регистрация / вход

Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в Україні

Підходи щодо сутності продовольчої безпеки, напрями реалізації та обґрунтування необхідності її державного регулювання. Методика, критерії і показники оцінки рівня регіональної продовольчої безпеки, основні принципи її формування на сучасному етапі.

Анотація

Шкаберін В.М. Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в України.

Дисертація на здобуття наукового ступенякандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет «Запорізький інститут державного та муніципального управління», Запоріжжя, 2006.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню застосування національного та регіонального відтворювальних підходів до забезпечення продовольчої безпеки, визначенню напрямів політики продовольчої безпеки держави. Проаналізовано існуючі концепції вирішення продовольчої безпеки. Досліджено склад, значення і взаємозв'язок чинників продовольчої безпеки на всіх рівнях її забезпечення. Виявлено основні теоретичні підходи щодо сутності продовольчої безпеки. Обґрунтовано необхідність державного регулювання відтворення для забезпечення продовольчої безпеки. Проаналізовано регулювання розвитку агропромислового виробництва. Розроблено методику, критерії і показники оцінки рівня регіональної продовольчої безпеки. Виявлено особливості аграрної політики з метою формування напрямів підвищення продовольчої безпеки. Визначено напрями та систему заході)!, що сприяють підвищенню продовольчої безпеки. Визначено основні принципи формування системи регіональної продовольчої безпеки.

Актуальність теми. Останнім часом особливої актуальності набули проблеми забезпечення соціально-економічних гарантій сталого продовольчого забезпечення населення. Продовольча безпека мас розглядатися у рамках країни в цілому та в регіональному аспекті зокрема, що зумовлюється різноманітністю природно-кліматичних умов, соціально-економічним становищем окремих територій, демографічною ситуацією. Задоволення потреб у продовольстві повинно здійснюватися відносно кожної конкретної людини у місцях її проживання. Причому основний тягар у формуванні продовольчої безпеки покладається саме на суб'єкти держави, які несуть безпосередню відповідальність перед населенням за його достатнє забезпечення якісним продовольством.

Вищеназвані обставини роблять актуальним спеціальне дослідження регіонального рівня забезпечення продовольчої безпеки з метою виявлення специфічних для нього чинників і механізмів, уточнення критеріїв і показників, що характеризують продовольчу безпеку, Вирішення цих питань дає змогу розробити окремі механізми реалізації стратегії забезпечення продовольчої безпеки на регіональному рівні та визначити пріоритетні напрями її забезпечення.

Рівень наукової розробленості проблеми продовольчої безпеки вітчизняними вченими відповідає початковому етапу досліджень і не повністю – поточним потребам практики державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки.

Дослідженням продовольчої безпеки займалися відомі вчені, серед яких слід виділити Л. Каиторовича, А. Маршалла, ї. Мальтуса, Д. Рікардо, А. Сміта та ін. Питанням державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки приділяли увагу українські та зарубіжні учені. Серед українських авторів слід виділити, зокрема, Ю. Білика, П. Борщевського, В. Гейця, Л. Дейнеко, М. Корецькога, О. Кочеткова, Р. Маркова, Г. Мостового, П. Саблука, В. Трегобчука, В. Шамрая, В. Юрчишина та ін. Серед зарубіжних теоретиків питаннями забезпечення продовольчої безпеки займалися такі вчені, як В. Балабанов, Є. Борисенко, Є. Сєрова та ін. Основи відтворювального підходу до аналізу регіональної економіки, специфіка регіональних ринків розкриті в працях В. Лексина, Р. Маршалової, А. Новосьолова, В. Овчинникова, Б. Орлова та ін.

Їх праці зробили певний внесок у розробку загальних проблем регіональної економіки і значно вплинули на зміст і теоретичні висновки, зроблені в дисертаційному дослідженні. Проте дослідження цієї проблеми вищеназваними вченими мають переважно загальнодержавний характер. Комплексний підхід до формування сучасної аграрної політики і вибору її пріоритетів, у тому числі на рівні регіонів у контексті забезпечення їх продовольчої безпеки, який би враховував регіональні соціальні та еколого-економічні особливості, виявився нерозробленим. Не склалася науково обґрунтована система прийняття рішень щодо аграрної політики на рівні регіону, включаючи оцінку ефективності й аналіз майбутніх наслідків. На сьогодні не існує єдності поглядів щодо питань забезпечення національної і регіональної продовольчої безпеки, їх місця в державній стратегії регулювання відтворення в АПК та економічній політиці в цілому.

