Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні

Сутність, основні напрями, функції та інструменти державного регулювання в галузі туризму, проблеми її розвитку. Позитивний досвід побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах та можливість його впровадження в Україні.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КОЗЛОВСЬКИЙ Євген Вікторович

УДК 332.025.12 : 35.072.2 + 338.48

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ:

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник –

доктор соціологічних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

ПІРЕН Марія Іванівна,

Національна академія державного управління при Президентові України,

професор кафедри державної політики та управління політичними процесами.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор РОМАТ Євгеній Вікторович,

Київський національний торговельно-економічний університет,

професор кафедри маркетингу та реклами;

кандидат наук з державного управління

АЛЄКСЄЄВА Юлія Вікторівна,

Товариство з обмеженою відповідальністю “Забугор’є”,

генеральний директор.

Захист відбудеться 11 червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 8 травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст. туризм стає важливим соціальним і політичним явищем, він істотно впливає на сучасний світовий устрій, економіку багатьох країн і регіонів світу. Туристична галузь завдяки стрімким темпам зростання перетворилася на одну з важливих складових світової економіки. На сферу туризму припадає близько 12% від світового валового продукту, понад 30% від обсягів світової торгівлі послугами та 11% від світових споживчих витрат, 7% від загального обсягу інвестицій та 5% від усіх податкових надходжень.

Таких результатів світовий туризм досяг завдяки стабільному та безперервному розвитку протягом усієї другої половини ХХ ст. Якщо у 1950 р. у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то у 2000 р. ця цифра досягла майже 700 млн. Хоча терористичні акти та військові конфлікти, що сталися в різних частинах світу в 2001–2004 рр., дещо уповільнили темпи зростання кількісних показників, туризм і надалі розвивається надзвичайно динамічно. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), в 2010 р. міжнародні подорожі здійснюватиме понад 1 млрд. осіб. Якщо додати до цього внутрішні поїздки та екскурсії, то виявиться, що майже третина населення планети щорічно перебуває у статусі туристів. За даними ЮНВТО, загальні грошові надходження від туризму в 2006 р. досягли рекордних показників – 735 млрд. дол. США.

Аналіз стану вітчизняного туристичного ринку свідчить про те, що розвиток туризму в Україні перебуває лише на початковій стадії. Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму нині уповільнюється через низку негативних факторів, до яких належать: недостатній розвиток туристичної інфраструктури; нерозробленість нормативно-правової бази; економічна та політична нестабільність у країні; обмеженість асортименту запропонованих послуг; відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичної дестинації; недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордоном та ін.

Зазначені проблеми неможливо вирішити без підтримки держави. Тому на даному етапі до першочергових завдань державних органів управління в галузі туризму можна віднести створення ефективних умов для роботи туристичних підприємств, установ та організацій, що, у свою чергу, потребує: розробки й впровадження прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування; розвитку малого та середнього підприємництва в сфері туризму; підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцнення матеріально-технічної бази туризму; розвитку туристичної інфраструктури; вдосконалення інформаційного та рекламного забезпечення туризму; провадження ефективної інноваційної діяльності; поліпшення кадрового забезпечення в сфері туризму; розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі; підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Усе це має сприяти створенню конкурентоспроможного національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби вітчизняних та іноземних туристіві забезпечити на цій основі комплексний розвиток регіонів України за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Проблеми розвитку туризму вже кілька десятиліть перебувають у центрі уваги науковців. Найбільший інтерес у цьому зв’язку становлять праці Л.Г. Агафонової, В.І. Азара, В.Д. Безносюка, М.Б. Біржакова, М.І. Волошина, І.В. Зоріна, В.К. Євдокименка, В.А. Квартальнова, В.Ф. Кифяка, О.Д. Короля, М.П. Крачила, О.О. Любіцевої, В.І. Мацола, Г.А. Папіряна, В.С. Сеніна, Т.Г. Сокол, В.К. Федорченка, А.Д. Чудновського, І.М. Школи та ін.

Аналіз наукових джерел з проблематики державного управління окремими сферами суспільного життя в Україні, державного регулювання економіко- господарської діяльності, в тому числі й галузі туризму, свідчить, що українським вченим тут належить вагомий теоретичний доробок. Цим питанням присвячені наукові праці Ю.В. Алєксєєвої, В.Д. Бакуменка, В.Г. Бодрова, В.М. Вакуленка, І.В. Валентюк, Л.І. Давиденко, В.М. Князєва, Ю.О. Куца, О.Ю. Лебединської, В.І. Лугового, О.Ю. Оболенського, М.І. Пірен, Є.В. Ромата, Г.П. Ситника, С.В. Сьоміна, А.М. Ткаченка, А.О. Чечель, О.С. Шаптала та ін.

Водночас деякі політико-управлінські аспекти теорії та практики державного регулювання в галузі туризму потребують подальшого осмислення в науковій літературі. Йдеться про особливості просування національного туристичного продукту на світовий ринок, способи залучення іноземних інвестицій у туристичну галузь, можливість підтримки органами місцевого самоврядування розвитку туризму в регіонах України тощо.

Туристична галузь, ураховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання та підтримки з боку держави. Перехід до ринкових відносин, жорстка конкуренція в туристичній галузі вимагають вирішення нових завдань, пов’язаних з потребою в адекватному реагуванні держави на значні зміни як зовнішнього, так і внутрішнього середовища функціонування організацій індустрії туризму. Необхідність вирішення цих завдань, що в комплексі становлять важливу народногосподарську проблему, багато в чому зумовлено відсутністю сучасного організаційно-методичного забезпечення.

