Міністерство освіти і науки України
Ужгородський національний університет
юридичний факультет
Курсова робота на тему:
ДОГОВІР КУПІВЛІ–ПРОДАЖУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН
Ужгород 2006
ЗМІСТ
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН
РОЗДІЛ ІІ. НЕМОЖЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ВИМОГ
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІР КУПІВЛІ–ПРОДАЖУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН
НЦУ в § 433-853 встановлює25 видів зобов'язань. Більшість зобов'язань засновано на договорі, менша частина – на законі. З договірних зобов'язань особливо важливу роль відіграють: договір купівлі-продажу (§ 433-515), договір про надання послуг (§ 611-630), договір підряду (§ 631-651). Розглянемо договір купівлі-продажу за законодавством ФРН.
Договір купівлі-продажу є важливим різновидом договорів: продавець зобов'язується передати покупцю куплену річ і надати йому право власності на неї (при покупці речі) або передати придбане право (при купівлі права; абз. 1 § 433 НЦУ). Покупець, у свою чергу, зобов'язується сплатити продавцю обумовлену купівельну ціну і прийняти куплену річ (абз. 2 § 433 НЦУ).
Договір купівлі-продажу, як правило, включає в себе згоду про предмет купівлі-продажу і про купівельну ціну; всі інші умови договору: місце, терміни, порядок постачання й оплати товару – визначаються диспозитивними нормами закону. Лише у вигляді винятків зустрічаються імперативні норми, що встановлюють розміри купівельної ціни.
Купівельна ціна виражається в грошовій формі, що складає відмінну рису договору купівлі-продажу. Якщо в якості зустрічного виконання зобов'язання передається річ, має місце не купівля-продаж, а договір міни (§ 515 НЦУ). Відсутність зустрічного виконання передбачає дарування (§516-534 НЦУ). Якщо річ передається набувачу в тимчасове користування без права власності, а лише з правом володіння – мова йде про оренду або найм (§ 535-597 НЦУ), а у випадку надання речі в безоплатне користування – про позичку (§ 598-606 НЦУ).
Договір купівлі-продажу, як правило, визнається дійсним незалежно від форми. Проте як виняток він підлягає нотаріальному посвідченню, якщо мова йде про визначені об'єкти купівлі-продажу: земельні ділянки (§ 313 НЦУ), житло (абз. 3 § 4 Закону про право власності на житло), право забудови на чужій землі (§11 Положення про спадкове право забудови) або про окремі частини житлових будинків – лоджії і балкони – у нових федеральних землях (§ 5 ст. 231 Вступного закону до Цивільного уложення).
В якості зобов'язального договір купівлі-продажу містить тільки зобов'язання, у той час як, виконання потребує особливого роду угоди – розпорядження: порядок передачі права власності на рухоме майно закріплюється положеннями § 929-936 НЦУ (угода і передача), на земельні ділянки – § 873, 925 НЦУ (угода і реєстрація). Права передаються за спеціально передбаченими правилами, зокрема, вимоги – через уступку за договором відповідно до § 398-413 НЦУ. Відповідно до принципу абстракції угоди про виконання можуть мати юридичну чинність навіть у випадку відсутності дійсного зобов'язання.[1]
Договір купівлі-продажу як двосторонній договір підпадає під дію положень § 320-327 НЦУ. Розглянемо найбільш важливі з них.
Умова про зберігання права власності. Як правило, оплата купівельної ціни здійснюється одночасно з постачанням предмета купівлі-продажу. При продажі рухомого майна є умова про зберігання права власності: право власності передається під відкладальною умовою повної сплати купівельної ціни (§ 455 НЦУ). Якщо покупець, у свою чергу, є дрібним торговцем і збирається перепродати товар, у такому випадку узгоджується довгострокова умова про зберігання права власності. Це дозволяє покупцю – торговцю в процесі комерційної діяльності розпоряджатися не його власним товаром ще до виплати купівельної ціни (абз. 1 § 185 НЦУ).
Відповідно до § 455 НЦУ продавець відмовляється від договору, якщо він обумовив зберігання за собою права власності на товар, а покупець прострочив платіж; аналогічно вирішується питання, якщо боржником не дотримуються встановлені для виконання строки – так звана “відносно фіксована угода” (§ 361 НЦУ, 376 НТУ), у той час як за згодою сторін термінам придається першорядне значення і на них заснований зміст договору.
Ризик невиконання фінансових зобов'язань. Якщо продавець не по своїй вині не може здійснити поставку, він звільняється від виконання зобов'язання відповідно до § 275 НЦУ; але і покупець у цьому випадку також звільняється від обов'язку оплатити товар (§ 323 НЦУ, якщо не буде застосований абз. 2 § 324 НЦУ: неможливість виконання зобов'язання наступає в момент, коли покупець прострочив прийняття виконання). Відомі деякі винятки з правил про звільнення покупця від оплати: у випадку їх застосування покупцю слід виплатити купівельну ціну, незважаючи на те, що продавець не зобов'язаний до постачань (ризик невиконання зустрічних зобов'язань або ризик несплати). Два найбільш важливих винятки закріплені в § 446 – 447 НЦУ: передача проданої речі покупцю і передача проданої речі перевізнику при купівлі-продажу з умовою її пересилки.[2]
РОЗДІЛ ІІ. НЕМОЖЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
Неможливість виконання зобов'язання наступає лише в тому випадку, якщо продавець не в змозі поставити товари з зазначеними родовими ознаками: наприклад, усі товари обіцяного виду конфісковані.
Якщо боржник допускає прострочення виконання (§ 284-290 НЦУ), то до договору купівлі-продажу застосовуються положення § 326 НЦУ, відповідно до яких кредитор надає боржнику додатковий термін для виконання з вказівкою, що по його спливу він не прийме виконання. Якщо боржник тим не менше не виконає свої зобов'язання, кредитор вправі скористатися вибором між відмовою від договору і вимогою відшкодування збитків, викликаних невиконанням.
Крім § 320-327 НЦУ до договору купівлі-продажу застосовуються також найбільш загальні положення зобов'язального права. Насамперед це стосується обставин, що призвели до неможливості виконання зобов'язання (§ 275-292 НЦУ). Тому у випадку прострочення постачання продавцем покупець не обмежений можливостями, зазначеними в § 326 НЦУ. Він може наполягати на своїй вимозі про постачання товару і потребувати відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок прострочення. Аналогічною можливістю володіє і продавець у випадку порушення покупцем термінів платежу.
Відповідно до § 459 НЦУ належний стан речі визначається трьома основними критеріями: по-перше, наявністю конкретних, гарантованих продавцем властивостей; по-друге, відповідністю речі передбаченому договором призначенню; нарешті, по-третє, при відсутності в договорі спеціальної умови, – придатністю речі до звичайного використання. При цьому незначне зниження цінності або придатності речі до вжитку в увагу не приймається.
Правозастосовча практика пред'являє до гарантії якості суворі вимоги: продавець зобов'язаний повідомити, що бере на себе відповідальність за постачання товару належної якості і за наслідки у випадку його відсутності. Відповідно до § 494 НЦУ при покупці за зразком якість вважається гарантованою.
Відомості про якість речі часто виходять не від продавця, а від виробника або імпортера товару (наприклад, про витрату палива транспортними засобами). В такому випадку спірне питання про включення продавцем у договір сторонньої, чужої інформації рекламного характеру як своєї власної переходить у площину тлумачення. При позитивній відповіді покупець може пред'явити відповідно до норм НЦУ звичайні вимоги; в інших випадках він вправі лише відмовитися від договору відповідно до § 13а Закону про недобросовісну конкуренцію.
Характерна риса відповідальності продавця за недоліки речі полягає в тому, що покупець не може вимагати виконання: продавець не зобов'язаний доводити предмет продажу в стан, передбачений договором. До того ж із переходом ризику збитків (ризик несплати), що, як правило, збігається з передачею речі (абз. 1 § 446 НЦУ), він не має на це права. Але в загальні умови угод часто включається право на наступне усунення недоліків, що підпадають під дію положень § 476а НЦУ, а у випадку попереднього договору – п. 10 § 11 Закону про ЗУУ.
Відповідно до § 462 НЦУ при виявленні недоліків речі покупець вправі вимагати розірвання договору купівлі-продажу або зниження купівельної ціни. Крім цього, якщо мова йде про покупку товару по родових ознаках, він одержує право на поставку речі, вільної від недоліків (абз. 1 § 480 НЦУ).
По питанню про розірвання договору реч. 1 § 467 НЦУ відсилає до положень § 346-361 НЦУ. Якщо повернення речі неможливе, боржник зобов'язаний відшкодувати збитки, заподіяні по його вині (§ 347). Якщо покупець винний в істотному погіршенні якості або загибелі речі, він втрачає право на розірвання договору (§ 351). А при випадковій загибелі предмета право на відмову від договору залишається незмінним (§ 350).
У випадку постачання речі з недоліками купівельна ціна підлягає відповідному зменшенню (§ 472 НЦУ). Для визначення розміру зменшення ціни вирішальне значення має різниця між вартістю речі з недоліками і вартістю речі без недоліків.
При покупці речі, визначеної родовими ознаками, покупцю забезпечується право на заміну товару у випадку виявлення недоліків (абз. 1 § 480 НЦУ), проте при цьому вимога, що випливає з гарантії якості, має скорочений термін позовної давності – шість місяців, що відрізняє його від первинної вимоги про виконання, до якої застосовується загальний термін позовної давності – 30 років. Така диференціація термінів позовної давності в залежності від характеру порушень умов угоди – постачання речі з дефектами і заміна товару, не узгоджена з замовником, – нерідко викликає суперечки. Заміна може бути прийнята лише в тому випадку, якщо продавець на це як виняток одержує дозвіл.