Незавершеність наукових розробок державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки та істотна практична значущість цієї проблеми для держаки підтверджують об'єктивний характер актуальності теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах науково-дослідної роботи «Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону» (номер державної реєстрації 010511002741) Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Роль автора полягає у розробці критеріїв та показників оцінки рівня регіональної продовольчої безпеки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні застосування національного та регіонального відтворювальних підходів, визначенні напрямів політики держави та розробці на цій основі методів удосконалення системи державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

– проаналізувати існуючі концепції вирішення продовольчої проблеми з урахуванням досвіду розвинених країн, дослідити склад, значення і взаємозв'язок чинників продовольчої безпеки на всіх рівнях її забезпечення;

– виявити основні теоретичні підходи щодо сутності продовольчої безпеки;

– обґрунтувати необхідність державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки;

– проаналізувати регулювання розвитку агропромислового виробництва;

- розробити методику, критерії і показники оцінки рівня регіональної продовольчої безпеки;

- виявити особливості аграрної політики з метою формування напрямів підвищення продовольчої безпеки;

- визначити напрями та систему заходів, що сприяють підвищенню продовольчої безпеки;

– визначити основні принципи формування системи регіональної продовольчої безпеки.

Об'єкт дослідження – процес державного регулювання забезпечення

продовольчої безпеки на національному та регіональному рівнях управління.

Предмет дослідження – система відносин, що виникають у процесі реалізації інтересів населення, регіонів і держави в цілому з приводу забезпечення продовольчої безпеки.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективна політика держави та методи щодо вдосконалення системи регулювання є достатньою умовою забезпечення продовольчої безпеки на національному і регіональному рівнях.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано такі методи досліджень: абстрактно-логічний (при теоретичному узагальненні й формуванні висновків), статистико-економічний (у процесі аналізу регулювання розвитку агропромислового виробництва), розрахунково-конструктивний (для удосконалення системи державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки) та інші.

Інформаційною базою для дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників проблем державного забезпечення продовольчої безпеки, законодавча база, офіційні матеріали органів статистики, статистична звітність суб'єктів господарювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

– запропоновано комплексний індекс регіональної продовольчої безпеки через розрахунок інтегральних показників: кінцевого споживання, регіонального потенціалу виробництва продовольства, рівня імпорту продовольства, якості продовольства;

удосконалено:

– структурно-логічну схему державного стратегічного управління регіональною продовольчою безпекою, яка дає змогу адаптувати механізми державного і ринкового регулювання до змінних чинників функціонування об'єкта управління (системи продовольчої безпеки) за рахунок застосування методів аналізу, моделювання, прогнозування і забезпечення якості життя населення, підвищення ефективності АПК, поліпшення стану сільськогосподарських природних ресурсів;

– методику діагностики стану продовольчої безпеки, яка здійснюється кількома етапами: моніторинг (система збору необхідної інформації про стан об'єкта дослідження), аналіз (система розрахункових показників і баланс продовольства), оцінка (виявлення тенденцій і їх прогнозування), прийняття рішень (розробка, коригування і реалізація стратегій);

надуло подальшого розвитку:

– визначення поняття «продовольча безпека», яке передбачає збереження.

незалежно від внутрішніх і зовнішніх загроз, необмеженої у часі здатності держави (суспільства) забезпечувати економічну та фізичну доступність для всього населення життєво важливих продуктів харчування;

- формування системи продовольчої безпеки як комплексу функціонально-цільових підсистем (АПК, збуту і розподілу, продовольчого фонду, споживання) і забезпечувальних (управління і контролю, фінансового, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення, досліджень і інновацій), об'єднаних функціональними, ресурсними, технологічними й організаційними зв'язками з метою безперервного кількісного, структурного і якісного забезпечення населення продовольством;

- відтворювальний підхід до забезпечення продовольчої безпеки різних рівнів, заснований на виділенні специфічних інтересів (економічних або власних), який є ендогенними (доходи, обсяг і структура споживання) і екзогенними (стан продовольчого забезпечення) чинниками.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки на національному та регіональному рівнях. Рекомендації використані Головним управлінням агропромислового розвитку Автономної Республіки Крим при формуванні стратегії регулювання агропромислового комплексу, у розробці цільових програм і механізмів забезпечення продовольчої безпеки (довідка №44 від 15.03.2006 р.), Чорноморською районною державною адміністрацією АР Крим при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо підвищення потенціалу суб'єктів АГІК, поліпшення стану сільськогосподарських ресурсів, вдосконалення системи збуту (довідка №02–1/219 від 13.03.2006 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні таких дисциплін: «Теорія та історія державного управління», «Економіка підприємств», «Управління ресурсами та витратами» (довідка №301 від 28.02.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить розроблені автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення», м. Київ (2005 р.), «Державне управління та місцеве

самоврядування», м. Харків (2005 р.), «Наука та інновації – 2005», м. Дніпропетровськ (2005 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць, з яких 6-у фахових виданнях, загальним обсягом 3,3 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи – 216 сторінок та містить 12 рисунків, 12 таблиць, список використаних джерел з 145 найменувань та 2 додатки.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Наукові засади регулювання продовольчої безпеки» – розкрито суть, концепцію, чинники та рівні продовольчої безпеки, визначено особливості розвитку та принципів формування підходів до регулювання продовольчої безпеки на національному рівні, проведено аналіз продовольчої безпеки в системі регіонального відтворення.

