Розглянемо територіальні відмінності у рівнях споживання продуктів харчування. Аналіз показників споживання на душу населення по регіонах України в середньому за 1994-1996рр. (Таблиця 7 – Додаток 6) дозволяє встановити, що в межах країни існують значні міжрегіональні контрасти у рівнях споживання основних продуктів харчування.
Це дає підстави стверджувати, що в Україні відбівається об¢єктивний процес формування регіональних продовольчих ринків: територіальних частин національного продовольчого ринку.
Розвиток регіональних ринків у 90-х рр. супроводжується зростанням їх відносної автономності, що суперечить ідеї збалансованості розвитку національного продовольчого ринку. Останнього можливо досягти на шляхом споживання населенням регіону всіх вироблених на місці продовольчих ресурсів, а шляхом задоволення платоспроможногопопиту населення за рахунок продуктів харчування широкого асортименту і високої якості, вироблених у найсприятливіших за природними і соціально-економічними умовами районах і зонах з мінімальними витратамию
Але це, в свою чергу, передбачає відмову від адміністративних заборон на вивіз продовольчих ресурсів із регіонів та активне формування ринкової інфраструктури: мережі оптових рпродовольчих ринків у великих містах, регіональних агропромислових бірж (як універсальних, так і вузькоспеціалізованих з розміщенням останніх у районах високотоварного виробництва відповідних видів продукції), маркетингових служб, розвиток транспорту і зв¢язку, що сприятиме посиленню територіальної мобільності продовольчих ресурсів, збільшенню частки продукції, яка реалізується за прямими зв¢язками і цінами, які визначаються попитом і пропозицією.
.
V. Перспективи розвитку харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.
Однією з проблем Північно-Східниого економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Основні промислові виробництва зосереджені у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. Відповідно забезпечення різних регіонів продуктами харчування відбувається по-різному.
У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка є заключним ланцюгом у виробництві продовольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних продуктах харчування в широкому асортименті.
Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно використовуються виробничі потужності в ряді галузей харчової промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них взагалі припинили виробництво. Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції: у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ".
Чимало заводів та фабрик змогли все ж таки знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, залучають інвесторів для модернізації виробництва й оновлення асортименту продукції. За рахунок іноземних інвесторів на деяких підприємствах зросло виробництво продовольчих товарів: макаронних виробів — в Сумській області; маргаринової продукції —Харківській області.
Продуктивно працювати в умовах нинішнього українського ринку підприємствам регіону допомагають іноземні інвестиції. Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.
Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової, пивоварної та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості в Україні створено 20 спільних підприємств. Серед них — акціонерне товариство: "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька фабрика).
Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості, уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційного процесів — головна причина сучасних кризових явищ у розвитку галузі, стримування активного реформування й забезпечення сталого її функціонування в перехідний період до розвиненої соціальне орієнтованої ринкової системи господарювання.
Дефективна інвестиційна, інноваційна і в цілому екомічна політика щодо розвитку вітчизняної харчової промисловості призвела до значного зменшення виробництва продукції, обсяги якої знизилися в середньому за 1991- 1995 роки на 12 %, а 1996 року порівняно з 1995—на 7,2%
Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з кризового стану, стабілізації та прискорення їі розвитку — знаходження джерел залучення інвестицій з урахуванням галузевих особливостей, прийняття ефективних управлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних проектів, бо від масштабів та спрямування інвестицій залежить ефективність діяльності харчових підприємств
Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямованих на оновлення виробництва з метою підвищення якості, конкурентоспроможності продукції й прибутковості підприємств не лише важливий фактор також спонукає зростання економічного й соціального розвитку та підвищення життєвого рівня населення
Основні напрямки стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у харчову промисловість розробка регіональних програм стимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств харчової промисловості, страхування інвестицій від некомерщйних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо
Капітальні вкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків 3 метою створення економічної заінтересованості в інвестуванні харчової промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему пільгового оподаткування нових реструктурованих підприємств галузі, що сприятиме прискореному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчових продуктів.
Сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів. Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, капусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення. А тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.
Але в майбутньому проблема забезпечення продуктами харчування населенн повинна видозмінюватися в напрямі максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).
На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах.
Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства.
В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала роботу сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності — вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.
В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефективною.
В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.
При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою господарську, і збутову політику.
Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні е результатом дії на підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудового колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.