Позитивний вплив ВЕЗ на економіку країни в цілому виникає, як правило, тоді, коли кількість та розміри зон досягає певної критичної маси, а національна економіка і національне законодавство - певної стабільності. Якщо правова та господарська системи несталі, характер впливу ВЕЗ може бути різноспрямованим.
Економічне районування України – непроста проблема. Регіональний аналіз для здійснення районування дойільно почати на рівні адміністративних областей. Шляхом синтезу найважливіших показниківекономічного розвитку (національний дохід на душу населення; валовий продукт на душу населення; продуктивність суспільної праці;виробництво продукції промисловості і й сільського господарства на душу населення; обсяг матеріального достатку на душу населення; забезпеченість території природно-ресурсним потенціалом; демографічний потенціал тощо) В. Поповкін визначив вагу кожної області в економіці країни й сформував групи-мезорайони: Донбас, Катеринославське Придніпров’я, Слобідська Україна, Київське полісся, Українські Карпати, Поділля, Середнє Придніпров’я, Північне Причорномор’я, Крим. На підставі мезорайонування він виокремив п’ять макроекономічних районів:
1. Центральноукраїнський (Київська, Житомирська, Черкаська, Кировоградська області);
2. Донбас та нижнє придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);
3. Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);
4. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та автономна республіка Крим);
5. Західноукраїнський (Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області).
Мережа районів,яку запропонував В. Поповкін є найбільш обгрунтованою, бо об’єктивно віддзеркалює особливості сучасного регіонального розвитку України. Характеристика макрорегіонів України в підручнику “Розміщення продуктивних сил” за 2000 рік дається саме за В. Поповкіним. Але назви деяких регіонів трохи спростили, а саме: Донбас і Нижнє Придніпров’я назвали Донецько-Придніпровським районом, а Слобідську Україну – Північно-Східним.
Загальні показники економічних районів України
(на 1 січня 1998 року)
| Район | Площа | Населення | ВВП | ||||
| тис км2 | % | млн чол | % | Млрд грн | % | на душу населення | |
| Україна | 603,7 | 100 | 50,5 | 100 | 96,7 | 100 | 1933 |
| Центральноукраїнський | 136,2 | 22,6 | 9,9 | 19,7 | 15,6 | 16,0 | 1575 |
| Західноукраїнський | 157,8 | 26,1 | 13,2 | 26,1 | 17,9 | 18,3 | 1355 |
| Північн-східний | 84,0 | 13,9 | 6,1 | 12,1 | 13,4 | 13,7 | 2196 |
| Донецько-Придніпровський | 112,3 | 18,6 | 13,6 | 26,9 | 41,3 | 42,2 | 3040 |
| Причорноморський | 113,4 | 18,8 | 7,7 | 15,2 | 9,4 | 9,8 | 1223 |
Декларація про державний суверенітет України поклала початок нового етапу державного будівництва, дала змогу нашій країні стати суб’єктом міждержавних відносин. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з новими економічними процесами та етнокультурними особливостями.
Список літератури:
1. Регіональна політика України . - Л., 1998.
2. Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні . - Чернівці, 1998.
3. Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України . - Тернопіль, 1998.
4. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Регіон у системі нових економічних і правових відносин” . - Івано-Франківськ, 1998.
5. Українська наука: Минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник. - Тернопіль, 1999.
6. Матеріали студентської наукової конференції Чернівецького університету. – Чернівці, 1999.
7. Кузьменко В. П., Кузнєцова Л. І. Вільні економічні зони: міфи та реальність /Часопис “Економіка підприємства”, № 2-3, стор. 24-34/. – К., 1999.
8. Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О., Пушкар М.С. та ін. Розміщення продуктивних сил України. – К.: Вища школа, 1997.
9. Трансформаційні процеси в господарстві регірнів Східної європи. – Ірпінь, 1997.
10. Метода. – Київ, 1997.
11. Актуальні проблеми розвитку економіки України в перехідний період до ринку. – Тернопіль, 1996.