регистрация / вход

Застосування технологій електронної комерції в державі

Поняття "електронна комерція" та її напрями, пов’язані з органами державного управління. Концепція "електронного уряду". Архітектура internet-порталів органів державного управління. Особливості електронної комерції в державному управлінні України.

Реферат з теми:

Застосування технологій електронної комерції в державі

1. Поняття «електронна комерція», та її напрями, пов’язані з органами державного управління

Під електронною комерцією на сьогодні розуміють надання товарів і послуг за допомогою електронних каналів зв’язку (зазвичай, Internet). При цьому може забезпечуватися в режимі «on-line» виконання таких функцій:

надання інформації про товари та послуги;

оформлення замовлення і видача рахунку;

оплата та оброблення трансакцій.

Вирізняють чотири основні групи суб’єктів електронної комерції:

1) споживачі (consumer) - фізичні особи;

2) бізнесові організації (business);

3) державні органи (government);

4) фінансові установи, що забезпечують розрахунки між іншими суб’єктами електронної комерції.

Відповідно до того, яким чином здійснюється взаємодія суб’єктів, виділяють різні напрями електронної комерції (рис. 1.1), найбільш відомими і поширеними з яких є:

В2С (business-to-consumer) - передбачає надання компаніями товарів і послуг кінцевим споживачам. Яскравий приклад реалізації цього напряму - електронні магазини в Internet;

В2В (business-to-business) - продаж товарів і послуг через Internet між компаніями. Прикладом є різноманітні товарні біржі, торгові майданчики в Internet.


Рис. 1.1 - Напрями електронної комерції

Менш відомими є напрями електронної комерції, що реалізуються за участю державних органів та установ:

G2G (government-to-government) - автоматизація відносин і документообігу між державними відомствами. Для взаємодії та інформаційного обміну між відомствами необхідним є використання загальнонаціональних стандартів. У ряді країн такі стандарти існують. У Великобританії, зокрема, це стандарт e-Gі (e-Government Іnteroperabіlіty Framework), заснований на XML. Взаємодії типу G2G можуть проходити в електронній формі не тільки між відомствами однієї держави, але й між відомствами різних держав. Деякі міжнародні організації вже займаються стандартизацією форматів документів для різних форм міждержавної взаємодії. Наприклад, UN ECE (Unіted Natіons Economіc Commіssіon for Europe - Європейська економічна комісія ООН) розробила стандарт документів для міжнародної торгівлі - UNeDocs (EN), що також базується на XML. Учасниками взаємообміну за UNeDocs можуть бути, зокрема, митні служби різних держав (хоча цим застосування стандарту не обмежується).

В2G (business-to-government) - надання комерційними компаніями товарів і послуг державним установам. Цей напрям реалізується останнім часом у використанні урядами розвинених країн мережі Internet для проведення закупівель (від публікації оголошень до опублікування результатів угод). Так, за прогнозами деяких аналітиків, у США держзакупівлі через Internet у 2003 р. становитимуть 70 млрд дол., при цьому обсяг дрібних контрактів без проведення тендера - 18 млрд дол. Реалізація цього напряму може здійснюватися за допомогою B2G-торговельних майданчиків, на яких проводяться тендери чи аукціони.

G2В (government-to-business) - напрям передбачає надання послуг державними органами бізнес-організаціям і включає: автоматизацію розрахунків з податків, сертифікацію, надання інформації з питань законодавства і права та ін.

G2C (government-to-consumer) - напрям передбачає надання урядовими установами послуг кінцевим споживачам через Internet. Особливістю такого напряму електронної комерції є те, що оплату послуг урядових установ ми здійснюємо наперед (сплачуючи податки). На сьогоднішній день цей напрям найменш розвинений, однак має досить високий потенціал, особливо в соціальній та податковій сферах. Серед послуг, які можуть надаватися державою громадянам через Internet можна назвати такі:

заповнення податкових декларацій та збирання податків;

реєстрація транспорту;

оплата квитанцій за комунальні послуги та штрафів;

надання інформації з питань законодавства і права (правові бази даних) та ін.;

C2G (consumer-to-government) - напрям, який передбачає надання громадянами послуг державі. Прикладами можуть слугувати:

електронне голосування;

опитування громадської думки та ін.