З моменту виникнення, поняття і концепція продовольчої безпеки були пов'язані з іншими близькими соціально-економічними концепціями і еволюціонували у міру того, як змінювалися теоретичні й практичні підходи різних країн і міжнародного співтовариства до вирішення актуальних макроекономічних проблем. Тільки в останні десятиліття продовольча безпека набула світового визнання як окрема економічна проблема та економічне явище.

Серед основних концепцій вирішення продовольчої проблеми, що набули поширення в другій половині XXст., можна виділити такі:

1.Концепція інтенсивного зростання сільськогосподарського виробництва, що випереджає зростання населення.

2.Паралельно з інтенсифікацією агротехнологій з метою вирішення продовольчої проблеми в 1970-х рр. представники ліберального напряму західної політико-економічної думки висунули концепцію задоволення «основних людських потреб» ).

3.Концепція сталого розвитку.

4.Концепція багатофункціональності сільського господарства.

Всі згадані концепції так чи інакше схиляються до однієї з двох основоположних позицій стосовно впливу людини на навколишнє середовище: технооптимістичної та екопесимістичної.

Здатність кожного рівня забезпечувати спою продовольчу безпеку зумовлюється внутрішніми і зовнішніми чинниками. При цьому внутрішня продовольча безпека кожного рівня частково визначається продовольчою безпекою нижчого рівня ієрархії. Кожен рівень продовольчої безпеки характеризується певною комбінацією і ступенем дії цих двох типів чинників.

Більшість однакових за своєю суттю чинників опиняється на різних рівнях, причому чинник, що є зовнішнім для одного рівня, стає внутрішнім для вищого рівня. Поєднання впливу різних чинників на кожному рівні об'єктивно зумовлює вибір стратегії забезпечення продовольчої безпеки.

Таким чином, розвиток технології і реалізація концепції стійкого розвитку є основними теоретичними напрямами вирішення глобальної продовольчої проблеми. На практиці ж ні традиційні методи ведення сільського господарства, ні існуючий механізм розподілу продовольства, ні альтернативне землеробство не дають змоги повною мірою забезпечити зростаючі світові потреби в продовольстві. Міжнародна торгівля продовольством, як і продовольча гуманітарна допомога, не здатні при існуючому світовому економічному порядку забезпечити продовольчу безпеку у світі, але все ж таки вони сприяють її підвищенню в окремих країнах.

Виділяють вплив двох основоположних підходів (технооптимістичного й екопесимістичного) до вирішення глобальної продовольчої проблеми, яка зумовлена суперечністю між економічними потребами, що постійно зростають, і обмеженістю світових продовольчих ресурсів.

Поняття продовольчої безпеки на рівні окремої держави, на відміну від загальносвітового рівня, тісно пов'язане з поняттям продовольчої незалежності (самозабезпечення), стану захищеності задоволення потреб у продовольстві за рахунок необхідного рівня власного виробництва. Важливість поняття продовольчої незалежності підтверджується хоча б тим фактором, що як основний загальноприйнятий критерій продовольчої безпеки світовою спільнотою визнається коефіцієнт самозабезпечення (тобто питома вага сумарного вітчизняного виробництва продовольства в кінцевому споживанні), який не повинен бути нижчим за 80%.

Відмінність у підходах до забезпечення національної продовольчої безпеки зумовлюється відмінністю економічних (і політичних) інтересів країн з найрозвиненішим агропромисловим виробництвом, які володіють природними порівнянними перевагами при виробництві сільськогосподарської продукції, та країн з менш сприятливими для агропромислового виробництва природно-кліматичними умовами, обмеженими ресурсами сільськогосподарського виробництва або ринками, що формуються (зокрема, країн з перехідною економікою).

Недооцінка важливості забезпечення регіональної продовольчої безпеки в Україні має ряд очевидних причин. Основна з них полягає в тому, що навіть на національному рівні забезпечення продовольчої безпеки не є пріоритетним напрямом розвитку АПК і державної політики у сфері його регулювання. Таким чином, відсутність постановки питання на рівні регіонів є логічним продовженням відсутності належної уваги до проблеми на загальнодержавному рівні. Подальше існування, самозбереження і розвиток України як суверенної держави неможливі без розробки і здійснення багатопланової й цілеспрямованої системи захисту її економічних інтересів. Основи такої політики на сучасному етапі визначені тільки Концепцією національної безпеки України, прийнятою Постановою Верховної Ради України від 16.01.1997 р. №3/97-ВР.