З огляду на викладене можна стверджувати, що проблематика дисертаційної роботи є актуальною. Вона є однією з перших спроб системного дослідження туристичної галузі та комплексної розробки організаційних і методологічних основ сучасної багаторівневої системи державного регулювання в галузі туризму. Успішна побудова такої системи сприятиме реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку нашої держави. Тема дослідження відповідає курсу на європейську інтеграцію України, узгоджується з основними завданнями Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у межах планового наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”; її проблематика пов’язана із завданнями та науковими темами кафедри державної політики та управління політичними процесами “Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС” (ДР № 0105U000839) та “Державне управління в умовах політичної реформи: шляхи формування дієвої системи стримувань і противаг” (ДР № 0107U005907). У межах наукових тем кафедри автором встановлено принципи формування еліти в галузі вітчизняного туризму, визначено спектр позитивних та негативних впливів туристичної діяльності на рівень збереження здоров’я та профілактики захворювань у людей, задоволення освітніх і культурних потреб населення, раціонального використання вільного часу.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні актуальних політико-управлінських проблем становлення та розвитку державного регулювання в галузі туризму та розробці концептуальних практичних рекомендацій щодо їх вирішення. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

- здійснити системний аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за темою дисертації;

- визначити сутність, основні напрями, функції та інструменти державного регулювання в галузі туризму;

- охарактеризувати структуру туристичної галузі в Україні та встановити проблеми її розвитку;

- виявити недоліки існуючої нормативно-правової бази, оцінити ступінь її відповідності сучасному рівню розвитку туризму в Україні;

- розробити концептуальні підходи щодо формування змісту туристичної освіти, стандартів кадрового забезпечення сфери туризму та підготовки фахівців для сфери туризму;

- з’ясувати й обґрунтувати напрями державного регулювання соціального туризму в контексті підвищення управлінської спроможності держави;

- розкрити зміст і особливості сільського зеленого туризму та визначити основні завдання щодо його організації в регіонах України;

- узагальнити позитивний досвід побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах та вивчити можливість його впровадження в Україні;

- встановити й обґрунтувати необхідні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості туристичних підприємств;

- оцінити можливості органів місцевого самоврядування стосовно активізації туристичної діяльності в регіонах України.

Об’єктом дослідження є туристична галузь України.

Предмет дослідження – процеси становлення та розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розробка і впровадження запропонованих механізмів державного регулювання в галузі туризму сприятиме раціональному та ефективному розв’язанню проблем, пов’язаних з розвитком туризму в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження слугували основні положення теорії державного управління, наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних учених у галузі менеджменту, політології, маркетингу, економіки, закони України, інструктивно-методичні документи державних і галузевих органів управління, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких визначаються соціально-економічні та політико-управлінські функції туризму та його роль у розвитку національної економіки.

Поставлені завдання вирішувалися за допомогою загальнонаукових методів: конкретно-пошукового – для виявлення, відбору, теоретичного аналізу, синтезу, актуалізації, класифікації, узагальнення архівних та друкованих джерел з питань державного управління в галузі туризму; історико-структурного – для виявлення особливостей становлення державного регулювання туристичної діяльності на різних етапах історичного розвитку; хронологічного – для розгляду процесів розвитку державного регулювання туристичної діяльності у динаміці, змінах і часовій послідовності; компаративного – для зіставлення рівнів розвитку туризму в різних країнах світу.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні наукові результати дисертаційного дослідження полягають у тому, що:

вперше:

- простежено та узагальнено еволюцію діяльності міжнародних інститутів та організацій, що займаються вивченням комерційних та теоретичних аспектів туристичної діяльності; досліджено окремі характеристики туризму як предмета наукового осмислення в політології, соціології, маркетингу, екології та географії; введено до наукового обігу новітні фактичні та статистичні матеріали за темою дисертації;

- виокремлено та з’ясовано поняття “європейської” моделі участі держави у регулюванні туристичної діяльності, варіанти реалізації якої розглянуто автором на прикладі Франції, Іспанії, Великобританії та Італії; науково доведено найбільшу прийнятність цієї моделі для України;

- запропоновано та обгрунтовано необхідність участі місцевих органів влади у спільному фінансуванні інвестиційних проектів у сфері туризму, зокрема, через надання земельних ділянок під будівництво туристичних об’єктів та особисту участь як засновника і співзасновника туристичного підприємства.

удосконалено:

- змістовні характеристики понять “туризм”, “державне регулювання в галузі туризму”, “туристичний продукт”, “індустрія туризму”, визначення яких необхідно для осмислення сутності економіко-господарських відносин у туризмі, зокрема, питань юридичної практики вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності;

- принципи організації сталого партнерства та співробітництва провідних учасників туристичної діяльності на регіональному та місцевому рівнях, що має важливе значення для створення високоприбуткової галузі, здатної задовольнити потреби внутрішнього та іноземного туризму з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико- культурного потенціалу регіонів України;

- концептуальні положення щодо підвищення ефективності інформаційно- комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізації просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку завдяки організаційній та фінансовій підтримці центральних і місцевих органів виконавчої влади.

дістали подальшого розвитку:

- шляхи вдосконалення таких способів правового регулювання в галузі туризму, як ліцензування та стандартизація туристичної діяльності, сертифікація туристичного продукту, візова стратегія України у напрямі їх адаптації вимогам громадянського суспільства, ринковим відносинам та міжнародним стандартам;

- принципи формування змісту туристичної освіти, стандарти кадрового забезпечення сфери туризму, необхідність застосування яких зумовлено процесами глобалізації, інтернаціоналізації світового господарства, інтеграції європейської спільноти, соціально-економічними та політичними змінами в Україні;

- визначення та обґрунтування напрямів розвитку сільського зеленого туризму в Україні, спрямованого на охорону природи та культурно-історичної спадщини, подолання характерного для України сезонного характеру туристичного продукту, сприяння працевлаштуванню безробітних в сільській місцевості.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані висновки та запропоновані рекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскільки можуть використовуватися: у науково-дослідній роботі – як основа для подальшого вивчення концептуальних засад розвитку туристичної галузі в Україні; у процесі державного регулювання в галузі туризму – в межах реалізації державних програм розвитку туризму; у законотворчому процесі – під час розробки концептуальних і правових засад державного управління в галузі туризму; у діяльності органів місцевого самоврядування – в процесі реалізації програм із соціально-економічного розвитку територій; у навчальному процесі – під час вивчення дисциплін з державного управління, спеціальних фахових дисциплін зі спеціальності “Туризм”.

Науково-практичні положення дисертації знайшли застосування в практичній діяльності Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області (довідка про впровадження від 04.07.2007 р. № 6-16/2), зокрема під час проведення конференцій, семінарів, круглих столів з питань розвитку туризму в даному регіоні, а також в процесі підготовки проектів рішень місцевих органів державної влади.

Проблематика розвитку соціального туризму в процесі трансформації українського суспільства та питання діяльності центральних і місцевих органів влади в системі розвитку сільського зеленого туризму були висвітлені під час викладання дисциплін “Етнополітичні процеси в сучасній Україні” та “Психологія управління” на факультеті соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” (довідка про впровадження від 15.04.2007 р. № 54/1). Запропоновані автором дисертації тематичні семінари “Проблеми розвитку туризму в Україні” та “Сучасні вимоги до професійної підготовки кадрів для туристичної галузі” були проведені зі студентами цього факультету та позитивно оцінені слухачами.

Результати дослідження використовуються у практичній роботі Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрТавРос” (довідка про впровадження від 02.05.2007 р. № 27). Автором було визначено шляхи вдосконалення роботи туристичного відділу даного підприємства, узагальнено результативні та конверсійні стратегії, що покладені в основу комерційної діяльності фірми.

Апробація результатів дисертації . Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Підготовка соціальних педагогів у вищій школі до здійснення соціального супроводу кризових категорій населення” (Чернівці, 2004); “Україна-Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємин” (Чернівці, 2005); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Інноваційні технології превентивного виховання дітей та молоді: соціально-педагогічний аспект” (Чернівці, 2005); “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави” (Київ, 2005); “Створення системи підготовки державних службовців з питань реалізації державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України: організаційно-навчальні аспекти” (Київ, 2005); “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2006); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені в 15 роботах, з яких 6 статей надруковано у фахових наукових виданнях з державного управління, 2 статті – у збірниках наукових праць, 7 публікацій – у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 232 сторінки, із них загального тексту – 182 сторінки. Дисертація включає 10 додатків, 8 таблиць, 3 рисунки; список використаних джерел містить 211 найменувань.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність проблематики дослідження; визначено ступінь розробки теми, її зв’язок з науковими програмами; встановлено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення; наведено дані щодо апробації дослідницьких результатів та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження туристичної галузі як об’єкта управління” – розглянуто передумови зародження науки про туризм, етапи його розвитку; соціально-економічну сутність туризму як складного міжгалузевого господарського комплексу та об’єкта державного управління; досліджено процес становлення вітчизняного туристичного ринку, визначені внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на його динаміку та структуру; уточнено понятійний апарат, що використовується в туристичній діяльності.

Систематичне дослідження туристичної діяльності у вітчизняній науці розпочалося лише у 80-90-ті рр. ХХ ст., коли туризм, дозвілля, подорожі, рекреаційна діяльність стають предметом теоретичного осмислення вітчизняних управлінців, соціологів, економістів, філософів, істориків та географів. На сучасному етапі вітчизняними вченими зробленозначний внесок у вирішення проблем, що стосуються питань стратегічного планування туристичного розвитку регіонів, механізмів державного регулювання в галузі туризму, економіко-географічних проблем туризму, геопросторових аспектів туристичного ринку, проблем підготовки управлінських кадрів та фахівців для сфери туризму.

На сучасному етапі сфера туризму є збірним поняттям для численних і різноманітних форм діяльності, що спеціалізуються на ринку послуг пов’язаних із прийняттям і обслуговуванням гостей (туристів). Необхідно зазначити, що дотепер у світі існує проблема чіткого переліку видів діяльності у сфері туризму. До основних напрямів туристичної діяльності слід віднести: розміщення (готельне господарство, санаторно-курортні заклади), перевезення (транспортні організації), посередницькі послуги (туроператори і турагенти), організація відпочинку та послуги громадського харчування.

У розділі визначено, що для сучасної економіки характерним є не стільки розвиток відособлених галузей, скільки функціонування різних міжгалузевих комплексів. Очевидно, що й туризм варто розглядати як потужний самостійний міжгалузевий господарський комплекс. Аналіз понятійного апарату сфери туризму дає підстави запропонувати таке визначення індустрії туризму: це галузь національної економіки, що становить сукупність організацій та підприємств, єдиним функціональним завданням яких є діяльність, спрямована на задоволення різноманітних і постійно зростаючих потреб людей у різних видах відпочинку, пов’язаних з тимчасовим перебуванням поза межами звичайного середовища проживання.

Поняття державного регулювання в галузі туризму в законодавстві та науковій літературі чітко не визначено. З огляду на це автор пропонує розглядати даний процес як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів і вироблення єдиної концепції розвитку туристичної сфери. Механізм державного регулювання в галузі туризму необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов’язані функції для забезпечення сталого розвитку туризму.

Наші спостереження підтверджують думку про те, що Україна має великі можливості для динамічного розвитку туристичної галузі, розширення міжнародного співробітництва у цій сфері, однак наявний туристичний потенціал реалізується недостатньо. На підставі статистичних даних 1995– 2006 рр. можна стверджувати, що туризм в Україні розвивається повільними темпами, спостерігаються лише незначні позитивні тенденції розвитку.

Останнім часом постійно зменшується відсоток обслуговування іноземних та внутрішніх туристів ліцензованими туристичними підприємствами. Така ситуація, на нашу думку, складається насамперед через недосконалість системи розрахунку загальної чисельності в’їзних (іноземних) та виїзних туристів, зокрема, туристів з приватною метою подорожі. Частка таких туристів у загальному потоці перевищує 80%. З огляду на зазначені особливості статистики зауважимо, що довільне або взагалі неправильне використання та тлумачення статистичної інформації в Україні свідчить про відсутність науково обґрунтованої методики вивчення явищ та процесів у туризмі, які визначають порядок її збирання, опрацювання й аналізу.

