З'ясування поняття та змісту корпоративних відносин та корпоративних прав як передумова вирішення корпоративних спорів

Визначення підходів до корпоративних відносин. Права на цінний папір та права за цінним папером. Корпоративні права як об'єкт цивільного обороту і як зміст правовідносин. Зв'язок корпоративних прав з іншими правами, його вплив на порядок вирішення спорів.

З’ЯСУВАННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТУ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН ТА КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИРІШЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ

1. Визначення підходів до розуміння корпоративних відносин

Термін «корпоративні відносини», так само, як і «корпоративні права», походить від терміна «корпорація», в якому й слід шукати корені відповіді на численні питання, що виникають у судовій практиці. Адже від того, що розуміється під корпорацією, залежить, чи підвідомчі господарським судам спори між учасниками певних юридичних осіб (наприклад приватних та колективних підприємств, кооперативів тощо) та цими юридичними особами. Зв'язок між термінами «корпорація» та «корпоративні права» або «корпоративні відносини», є безперечним не лише з лінгвістичної, а й з формально логічної точки зору. Тому з'ясуємо ці поняття.

У ЦК відсутній термін «корпорація», як, власне, й «корпоративні відносини» та «корпоративні права».

У ГК ця термінологія вживається, але надто суперечливо. У ст. 120 надається визначення корпорації, у ч. 5 ст. 63 — поняття корпоративного підприємства, а у ст. 167 ГК — поняття корпоративних прав. З цього випливає, що «корпорація» і «корпоративне підприємство» не є тотожними поняттями, адже корпорація за ст. 120 ГК являє собою об'єднання підприємств (тобто її учасниками можуть виступати лише підприємства, а не фізичні особи). Корпоративні ж підприємства — це господарські товариства та інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК). До них відносяться також кооперативні підприємства.

Не може не звернути увагу перекручена термінологія, що при цьому вживається. Залишимо поза критикою те, що господарське товариство визначається через поняття «підприємство» всупереч ЦК, який підприємство вважає об'єктом права (майном), а не суб'єктом права. З цього хоча б ясно, що господарські товариства однозначно розуміються ГК як корпоративні організації.

Які ще юридичні особи (або за ГК — господарюючі суб'єкти) вважатимуться корпоративними, не зовсім ясно. Якщо це приватні підприємства, то за ст. 113 ГК ними визнаються підприємства, що діють на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб або на основі приватної власності юридичної особи. Відтак, приватним за ГК є підприємство, що може мати як одного, так і кількох учасників. Але якщо його учасниками виступатимуть фізичні особи, то для ГК не важлива їх кількість — все одно створюване ними підприємство вважається приватним. Коли ж у такій якості виступатиме юридична особа, то вона має бути лише єдиним засновником (учасником) приватного підприємства.

Такий підхід ніяк не можна зрозуміти, враховуючи до того ж, що за ч. 1 ст. 79 ГК та за ч. 2 ст. 114 ЦК господарські товариства можуть мати одного учасника. Тоді виходить, що всі господарські товариства (незалежно від складу учасників) є корпоративними підприємствами, а приватні підприємства є корпоративними лише в разі коли в них беруть участь дві або більше фізичних осіб.

Чому така градація — сказати важко, тим більше, що в ч. 5 ст. 63 ГК визначається критерій, за яким підприємство вважатиметься корпоративним. Це наявність у його учасників корпоративних прав. їх визначення міститься у ст. 167 ГК, і в ній не простежується залежність наявності цих прав від кількості учасників (засновників) корпоративного підприємства або господарського товариства.

Отже, навряд чи навіть прихильники значущості ГК зможуть спростувати алогічність такого підходу та явні вади у визначеннях, вживаних у ньому, а також у класифікації підприємств, господарюючих суб'єктів та інших утворень.

Щодо кооперативних підприємств, згадуваних у ч. 5 ст. 63 ГК, то, крім цієї норми, з якої взагалі не зрозуміло, що мається на увазі, у ч. 2 ст. 94 визначається, що кооперативними підприємствами є виробничі кооперативи. У ГК часто ці терміни вживаються як тотожні (наприклад, у ст. 102). Отже, спори між учасниками (членами) виробничого кооперативу та цим кооперативом можна вважати корпоративними.

Щодо колективних підприємств, то ГК такого виду підприємств не вирізняє, хоча у гл. 10 йдеться про так звані підприємства колективної власності. Тоді виникає логічне запитання: чи тотожні поняття «колективне підприємство» і «підприємство колективної власності»? У нині нечинному Законі «Про підприємства в Україні» колективне підприємство визначалося як підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської і релігійної організації. Зі спливом часу стало зрозумілим, що про власність трудового колективу йтися не може, оскільки трудовий колектив не є суб'єктом права, і тому основна кількість існуючих раніше колективних підприємств перетворилася на господарські товариства, хоча деякі колективні підприємства у такому вигляді залишилися й понині. Інші ж різновиди колективних підприємств (тобто тих, засновниками яких були громадські та релігійні організації) фактично збігаються з підприємствами колективної власності, передбаченими у ст. 93 ГК.

У результаті, за логікою ГК, поняття підприємств колективної власності охоплює як юридичних осіб з корпоративним устроєм (виробничі кооперативи), так і унітарні підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК). Щодо створених за колишнім законодавством колективних підприємств, то вони, по суті, є корпоративними, адже різняться від господарських товариств лише тим, що їх члени мають у них працювати.

Нарешті, власне корпорація, під якою ч. 3 ст. 120 ГК розуміє об'єднання підприємств. Не торкаючись того, що фактично визначення всіх видів об'єднань, перенесені до ГК із ст. 3 Закону «Про підприємства в Україні», є економічними, а не юридичними поняттями, не являють собою окрему організаційно-правову форму, зауважимо, що знов-таки розбіжності між корпоративним підприємством і корпорацією стосуються складу засновників (учасників), а не сутності відносин між ними. Якщо в корпоративному підприємстві можуть виступати засновниками як фізичні, так і юридичні особи і публічні утворення, то засновниками корпорації можуть бути лише підприємства (тобто юридичні особи). Зрозуміло, що й їх кількість не може бути меншою за два, оскільки корпорація є договірним об'єднанням, а договір один учасник укласти не може аж ніяк.

З цього ясно, що критерій, обраний для виділення корпорацій та їх відокремлення від корпоративних підприємств, також має істотні вади. Очевидно, що в будь-якому випадку слід виходити з наявності або відсутності корпоративних прав учасників. Якщо вони є, то матиме місце організація з корпоративним устроєм, а якщо цих прав у учасників немає — відповідно, організація не буде вважатися такою. Під організацією з корпоративним устроєм і слід розуміти корпорацію, якою, по суті, є господарські товариства, виробничі кооперативи, ті колективні підприємства, котрі залишилися як створені на основі власності трудового колективу, і так звані приватні підприємства. Останні, як би їх не визначав ГК, є господарськими товариствами, якщо мають одного або декілька учасників.

Втім, не слід залишити без уваги те, що за ст. 167 ГК корпоративні права — це права учасника корпоративної організації, які надають йому право брати участь у її управлінні та отримувати частину її прибутку (ще декілька можливостей). З цього випливає, що про корпоративні права можна вести мову лише стосовно учасників підприємницьких товариств, оскільки тільки вони можуть отримувати прибутки. Це має значення, наприклад, для відповіді на питання: чи будуть корпоративними спори між засновником (учасником) і створеною ним юридичною особою? При цьому можуть виникати такі моделі:

1) засновник — фізична особа і ТОВ (ATабо ТДВ), яке вона створила;

2) засновник — юридична особа і ТОВ (ATабо ТДВ), яке вона створила;

3) засновник — юридична особа (підприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила (наприклад залежне товариство— ст. 118 ЦК);

4) засновник — юридична особа (непідприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила (наприклад, громадська або релігійна організація виступила засновником іншої організації, що може як бути суб'єктом підприємницької діяльності, так і не бути ним, скажімо, при створенні музею, лікарні, богадільні тощо).

В останньому випадку не може йтися про корпоративні відносини.

Стосовно інститутів спільного інвестування (ІСІ), то згідно із Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» вони можуть створюватися у вигляді AT(корпоративні інвестиційні фонди) і не мати прав юридичної особи (пайові інвестиційні фонди). Відтак, відносини стосовно корпоративних прав корпоративних інвестиційних фондів слід прирівнювати до відносин у звичайних AT. Відповідно, відносини щодо участі в пайовому фонді не можна вважати корпоративними.

Стосовно питання про спори, пов'язані з управлінням активами інститутів спільного інвестування (інвестиційними фондами) та недержавних пенсійних фондів, то, оскільки цю діяльність здійснює компанія з управління активами, яка діє на підставі відповідного договору, то і спори щодо здійснення нею діяльністю є договірними.

2. Учасники корпоративних відносин

Оскільки корпоративні права існують і реалізуються в корпоративних відносинах, то учасниками останніх є носії корпоративних прав і ті суб'єкти, з якими вони перебувають у відносинах щодо їх реалізації. Зазвичай вважається, що це господарське товариство. Тобто корпоративні відносини складаються між учасником господарського товариства та цим товариством. Враховуючи викладене вище про організації з корпоративним устроєм та наявність корпоративних відносин називатимемо їх узагальнено корпораціями.

У юридичній літературі часто зазначається, що учасниками корпоративних відносин є і органи корпорації. Проблема тут у тому, що вони не суб'єктами права, не є особами. Втім, у практиці господарських судів не було випадків, коли розглядалися спори між, скажімо, правлінням та наглядовою радою або між правлінням та AT. Проблематика спорів, як правило, приводить до позовів між учасником та корпорацією або посадовою особою та корпорацією про ті чи інші питання, пов'язані з корпоративним управлінням або вчиненими правочинами. Це можуть бути позови про визнання недійсними правочинів, рішень загальних зборів учасників (акціонерів) або інших органів.

Щодо першого виду позовів, то вони не охоплюються поняттям корпоративних прав, наданим у ст. 167 ГК, та, відповідно, корпоративних відносин.

Щодо другого виду позовів, то ситуація протилежна, оскільки формально вони підпадають під реалізацію корпоративних прав, але можливі варіанти.

1) Якщо рішення органу корпорації оскаржує не учасник, а найманий працівник (менеджер, директор, член правління тощо), то це не є спором щодо реалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГК.

2) Якщо рішення органу корпорації оскаржує хоча й учасник, тобто особа, яка має корпоративні права, але, він, будучи членом виконавчого органу корпорації, не згоден з рішенням про зміщення його з посади, то зазначене також не є спором щодо реалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГК.

3) Якщо рішення органу корпорації оскаржує учасник, якого безпосередньо не стосується це рішення, тобто не його зміщують з посади (або переобирають), то в даному разі слід враховувати підстави для такої заяви. Якщо нею є порушення корпоративних прав, правил корпоративного управління, то має місце спір щодо реалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГК, хоча врешті-решт він стосується посади певної особи.

Це питання є не менш заплутаним, ніж проблематика корпорацій, і знов-таки дану ситуацію зумовлює неналежне його регулювання як у ГК, так і в ЦК. Так, за ч. 6 ст. 98 ГК ототожнюються поняття виключення з виробничого кооперативу та звільнення члена кооперативу з кооперативного підприємства, хоча в першому випадку це є корпоративним спором, а в другому — трудовим.

У ч. 4 ст. 92 ЦК встановлюється відповідальність членів органу юридичної особи за збитки, завдані ними останній. Якщо перевести зазначене у процесуальну площину, то матиме місце позов юридичної особи до свого працівника, адже член органу є таким, оскільки його відносини з юридичною особою ґрунтуються на трудовому договорі. У таких випадках спір не повинен розглядатися у господарських судах.

Інша ситуація, коли учасник ТОВ (або акціонер AT) подає позов про притягнення до відповідальності керівника товариства або членів його колегіального виконавчого органу, що охоплюється змістом захисту його корпоративних прав. Між тим, такий позов має своїм підґрунтям якісь порушення, котрих припустилися керівник або члени колегіального виконавчого органу, наприклад, уклали завідомо збиткові правочини. А останнє треба довести в іншому процесі — про визнання правочинів недійсними або за іншими підставами, що розглядатиметься у судах загальної юрисдикції (у випадках коли учасник (акціонер) є фізичною особою).

Виникають спори, породжені діяльністю реєстратора, зокрема його неправомірними діями щодо внесення змін до реєстру. Безперечно, що так чи інакше діяльність реєстратора впливає на корпоративні права учасників, і часто — безпосереднім чином, адже без запису в реєстрі учасник не зможе довести свої корпоративні права, а отже, належним чином їх здійснити. З іншого боку, реєстратор не вступає до правовідносин з учасниками, а перебуває у правовідносинах із самим товариством, з яким укладає договір на надання відповідних послуг. Таким чином, правовідносини з участю реєстратора є договірними, але вони впливають на корпоративні права учасників.

У даному разі, очевидно, слід виходити з такого. Якщо спір виникає навколо здійснення корпоративних прав, то при цьому основоположним мають бути саме ці права, порушення яких сталося внаслідок певних неправомірних дій, наприклад дій органу корпорації, який відповідає за скликання зборів та ведення інших справ щодо реалізації корпоративних прав. Зазначений орган вже має забезпечити корпоративне управління, і він звертається для цього до реєстратора, який надає йому відповідні відомості. Відтак, сторонами по справі будуть учасник і корпорація, а реєстратор — третя особа, оскільки саме корпорація (в особі її органу) не забезпечила механізму належної реалізації корпоративних прав. Якщо це сталося внаслідок неправомірних дій реєстратора, то дані питання вирішуються у цьому ж судовому процесі. Видається, що невірно було б одразу заявляти позов до реєстратора, оскільки він не є учасником корпоративних відносин.

Інша справа, коли неправомірність дій реєстратора виявила корпорація (можливо, при підготовці до загальних зборів), що має розглядатися не стосовно порушень корпоративних прав учасників, а щодо належного виконання реєстратором договору. Тоді це — звичайний договірний спір.

Можливі й спори з приводу порушення прав осіб, які не є учасниками (акціонерами) господарського товариства, але на права та/або інтереси яких впливають рішення загальних зборів. Такі спори не можна вважати корпоративними, оскільки особи, права яких захищаються, не є членами корпорації і не перебувають у корпоративних відносинах. Навіть якщо ними оскаржуються рішення загальних зборів, це не можна вважати корпоративним спором, тому що вони захищають свої права (договірні, спадкові, право власності тощо).

3. Права на цінний папір та права за цінним папером. Корпоративні права як об'єкт цивільного обороту і як зміст корпоративних правовідносин

Чимало питань щодо віднесення спору до категорії корпоративних стосуються правочинів, які укладаються учасниками корпорацій з приводу своїх корпоративних прав (продаж, успадкування, відступлення, дарування тощо), а також тих обставин, які заважають їх реалізації. Причому, корпоративні права можуть бути як втілені в акції, так і не втілені (права учасників інших господарських товариств, крім AT). Уся проблематика в таких випадках зводиться до розмежування корпоративних прав на такі, що являють собою зміст корпоративних правовідносин, і такі, що є об'єктами права (тобто перебувають у цивільному обороті).

Принципова різниця між цими становищами корпоративних прав полягає у тому, що в першому випадку (корпоративні права є змістом корпоративних правовідносин) має йтися про порядок здійснення їх носієм права на участь у загальних зборах, на отримання частини прибутку (дивіденди) тощо. Саме в цьому аспекті зазвичай йдеться про корпоративні правовідносини. У другому ж випадку (корпоративні права є об'єктами права, а отже, йдеться про укладення з ними правочинів) вони прирівнюються до звичайних речей. Так само, як продаються будь-які речі і цінні папери, відчужуються і акції, і корпоративні права учасників інших господарських товариств. У такому разі складаються традиційні цивільні правовідносини.

Отже, господарський суд при визначенні підвідомчості спору повинен розрізняти спір про право на цінний папір та спір про право за цінним папером, або якщо брати ширше — про корпоративні права як об'єкт і як зміст корпоративних правовідносин.

Таким чином, у буквальному розумінні корпоративних прав не можуть вважатися спорами, які випливають з їх порушення, такі:

— про переведення прав покупця акцій закритого акціонерного товариства на позивача;

— про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій ЗАТ з підстав порушення переважного права;

— про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій;

— спори покупця акцій з продавцем акцій щодо виконання умов договору про придбання акцій, якщо згідно з умовами договору покупець на момент пред'явлення позову ще не набув права власності на акції та не було внесено зміни до системи реєстру власників іменних цінних паперів.

Це все спори, в яких акції або корпоративні права фігурують як об'єкти, і їх (спори) слід розцінювати як звичайні договірні або спадкові спори.

І навпаки, корпоративні права, що реалізуються в корпоративних правовідносинах, підлягають захисту шляхом подання позовів у господарські суди. Враховуючи, що корпоративні права складаються з майнових та організаційних правомочностей учасників, оскаржуватися можуть і ті, й інші. Наприклад, право на проведення розрахунків при вибутті з корпорації, на викуп акцій, придбання акцій додаткових випусків тощо (майнові). Щодо участі у зборах чи навпаки — недопущення до такої участі, порушення при реалізації інших організаційних прав — брати участь у голосуванні, обирати та бути обраними, наприклад, порушення права акціонера бути обраним до наглядової ради ATтощо.

Неоднозначно слід розцінювати позови про визнання права власності на акції або корпоративні права. Незважаючи на те, що вони можуть обґрунтовуватися участю цих об'єктів у цивільному обороті, все ж таки автор схиляється до думки, що спори з приводу зазначеного треба вважати корпоративними, адже вирішення цього питання залежить від наявності або відсутності у особи корпоративних прав, а отже, корпоративних правовідносин.

Щодо розгляду спорів про зловживання правом, то знов-таки — це питання слід вирішувати виходячи з того, в яких відносинах та в якому контексті можна вбачати таке зловживання — при реалізації корпоративних прав чи при цивільному обороті. У першому випадку, наприклад, коли учасник заважає роботі зборів, прийняттю ними рішень тощо, це корпоративний спір.

4. Зв'язок корпоративних прав з іншими правами і його вплив на порядок вирішення спорів

Корпоративні права тісно пов'язані з багатьма іншими правами. Як уже йшлося вище, це договірні, спадкові, права власності тощо. Крім прав на цінний папір та прав за цінним папером, які слід розмежовувати, хоча вони взаємопов'язані і навіть іноді так, що важко відокремити одне від іншого, існує й менш явний їх зв'язок, який, між тим, не слід відкидати і який часто породжує проблеми щодо віднесення спорів до корпоративних. Прикладом є спори про визнання недійсними правочинів (як правило, договорів), укладених товариством. Мотивація при цьому зводиться до позбавлення товариства можливості отримання додаткових прибутків внаслідок укладення такого договору. Тобто позивачем доводиться негативний вплив оспорюваного правочину на його корпоративні права (зокрема, на отримання дивідендів, їх розмір тощо).

Здається, що зв'язок оскаржуваного договору та корпоративних прав полягає в тому, що позивач має довести свою причетність до нього, інакше він не матиме права на його оскарження. Інший аспект цього питання навряд чи має право на існування, оскільки, хоча прибутковість або збитковість договору і впливає в кінцевому рахунку на майновий стан корпорації, а отже — на можливість виплат дивідендів, але цей зв'язок надто опосередкований, щоб його однозначно стверджувати.

Не набагато відрізняються від попередніх й спори про визнання недійсним правочину, укладеного керівником AT за відсутності рішення (згоди) наглядової ради, яке відповідно до статуту є обов'язковим для укладення правочину. Відсутність такого рішення є підставою для прийняття судом рішення про задоволення позову, а не обґрунтуванням того, що цей спір є корпоративним.

Очевидно, що зв'язок між корпоративними правами та укладеними договорами, спадковими правами, правами власності часто є тісним, а іноді й умовним — таким, що існує в суто теоретичній площині.

Наведене доводить, що розмежування спорів між учасниками та корпораціями або посадовими особами і корпораціями на трудові, майнові тощо не дозволяє ефективно їх вирішувати і не позбавляє від конкуренції судових рішень. Очевидно, шляхом вирішення цих проблем є внесення змін до законодавства, в яких чітко зазначалося б, що таке корпоративні права та які спори треба відносити до корпоративних. Це має бути зроблено як у ЦК, ГК, так і в ГПК та ЦПК. До цього корпоративними слід визнавати спори, що випливають із здійснення корпоративних прав учасників виходячи з визначення останніх у ст. 167 ГК. Такий формальний підхід звужує сферу відносин і окреслює їх як такі, що відмежовуються від інших правовідносин з участю корпоративних прав, зокрема, їх цивільного обороту, навіть за наявності причинного зв'язку з корпоративними правами учасників.

Таким чином, корпоративне законодавство потребує нагального реформування. На наш погляд, бажано було б усі спори з приводу корпоративних прав (чи то прав на цінний папір, чи прав за цінним папером) зосередити в одному суді. Тільки це дозволило б уникнути конкуренції судових рішень. Поки ж що половинчасте вирішення проблеми за допомогою з'ясування тих чи інших спірних моментів та запровадження уніфікованих підходів надасть можливість зробити лише півкроку в цьому напрямку.


Література:

1. ЦК - Цивільний кодекс України

2. ГК – Господарський кодекс України

3. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. 2.

4. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. — К.: Юрінком Інтер, 2005.