У другому розділі «Стан державного регулювання продовольчої безпеки» – проаналізовано регулювання розвитку агропромислового виробництва, критерії і показники оцінки регіональної продовольчої безпеки, досліджено особливості регіональної аграрної політики.

Глибоку кризову ситуацію в аграрному секторі зумовили такі причини макроекономічного рівня: недосконалість фінансово-кредитної системи; несвоєчасні розрахунки держави із сільськогосподарськими товаровиробниками за продукцію, що знецінювало одержані ними кошти під дією інфляції; недоліки у податковій політиці; недостатнє застосування можливих засобів впливу на прояви монополістичного диктату з бокупереробних підприємств; ціновий диспаритет.

Без радикального підвищення ефективностідіяльності

сільськогосподарських підприємств усіх форм власності й організації виробництва, їх цілеспрямованої соціально-економічної та екологічно спрямованої реструктуризації на основі удосконалення ринкових відносин неможливо домогтися переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку і динамічного зростання. Цілком очевидно, що державна аграрна політика має бути підпорядкована не частковій чи тимчасовій підтримці розвитку окремих ланок аграрної сфери, а спрямована на здійснення системних перетворень у ній.

Стратегічною метою та поточними цілями сталого функціонуваннянаціонального і регіональних АПК є стабільне та постійне забезпечення вітчизняного продовольчого ринку необхідними обсягами продуктів харчування згідно з попитом. Це, по суп, є вирішення проблеми продовольчої безпеки держави. Остання, зрештою, означає спроможність держави забезпечити раціональне харчування всіх верств громадян суспільства за нормальних умов і мінімально допустиме – за екстраординарних. Відтак продовольча безпека гарантує захищеність населення від недоїдання, а тим більше – від голоду. Це визначається наявністю в державі необхідних у часовому та територіальномупараметрах продовольчих фондів, спеціальних запасів і резервів продуктів харчування. З цього й слід виходити, розробляючи довгострокову стратегію та тактику розвитку агропромислового виробництва, його трансформування відповідно до вимог моделі сталого функціонування.

Переведення національного і регіональних АПК на принципи сталого розвитку неможливе без відповідного вирішення соціальних та екологічних проблем. Тому вкрай необхідними і першочерговими мають стати завдання щодо пришвидшеного соціального розвитку й екологічно спрямованої трансформації сільських поселень і територій. Сільське господарство та сільські території в сучасних умовах глобалізації та євроінтеграційних процесів повинні розвиватися на основі таких фундаментальних принципів і підходів:

- створення сільському населенню в усіх аграрних регіонах країни рівних можливостей для забезпечення належного рівня життя та задоволення найважливіших життєвих потреб;

- збереження в нормальному стані навколишнього середовища й екологічної рівноваги на всіх сільських територіях держави, насамперед в агроландшафтах;

- формування в усіх землеробських регіонах країни раціональної з погляду вимог економічної, продовольчої та ресурсоекологічної безпеки сільської поселенської мережі;

– здійснення широкомасштабних заходів, спрямованих на поліпшення життєвих умов селян і радикальне підвищення рівня комунально-побутового благоустрою сільських поселень;

- створення необхідних соціально-економічних та юридично-нормативних засад для забезпечення суспільної рівноваги в різних землеробських регіонах на основі недопущення поглиблення поляризації і наростання диспропорцій у розвитку окремих сільських територій;

- істотне підвищення ефективності та конкурентоспроможності продукції аграрного виробництва відповідно до вимог аграрної політики та розвитку сільських територій у країнах – членах Євросоюзу.

Найважливішим показником рівня продовольчої безпеки служить калорійність добового раціону харчування населення, тобто показник обсягу споживання і відповідності його міжнародним нормам.

Загальними критеріями забезпеченості продовольчої безпеки регіону, на нашу думку, можуть служити:

1) відповідність рівня і структури кінцевого споживання продуктів харчування раціональним фізіологічним нормам споживання;

2) наявність виробничого потенціалу сфер АГНС, достатнього для виробництва основних продуктів харчування в обсязі й асортименті, який дає змогу виконати вимогу п. 1 при безпечному рівні регіонального експорту-імпорту продовольства;

3) відповідність обсягів і структури експорту-імпорту продовольства безпечному для даного регіону рівню, що визначається можливостями економічно доцільного виробництва основних продуктів харчування в регіоні;

4) відповідність якості і безпеки продовольства вимогам санітарно-гігієнічних екологічних і епідеміологічних стандартів споживання.

Для характеристики стану споживання продовольства в регіоні розглядаються такі показники:

1.Склад і структура населення регіону, що дають змогу виявити частку міського і сільського населення, населення працездатного віку, пенсіонерів, а також очікувану тривалість життя при народженні.

2.Розмір прожиткового мінімуму, вартість мінімального продовольчого кошика порівняно із середньомісячною заробітною платою і виплатами соціального характеру, середньомісячною пенсією. Кількість населення з доходами, що нижчі за величин}' прожиткового мінімуму. Частка витрат населення на купівлю продуктів харчування в структурі витрат. Купівельна спроможність населення.

3.Розподіл грошових доходів у суспільстві.

4.Калорійність і структура місячного раціону харчування, співвідношення з раціональними нормами харчування.

5. Динаміка і рівень цін на продукти харчування. Зміна вартості продовольчого кошика.

6. Розвиненість інфраструктури торгівлі продуктами харчування, структура роздрібної торгівлі.

На основі визначення проблемних сфер повинні формулюватися пріоритетні напрями державного регулювання, визначатися цілі й методи їх досягнення в рамках системи забезпечення продовольчої безпеки регіону. Таким чином, аналіз показників, що застосовуються для характеристики стану продовольчої безпеки, є об'єктивною основою формування стратегії і тактики її забезпечення.

Основою формування аграрної політики держави має стати аграрна доктрина, згідно з якою утверджуватимуться фундаментальні науково обґрунтовані принципи аграрних відносин, завдання та умови функціонування аграрного сектора відповідно до загальнонаціональних інтересів. 1 Іри цьому доктрина повинна надавати право регіонам формувати власну аграрну політику, яка реалізувалася б з урахуванням її загальнодержавних положень, однак повніше враховувала соціально-економічні та екологічні особливості регіонів, що дасть можливість досягти максимального ефекту від реалізації такої політики, спрямованої на підвищення рівня продовольчої безпеки регіонів та, відповідно, усієї держави.

Раціональна регіональна аграрна політика у рамках загальнодержавної аграрної політики повинна враховувати обмеженість ресурсів, здійснюватися в інтересах галузі, населення, регіону; сприяти ефективному поєднанню галузевих і територіальних принципів управління, створенню умов для всебічного розвитку територіальної складовоїнаціональної економіки, найбільш повного використання природних ресурсів і трудового потенціалу, а також досягненню головної її мети – забезпечення регіональної продовольчої безпеки. Усе це слід пам'ятати при формуванні і реалізації регіональної аграрної політики. Для цього, насамперед, необхідною є розробка комплексної науково обґрунтованоїрегіональної Програми продовольчої безпеки, яка стала б практичним втіленням регіональної аграрноїполітики.

У третьому розділі – «Удосконалення системи державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки»– розглянуто напрями підвищення продовольчої безпеки, запропоновано заходи державного регулювання для збільшення споживання продовольства населенням, визначено стратегічне управління продовольчою безпекою на регіональному рівні.

Механізми політики забезпечення продовольчої безпеки повинні здійснюватися на державномурівні, оскільки її забезпечення неможливе без централізації і координації дій всіх учасників цього процесу. Тому система продовольчої безпеки регіону повинна враховувати пріоритетністьзагальнодержавних інтересів у даній галузі, єдність і взаємозв'язок регіонального і національного відтворення і не ставити під загрозу продовольчу безпеку інших регіонів при реалізації власних інтересів.

Найближчі роки регіон цілком може забезпечуватися за рахунок власного виробництва для внутрішнього споживання основних продуктів харчування.

У цій галузі можливе використання таких механізмів:

1. Формування спеціалізованих зон виробництва певних видів сільськогосподарської продукції з метою максимального використання біокліматичного і ресурсного потенціалу регіону.

2. Нормативне регулювання імпорту продовольства, введення квот на ввезення конкурентної продукції, яка в надлишку виробляється в регіоні.

3. Зміна напрямів державної підтримки сільського господарства па підтримкупідприємств і фермерських господарств, здатних забезпечити найбільшу віддачу вкладених коштів.

4. Продовження реструктуризації заборгованості сільгосппідприємств, неперспективних господарств і наявність значної заборгованості у підприємств, що блокують нормальні кредитно-грошові операції. Пропонується здійснити комплексну реструктуризацію заборгованості сільськогосподарських товаровиробників по платежах до регіонального бюджету на основі механізму, який передбачає реструктуризацію тільки за наявності реальних гарантій подальшого ефективного функціонування підприємств.