Реалізація більшості з цих напрямів здійснюється на основі аутсорсингу, тобто передання стороннім організаціям, які спеціалізуються на цих видах послуг.


2. Концепція «електронного уряду »

На сьогодні під терміном «електронний уряд» розуміють державні інформаційні комп’ютерні системи, призначені для взаємодії з окремими громадянами, а також структурами, що не входять в уряд (бізнесовими, громадськими організаціями, регіональними і муніципальними органами влади тощо) за допомогою електронних каналів зв’язку (зазвичай, Internet).

Усі системи, що діють усередині уряду (бухгалтерська система чи система обліку кадрів), є частиною урядових інформаційних систем, але не є частиною «електронного уряду».

Тобто поняття «електронний уряд» охоплює всі системи, призначені для реалізації взаємодій G2C, C2G, G2B, B2G, G2G.

Можна виокремити п’ять основних послідовних стадій розвитку «електронного уряду»:

1) присутність - на цій стадії створюються сайти різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхнє призначення і напрями діяльності, постійно оновлювані новини про діяльність державних органів та т. ін. При цьому сайти, як правило, не підтримуються централізовано і не поєднуються в єдиний портал;

2) інтерактивна взаємодія - користувачам надається можливість завантаження типових форм різних офіційних документів, отримання офіційної електронної пошти, організації взаємодії через веб-сайт - уведення питань і одержання відповідей громадян за допомогою e-mail та ін.;

3) проведення транзакцій - користувачі можуть реально здійснювати різні угоди (транзакції) з держустановами в режимі «on-line». Для цього передбачається створення спеціальних сайтів (наприклад, для сплати штрафів, замовлення паспортів, подовження терміну дії ліцензій і патентів) для підтримки відповідних сервісів не тільки для центральних, а й для міських і навіть районних органів влади;

4) Об’єднані портали - передбачається створення об’єднаних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види транзакцій, для яких раніше потрібно було звертатися безпосередньо в даний державний орган. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів і т. ін. З’являються регіональні портали, що поєднують у собі як весь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектору - приєднуються системи електронної комерції, Internet-банкінгу;

5) безшовна взаємодія - повна інтеграція електронних послуг у межах країни. Передбачається створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, урядовий портал стає єдиною точкою доступу до всіх послуг - і для громадян, і для бізнесу.

За допомогою реалізації концепції електронного уряду можна досягнути:

1. підвищення ефективності взаємодії органів державної влади як у внутрішньому (апаратному) середовищі, так і з громадянами та бізнес-структурами;

2. підвищення «прозорості» влади за рахунок переходу на новий рівень зворотного зв’язку як із громадянами, так і з бізнесом;

3. антикорупційності уряду - «електронний уряд» дає змогу працювати без безпосереднього контакту, що знижує ризик корупції, а також зводить до мінімуму дискримінацію за національною ознакою, статтю, економічним статусом;

4. скорочення державного апарату, а отже, й зниження витрат на його утримання та ін.

У подальшому «електронний уряд» може перетворитися на систему державного керування на основі електронних засобів оброблення та передавання інформації. Проте на сьогодні існують три ключових моменти для досягнення успіху в проектах створення «електронного уряду» у будь-якій країні світу. Це:

¾ прийняття відповідного законодавства, яким чітко визначалися б права та обов’язки людини в «електронному суспільстві» (гарантії нерозповсюдження персональної інформації, електронний підпис і т. ін.);

¾ створення розгалуженої телекомунікаційної інфраструктури, що сприятиме активному розвитку різних сфер соціально-економічного життя суспільства;

¾ надання можливості доступу до нових технологій самим широким верствам населення шляхом: зменшення вартості доступу до Internet, організації навчання використанню нових технологій; встановлення Internet-кіосків і т.д.

Робота над створенням «електронних урядів» ведеться в усіх розвинених країнах світу, але лідерами є Великобританія і США. Шлюз державних служб Великобританії є частиною нової ініціативи Британського уряду, що передбачає до 2005 р. організувати електронний зв’язок 200 центральних і 482 місцевих державних установ з 60 млн громадян і 3 млн комерційних організацій у рамках усієї Співдружності. Серед найуспішніших прикладів урядових порталів США - проект FіrstGov - єдиний Internet-портал, що з’єднує близько 20 тис. існуючих державних веб-вузлів та ін. Проект створення «електронного уряду» існує і в Росії.

Широке впровадження урядових порталів пов’язане з вирішенням цілого комплексу політичних, правових, організаційних і технологічних питань, які потребують значних фінансових витрат і адміністративних зусиль. Успіх у цій справі залежить не тільки від раціональної організації всього процесу, а й від правильного вибору програмних продуктів, які використовуватимуться для реалізації проекту.

3. Архітектура internet-порталів органів державного управління

Залежно від необхідної складності сервісів і масштабу рішення Internet-портали органів державного управління можуть включати компоненти різного призначення. Але в усіх випадках вони розміщуються на комп’ютері чи навіть кластері комп’ютерів, які мають постійне швидкісне з’єднання з Internet.

Для роботи порталу необхідна серверна операційна система, що забезпечує надійність роботи, можливість одночасного виконання багатьох задач, підтримку транзакційності (перевірки виконання послідовності взаємозалежних операцій і відновлення вихідного стану у разі помилки на одній з проміжних стадій).

Для роботи Internet-порталу необхідний також веб-сервер. Це може бути просто програмний сервер для доставки користувачам сторінок за протоколом HTTP, але якщо потрібні висока адаптованість до пікових навантажень, можливість персоналізації сторінок, забезпечення складних ділових операцій (наприклад, тендерів), то краще вибрати спеціальний сервер додатків із вбудованими елементами бізнес-логіки.

Більшість документів порталу зберігається в базі даних під керуванням СУБД (системи управління базами даних). Це забезпечує зручність збереження і модифікації, а також пошуку і подання матеріалів. Крім того, необхідна певна система керування контентом. Вона дає змогу нефахівцям у сфері інформаційних технологій публікувати документи швидко і якісно, а також підтримувати їхню актуальність. Звичайний зміст (контент) і спосіб подання (шаблони) документів зберігаються окремо й зв’язуються за допомогою описів, заснованих на стандарті XML. Це дає змогу за необхідності виводити інформацію не тільки на персональні комп’ютери, а й, наприклад, на стільникові телефони.

У випадку, якщо через портал йде великий обсяг запитів, які потребують оброблення кількома службовцями чи відділами, а також контролю виконання; або якщо портал представляє в мережі Internet кілька державних установ, необхідно використовувати сервер інтеграції додатків - комунікаційний «міст» («шлюз») між багатьма інформаційними джерелами. Зазвичай сервер інтеграції підтримує перетворення документів через проміжні XML-формати.

Конкретні вимоги до цих програмних модулів визначаються точним переліком задач, які повинен вирішувати Internet-портал. Можна виокремити такі основні типи порталів органів державного управління:

1. простий муніципальний портал;

2. портал місцевого відділення органу керування;

3. портал для здійснення закупівель і конкурсного розподілу ресурсів;

4. портал міністерства/відомства чи їхнього відділення, що не має територіальних підрозділів;

5. портал міністерства, відомства чи їхнього територіального відділення, інтегрований з документообігом;

6. портал великого міністерства/відомства;

7. портал, орієнтований на оброблення складних запитів;

8. портал уряду.