У другому розділі – “Основні напрями розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму” – проведено аналіз правового регулювання туристичної діяльності, викладено підходи щодо формування змісту туристичної освіти, досліджено проблеми розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Осмислено значення туризму як важливої галузі ринкової економіки, доведено його соціальну вагомість та зростаючу роль у духовному та фізичному розвитку особистості.

Дослідження показали, що в цей час в Україні розробляються нові закони, вносяться корективи в чинні нормативно-правові акти з урахуванням потреб громадянського суспільства, ринку та міжнародних стандартів. Особливістю формування нормативно-правової бази у сфері туризму є її комплексний характер; до неї входять численні правові норми різної галузевої спрямованості: конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного, господарського, фінансового, податкового, трудового, митного, міжнародного права тощо. Загалом правові норми з питань туризму сьогодні містяться більше ніж у 200 нормативних актах і створюють відповідну систему туристичного законодавства. Разом з тим, не зважаючи на активне формування нормативно-правового забезпечення в Україні, його вплив на розвиток туристичної індустрії ще суттєво не відчувається.

Державі необхідно удосконалити умови ліцензування, технологію стандартизації, сертифікації та статистики, візову стратегію України відносно іноземних держав, безпечних з міграційного погляду.Зважаючи на складність і багатоаспектність зазначеної проблематики, подальшого вивчення потребують методичні розробки ЮНВТО та відповідне міжнародне правове середовище, від якого залежить конкурентоспроможність українського туристичного продукту та обсяги надання туристичних послуг на внутрішньому та світовому ринках. Останні мають бути адаптовані до умов України, отримати в подальшому відповідне організаційно-правове забезпечення.

Принципово нова політична, економічна й соціальна ситуація, що склалася в Україні, її вихід як самостійного суб’єкта на міжнародний туристичний ринок потребує підготовки кваліфікованих фахівців для сфери туризму. З метою внесення деяких коректив в побудову відповідних рівнів вітчизняної туристичної освіти, у дослідженні визначено науково-практичні засади підготовки фахівців для сфери туризму в провідних європейських закладах освіти туристичного профілю. Вони містять наступні положення: підготовка здійснюється великими готельними і туристичними комплексами, які мають власні навчальні центри (останні фінансуються на 60-80% за рахунок даних підприємств та входять до їх складу); практика на туристичному підприємстві є складовою навчального процесу, при цьому кількість теоретичних і практичних занять є однаковою; навчання майбутнього фахівця починається, якщо встановлено потребу в ньому конкретного підприємства, тобто існують певні гарантії його працевлаштування після закінчення навчання; майбутній фахівець має обов’язково проходити всі рівні професійної підготовки: учень (стажер) → студент → бакалавр → магістр та постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію.

Значна увага у розділі приділена проблемі підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму. Послідовно проводиться ідея щодо формування в усіх регіонах України достатньої кількості управлінських кадрів, здатних працювати в умовах ринкової економіки, впроваджуючи європейські стандарти і новітні технології. Це передбачає подальшу співпрацю України з країнами ЄС, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному рівні, так і шляхом проходження відповідного навчання, перепідготовки та стажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах державної влади країн ЄС.

Установлено, що на сучасному етапі розвитку туристичної галузі відсутність державної підтримки призвела до виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на туристичні послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їх недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скорочує чисельність потенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства не приділяється належної уваги з боку держави. У результаті цього потреба людей у відпочинку є найменш задоволеною, все це спричинює й інші проблеми, пов’язані із збереженням здоров’я та профілактикою захворювань населення, задоволенням освітніх і культурних запитів, зниженням життєвої активності у людей, раціональним використанням вільного часу та послабленням міжособистісних контактів.

Ще один важливий аспект роботи стосується перспектив розвитку в Україні сільського зеленого туризму. Даний вид туризму перебуває на стадії розвитку та має великий потенціал: це – незайняте населення, сільськогосподарська продукція, яка потребує збуту в сільській місцевості, житловий потенціал у вигляді приватних будинків, які сьогодні можуть використовуватися на ринку туристичних послуг.

Аналіз функціонування сільського зеленого туризму у світі дав змогу запозичити практичний досвід реалізації трьох моделей його сталого розвитку: 1. Розвиток підприємництва на базі малого сімейного готельного господарства (приватні мікроготелі). 2. Будівництво великих і середніх приватних туристичних об’єктів у сільській місцевості (спеціалізовані готелі, культурно- етнографічні центри). 3. Створення державних або приватних рекреаційних та сільськогосподарських парків, виставково-експозиційних центрів. Перераховані моделі сільського зеленого туризму апробовані у світовій практиці. Проведене дослідження дало змогу визначити, що унаслідок величезної розмаїтості умов на території нашої країни в неї можуть бути закладені всі ці моделі, причому їхня практична реалізація залежатиме від особливостей того чи іншого регіону.

У третьому розділі –“Шляхи удосконалення державного регулювання туристичної діяльності в Україні” – висвітлено можливості створення позитивного образу України як туристичної держави, визначено роль й місце державних та приватних інвестицій у стимулюванні розвитку туризму, системно представлено завдання органів місцевого самоврядування щодо підтримки сталого розвитку туризму шляхом ефективного співробітництва з представниками різних груп територіальної громади.

Розглядаючи систему форм і методів просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку, в розділі особливу увагу зосереджено на “європейській” моделі державної участі в регулюванні туристичної діяльності. У країнах, в яких впроваджена така модель, питання розвитку туристичної діяльності вирішуються у відповідному багатогалузевому міністерстві на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності місцевої представницької та виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує і координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо).

Перспективним напрямком розвитку міжнародного туристичного співробітництва на найближче десятиріччя є активне створення в Україні різноманітних недержавних громадських туристичних організацій, їх входження у світові об’єднання, міжнародні організації та асоціації різного спрямування. Результатом має стати розширення обріїв, запровадження міжнародних стандартів якості туристичних послуг, розвиток рекламної діяльності та бізнесових партнерських стосунків.

Туризм – це галузь, що залучає багатомільярдні інвестиції за рахунок різних джерел: державних дотацій, коштів міжнародних фінансових і туристичних організацій, приватних вкладень. В Україні відчувається гостра потреба у фінансових ресурсах для розвитку туризму: бракує бюджетних коштів; міжнародні фінансові та інші організації, приватні інвестори не зацікавлені вкладати гроші в розвиток туристичної інфраструктури в Україні. Розмір державних інвестицій у туризм залежить від важливості цього сектора в економіці країни, а кредити міжнародних фінансових інститутів – від гарантій, наданих державою, репутації самої країни на міжнародному ринку та досконалості бізнес-планів, запропонованих урядом країни для одержання фінансових ресурсів.

Країни з транзитивною економікою, в тому числі й Україна, не в змозі провести глибокі структурні перетворення без залучення й ефективного використання іноземних та внутрішніх інвестицій. Їх залучення стримується такими факторами, як: недостатня вивченість ринку, значна невпорядкованість його функціонування; труднощі, пов’язані з виділенням земель під об’єкти туризму; постійна зміна нормативно-правових документів та адміністративної практики. Все це створює об’єктивні перешкоди для діючих учасників ринку, а також є суттєвим чинником зниження його привабливості для нових учасників. Цим пояснюється невисокий відсоток знову створених туристичних підприємств і організацій в Україні, що зміцнили позиції та розширюють власну діяльність.

Досвід економічно розвинених країн свідчить, що ефективний розвиток туризму в Україні неможливий без повноцінної участі у цьому процесі органів місцевого самоврядування, які безпосередньо згідно з Конституцією та законами України забезпечують життєдіяльність та розвиток територіальних громад. Системне визначення завдань органів місцевого самоврядування щодо підтримки розвитку туризму міститься в принципах програми ООН “Місцевий порядок денний на ХХІ століття” (Local Agenda 21). Розробка та реалізація “Local Agenda 21” у співробітництві всіх соціальних груп за активної підтримки місцевих рад, туристичних та екологічних неурядових організацій може змінити ситуацію. Завдання місцевих органів влади, що випливають з даних принципів, полягають в корпоративному підході до ідентифікації цілей громади у туризмі та розробки плану дій для досягнення запланованих цілей.

Туризм в Україні розглянуто як одну з базових складових місцевого розвитку, він безпосередньо пов’язаний зі станом малого та середнього бізнесу, що передбачає активні дії місцевих органів влади, спрямовані на створення передумов для прискореного розвитку цієї галузі економіки. У даному контексті головними гравцями у галузі туризму виступають: місцева громада та бізнесові структури, органи місцевої влади та недержавні організації, а сталий розвиток туризму в регіонах України значною мірою досягається через організацію партнерства та співробітництва провідних учасників туристичної діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертації на теоретичному та практичному рівнях вирішено актуальне наукове завдання щодо становлення та розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета та завдання дають можливість сформулювати такі висновки та рекомендації.

1. На підставі наукового дослідження встановлено, що комплексне вивчення системи туризму, наукове осмислення процесів, що відбуваються в цій галузі, зокрема, міжнародного туризму триває лише кілька десятиліть. Важливість науки про туризм можна простежити через виникнення дослідницьких інститутів та організацій, зацікавлених у вивченні комерційних та теоретичних аспектів туризму. На міжнародному рівні – це Всесвітня туристична організація, провідна установа в сфері туризму та подорожей та спеціалізований заклад ООН. Систематичного характеру дослідження туристичної діяльності у вітчизняній науці набули лише у 90-ті рр. ХХ ст., коли дозвілля, подорожі, рекреаційна діяльність стають об’єктом дослідження вітчизняних соціологів, економістів, філософів, істориків та географів.

Вважаємо, що більшість існуючих визначень туризму мають вузькоспеціалізований характер, вони не охоплюють предмет у цілому та не розкривають внутрішній зміст туризму. На нашу думку, в поняття “туризм” повинні бути включені туристичні потреби та мотивації, особливості поведінки туристів під час перебування поза межами постійного місця проживання; економічні відносини, що складаються між туристами та виробниками товарів і послуг; фактори взаємодії сфери туризму з навколишнім природним, економічним та іншими макросередовищами.

Аналіз наукової літератури, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду дають підстави стверджувати, що галузь туризму вимагає безпосереднього державного регулювання з метою підтримки пріоритетних напрямів туристичної діяльності, зміцнення матеріально-технічної бази туризму, підвищення рівня життя громадян, створення додаткових робочих місць та умов для реалізації інвестиційних проектів, збільшення надходжень до державного бюджету, підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

2. Державне регулювання в галузі туризму пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання та ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів, вироблення єдиної концепції розвитку туристичної сфери.

Визначено основні функції державного регулювання в галузі туризму: загальна організація та правова регламентація туристичної діяльності, планування розвитку туризму, контроль і нагляд за туристичною діяльністю, регулювання окремих видів туристичної діяльності, забезпечення охорони навколишнього середовища та історичних пам’яток, кадрове забезпечення туризму, підтримка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств,створення сприятливого іміджу країни або регіону.

Запропоновано наступну класифікацію інструментів державного регулювання в галузі туризму за сферами їх застосування: у правовій сфері – вдосконалення нормативно-правової бази, візової стратегії; розвиток методології ліцензування, стандартизації, сертифікації у сфері туризму; в економічній сфері – податкове регулювання; бюджетне фінансування програм розвитку туризму; створення сприятливих умов для залучення інвестицій у туризм; у соціальній сфері – вирішення проблем адресного соціального туризму; сприяння працевлаштуванню сільських жителів у структурах галузі; у науково-освітній сфері – розвиток наукових досліджень туристичної діяльності; створення інформаційно-аналітичної бази туристичної галузі в Україні; забезпечення підготовки професійних кадрів для сфери туризму; у сфері організації туризму – формування позитивного іміджу України на міжнародному туристичному ринку; сприяння в просуванні туристичного продукту на внутрішній і світовий ринки; створення умов для ефективного використання туристичної інфраструктури.

3. Характеристика показників внутрішнього туризму України свідчить про недостатній рівень його розвитку – як за якісними, так і за кількісними характеристиками. Починаючи з 2001 р. зазначаємо повільне зростання обсягів в’їзного туризму в Україні, що відбулося після його стрімкого падіння у 1999–2000 рр. внаслідок несприятливості умов для розвитку туристичного підприємництва. З цього моменту починається й стрімке зростання попиту українських громадян на закордонні поїздки. Найпотужніші потоки в’їзду та виїзду зорієнтовані в напрямку сусідніх держав: Росія, Польща, Угорщина, Молдова, Білорусь. Водночас вплив українських туристичних підприємств на формування в’їзних і виїзних туристичних потоків поки що є недостатнім.

Встановлено, що подальший розвиток туризму в Україні гальмується відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами, відсутністю відповідних об’єктів для розвитку туризму в сільській місцевості, недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до реклами національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг, повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму, відсутністю цілісної системи державного регулювання туристичної діяльності у регіонах.

4. Аналіз існуючої нормативно-правової бази в Україні дав змогу встановити факт необхідності подальшого розширення та поглиблення правової основи функціонування туризму. Встановлено, що застосування норм і положень нової редакції Закону України “Про туризм” не сприяло розвитку підприємництва у сфері туризму, особливо малого і середнього, зокрема, підвищенню його ефективності та активізації ділової ініціативи. Перед ним висунені нічим не виправдані бар’єри, перепони й обмеження (суворий, із відповідним ліцензуванням, розподіл на туроператорів і турагентів, необхідність здійснення фінансового забезпечення своєї відповідальності), що ставлять під загрозу і без того дуже скромні здобутки галузі.

В Україні необхідно гармонізувати національне законодавство з європейським, визначитися з понятійними категоріями у сфері туризму, зорієнтувати власників готельних та туристичних підприємств на суворе дотримання міжнародних стандартів, зокрема, проводити подальшу сертифікацію послуг вітчизняних туристичних підприємств та організацій відповідно до міжнародних стандартів ISO або окремих їх положень.

5. Ознайомлення з практикою роботи найбільш відомих європейських закладів освіти туристичного профілю дало змогу розробити основні принципи кадрового забезпечення та підготовки фахівців для сфери туризму: гнучкість і мобільність при врахуванні потреб ринку, різнотипність навчальних закладів (коледжі, інститути, університети), інформаційна відкритість, динамічність в оновленні змісту освіти, широке застосування новітніх технологій навчання в умовах реального виробництва.

Підвищення вимог до ліцензування туристичної діяльності та сертифікації туристичних, готельних послуг і послуг громадського харчування змусить підприємства переглянути кадрову політику, зорієнтуватися на перепідготовку та підвищення кваліфікації своїх працівників з метою підвищення якості туристичного обслуговування населення. Сьогодні заклади освіти в Україні, особливо в обласних центрах, працюють без взаємодії з туристичними підприємствами, без реальної оцінки потреби регіону у фахівцях з туризму та відповідних вимог до їх кваліфікації.

6. Сучасний самостійний розвиток туристичної галузі без державної підтримки призвів до виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму як явища радянського періоду значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на транспорт, продукти харчування, інші послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їхнє недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скорочує число потенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства не приділяється належної уваги, що несе в собі масу негативних соціальних моментів. Основним напрямом державного регулювання соціального туризму слід визнати забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян.

Відзначено соціальну значущість туризму як галузі ринкової економіки, її зростаючу роль у духовному та фізичному розвитку особистості, формуванні належного рівня та якості життя. Сучасний туризм є фактором соціальної рівноваги, взаєморозуміння між людьми і народами. Крім його відомих економічних аспектів він набуває культурного та духовного значення. Все це має бути захищено від негативних наслідків, що обумовлені соціально- економічними факторами.

7. Розкрито зміст і особливості сільського зеленого туризму в Україні, з’ясовано та обгрунтовано, що він охоплює широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і малих містах, до відпочинку у сільських господарствах (агротуризм).

Визначено основні завдання держави в процесі організації сільського зеленого туризму: розробка концепції розвитку сільського зеленого туризму на державному та регіональному рівні, у межах якої виокремлено напрями (моделі розвитку) з урахуванням загальнонаціональної та регіональної специфіки; формування державної політики підтримки альтернативної (додаткової) прибуткової діяльності населення в сільській місцевості; розробка державної програми розвитку сільського туризму як прибуткового сектору економіки, що передбачає формування механізмів правового, фінансового, організаційного, інформаційного.

Обґрунтовано, що відпочинок на селі є одним з перспективних напрямів відродження та розвитку українського села, оскільки розвиток туристичного бізнесу приносить дохід не лише власникам осель, а й іншим жителям місцевості: створюються нові робочі місця в сфері обслуговування туристів, зростає попит на продукти харчування, сувенірну продукцію та вироби місцевих майстрів, активізується будівництво та транспортні послуги.

8. Виділено три типи моделей державної участі у регулюванні галузі туризму. Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової “самоорганізації”. Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу – міністерства, що контролює діяльність всіх підприємств туристичної галузі в країні. У країнах, в яких використовується третя модель (умовна назва “європейська”), питання розвитку туристичної діяльності вирішуються в “надрах” певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління.

Аналіз ролі держави в організації та розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу, вивчення досвіду побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах дало змогу встановити та обґрунтувати першочергові заходи держави щодо просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку. Це: широкомасштабне проведення рекламно-інформаційної кампанії в ЗМІ; розвиток виставково- ярмаркової діяльності в сфері туризму; організація презентацій туристичних можливостей України за кордоном; створення мережі інформаційних центрів для іноземних туристів всередині країни; формування сучасної статистики туризму, що відповідає міжнародним вимогам та враховує мультиплікативний ефект розвитку даної сфери.

9. Встановлено й обґрунтовано необхідні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості туристичних підприємств: створення правових засад інвестиційної діяльності у регіоні, забезпечення відкритості інформації про їхню діяльність, недопущення випадків ініціювання банкрутства підприємств (готелів, санаторіїв, кемпінгів, турбаз, дитячих оздоровчих таборів та ін.) з метою перерозподілу власності. Одним з найбільш перспективних напрямів діяльності місцевих органів влади має стати підтримка туристичного бізнесу, зорієнтованого на збільшення обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму. Форми участі можуть бути такими: особиста участь у розвитку підприємництва як засновника та співзасновника нових підприємств; участь в одержанні прибутків, надання земельних ділянок під будівництво як виду спільного фінансування інвестиційних проектів. Більша частина з таких форм участі в умовах обмеження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування та загострення дефіциту виробничих ресурсів набуває пріоритетного значення.

10. Органи місцевого самоврядування мають значні можливості для активізації розвитку туризму в регіонах України, оскільки там розміщена більшість туристичних та рекреаційних ресурсів, виробляється та споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни загалом. Важливим показником реального впливу є довіра населення до представників органів місцевого самоврядування, яка сьогодні значно перевищує довіру до представників органів центральної влади. Тому залучення органів місцевого самоврядування до підтримки розвитку туризму на місцевому рівні є обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфери. Програмні принципи сталого розвитку туризму, що були чітко визначені на світових форумах з питань розвитку туристичної індустрії, повинні знайти подальше відображення у стратегічних ініціативах щодо сталого місцевого розвитку.

Проведене дослідження та отримані висновки дають змогу надати такі рекомендації органам державної влади України:

Цілеспрямована та системна робота щодо розвитку міжнародних туристичних зв’язків на двосторонньому та багатосторонньому, регіональному та міжнародному рівнях має стати головною функцією, першочерговим напрямком діяльності Державної служби туризму і курортів. Особлива увага повинна приділятися забезпеченню Дійсного членства України у Всесвітній туристичній організації, участі у роботі статутних органів організації.

Державна служба туризму і курортів має приділяти велику увагу розвитку співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі.

Пам’ятаючи про європейський вектор нашої зовнішньої політики, уряд повинний вже зараз максимально адаптувати до сучасних європейських вимог і стандартів існуючі нормативні акти, інститути регіонального управління та місцевого самоврядування. У цьому ж напрямі має розроблятися законодавство, створюватись фонди для поступового вирівнювання стану соціально-економічного розвитку регіонів, надання цільової фінансової допомоги депресивним та проблемним територіям.

Впродовж останніх років надзвичайно гострою і нагальною залишається проблема оформлення віз громадянам України, які з метою туризму виїжджають в країни Західної Європи. Хоча в жовтні 2006 р. під час Десятого саміту Україна-ЄС у Хельсінкі (Фінляндія) були підписані угоди про спрощення даної процедури, вже сьогодні МЗС України має домовлятися про якнайскоріше скасування візового режиму для українських туристів.

В Україні бюджетні асигнування на туризм є нестабільними та негарантованими, фінансування цільових програм не виконується. Необхідно, щоб визнання туризму як індустрії супроводжувалося виділенням відповідних ресурсів з боку уряду. Досвід європейських країн доводить, що без державних інвестицій розвиток туризму неможливий або вкрай утруднений.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Козловський Є. Державне регулювання та підтримка розвитку туризму в Україні: досвід країн Центральної та Східної Європи // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – Вип. 4. – С. 209–218.

2. Козловський Є. Основні напрями розвитку міждержавної політики та управлінських засад у галузі туризму країн СНД // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 398–403.

3. Козловський Є. Організаційно-економічні механізми державного управління транспортним забезпеченням туристичної галузі // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 321–329.

4. Козловський Є. Організаційно-правові засади управління туристичною галуззю // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 400–406.

5. Козловський Є.В. Іноземний досвід регулювання міжнародного туризму та його використання в Україні [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика. – 2005. – № 1. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ e-journals/DUTP/ 2005-1. – Заголовок з екрану.

6. Козловський Є. Управлінські засади реалізації державної політики в галузі сільського зеленого туризму // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 4. – С. 184–191.

7. Козловський Є. Шляхи формування еліти в туристичній галузі (вітчизняний та іноземний досвід) // Формування й оновлення політико- управлінської еліти в сучасній Україні: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – С. 169–188.

8. Козловський Є. Сучасні проблеми розвитку соціального туризму в Україні та Республіці Білорусь // Політологічні та соціологічні студії: Зб. наук. пр. – Т. V. – Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2007. – С. 400–410.

9. Козловський Є. Основні напрями підготовки управлінських кадрів для сфери туризму в контексті соціально-економічних та політичних змін в Україні // Євроатлантикінформ. – 2005. – Вип. 5. – С. 77–78.

10. Козловський Є. Роль туристичної галузі в активізації соціальної роботи в сучасному українському суспільстві // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. – 2005. – № 244. – С. 86–91.

11. Козловський Є. Туризм як чинник культурно-гуманістичного збагачення особистості // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. – 2005. – № 263. – С. 98–101.

12. Козловський Є. Політичні аспекти управління туристичною галуззю в період трансформації українського суспільства // Актуальні теоретико- методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 28 трав. 2004 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т.1. – С. 276–278.

13. Козловський Є. Утвердження європейських стандартів в основі вітчизняної політики підготовки фахівців з державного управління для туристичної галузі // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 31 трав. 2005 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т.1. – С. 232–234.

14. Козловський Є. Функції та повноваження органів місцевого самоврядування в процесі розвитку вітчизняного туризму // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 31 трав. 2006 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т.1. – С. 215–216.

15. Козловський Є. Проблеми формування інвестиційної політики в галузі туризму // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 31 трав. 2007 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2007. – Т.2. – С. 165–167.

АНОТАЦІЇ

Козловський Є.В. Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2008.

У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування актуальних політико-управлінських проблем становлення та розвитку державного регулювання в галузі туризму. Сформульовано практичні рекомендації щодо удосконалення правового регулювання туристичної діяльності, досліджено особливості підготовки фахівців для сфери туризму, визначено проблеми державного регулювання розвитку соціального та сільського зеленого туризму. Запропоновано механізми створення позитивного образу України як туристичної держави, нові форми просування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг, методику підвищення ефективності управління інвестиційними проектами в туристичних центрах України, шляхи можливого співробітництва органів місцевого самоврядування і суб’єктів господарювання, які надають туристичні послуги.

Ключові слова: туризм, розвиток, механізми державного управління, державне регулювання, інструменти державного регулювання, органи виконавчої влади, місцеве самоврядування, суб’єкти господарювання, розмежування повноважень, партнерство.


Козловский Е.В. Государственное регулирование в туристической отрасли: становление и развитие в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2008.

В диссертации осуществлено научно-теоретическое обоснование актуальных политико-управленческих проблем становления и развития государственного регулирования в туристической отрасли. Сформулированы практические рекомендации относительно усовершенствования правового регулирования туристической деятельности, исследованы особенности подготовки специалистов для сферы туризма, определены проблемы государственного регулирования развития социального и сельского зеленого туризма. Предложены механизмы создания положительного образа Украины как туристического государства, новые формы продвижения национального туристического продукта на внутреннем и международном ринке туристических услуг, методика повышения эффективности управления инвестиционными проектами в туристических центрах Украины, пути возможного сотрудничества органов местного самоуправления и субъектов хозяйствования, которые предоставляют туристические услуги.

Ключевые слова: туризм, развитие, механизмы государственного управления, государственное регулирование, инструменты государственного регулирования, органы исполнительной власти, местное самоуправление, субъекты хозяйствования, разграничение полномочий, партнерство.


Kozlovsky E.V. Government regulation in tourism branch: formation and development in Ukraine. – Manuscript.

Dissertation for degree of candidate of science in Public Administration in the speciality 25.00.02 – The Public Administration Mechanisms. – The National Academy of Public Administration The President of Ukraine. – Kyiv, 2008.

In dissertation the scientific-theoretical substantiation of actual political- administrative problems of formation and development of government regulation in tourism industry has been accomplished. On the basis of generalization of theoretical positions of works the domestic and foreign scientists in the dissertation it has been formulated and made more accurate the conceptual register which is used in international tourism. The analysis of references and practical experience has proved the necessity of consideration of tourism as public and complex system in which all attributes of industry of a national economy are inherent.

The achievement of the strategic purposes for Ukraine, in particular, the integration in EU, is probable under condition of putting in order the national tourism legislation conformity according to world and European standards. At present time, at the international level it occurs the trying to find the sense of important role of tourism in educational, cultural, social, economic and political scopes of human activity as important condition of acquaintance the citizens of the different countries to achievements of civilization, global treasures of spiritual and material culture. Therefore, in dissertation the conceptual theoretical-methodological methods of formation the contents of tourist education have been stated, the problems of personnel balancing in tourism sphere have been illustrated.

One of the ways to make stable the development of tourist industry that is directed on protection of Ukrainian environments and cultural-historical heritage, on assistance of interethnic tolerance and attraction of people to active participation in the decision of own financial problems, assistance to employment of the unemployed is the development of rural green tourism. Therefore, in this work some problems of development of rural green tourism have been explored, an attempt to investigate the system of conceptual representations about this sector of the tourism industry has been put into practice, the principles and methods of management and the opportunity for efficient facility of functioning the different rural householders have been carried out.

In dissertation the mechanisms of making the positive international image of Ukraine as tourism destination, the methods for increasing of management efficiency of the investing projects in the tourist centers of Ukraine, the ways of probable cooperation between the local government institutions and the managing subjects that provide tourist services have been offered. Proceeding from national interests, the international tourism policy of Ukraine should be realized on principles of economic feasibility and mutually advantageous cooperation with the concrete country or region as well as taken into account the features of the well-defined tourism markets.

The consequences of the transformation periods in the transitive economy countries have shown, that any state can get out of an economic crisis, provide successful promotion of market transformations and entry in the international integration process without inflow and an effective use of foreign investments. Therefore, in this work the author has defined the role and place of the government, municipal and private investments during the stimulation of tourism, as well as the methods of government regulation of the investment market. During transformation periods it is important, on the one hand, to organize the general political, legal and institutional conditions that are favorable for domestic and foreign investing in tourism, and, from other hand, to use in the best way the foreign experience in creation of local organizational formations with a favorable investment climate.

The newest history of the world tourism development shows an extensive spectrum of successful examples of the elaboration and realization an effective regional policy rather brightly. Taking into consideration this fact, the governmental structures become more decentralized; the responsibility for tourism development is on the local authority’s duties. All this causes need the scientific basis for place and role of tourism in the system of social and economic priorities of the regional and local development, the innovative activity in methodology of an evaluation of efficiency of tourism development potential, the theoretical bases for formation of a regional tourism policy and mechanisms of its practical realization. Taking into account the significant prospects of the local initiative maturity, in dissertation the system representation of the local authority’s primary goals while supporting the stable tourism development by effective cooperation with representatives of different groups of local community has been carried out.

Key words: tourism, tourism policy, public administration mechanisms, government regulation, instruments of government regulation, local executive management, local authorities, subjects of managing, delimitation of powers, partnership.