5. Забезпечення єдності агропродовольчих ринків і розвиток ринкової інфраструктури; участь регіону у встановленні режиму безперешкодного переміщення товарів, послуг і ресурсів по всій території країни; проведення єдиної антимонопольної політики в секторі; підтримка формування і регулювання ринків продовольчої продукції (міжрегіональних і регіональних бірж, оптових продовольчих ринків, аукціонів).

Основною причиною формування продовольчої небезпеки для домогосподарств є дефіцит доходів та інших ресурсів, необхідних для забезпечення продуктами. В умовах реформування економіки можна виділити три основні фактори, що сприяють розширенню бідності та, відповідно, загрожують продовольчій безпеці: низький рівень оплати праці, зростання кількості безробітних, криза системи соціальної підтримки населення.

З урахуванням вищесказаного система заходів, що сприяють підвищенню продовольчої безпеки, повинна складатися з:

- політики формування доходів населення, спрямованої на зниження рівня бідності;

- заходів, що сприяютьзміщенню пріоритету соціальної політики в бік підтримкинайбільш нужденних верств населення;

- заходів, що забезпечують продовольчу підтримку сімей і громадян, які не мають достатніх ресурсів для харчування відповідно до мінімальних фізіологічних стандартів.

Початковим пунктом розробки стратегії забезпечення продовольчої безпеки є зіставлення вибраних цілей і ресурсів, оскільки саме ресурси (фінансові, матеріальні, трудові, природні) є системоутворювальним компонентом економічних систем. При цьому фінансові ресурси займають особливе місце. Саме вони виступають початковим моментом функціонування та розвитку виробництва, першопричиною обороту капіталу і разом із суб'єктивним чинником – людиною – становлять основу відтворювальних процесів. Важливе значення має і природно-екологічний чинник, коли йдеться не просто про збереження середовища й екологічної рівноваги, а про обмеження господарської діяльності, підпорядкування економічного зростання цілям створення нової гуманітарно-екологічної цивілізації майбутнього. Відповідно, і політика регіону не може ігнорувати цієїустановки.

Схема обґрунтування стратегії забезпечення продовольчої безпеки регіону повинна включати такі елементи:

1)аналіз економічних і соціальних процесів, оцінка ресурсів (визначення ресурсних обмежень);

2)обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку регіону у сфері забезпечення продовольчої безпеки;

3) розробка концепції і вибір методів державного ринкового регулювання.

Поряд із принципами вибору стратегічного курсу велике значення має аналіз економічного потенціалу регіону, який враховує сукупність матеріальних чинників життєдіяльності – ресурсне забезпечення, природно-географічне розташування, виробничо-інноваційні можливості, трудовий потенціал тощо.

Стан економічного потенціалу і динаміка показників розвитку об'єктивно відобразять вектор управлінської стратегії, розкриють слабкі і сильні сторони регіону порівняно з іншими регіонами, тому потрібна ретельна оцінка, з одного боку, економічного потенціалу регіону, з іншого – індикаторів соціально-економічного розвитку. Основним елементом управлінського впливу органів влади має стати система індикативних планів. Залежно від напряму прогнозування зміст індикативних планів відрізнятиметься. У річному циклі індикативне планування повинне включати характеристику всіх основних макроекономічних параметрів, що визначають стан продовольчої безпеки (ВВ11, зайнятість, доходи і витрати населення, платіжний і торговий баланс регіону, інвестиції, темпи зростання виробництва продовольства тощо) та інструментівекономічної політики (податки, тарифи, бюджетні витрати, зокрема державні закупівлі, нормативи амортизації, регульовані ціни, доходи, державні інвестиції, пріоритети і нормативи роботи інститутів розвитку тощо).

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми державного регулювання забезпечення продовольчої безпеки шляхом визначення теоретичних підходів, визначення заходів, що сприяють підвищенню продовольчого забезпечення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

На сьогодні в теорії управління розроблено ряд концепцій щодо вирішення продовольчої проблеми. Серед основних поширення набули такі: концепція інтенсивного зростання сільськогосподарського виробництва; концепція задоволення «основних людських потреб»; концепція сталого розвитку; концепція багатофункціональності сільського господарства.

Останніми роками все більший вплив на розвиток ідей продовольчої безпеки справляє концепція сталого розвитку, яка передбачає взаємозв'язок і дотримання раціональних пропорцій дії економічних, екологічних, технологічних і соціально-демографічних чинників на сільськогосподарське виробництво.

Доцільним є розгляд продовольчої безпеки стосовно всього людства (світу), країн або груп країн, окремих регіонів, домашнього господарства (сім'ї) і окремої людини. Як основа для виділення різних рівнів у роботі використаний відтворювальний підхід, який заснований на визначенні специфічних інтересів різних рівнів (економічних або інтересів у сфері продовольчого забезпечення) і дає змогу виявити властиві певному рівню унікальні риси й обґрунтувати відмінності підходів до забезпечення продовольчої безпеки різних рівнів.

Забезпечення продовольчої безпеки на кожному рівні зумовлюється внутрішніми (економіка даного рівня, у тому числі доходи, обсяг і структура споживання) і зовнішніми (стан продовольчої забезпеченості вищого рівня) чинниками. На стан внутрішньої продовольчої безпеки кожного рівня частково впливає продовольча безпека нижчого рівня ієрархії.

Виявлено основну відмінність у підходах до забезпечення національної продовольчої безпеки, яка зумовлюється відмінністю економічних і політичних інтересів країн з найрозвиненішим агропромисловим виробництвом, які володіють природними порівнянними перевагами при виробництві сільськогосподарської продукції, та країн з менш сприятливими для агропромислового виробництва природно-кліматичними умовами, обмеженими ресурсами сільськогосподарського виробництва або ринками, що формуються (зокрема країн з перехідною економікою).

Визначено, що під продовольчою безпекою слід розуміти стан економіки, забезпечений відповідними ресурсами, потенціалом і гарантіями, при якому, незалежно від внутрішніх і зовнішніх загроз, зберігається необмежена у часі здатність держави (суспільства). Забезпечувати економічну та фізичну доступність для всього населення життєво важливих продуктів харчування в обсягах, якості й асортименті, достатніх для розширеного відтворення кожної особи у звичних умовах і мінімально необхідних для підтримки здоров'я та працездатності в надзвичайних продовольчих ситуаціях.

Запропоновано в основу аналізу продовольчої безпеки регіону і розробки механізмів її забезпечення поставити саме характер. Такий підхід дасть змогу виявити всю сукупність відтворювальних процесів на території, характерні закономірності цих процесів, їх взаємодію.

Регіональний відтворювальний процес є результатом поєднання галузевого і територіального поділупраці, що виражається в безперервному відновленні елементів виробничих відносин у процесі обігу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів регіону, одні з яких спрямовуються на створення умов відтворення, а інші – на забезпечення функціонування самого процесу відтворення.

Економічна і фінансова ситуація в аграрному секторі погіршилася внаслідок розладу інтеграційних зв'язків між сільським господарством і переробними галузями АПК. Україна ще не досягла належного рівня продовольчої безпеки. Без радикального підвищення ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств усіх форм власності й організації виробництва, їх цілеспрямованої соціально-економічної та екологічно спрямованої реструктуризації на основі вдосконалення ринкових відносин неможливо домогтися переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку і динамічною зростання.

Визначено, що державна аграрна політика має бути підпорядкована не частковій чи тимчасовій підтримці розвитку окремих ланок аграрної сфери, а спрямована на здійснення системних перетворень у ній. Стратегічною метою та поточними цілями сталого функціонування національного і регіональних АГПС є стабільне та постійне забезпечення вітчизняногопродовольчого ринку необхідними обсягами продуктів харчування згідно з попитом.

7. Запорукою ефективності регіональної системи продовольчої безпеки є наявність процедур комплексної діагностики її стану, яка дає можливість врахувати взаємозв'язок різних чинників.

Загальними критеріями забезпеченості продовольчої безпеки регіону є: відповідність рівня і структурикінцевого споживання продуктів харчування раціональним фізіологічним нормам здорового харчування; наявністьвиробничого потенціалу сфер АПК, достатнього для виробництва основних продуктів харчування; відповідність обсягів і структури експорту-імпорту продовольства; відповідність якості і безпеки продовольства санітарно-гігієнічним вимогам, екологічним і епідеміологічним стандартам здорового харчування.

Основним показником є коефіцієнт самозабезпечення, розрахований на вартісній або енергетичній основі. Такі показники можуть розраховуватися безпосередньо або бути комплексними показниками, що складаються з декількох складових.

Для характеристики продовольчої незалежності регіону запропоновано комплексний індекс, який складається з показників: кінцевого споживання, регіонального потенціалу виробництва продовольства, рівня імпорту продовольства, якості продовольства.

Розрахований індекс продовольчої безпеки регіону дає змогу охарактеризувати рівень продовольчої безпеки з метою аналізу динаміки його зміни і порівняння регіонів за цим рівнем.

Можна назвати такі особливості аграрної політики: сільське виробництво в більшості країн здійснюється переважно фермерськими господарствами; другою суттєвою особливістю аграрного сектора є використання землі як засобу виробництва; сільськогосподарське виробництво украй залежне від природних умов; можливість диверсифікації продукції сільського господарства вельми обмежена; кінцевим продуктом сільськогосподарського виробництва є сировина для промислової переробки і продовольство; попит на сільськогосподарські і продовольчі товари є еластичним залежно від доходу; низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію породжує так звану довгострокову фермерську проблему; цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію в сукупності з великою залежністю аграрного виробництво від природного чинника і конкуренцією виробників зумовлює короткострокову фермерську проблему; найпоширеніша форма сільськогосподарського підприємства – селянське господарство, сімейна ферма.

З метою реалізації та розвитку експортного потенціалу можлива реалізація механізму формування експортної інфраструктури, що містить гарантії адміністрації за комерційними кредитами під експортні поставки продовольства, що надаються найбільшиморганізаціям у сфері торгівлі і переробки сільськогосподарської сировини.

Реалізація запропонованих напрямів забезпечення продовольчої безпеки регіону дасть змогу змінити негативні тенденції, що склалися протягом останнього десятиліття, у забезпеченні продовольством населення регіону на основі системного підходу до вирішення всього комплексу взаємопов'язаних завдань державного управління продовольчою безпекою.

На основі проведеного аналізу виділено ключові заходи для забезпечення продуктової підтримки сімей і громадян, які не мають достатніх коштів для харчування відповідно до мінімальних фізіологічних стандартів.

Найважливішим моментом у побудові системи забезпечення продовольчої безпеки є підвищення ефективності діяльності управлінських структур. Схема обґрунтування стратегії забезпечення продовольчої безпеки регіону включає такі елементи: аналіз економічних і соціальних процесів, оцінка ресурсів; обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку регіону у сфері забезпечення продовольчої безпеки; розробка концепції і вибір методів державного ринкового регулювання. Розроблена система продовольчої безпеки як сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів, яка орієнтована на реалізацію заданої цільової установки і має здатність до відтворення за рахунок власних ресурсів, дасть змогу інтегрувати і координувати зусилля суб'єктів регіональної економіки у галузі сталого забезпечення населення продовольчими товарами.

Суть державного управління продовольчою безпекою розкривається в його функціях, зокрема, формування і відтворення ефективних суб'єктів ринкових відносин, формування і підтримка стійкого попиту та пропозиції на продукти харчування і сільськогосподарську сировину тощо.

Держава може виконати ці та інші функції, якщо формування системи продовольчого забезпечення буде засноване на реалізації таких принципів: принцип раціонального аграрного протекціонізму; принцип програмно-цільового регулювання й підтримки; принцип гарантії державної підтримки сталого розвитку; гнучкий диференційований підхід залежно від форм власності й ефективності господарювання, значущості в забезпеченні стійкості та екологічності відтворення, потенційної конкурентоспроможності вироблюваної продукції, рівня розвитку підприємництва, рівня ризику, ефективності участі в реалізації державних програм тощо; принцип мотиваційної спрямованості державного регулювання і підтримки; принцип максимально ефективного використання ресурсів.

Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання забезпечення продовольчої безпеки:

– продуктова підтримка груп ризику, до яких належать вагітні жінки та діти, віком до 1 року;

– створення дисципліни фінансування соціальних установ продуктової безпеки;

– здійснення цільового перерозподілу бюджетних коштів щодо фінансування установ для дітей-сиріт.

Список опублікованих праць

1.Шкаберін В.М. Механізми державного регулювання системи продовольчої безпеки // Актуальні проблеми державного управління: 36. наук. пр. – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – №1 (27). – Ч. 1. – С. 241–249.

2.Шкаберін В.М. Продовольча безпека як основа формування та розвитку аграрної політики держави // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2005. – №1. – С. 119–124.

3. Шкаберін В.М. Регіональна політика як інструментформування продовольчої безпеки // Актуальні проблеми державного управління: 36. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьопн та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (23). – С. 134–144.

4. Шкаберін В.М. Формування державної політики забезпечення продовольчої безпеки: зарубіжний досвід // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – №1. – С. 171–177.

5.Шкаберін В.М. Регулювання безпеки продовольчої продукції // Вісник НАДУ. – 2005. – №4 – С. 246–251.

6.Шкаберін В.М. Формування та регулювання розвитку продовольчих ринків // Економіка та держава. – 2005. – №11. – С. 44–47.

7. Шкаберін В.М. Розвиток агропромислового комплексу як фактор забезпечення продовольчої безпеки // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції за міжнародною участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, ЗІ трав. 2005 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т.2.-С 121–123.

8. Шкаберін В.М. Соціальна сутність та роль продовольчої безпеки // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наука та інновації - 2005». – Т. 12. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 52- 53.

9. Шкаберін В.М. Продовольче забезпечення у контексті регіонального розвитку (на прикладі АРК) // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези VМіжнародного наукового конгресу, 23 лютого 2005 р. – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр»,2005. – С. 125–126.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий