожному конкретному випадку строки користування цими повноваженнями.

Отже, поняття «правова держава» означає, що державою (її органами) не може бути проведений жоден акт, не захищений конституцією, не може бути жодного тривалого діючого закону, який би не відповідав конституції; не можуть бути прийняті будь-які рішення та розпорядження, які суперечили б постанові або закону, і врешті конституції.[4,ст132-133]

Отже , правова держава - це така суверенна, політика – територіальна влада, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і за якої на основі останнього реального забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Слід зазначити, що правова держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів, який у юридичній науці набув вигляду теоретичної конструкції. Тому, теорію під якою загалом розуміють сукупність загальних положень, що створюють науку, або її розділ, в тому числі і правової держави, не є догмою і має різні форми вираження, повноту з міста.

Для формування правової держави необхідно високий рівень розвитку суспільних відносин, проте не слід цей процес прив’язувати до конкретної епохи, соціально-економічної формації, суспільного устрою, типу або ж форми держави. Правова держава – це загальнолюдське поняття, і цінність в тому , що це питання про панування справедливого права в суспільстві, верховенство закону тощо. Для того ж суспільна практика поки що не знає повної реалізації цієї проблеми, а тому ставити так питання дещо передчасно.


2.2 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти,тим більше відривати одне від одного . Вирішення проблеми їх співвідношення пов’язане з розумінням держави, як невід’ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.

Державу не можна уявити без права , тому залежно від ролі права вона може бути правовою, або не існувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб’єктами основних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією, тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там,де існують інститути громадського суспільства

Правова держава - політична організація суспільства , в якій права обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи,її соціальна безпека закріплені в законі,і тільки існування розвиненого, стабільно громадського суспільства надає можливість створити правову державу. Зміст напрямків взаємодії правової держави і громадського суспільства в цілому може характеризуватися наявністю у суспільства права на невтручання держави у певну сферу життєдіяльності особи, права на участь у формуванні окремих органів держави, в управлінні деякими її справами,права на певні послуги держави.[2 ,ст.79]

Взаємодія держави з громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічний підйом важко реалізовувати без активної участі з боку суспільства. Досвід демократичних держав світу засвідчує, що саме суспільна участь дозволяє домогтися більшої ефективності в багатьох сферах суспільного життя — від реалізації соціальної політики до сфери державного управління. Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Держава не можна ототожнювати з суспільством , бо в такому разі і суспільство і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму. Термін «тоталітаризм» ввів у науковий обіг німецький учений Карл Шміт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглинання першою другого. Однак між державою і суспільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує певну демократію, відповідний рівень свободи суб’єктів громадянського суспільства.

Правильно щодо цього є думка Гегеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пов’язував їх взаємозв’язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб,які його складають. А якщо це так то зрозуміло, що вони мають власні, іноді навіть протилежні інтереси, для узгодження яких і необхідна держава , що є організацією загально зв’язку кожного з кожним . Отже, вірно підкреслюючи об’єктивний характер походження громадянська суспільства, Гегель водночас помилявся ,що держава – це абсолютна мета його існування. [7 ,ст. 76-77].

Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі характеризується тим, що

1.у громадянському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави; остання є формою його організації;

2.в громадянське суспільство виникає на тому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери;

3. право формується громадянським суспільством , а правова держава лише закріплює його законами, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб’єктів;

4. взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства здійснюються на основі права, що є рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав’язування державної волі;

5. суспільство – це найбільш загальне поняття , а правова держава і громадянське суспільство – це форми його існування і розвитку. При цьому кожний з них виступає як відносно незалежне явище.[5 ,ст. 29 ]

Тож громадянське суспільство і правова держава складають єдине ціле і виражають міру демократизації політичного життя і політичної системи як її інституційно-правового механізму.

2.3 Основні напрямки формування громадянського суспільства і правової держави

Право формується всередині громадянського суспільства як потреба у нормативній регламентації найважливіших суспільних відносин. Саме у громадянському суспільстві відчуваються ті зміни , які мають бути певним чином упорядковані. Держава повинна цю потребу задовольняти, прийнявши відповідний нормативно правовий.

Знаючи характерні риси громадянського суспільства і правової держави, неважко зрозуміти, що основним напрямком формування правової держави в Україні слід визнати відповідні політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та організаційно-правові заходи щодо втілення цих принципів у життя. Тобто треба ввести цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення реального народовладдя, панування права, верховенства законів, пріоритету прав і свобод особи тощо. Необхідною зокрема є перебудова відповідно до принципу поділу влади, структури і компетенції державних органів, активна законодавча діяльність, спрямована на створення правової основи вказаних вище перетворень. Ряд завдань щодо формування правової держави можна здійснити шляхом зміцнення законності й посилання охорони правопорядку. [10 , ст. 62].

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства. Концепція правової держави в сучасних умовах — це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичних інститутів, котрі замінили б існування закритої авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві. Правова держава нині розглядається як держава, в якій виключно юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і застосуванням юридичних законів, Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства. Отже, правова держава може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо. [12]


Висновок

Ми живемо в країні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що пишеться в основному законі, не дає нам приводу затверджувати, що це саме так. На мій погляд, у нас ще не усі цілком усвідомлюють, що для державотворення необхідне виникнення ряду визначених передумов, найважливішої з яких є громадянське суспільство, тобто відповідна зрілість традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсім дозріло, щоб забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують свої різноманітні потреби і інтереси. Наша психологія спирається на те, що сама держава повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть сама розвинена правова держава не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага для повного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати про свою забезпеченість. В Україні, я вважаю, що не можна сказати про те, що громадянське суспільство досягло вищого етапу у своєму розвитку, а це сприяє утрудненню розвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв`язати цю проблему, необхідно удосконалити українське суспільство, а цьому можемо сприяти тільки ми самі. Але з`ясувати для себе достовірні і правильні висновки було складно. Насамперед тому, що в різних джерелах правова держава і громадянське суспільство характеризується по-різному. В одних джерелах говориться про те, що правова держава не може виникнути і функціонувати без утворення усередині себе громадянського суспільства. І, у принципі, я дотримуюсь цієї точки зору. В іншій літературі мені довелось зштовхнутися з тим, що існує деяка грань між правовою державою і громадянським суспільством. Поняття “громадянське суспільство ” використовується в зіставленні з поняттям “держава”.


Список використаної літератури

1 В. Галунько, Г. Пономаренко, В. Шкарупа «Теорія держави і права», Херсон 2008. ( ст..38-39,54)

2 Ю.А. Вєдєрніков, А.В. Папірна «Теорія держави і права», Київ 2008,(ст.77,78,79)

3 Бартак М.В «Основи права», Тернопіль-2004,(ст33,34,35)

4 М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. «Загальна теорія держави і права», Київ-2006(ст.132-134)

5 В.В. Копєйчиков «Загальна теорія держави і права» Київ 1998, за редакцією академіка АПрН Україна, доктора юридичних наук, професора ВВ. Копейчикова. 317ст.

6 А.С. Васильев « Основы государства и права Украины», Харьков200 (ст.95-96)

7 А.М. Колодій, А.Ю. Олійник «Права людини і громадянина в Україні», Київ2004 , навчальний посібник ст..332

8 Конституція України. – К.: Видавництво ”Право,1996. – 55с.

9 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

10. Основи правознавства: проб. Підручник для9 кл./за редакцією І.Б. Усенка .- Київ; «Перуе»1997.-416с.

11 М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.

12. http://ua.textreferat.com/referat-7518-4.html

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий