Досягти успіху неможливо без росту методичної майстерності викладачів, без активізації форм і методів навчання. З цією метою в навчальному закладі налагоджена система післядипломної освіти викладачів, яка включає: школу педагогічної майстерності під керівництвом досвідчених викладачів, семінари-практикуми, творчі групи викладачів, науково-практичні конференції, тижні педагогічної майстерності, педагогічні навчання, а також школу молодого викладача для починаючих викладачів.
У відповідності з освітніми, виховними, розвиваючими завданнями і програмою з клінічних предметів, з врахуванням нових досягнень медичної науки і практики, викладачі постійно поповнюють комплекс методичного забезпечення предмету. На кожному теоретичному і практичному заняття звертається увага на значимість даної теми в майбутній професійній діяльності, підкреслюється її актуальність і соціальна значимість.
Викладачу дається можливість сформувати професійний інтерес до окремого захворювання і до медицини взагалі, розвивати клінічне мислення. При вивченні найважчих тем для кращого розуміння і засвоєння приводяться приклади з особистого досвіду, зачитуються витяги з історії хвороби, закріплюється матеріал розбором і вирішення проблемних ситуаційних задач і ін.
На практичному занятті викладачі виясняють, як кожен студент індивідуально засвоїв матеріал, проводять аналіз особливостей роботи і тактики медсестри, фельдшера, акушерки при одному захворюванні, розвивають клінічне мислення. Звично практичні заняття починаються з організаційного моменту, перевірки і корекції вихідного рівня знань, проведення самостійної роботи і підсумкової частини.
Самостійна робота студентів – це є основний і найважливіший етап практичного заняття, де студенти одержують вміння і навики. В цьому допомагають методи активного навчання, імітаційний тренінг, робота в лікувальних відділах лікарні.
Практичні заняття дають широкі можливості для реалізації проблемного навчання, бо саме воно диктує певні умови організації і проведення практичних занять різного типу.
Спочатку проводяться заняття, які забезпечують відпрацювання дій по певній заданій навчальній методиці. Такі заняття можна назвати заняттям алгоритмічного типу. За ними можуть йти заняття проблемного типу, які проводяться в індивідуальній і колективній формі.
Ефективною формою колективної діяльності студентів при вирішенні практичних задач і проблем є ділові ігри, в ході яких відтворюється предметний і соціальний зміст їх майбутньої діяльності. Зміст і структура ділової гри підбирається і будується таким чином, щоб відповідні вміння і здібності формувались у кожного її учасника протягом всього процесу гри. Педагогічні задачі гри повинні бути чітко відображені в її сценарії.
Діапазон прийомів і методів активізації навчання, які використовуються в практичній підготовці студентів, досить широкий. Вибір будь-якого з них здійснюється кожен раз в залежності від конкретних дидактичних задач, специфіки навчального процесу. Для використання цих прийомів дуже важливим є створення тренажерних центрів. Робота на тренажерах наближує навчання до професійних умов лікарні, дозволяє використати на заняттях ділові ігри і розбір конкретних ситуацій, які можуть бути в практичній діяльності та вирішення відповідних задач. Все це знайомить студентів з їх майбутньою діяльністю і прививає глибокі практичні навики. Тренажерні кабінети відкриті на базах нашого навчального закладу, де студенти можуть поглиблювати теоретичні знання, напрацювати мануальну техніку виконання процедур і маніпуляцій, як в аудиторний час так і в позааудиторний час. Для цього були розроблені досконалі інструкції з техніки виконання різних процедур і маніпуляцій, підготовлені спеціальні набори муляжів, інструментів, приладів догляду за хворими, різноманітних пристосувань, котрі дозволяють в доклінічних умовах, з великою долею достовірності імітувати реальні умови виконання цієї роботи в лікарні.
В нашому навчальному закладі розроблена система проведення атестації практичних навиків з клінічних предметів перед проходженням студентами виробничої і переддипломної практики. З цією метою на кожного студента заводиться атестаційний листок з переліками практичних навиків по кожному предмету згідно програми.
Атестація практичних навиків проводиться в кабінетах доклінічної практики. Студент отримує допуск до виробничої і переддипломної практики тільки після перевірки вміння виконувати ін’єкції і маніпуляції в доклінічних умовах на фантомах.
Викладачами навчального закладу також накопичений великий досвід по проведенню професійних конкурсів, науково-теоретичних конференцій, тижнів циклових комісій, відкритих засідань гуртків.
Нові можливості для організації повноцінної творчої роботи студентів з’явились в результаті створення комп’ютерних класів, використання відеотеки. Викладачами навчального закладу складені навчальні і контролюючі програми з клінічних предметів (терапія, педіатрія, хірургія, акушерство і гінекологія).
Організація практичної підготовки в навчальному закладі регламентується “Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України”, затвердженим наказом – МОЗ України від 8.04.1993 року №93 і наказу – МОЗ України від 16.04.1996 року №78 “Про затвердження інструкції про організацію та проведення практики студентів медичних вищих навчальних закладів І-ІІ рівню акредитації”.
Відповідно накази і програми практики розмножено і надіслано на бази практичної підготовки. Під час практики від загального обсягу виділяється на самостійну роботу, яка включає удосконалення недостатньо засвоєних практичних навичок, роботу в бібліотеці, написання історій хвороби, санітарно-освітню роботу, чергування у відділеннях, роботу з історіями хвороби, листками приписів, статистичними дослідженнями. В навчальному закладі налагоджена чітка система контролю за проходженням виробничої і переддипломної практики – складені і виконуються графіки контролю за її проходженням, методичні керівники працюють з студентами на базах лікувальних закладів, проводять семінарські заняття, науково-практичні конференції, контролюють виконання програми практики. При підборі методичних керівників враховується стаж практичної роботи, рівень підготовки, моральні якості і ін.
І, нарешті, кінцевим етапом, який відображає весь об’єм теоретичних знань і підтвердження якості оволодіння практичними навиками є захист державної практики, який проводимо в два етапи.
Перший етап включає здачу практичних навичок безпосереднім і загальним керівникам практики на базах лікувально-профілактичних установ.
Другим етапом є створення комплексної екзаменаційної комісії до складу якої входять викладачі основних клінічних предметів, представники адміністрації і практичної медицини.
Такий подвійний контроль дає можливість виявити, чи знання і вміння студентів відповідають кваліфікаційним характеристикам випускників навчального закладу.
Така система практичного навчання і контролю дозволяє забезпечити належний рівень практичної підготовки студентів і готовність до самостійної роботи в медичних закладах.
Касьяненко Т.А.,
викладач філологічних дисциплін
Професійна спрямованість
української ділової мови
Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності включає три аспекти: професійно-прикладний, національно-культурницький і морально-патріотичний.
Професійно-прикладний аспект реалізується, головним чином у галузі практичної діяльності медичних працівників, в процесі спілкування з пацієнтами. Незалежно від успіхів технічного процесу в медицині живе слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довір'я.
Функціонування національної мови в науковій медицині, забезпечуючи повноту мовно-професійного спілкування медичних працівників. несе національно-культурницьке навантаження. Розвиток наукової медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.
Любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихованості, інтелігентності. Рідна мова в устах лікаря, медсестри, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, почуттів відповідальності перед пацієнтом і перед суспільством, загострюючи принциповість, посилюючи прагнення до самовдосконалення.
У підготовці майбутніх медичних працівників ці важливі аспекти функціонування української мови об'єднуються в одне містке і основне поняття - професійну спрямованість.
Оволодіння мистецтвом слова для майбутнього медика - це успішний засіб впливу на пацієнтів, могутній засіб профілактики і лікування багатьох захворювань, пропаганди здорового способу життя.
Головним завданням у викладанні української ділової мови вважаю виховання гуманної особистості з високою мовною культурою, милосердного і професійно освіченого майбутнього фахівця-медика.
Тому пропоную такі професійні аспекти викладання української ділової мови в медичних навчальних закладах:
¨ поглиблення знань про мову і мовлення, функції мови, стильове багатство української мови;
¨ підвищення рівня усного і писемного мовлення майбутніх спеціалістів;