Розглянемо загальні вимоги до порталів кожного з зазначених типів.

Простий муніципальний портал .Як правило, це портал органу місцевої влади. Він має включати в себе: веб-сервер, стандартну систему керування базою даних та, можливо, найпростішу систему керування контентом. Цей портал не орієнтований на публікування значних обсягів інформації. Засоби колективної роботи та електронної пошти на ньому не обов’язкові.

Портал місцевого відділення органу керування .Багато відомств мають розгалужену мережу територіальних відділень по всій країні. Як правило, на їхніх центральних порталах публікується значний обсяг актуальної інформації. Проте більшість громадян зацікавлена в послугах найближчого територіального відділення даного відомства (податкової адміністрації, відділення внутрішніх справ і т.п.). Інформаційну систему обслуговування громадян центральним відомством з розподіленою мережею регіональних/місцевих відділень можна побудувати в два основних способи:

1. створити могутній централізований веб-вузол, на якому публікуватиметься як уся інформація федерального значення, так і вся регіональна інформація (місцевими відділеннями);

2. організувати розподіл деякої частини інформації «з центру на місця» і доручити місцевим відділенням заповнення своїх локальних порталів.

Переваги першого варіанта - чіткість концепції і зручність стратегічного керування, гарантована однаковість подання інформації для користувача. У той же час, вимоги до продуктивності, надійності і персоналізованості такого порталу є дуже високими.

Простішим є створення центрального порталу з інформацією загальнофедерального значення і безлічі веб-вузлів місцевих відділень, розміщених у регіонах. Але у такому разі потрібна чітка система розподілу загального контента, який в обов’язковому порядку має бути присутній на кожному місцевому веб-вузлі.

Усі портали місцевих відділень відомства повинні також мати однакові структуру, можливості, оформлення і навігацію. Неприпустимо, щоб громадянин, переїхавши з одного району міста в іншій, знову був змушений вивчати способи використання порталів необхідних йому служб і відомств. І, ясна річ, вони мають бути побудовані на єдиній програмній платформі, розрахованій на максимальну простоту тиражування і супроводу. Не повинні використовуватися «екзотичні» чи саморобні елементи.

Портал для здійснення закупівель і конкурсного розподілу ресурсів .Якщо установа уповноважена вести закупівлі для державних потреб або розподіляти на конкурсній основі лімітовані ресурси, їй доцільно використовувати портал не на основі веб-серверу, а на основі спеціального серверу додатків із вбудованими елементами бізнес-логіки. Такий сервер полегшує керування тендерами та аукціонами, профілювання користувачів, планування PR-кампаній, оброблення соціологічної інформації та ін.

Портал міністерства/відомства чи їхнього відділення, що не має територіальних підрозділів . До цієї категорії можна віднести міністерства і відомства, які безпосередньої не взаємодіють з юридичними і фізичними особами, але встановлюють загальні правила та умови діяльності в деяких сферах. Таким установам ще не обов’язково мати потужну систему двонаправленої взаємодії зі своєю цільовою аудиторією, проте вони, як правило, публікують таку кількість швидкозмінюваної і важливої інформації, що для керування нею потрібні професійна система керування контентом і відповідний уповноважений персонал.

Портал міністерства/відомства чи їхнього територіального відділення, інтегрований з документообігом .Якщо розташовані на порталі документи істотно впливають на умови господарювання або права та обов’язки громадян і створюються в досить складних і регламентованих процесах діловодства, то доцільно готувати їх до публікації не в окремій системі контент-менеджменту, а в призначеній спеціально для цього системі діловодства.

Інтеграція internet-порталу із сучасною системою документообігу дає змогу прискорити і спростити весь цикл розроблення нормативних документів - від видачі доручення до публікації. У такій конфігурації в систему керування контентом потрапляють уже практично готові документи з intranet-порталу документообігу. Залишається тільки визначити місце їх розміщення на порталі, спосіб форматування, вказати доцільні посилання і, нарешті, «дати путівку в життя», формально дозволивши публікацію. Це рішення незамінні для установ, які розробляють чи розповсюджують великі обсяги нормативних актів.

Портал великого міністерства/відомства .До цієї категорії можна умовно віднести державні органи управління, у центральному апараті і місцевих відділеннях яких працюють досить багато (кілька тисяч) співробітників, які так чи інакше беруть участь у спільних службових заходах, взаємодії з громадянами чи організаціями, а також у публікації матеріалів на веб-вузлі.

Співробітникам необхідно надати доступ до interanet-порталу і/чи системи керування контентом (рис. 3.1). Єдина служба каталогів дає змогу спростити організацію діловодства та адміністрування прав доступу. Поштова система уможливлює обмін повідомленнями, синхронізацію розкладів, призначення зустрічей. Може використовуватися й система підтримки групової роботи.

Рис. 3.1 - Компоненти порталу великого міністерства чи відомства

Портал, орієнтований на оброблення складних запитів .Такий портал створюється в міністерстві чи його територіальному відділенні для оброблення у режимі «on-line» складних запитів чи документальних форм (наприклад, податкових декларацій), які надходять від громадян чи організацій. Ця категорія порталів висуває підвищені вимоги до безпеки інформації, для чого рекомендується використовувати сучасне, професійно розроблене програмне забезпечення. Для гнучкої і надійної архітектури порталу такого типу на додаток до компонентів для порталу великого міністерства використовують спеціальний клас серверного програмного забезпечення - сервери інтеграції (інші назви - «мости», «шлюзи»). Сервер інтеграції приймає вхідні документи, конвертує їх у придатний формат (правила перетворення задаються за допомогою XML-схем), передає серверним додаткам чи офісним програмам, стежить за своєчасним обробленням відповідно до заданих сценаріїв і маршрутів діловодства.

Портал уряду .Теоретично все, від подання податкових декларацій і реєстрації нерухомості до одержання компенсацій чи оплати комунальних послуг, громадяни могли б робити через Internet. Зібрання всіх послуг в межах одного порталу було б досить зручним. Основна проблема розроблення такого порталу полягає в необхідності погодити процеси діловодства в багатьох відомствах, визначити сфери компетенції і ввести реальну відповідальність за порушення виконавчої дисципліни. Подібний портал повинен вміти аналізувати будь-які дії користувача і надавати йому тільки дійсно необхідну інформацію з урахуванням його статусу, інтересів, місця розташування тощо. Відповідно, портал і пов’язаний з ним сервер інтеграції мають динамічно маршрутизувати документи між багатьма державними установами (у відповідні додатки) і стежити за виконанням їх (рис. 3.2).

Слід зазначити, що реалізація порталів органів державного управління можлива на основі лінійки продуктів від Microsoft: Microsoft Windows 2000 Server, Microsoft SQL Server 2000, Microsoft.NET Enterprise Servers з Content Management Server 2001, Microsoft SharePoint Portal 2001 - для побудови intranet-порталів документообороту, Microsoft Exchange Server 2000 - для організації колективної роботи, Microsoft Commerce Server 2000 - для організації закупівель, сервер інтеграції Microsoft BizTalk 2000.


Рис. 3.2 - Архітектура урядового порталу

Як платформа для створення єдиної системи документообігу органів державного керування і створення ієрархічного комплексу порталів у світі також широко використовується й Documentum 4і - технологією користується 1300 клієнтів з державного сектору (серед них: ЦРУ, Збройні Сили та уряд США, Патентна служба Великобританії, Поштова служба Кореї та ін.).

4. Електронна комерція в державному управлінні України

З ініціативи Всесвітнього банку і державних структур України, за підтримки фонду Сороса реалізується проект «Україна - розвиток через Internet». Визначено такі три основні компоненти цього проекту:

1) «Електронний уряд » - складається з двох модулів:

1. модуль «електронні закупівлі» - це нові, ефективніші процедури організації і проведення державних закупівель; відкритий доступ будь-яких суб’єктів ринку до інформації про потреби держорганів країни у визначених продуктах і послугах, можливість безпосередньо брати участь у тендерах; можливість організації суспільного контролю за процесом проведення державних закупівель;

2. модуль «електронний документообіг» - це значне зниження витрат часу і засобів при підвищенні ефективності роботи державних установ; розширені можливості контролю; надання доступу до повної і своєчасної інформації.

2) «Законодавство у сфері електронного бізнесу » - припускає використання передового досвіду і кращих методичних розробок у цій сфері при створенні відповідного законодавчого поля, що є одним із чинників, необхідних для становлення і розвитку електронного бізнесу в Україні.

3) «Електронна демократія ». Її суть полягає в наданні громадянам можливості обговорення проблем керування і перспектив розвитку, можливості опосередкованого впливу на формування і прийняття рішень на всіх рівнях державної влади. У складі цієї компоненти передбачається використання інформаційного порталу і регіонального інформаційного центру, що слугуватимуть віртуальним місцем для проведення обговорень, дискусій, форумів тощо.

На думку ряду фахівців, упровадження «електронної демократії» має привести до звуження спектра питань, які сьогодні вирішують усі гілки влади. Пряма участь громадян у виробленні рішень державної важливості (неможлива раніше в силу «технологічної недостатності» і реальна в епоху Інтернету) назавжди змінить обсяг повноважень уряду і зробить реальністю суттєве скорочення його розмірів і чисельності держапарату.

Реалізація проекту «Електронний уряд» має здійснюватися у чотири етапи:

1. Створення сайтів різних міністерств і відомств.

2. Забезпечення інтерактивності з боку населення та бізнесових і державних структур.

3. Створення об’єднаних порталів різних служб.

4. Створення єдиної електронної системи державного керування.

На сьогоднішній день можна сказати, що Україна перебуває на початковому етапі впровадження електронного уряду. Більшість органів державного управління мають сайти (рис. 4.1), які в основному носять інформаційний характер. На деяких з цих сайтів реалізовано елементи інтерактивності у вигляді форумів чи можливості задати питання й отримати на нього відповідь електронною поштою (наприклад, на сайті Президента).

Рис. 4.1 - Сайти українських органів державного управління (зареєстровані на www.meta-ukraine.com)

Якщо взяти для прикладу веб-портал Кабінету Міністрів України (www.kmu.gov.ua), покликаний забезпечити цілодобовий доступ до інформації органів виконавчої влади та інших державних і недержавних організацій, то він на сьогодні надає можливість знайомитися з оригіналами законів, постанов й інших нормативно-правових актів, а також із зразками і бланками документів, необхідних для вирішення особистих справ громадян. Лінійку меню порталу наведено на рис. 4.2. Як видно з рис. 4.2, на порталі передбачається також реалізація інтерактиву (гаряча лінія та ін.).

Геоінформаційна система порталу (рис. 4.2) передбачає можливість побудови діаграм, заснованих на цифрових показниках, що належать географічним об’єктам (елементи аналітики ще не реалізовано).

Рис. 4.2 - Геоінформаційна система урядового порталу

В Україні зроблено також вже перші кроки зі створення «Законодавства в сфері електронного бізнесу » - видано низку указів і затверджено низку постанов у цій галузі, серед яких:

1. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31.07.2000 р.;

2. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» від 01.08.2002 р.;

3. постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок оприлюднення у мережі Internet інформації про діяльність органів виконавчої влади» від 04.01.2002 р.;

· постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади» від 29.08.2002 р.;

· наказ Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади» від 25.11.2002 р. № 327/225.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий