регистрация / вход

Державний апарат і законодавство ЗУНР

Проголошення ЗУНР і закладення державного апарату. Тимчасовий основний закон, основні законодавчі акти. Закон про скликання парламенту країни та утворення УГА. Формування жандармерії на добровільних засадах. Громадянство та правовий статус чужинців.

План

Вступ

1. Проголошення ЗУНР і закладення державного апарату

2. Тимчасовий основний закон, основні законодавчі акти

3. Закон про скликання парламенту країни та утворення УГА

Висновки

Література


Вступ

Виповнилось 75 років з дня проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Ця віха в історії нашої державності у період панування комуністично-більшовицького тоталітарного режиму, як і багато інших, що суперечили офіційній ідеології, не вкладалася у визначену схему, а тому всіляко перекручувалась й паплюжилась.

Все, що не було радянським і комуністичним, не "боролося" за соціалізм і комунізм, визнавалось ворожим. Так і ЗУНР була оголошена "ворожим", "антинародним", "буржуазно-націоналістичним" державним "утворенням".

Давайте ж подивимось, як було насправді. Це сьогодні можна зробити не тільки тому, що зламано облудний комуністичний режим, відкрито архіви й засекречені документи, а й тому, що ще живе певна кількість безпосередніх учасників тих знаменних подій, які відкрито можуть поділитися своїми спогадами.

Як відомо, Галичина, як й інші західноукраїнські землі, довгі століття перебувала у складі іноземних держав; Польщі, Австрії та Австро-Угорщини, Ці одвічно українські землі та І'х населення були об'єктами нещадного колоніального гноблення — соціального, національного, релігійного, культурного. Люди,, особливо робітники та найбідніше селянство, які складали більшу частину українського населення краюжили у постійній нужді, їх насильно ополячували та онімечували. 37% земель належало поміщикам, тоді як "79,9% всіх селянських господарств були бідняцькими. У краї, де на 1890 р. 63% населення становили українці, 23% — поляки і 13% — євреї, одна середня школа припадала на 656 тис. українців і на 33: 5 тис. поляків. Майже 80% населення було неписьменним1 .

Безпросвітні злидні змушували багатьох людей шукати кращої долі за кордоном. Лише за період з 1880 по 1910 р. з Галичини емігрувало 339 тис, чол, А тільки в 1913 р. до Америки виїхали 110 тис

Управління краєм знаходилось в руках намісника та його апарату (повітових старост, бурмистрів в містах. Існували ще виборні органи крайового (Сейм) та місцевого управління. Однак-будь-якої серйозної ролі вони нб відігравали. Управлінські функції австрійські власті передали польським , магнатам та адміністрації. Намісниками, наприклад, з 1850 р. були виключно поляки.

Українське населення, як могло, чинило опір цьому нещадному режимові геноциду, насильницької.. асиміляції. Інтелігенція, греко-католицька церква підтримували в народі український дух, прагнення до : волі, любов до рідної мови, історії своєї землі.

Велику роль у цьому відігравали "Руська трійця" на чолі з М. Шашкевичем, товариства "Руська бесіда", "Просвіта", Ім. Т. Ґ. Шевченка, І. Франка, М. Павлика. У 80 — 90-х роках в Галичині виникли перші українські політичні партії - народовці, радикальна, національно-демократична та інші.


1. Проголошення ЗУНР і закладення державного апарату

Перша світова війна до краю загострила соціально-економічні, політичні, національні та Інші протиріччя в Австро-Угорщині. Восени 1918 р. вона розпалася. Проголосили незалежність Польща, Чехословаччина, Угорщина та інші поневолені імперією території.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися посланці усіх українських політичних партій І сил краю, посли до австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представники від духовенства і студентства. Вони утворили Українську Національну Раду на чолі з Є, Петрушевичем, яка негайно проголосила про створення з українських територій Австро-Угорщини української держави'. Правда, поки ЩО У складі монархії, з якою галицькі політики не насмілились порвати зв'язки.

Польські ж кола у Варшаві та Галичині активно готувались до захоплення влади та передачі всього краю до складу Польської держави. Це було призначено на 1 листопада 1918 р.

За цих умов гаятися українцям не можна було. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада Центральний військовий комітет, утворений з офіцерів-українців на чолі з сотником Д. Вітовським, з 1500 вояків І старшин зайняв усі стратегічні пункти Львова, піднявши на ратуші синьо-жовтий прапор. У перші дні листопада українські організації і військові команди взяли владу до своїх рук по всьому краю> Пройшло це безкровне, ніякого опору ніхто не чинив. Правда, спокій тривав недовго, бо польську військові організації у Львові вже у другій половині дня 1 листопада почали збройні дії. Пропозиції українських властей сісти за стіл переговорів і мирно вирішити всі проблеми польською стороною були проігноровані.

1 листопада Українська Національна Рада видала відозву "Український народе", де говорилось про утворення незалежної української держави, у якій "віднині ти (український народ. — Б, Т.)... визволений, з віковічної неволі... є господар своєї землі"5 . Вже у. цьому першому правовому акті підкреслювалось, що всім громадянам нової держави, незалежно від національності і віросповідання, гарантуються "громадянська, національна і віросповідна рівноправність". Усім національним меншинам пропонувалось обрати своїх представників до складу Української Національної Ради6 .

Ця політика толерантності, поваги до прав та інтересів національних меншин неухильно проводилась керівництвом української держави і в подальшому. Тому дуже дивними й необґрунтованими видаються звинувачення на його адресу з боку радянських політиків і науковців у "буржуазному націоналізмі".

9 листопада на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави — Західноукраїнська Народна Республіка. Вона охоплювала близько .70 тис. Кв. км території з 6 млн.-населення (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв)'. Правда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття — Чехословаччина. Все це відбулося зі згоди і санкції Антанти. Таким чином, фактично ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з 4 млн. населення.

У. цей же день Українська Національна Рада сформувала уряд — Державний Секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К. Левицького (у грудні його замінив С. Голубович). Характерно, що одним з основних завдань уряду було визначено вжиття всіх необхідних заходів для об'єднання західноукраїнських земель з утвореною на сході Українською соборною державою. Тобто як власті, так і населення ЗУНР не мислили себе у відриві від усієї України.


2. Тимчасовий основний закон, основні законодавчі акти

13 листопада Українська Національна Рада прийняла Тимчасовий основний закон, визначивши конституційні засади держави. В ньому закріплювались верховенство .і суверенітет народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального,, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною -системою. Виборчим правом наділялись всі громадяни незалежно від національності, віросповідання, статі; Таким представницьким органом, зокрема, мав стати Сейм, а до його обрання верховну владу повинна була здійснювати Українська Національна Рада. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (потім — тризуб), прапором — синьо-жовтий8 .

Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада на всій території держави належало ліквідувати всі старі органи державної влади і управління та шляхом виборів утворити нові — у повітах обрати повітових комісарів та повітові національні ради, у містах і селах — відповідно міських і громадських комісарів та їх "прибічні ради". Це й було зроблено'.

15 листопада Українська Національна Рада прийняла Закон про поповнення свого складу представниками від повітів (по одному) й від усіх великих міст (один — три). Вибори пройшли з 22 по 26 листопада. Таким чином, у складі Української Національної Ради стало близько 150 послів.

16 листопада видано Закон про адміністрацію ЗУНР. Відповідно до нього залишалося чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям держави. Докладно регламентувались порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади і управління. На відміну від попереднього розпорядження встановлювалось, що повітових комісарів повинен був призначати державний секретар внутрішніх справ, а вони мали призначати міських і .громадських комісарів10 .

Тоді ж, у листопаді, Українська Національна Рада вирішила утворити у складі уряду ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке, запропонувавши політичним колам відповідних національних меншин сформувати їх самим. Останні, однак, не зробили цього.

У. січні 1919 р. було прийнято закони про створення Президії та Виділу Української Національної Ради. Виділ, який складався з голови Ради (президента) і дев'яти членів, обраних Радою, виконував функції колегіального глави держави.

Важливе значення надавалось правоохоронним органам. Тому ще у листопаді 1918 р. Українська Національна Рада для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки розпорядилась утворити Корпус державної жандармерії. Жандармерію очолила Команда Української державної жандармерії на чолі з Головним комендантом. На місцях були організовані окружні та повітові команди жандармерії та сільські й міські станиці.

Формувалась жандармерія на добровільних засадах. Крім того, ще в перші дні встановлення української влади у багатьох населених пунктах для самооборони і захисту правопорядку населення став обирати так звану "народну міліцію". На весну 1919 р. чисельність державної жандармерії становила 1 тис. чол. (і 4 тис. стажистів), а народної міліції — близько 3 тис.

Українська Народна Рада розпорядилася, щоб до прийняття Закону про судоустрій і судочинство попередні судді, а значну частину їх становили українці, та увесь канцелярський апарат залишалися на своїх місцях. Звільнили тільки тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукраїнською діяльністю

Для розгляду кримінальних справ тимчасово були утворені трибунали першої інстанції (у повітах! Окремий судовий сенат другої інстанції та Окремий судовий сенат третьої інстанції. Скорочено з трьох до двох років "підготовчу суддівську службу" (тобто стажування) і тимчасово (у зв'язку з воєнним станом) припинено діяльність суду присяжних. Прийнято розпорядження про запровадження у судочинство української мови, принципів гласності, змагальності, права обвинуваченого на захист тощо".

Розпочато підготовку до реформи судової системи. Вся територія держави була поділена на судові округи (12) і судові повіти (130), де населення повинно було обрати окружних і повітових суддів Загальна кількість суддів мала становити 144 чол. Для національних меншин встановлено квоту, щоб і вони могли обрати своїх суддів. Отже, слід було обрати 102 суддів-українців, 25 — поляків, 17 — євреїв. (Де ж цей "буржуазний націоналізм"?!)

Прийнято відповідні нормативні акти, на підставі яких почали створюватися прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, військові юстиція і прокуратура, нотаріальна служба, відновлено діяльність адвокатури.

Слід зазначити, що на державну службу, в інші ланки державного механізму приймали (чи залишали на своїх місцях) усіх, хто бажав цього, незалежно від національності, лиш би вони присягнули на вірність державі чи хоч би зобов'язалися не заподіювати їй ніякої шкоди16 .

15 лютого Українська Національна Рада прийняла Закон про мову в державному житті республіки. Нею стала українська. Разом з тим усім національним меншинам гарантувалося право вживати в офіційних зносинах з державними властями, організаціями та установами, усно чи письмово, рідну мову, а властям, державним інституціям — відповідати громадянам на їх рідній мові. Національним меншинам гарантувалося право вільно розвивати свої мови, культуру, мати школи, бібліотеки, видавництва, періодику

У квітні був виданий Закон про громадянство та правовий статус чужинців".


3. Закон про скликання парламенту країни та утворення УГА

Вважаючи себе органом тимчасовим, неправомочним щодо вирішення кардинальних економічних і політичних проблем, Українська Національна Рада у березні 1919 р. видала Закон про скликання парламенту країни — Сейму, а в квітні — виборчий закон"

Однопалатний Сейм повинен був бути обраний громадянами на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право надавалось з 21 року життя, пасивне. з 25. Депутатів (послів) належало обрати за національно-пропорційною системою. Тобто за кожною?;: національністю, залежно від кількості населення, було визначено певне число послів. Ц,е гарантувало усім національним меншинам можливість незалежно від перипетій виборчої кампанії мати своїх послів у парламенті. З 226 послів Сейму українці повинні були обрати 160, поляки — 33/євреї — 27, німці — 6. Це давало національним меншинам навіть більше посольських мандатів (66 співвідносно до 160 українських), ніж було процентне співвідношення національних сил у державі, де українці складали 75% населення. У зв'язку з цим хочеться підкреслити, що такого демократичного, на державному рівні забезпечення прав національних меншин при виборах законодавчих органів по суті не знала і не знає донині світова виборча практика. "Дуже важливою, якщо не основною, гарантією суверенітету кожної держави є надійні збройні сили бо, як показує досвід історії, поважають тільки міцну державу, здатну за .себе постояти. І це розуміли керівники ЗУНР

Необхідність створення регулярної армії обумовлювалась ще й збройним конфліктом з Польщею, яка з перших днів існування ЗУНР нав'язала їй кровопролитну війну. А у травні почала збройну анексії західноукраїнських земель, зокрема Покуття, ще й Румунія. 22 листопада українське військо під натиском переважаючих сил ворога залишило Львів. Власті, урядові установи переїхали до Тернополя, а незабаром — до Станіслава (нині — Івано-Франківськ).

Вже 1 листопада Українська Національна Рада звернулася з патріотичним закликом до українців стати на захист рідного краю. З добровольців почали формуватися військові загони. Населення постачало військо харчами, взуттям, медикаментами тощо. Як свідчать документи і сучасники тих подій, майже. все студентство, учні старших класів середніх шкіл, робітники, селяни в масовому порядку вступали добровольцями до армії.

В середині листопада розпорядженням Державного секретаріату військових справ територію держави було поділено на три військові області. ("Львів", "Станіслав", "Тернопіль") і 12 військових округів. Оголошено мобілізацію чоловіків-українців 1883—1900 років народження, розроблено текст присяги, проведено облік озброєнь, військового спорядження. Військові команди повітів на чолі з військовими , комендантами приступили до формування-регулярної армії ЗУНР — Української Галицької Армії (УГА). В ній були різні роди військ: піхота, кіннота, артилерія, саперні частини, військово-повітряні сили, а також військове духівництво. Були встановлені військова форма, платня, система звань і відзнак, норми відпуску харчів тощо.

Вже на початок 1919 р. була утворена понад 120-тисячна дисциплінована й патріотично настроєна армія.

Якщо врахувати що близько 100 тис. вояків-українців колишньої австро-угорської армії знаходились у полоні в Італії, Сербії, декілька десятків тисяч — в Росії, на Україні, то виявиться, що майже кожен другий дорослий чоловік служив в УГА. Це була справді масова, глибоко народна армія.

Було утворено три корпуси. Корпус поділявся на чотири піхотні бригади (по 5—6 тис, вояків кожна), бригада — на два полки, полк —-на курені. При кожній бригаді був ще полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв'язку. На чолі УГА був поставлений Начальний вождь з Генеральним штабом. На цю посаду був запрошений з Великої України генерал М. Омелянович-Павленко (у червні його замінив генерал О. Греков У липні — генерал М. Тарнавський). Начальником Генерального штабу було призначено полковника Є. Мишкозського, який теж прибув з Великої України. ;


Висновки

Таким чином, у короткий строк були сформовані або знаходились у стадії формування основні ланки державного механізму ЗУНР — центральні та місцеві органи державної влади і управління, правоохоронні органи, збройні сили. Ось як оцінює цю справу відомий західний історик-дослідник О. Субтельний: "На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР швидко і чітко утворила свій державний апарат", бо "галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами..." Це було "досягнення, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських держав... Великою мірою стало наслідком схильності галичан до суспільної організованості..."

Звичайно, правлячі кола ЗУНР допустили у своїй діяльності чимало помилок, прорахунків, особливо при вирішенні соціально-економічних питань. Однак багато що було зроблено у сфері освіти, культури, охорони здоров'я тощо. Але це вже предмет окремих досліджень. Головне ж полягає в тому, що ЗУНР була демократичною, народною державою з пануванням Права, Справедливості, Порядку. Найвищою ж її заслугою, досягненням було об'єднання у січні 1919 р. ,з Українською Народною Республікою в єдину соборну Українську державу.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий