регистрация / вход

Збирання доказів у кримінальному процесі

Поняття збирання доказів та його зміст. Методи і засоби збирання доказів. Особливості збирання речових доказів та письмових документів. Форми фіксації доказової інформації: вербальна, графічна, предметна, наглядно-образова.

Зміст

Вступ

1. Поняття збирання доказів та його зміст.

2. Методи і засоби збирання доказів

3. Особливості збирання речових доказів та письмових документів Висновок Список використаної літератури.

Вступ

Доказування у кримінальному процесі являє собою здійснювану в передбаченому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду за участю інших суб'єктів процесуальних правовідносин із збирання, дослідження, перевірки та оцінки

(доказів) фактичних даних.

Якщо розглянути процес доказування в аспекті практичної діяльності, то він може бути поділений на декілька взаємопов'язаних частин:

- збирання (пошук, знайдення, вилучення та закріплення) доказів;

- дослідження;

- перевірка;

- оцінка та

- використання доказів.

Кожна з названих частин процесу доказування незмінно супроводжується висуванням, побудовою та розвитком слідчих версій, уявним моделюванням подій злочину та процесів відображення його у зовнішньому середовищі.

Збирання доказів полягає в

- пошуку та віднайдені (виявленні) джерел, носіїв доказової інформації;

- отриманні (вилученні стосовно речових доказів), а також

- закріпленні (фіксації) у передбаченій законом процесуальній формі фактичних даних.

Зі змісту ст. 66 КПК України випливає, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд збирання доказів здійснюють шляхом:

1) провадження слідчих дій;

2) витребування від установ, підприємств, організацій та від посадових осіб і громадян предметів та документів, які можуть встановлювати необхідні у справі фактичні дані;

3) вимоги проведення ревізій.

Збирання доказів може здійснюватися і як результат подання таких в органи / розслідування або до суду: підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, їх представниками; будь-якими громадянами, установами, підприємствами, організаціями.

Збирання доказів досить важкий та необхідний процес, без якого взагалі не можливо було б здійснювати доказування. Отже, давайте розглянемо детальніше, що із себе являє збирання доказів, якими засобами та шляхами воно здійснюється, які особливості його проведення.

1. Поняття збирання доказів та його зміст.

Щоб докази могли бути використані як засоби доказування, їх слід зібрати, тобто тим чи іншим шляхом одержати в розпорядження суб'єкта доказування саме як докази, виділити із усього значного обсягу фактичних даних за ознакою їх значення для справи.

Збирання доказів - необхідний елемент (етап) процесу доказування. В літературі по-різному визначають сутність процесу збирання доказів.

Так А.И.Винберг розглядав збирання доказів, як "сукупність дій по виявленню, фіксації, вилученню та зберіганню різних доказів".1

Колмаков В.П. не включав у збирання доказів їх виявлення та закріплення, а розглядав як збирання, фіксація та дослідження доказів.2

А.М.Ларін розглядав в якості самостійних стадій процесу доказування пошук та виявлення доказів і їх закріплення (фіксацію).3

І.Б.Михайловська - виявлення, збирання та закріплення доказів, як самостійні стадії процесу доказування.4

А М.С.Строгович - виявлення доказів, їх розгляд та процесуальне закріплення.5

А.Р.Ратінов включає в поняття збирання доказів їх пошук (розшук), виявлення та одержання (вилучення) інформації, що міститься в них.6

С.А. Шейфер - знаходження, сприйняття та закріплення доказової інформації.7

Нарешті, П.А. Лупинська визначає збирання доказів, як "вчинення особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, судом передбачених законом процесуальних дій, направлених на виявлення,

'ВинбергА.И. Криминалистика. Раздел 1. Введение в науку. М., 1962. -с.іб

2 Колмаков В.П. Способи собирания й закрепления доказательств. // Соц. Законность. М., 1955. №4.

3 Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М., 1966. -с.43.

4 Михайловская Й. Б. Уголовно-процессуальньїе основн деятельности органов внутренних дел. М., 1968. с.62.

5 Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М., 1968 - с.302.

6 Ратинов А.Р. Теория доказательств в советском уголовном процессе. М., 1969 - с.ЗОО.

7 Шейфер С.А. Следственньїе действия. Система й процессуальная форма. М., 1981 - с.18.

витребування, одержання та закріплення в установленому порядку доказів".1

Але, яке ж істинне поняття збирання доказів? Проаналізувавши вищенаведені поняття, можна висловити наступне: відділяти виявлення доказів від їх збирання не можна тільки вже через те, що ці поняття виражають дві сторони однієї і тієї ж діяльності, і не мають змісту одна без одної. Включати ж у збирання доказів їх "розгляд" (М.С. Строгович) чи "одержання (вилучення) інформації, яка міститься в ній" (А.Р. Ратінов) означає дублювання наступного етапу доказування - дослідження доказів. Немає необхідності виділяти у збиранні доказів спеціально їх сприйняття (С.А. Шейфер), оскільки сприйняття - передумова та умова як виявлення, так і фіксації доказів.

Визначення А.І.Винберга, напевно, являється найбільш точним, і потребує лише деякого поповнення за рахунок визначення П.А. Лупинської.

Отже, збирання доказів - поняття комплексне. Воно включає у себе їх

- виявлення (пошук, розшук),

- отримання,

- фіксацію,

- вилучення та

- збереження доказів.

Розглянемо кожен з елементів збирання доказів детальніше.

Виявлення доказів - їх знаходження, виявлення, звернення уваги на ті чи інші фактичні дані, які можуть набути значення доказів.

Це початкова та необхідна стадія їх збирання. Зібрати можливо лише те, що знайдено, виявлено, стало відомим суб'єкту доказування. На цій стадії суб'єкт доказування фактично має справу не з доказами, а з фактичними даними, які за його припущенням лише тільки можуть стати доказами, тобто вони ще не мають процесуального статусу доказів. Саме тому виявлення таких фактичних даних потребує оцінки їх як майбутніх доказів.

Лупинская П.А. Курс советского уголовного процесса. М., 1966 - с.612.

Фіксація доказів - це закріплення, тобто зафіксування фактичних даних в установленому законом порядку, що лише дозволяє після цього вважати їх доказами по справі.

Під фіксацією доказів розуміють "відбиття в процесуальних актах виявлених слідчим фактичних даних", "процесуальне засвідчення та документування" зібраних доказів у встановлених процесуальних формах.1

Оскільки докази - суть відбиття злочину в середовищі, результат їх фіксації буде похідним відбиттям. В інформаційному аспекті мова йде про перенесення інформації з одного об'єкта на інший; з доказу на матеріальний засіб фіксації. Інформаційна сутність фіксації доказів заключається у тому, що:

1) - проходить перекодування доказової інформації, яка міститься у матеріальному носії, та перенесення її на засіб доказування;

2) - забезпечується збереження доказової інформації для неодноразового її використання в процесі доказування;

3) - забезпечується її накопичення до моменту доказаності всіх обставин, що входять до предмету доказування (ст. 64 КПК України);

4) - здійснюється відбір інформації про подію: фіксується не вся
інформація, а лише та, яка відноситься до предмету
доказування; л

5) - закріплюється не лише сама інформація, але й інформація про шляхи, способи та засоби її одержання, як необхідна умова її доступності по справі.2

Отже, фіксація доказової інформації являється вираженням засвідчувальної діяльності суб'єкту доказування.

Аналіз змісту поняття фіксації доказів в кримінальному судочинстві дозволяє наступним чином визначити це поняття:

1 Трусов А.И. ОсновьІ теории судебньїх доказательств. М., 1960 - с.84.

2 Белкин А.Р. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. - М.: Изд-во НОРМА, 1999 - с. 143.

фіксація доказів - це система дій по закріпленню у встановлених законом формах фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, а також умов, засобів та способів їх виявлення та закріплення.

Отже, об'єктом фіксації виступають не будь-які фактичні дані, а лише ті, "на підставі яких у встановленому законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння (злочин), та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи" (ст. 65 КПК України).

Із сказаного поняття фіксації доказової інформації, можна зробити висновок, що об'єктами закріплення при фіксації доказів являються:

- самі фактичні дані;

- дії по їх виявленню та фіксації;

- умови їх виявлення та фіксації;

- засоби і способи виявлення та фіксації фактичних даних та інших об'єктів закріплення.

Слід також відмітити, що процесуальна форма фіксації доказів потребує вказування і на суб'єкти фіксації.

Процесуальний порядок фіксації, як правило, строго регламентований законом, передбачається процесуальна форма, В| яку повинні бути наділені результати фіксації, його реквізити, послідовність, спосіб прилучення до справи результатів фіксації, порядок подальшого використання їх в процесі доказування.

Вилучення доказів переслідує мету забезпечити можливість їх використання для доказування, прилучення їх до справи і служить також засобом їх збереження для слідства та суду. В даному випадку, докази при цьому не вилучаються, а вилучаються, переносяться, переходять на новий об'єкт його доказові властивості. Новий об'єкт, носій цих властивостей, являється похідним речовим доказом.

При залишенні об'єктів, які мають доказове значення, по тих чи інших причинах (великі розміри, значна вага) на місці їх виявлення приймаються спеціальні міри щодо їх збереження (фотографування, детальне описування).

Одержання доказів. Для ряду учасників процесу закон передбачає можливість подавати докази. Цим правом відповідно до КПК України наділені:

^

- обвинувачений (ч. 2 ст. 43 КПК України),

- підозрюваний (ст. 43 - 1 ч. 2),

- захисник (п. 8 ч. 2 ст. 48),

- потерпілий (ч. З ст. 49),

- цивільний позивач (ч. 2 ст. 50),

- цивільний відповідач (ч. 2 ст. 51),

- їх представники (ч. З ст. 52).

Ні теорія, ні практика не розробили спеціальних процесуальних правил подання доказів, не дається в законі і назви документу (протоколу), який, за логікою, повинен складатися при поданні доказів. Закон нічого не говорить про те, яким саме шляхом учасники процесу можуть одержати докази для їх подачі, як забезпечуються умови їх одержання ними. Це явна прогалина в законі, яка ускладнює чи взагалі робить неможливою реалізацію на практиці декларативного права.

Крім подання доказів, одержанню доказів служить надане органу дізнання, слідчому, суду право вимагати докази (предмети та документи, що мають значення для справи) - ст. 66 ч. 1 КПК України.

Формування доказів - цей термін не передбачений законом, але зустрічається в процесуальних працях.1

Але якщо зупинитись на точці зору, що складання протоколу слідчої дії як джерела доказів є діяльність слідчого по створенню доказів, то під формуванням доказів можна розуміти їх "створення". Але якщо визнати, що слідчий не створює тих фактичних даних, які містяться в протоколі, а лише надає їм передбачену законом форму, стає зрозуміло, що ні про яке створення доказів в даному випадку не може бути мови. Це - саме формування доказів, тобто заключення в законну форму одержаних слідчим чи органом дізнання відомостей, інформації.

_____________________________________________

Шейфер С.А. Следственньїе действия. - Москва, 1981 – с 5.

Зберігання доказів заключається в прийнятті заходів по збереженню самих доказів чи їх доказових властивостей, а також передбачає мету забезпечити можливість використання їх в будь-який момент доказування. Заходи по збереженню доказів можуть носити процесуальний характер (наприклад, прилучення до матеріалів справи), але можуть бути і технічно-криміналістичними (консервація об'єктів, які мають доказове значення, покриття їх захисними плівками та інш.).

Загальних правил по зберіганню доказів закон не передбачає, виняток становлять лише речові докази. Ст. 79 КПК України, яка так і називається "Зберігання речових доказів", передбачає, що докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду; повинні зберігатися при справі...".

Умови збирання доказів.

Збирання доказів здійснюється при дотриманні ряду умов:

1) безумовне дотримування при збиранні доказів вимог законності. Це означає:

- використання лише тих способів збирання доказів, які передбачені законом;

- збирання доказів лише вповноваженими на це законом особами;

- об'єктивність, неупередженість у збиранні доказів.

Зрозуміло, що закон передбачає лише загальні правила користування тим чи іншим способом збирання доказів і не може регламентувати багато численні технічні засоби і тактичні прийоми проведення слідчих дій, направлені на підвищення їх ефективності, забезпечення повноти збирання доказової інформації.

2) забезпечення повноти зібраної по справі доказової інформації.

Всі процесуальні дії по збиранню доказів повинні проводитися якісно; ні один з доказів, який є суттєвим для справи, не повинен залишитися не поміченим суб'єктом доказування.

3) своєчасність дій по збиранню доказів.

Це полягає в правильному виборі моменту проведення того чи іншого діяння по збиранню доказів. Якщо це діяння за своїм характером є невідкладне, то воно і повинне проводитись негайно, тоді як виникла у цьому необхідність.

4) дотримання необхідних гарантій достовірності свідчень про одержувані фактичні дані.

Ця умова забезпечується:

- вибором достовірних джерел доказової інформації;

- дотриманням тих тактичних умов та прийомів проведення слідчих дій, які створюють передумови для одержання достовірних результатів;

- застосування таких технічних засобів, які дозволяють повністю виявити, точно зафіксувати і надійно зберегти докази.1

- ________________________________

- 1 Белкин А.Р. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. - М,: Изд-во: НОРМА, 1999 - с. 148.

2. Методи і засоби збирання доказів.

Як уже відмічали ми, на стадії збирання доказів відбувається виявлення доказової інформації, її передача, накопичення. В залежності від застосованого методу пізнання змінюються і шляхи руху інформації, змінюється коло і роль тих факторів, які визначають можливість і ступінь її перекручення під час передачі. При цьому різні методи пізнання відіграють різну роль у цьому процесі.

Нагляд (спостереження) як загальнонауковий метод пізнання при збиранні доказів служить, головним чином, метою виявлення фактичних

даних, що можуть стати доказами. Центральним елементом спостереження є сприйняття, що включає в себе інформацію про ті властивості предмету, які безпосередньо не відображаються, але які внутрішньо пов'язані з відображуваними ознаками.

Немає необхідності в характеристиці шляхів використання інших загальнонаукових методів пізнання при збиранні доказів: всі вони направлені на одержання тим чи іншим шляхом доказової інформації, її фіксацію та зберігання.

Вважається, що існують слідуючи форми фіксації доказової інформації:

- вербальна (словесна);

- графічна;

- предметна;

- наглядно-образова.

Основними методами фіксації з числа загальнонаукових методів пізнання являються вимірювання, опис та моделювання.

Технічними прийомами реалізації цих методів служать:

1) при вербальній формі фіксації- протоколювання, звукозапис;

2) при графічній формі фіксації - графічне відображення (схематичні та масштабні плани, креслення, малюнки, в тому числі намальовані портрети);

3) при предметній формі фіксації - вилучення предмету в натурі і його консервація, виготовлення матеріальних моделей (реконструкція, в тому числі макетування, копіювання, одержання зліпків та відтисків);

4) при наглядово-образовій формі - фотографування (у видимих та невидимих променях), кінозйомка, відео-магнітофонний запис.

При цьому можливі комбінації методів та технічних прийомів фіксації, їх комплексне застосування. Наприклад: протоколювання та реконструкція; протоколювання, фотозйомка та копіювання, та інш.1

В кримінально-процесуальній науці розрізняють три форми фіксації доказів:

- складання протоколів;

- приєднання до справи речових доказів;

- приєднання до справи інших документів.

Відповідно до цих форм говорять про основні та доповнюючи, обов'язкові та необов'язкові способи фіксації.

Під основним способом фіксації розуміється лише протоколювання, в якості доповнюючих - фотографування, одержання зліпків, відтисків слідів. Такий поділ виходить з аналізу ст.65 ч. 2 КПК України, яка вказує, що фактичні дані встановлюються протоколами слідчих та судових дій, та не згадує результатів застосування науково-технічних засобів (фотознімків, фонограм, кіно-та відеофільмів), хоча самі ці засоби законом передбачаються (ст. 85-1,85-2,87-1КПК України).

Як уже зазначалося вище, вербальна форма фіксації доказової інформації найбільш поширена, що і дало можливість говорити деяким авторам, що протоколювання є основною формою фіксації доказів. Але це можна пояснити тим, що законодавець зобов'язує складати протоколи всіх слідчих дій, і деяких процесуальних дій, а також тим, що існує дуже багато об'єктів фіксації,які можуть бути закріплені шляхом їх словесного описування. Це:

- заяви, показання та зауваження;

- ________________________________

1 Белкин Р.С. Собирание, исследование й оценка доказательств. Сущность й методьі. М., 1966 - с. 53.

- дії та процеси;

- матеріальні утворення, їх ознаки, властивості, стан (люди, тварини, речі, документи, обстановка та інш.).

Слід докладніше розглянути технічні прийоми реалізації методів, способів фіксації.

Отже, протоколювання.

Ст. 84 КПК України передбачає, що при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.

В основі протоколювання лежить опис як метод фіксації. При протоколюванні опис одержує вираження у вигляді письмової мови. Оскільки протокол - процесуальний документ, закон встановлює до його змісту та процесу складання визначені вимоги, порушення яких може потягнути за собою втрату ним юридичної сили як джерела доказів чи засобу посвідчення факту (ст. 85 КПК України).

Слід також розглянути мову протоколу. Так, Є.Є.Подлогін, який займався цією проблемою, вважає, що мова протоколу повинна відповідати наступним вимогам:

1) однозначність;

2) дослівному, по можливості, відбиттю суттєвих даних, що містяться в показаннях, та стилістична (направленість) нейтральність при фіксації інших свідчень;

3) точність;

4) зрозумілість;

5) лінгвістична правильність;

6) доцільність;

7) стислість.1




Протоколювання надає можливість застосування деяких засобів оргтехніки та спеціальних прийомів закріплення усної мови -стенографування, машинопис та використання диктофонів.

Звукозапис.

Застосування звукозапису при провадженні досудового слідства передбачено ст. 85-1 КПК України. Звукозапис дозволяє зафіксувати не лише зміст показань, але й акустичну сторону допиту, яка містить більшу кількість інформації, ніж протокол допиту, але не одержує свого закріплення в протоколі допиту. Також звукозапис забезпечує передачу особливостей мови допитую чого, індивідуальність його мови, що майже ніколи не можна відбити у протоколі допиту.

Але в деяких випадках звукозапис уступає протоколюванню. В ньому міститься багато зайвої інформації, використання якої, пошук в ній потрібних матеріалів, технічно забруднено. Звукозапис потребує особливих умов для тривалого зберігання плівки, спеціальних мір щодо збереження від випадкового пошкодження.

Щодо графічної форми фіксації доказів, то, як ми вже казали, вона здійснюється шляхом замальовки об'єктів.

Отже, замальовка, як прийом фіксації найчастіше здійснюється в аварійних ситуаціях, коли через будь-які причини не має можливості застосувати технічні засоби закріплення зовнішнього вигляду об'єктів. Замальовка зберігає своє значення як засіб матеріалізації образу, що залишився в пам'яті, який містить доказову інформацію, особливо при створенні мальованих портретів за показаннями свідків, потерпілих.

Складання планів та схем може виконуватися як особою, яка передає інформацію суб'єкту доказування (свідком, потерпілим, обвинуваченим, експертом та ін.), так і самим суб'єктом доказування при опосередкованому чи безпосередньому описуванні.

Можна виділити наступні різновиди схем та планів, що складаються суб'єктом доказування при безпосередньому описуванні та які фіксують:

- обстановку місця проведення слідчої дії: огляду місця події, слідчого експерименту та ін.;

- розміщення та шляхи переміщення учасників слідчих дій;

- розміщення технічних засобів фіксації інформації при проведенні слідчих дій, якщо це має доказове значення чи необхідне для оцінки зафіксованої доказової інформації.

Виготовлення креслень може бути корисним, "головним чином, у випадках складного розташування характерних особливостей на об'єкті, що розглядається".1 Вважають, що креслення, точність якого не викликає сумнівів, може відігравати роль графічної моделі відсутнього об'єкту і служити джерелом доказової інформації.

У слідчій та експертній практиці все більшого поширення одержують предметна та наглядово-образова форми фіксації доказів.

Вилучення предмету в натурі.

Серед процесуалістів існують різні точки зору щодо того, що вилучення предметів являється прийомом фіксації доказової інформації.

Але якщо розглядати те. Що приєднання до справи предмету являється засобом його збереження, то таке приєднання можна розглядати як прийом фіксації. На цих же позиціях стоять і ряд процесуалістів, наприклад, А.М.Ларін, який називає приєднання до справи речових доказів однією з процесуальних форм закріплення доказів, такий же, як приєднання до справи інших документів.2

Будемо вважати вилучення предмету в натурі з послідуючою (при необхідності) консервацією прийомом предметної фіксації за наступними ознаками:

- він призводить до мінімуму втрати доказової інформації, яка є неминучою при копіюванні, одержанні зліпків та ін.;

- забезпечується можливість безпосереднього сприйняття учасниками процесу доказування вилученого предмету, що виключає сумніви, які можуть виникнути при сприйнятті похідних від нього об'єктів;

- створюються умови для більш повного дослідження інформації, яка міститься в предметі;

- зберігається можливість одержання копій предмету, якщо характер предмету допускає його багаторазове копіювання.

- _________________________________

- Николайчик В.М. Следственньш осмотр вещественньїх доказательств. М., 1968 - с. 62. 2 Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами, М., 1966 - с. 56.

Копіювання та одержання зліпків та відтисків.

При копіюванні відбувається перенесення інформації з об'єкту-носія на штучну основу - слідокопіювальну плівку, спеціально підготовлений для цієї мети папір (фото-), лейкопластир, а при копіюванні документів - на звичайний чи спеціальний папір. При одержанні зліпків та відтисків інформація переноситься на об'ємне відображення, що виготовляється з гіпсу, різних зліпкових мас та ін. Ступінь втрати інформації при таких прийомах фіксації залежить від властивостей копіюю чого об'єкту і, головним чином, від властивостей застосовуваних технічних засобів.

Предметне моделювання зовнішнього образу людини.

Цей прийом фіксації подібний до вищеописаного прийому графічної форми фіксації, коли образ людини відтворюється шляхом малювання по образу, який є в пам'яті. Відмінність тут лише в засобах моделювання: в даному випадку мова йде про виготовлення синтетичних портретів за допомогою спеціальних технічних засобів. У всіх випадках предметного моделювання зовнішнього образу людини відбувається фіксація інформації, але не у всіх випадках ця інформація носить доказовий характер. Наприклад, якщо намальований портрет виконувався допитуючим під час допиту, і приєднується до протоколу, то інформація, що міститься в ньому, одержана процесуальним шляхом, може мати доказове значення. Портрети, виготовлені художником чи з допомогою спеціальних технічних засобів, у ході процедури, не передбаченої процесуальним законом (за допомогою фоторобота) являється засобом фіксації не доказової, а орієнтуючої інформації.

Реконструкція як прийом предметної фіксації.

І.М.Лузін визначав реконструкцію як "відтворення початкового стану обстановки чи окремого об'єкту, його особистих ознак з метою вирішення завдань розслідування".1

Функції прийому предметної фіксації виконуються лише тоді, коли об'єкт реконструюється при безпосередній участі джерела доказової інформації, одержаної в процесі реконструкції.

____________________________________

1 Лузин И.М. Методические проблеми расследования. М., 1973 - с. 167.

Одержання зразків для порівняльного дослідження.

Одержання зразків для дослідження (матеріальних об'єктів) -прийом фіксації. Залежно від інформації, що міститься в них, зразки можна поділити на дві групи:

- зразки, що відбивають зафіксовані ознаки іншого об'єкту та

- зразки, що відбивають свої власні ознаки.1

При розгляді одержання зразків першої групи відбувається предметна фіксація інформації, яка перенесена на них з об'єкту-носія.

Зразки другої групи такої інформації не містять. Вони цікаві для процесу доказування з точки зору їх власних ознак. Вони служать для встановлення схожості з ними досліджуючих об'єктів. При одержанні таких зразків не відбувається процес перенесення та закріплення перенесеної інформації, тому її одержання не можна розглядати як прийом предметної форми фіксації інформації.

Наглядово-образова форма фіксації доказової інформації.

Наглядово-образова форма фіксації доказової інформації дозволяє закріпити чуттєво сприймаючий образ об'єкту чи його ознаки і властивості, які недоступні для звичайного безпосереднього сприйняття. Ми вже зазначили, що прийомами реалізації цієї форми фіксації є фотографування, кінозйомка, відеозапис та у перспективі -голографія. Основна ознака цієї форми фіксації доказів - наочність результатів фіксації. Ст.. 85-2 КПК України передбачає застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії (при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій).

3. Особливості збирання речових доказів та письмових документів.

Зв'язок речі, предмету зі злочином, що обумовлює їх доказове значення, може виражатися по-різному. В загальній формі цей зв'язок виражений в законі (ст. 78 КПК України):

- __________________________________________

1 Белкин А.Р. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. - М: Издательсв.: НОРМА, 1999 - с. 157.

річ може бути знаряддям вчинення злочину, тобто тим засобом, за допомогою якого був вчинений злочин;

річ може носити на собі сліди злочину: сліди застосування знарядь злочину , сліди інших дій злочинця, пов'язаних з досягненням злочинного результату та ін.;

- річ може бути предметом злочинного посягання: на зміну її стану, якості, зміну володільця, та ін.;

- річ може бути результатом злочинних дій: це гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

У всіх випадках доказове значення речі обумовлене її прямим зв'язком їз подією злочину, в тому числі з особою, що вчинила злочин. Саме цей зв'язок і перетворює річ у речовий доказ. Як уже зазначалося, доказове значення має не сама річ як матеріальне тіло, а її властивості. Але зрозуміло, що зусилля суб'єкту доказування направлені, в першу чергу, на виявлення самої речі, доказове значення якої лише може допускатися. Способами виявлення таких речей служать слідчі дії, і в першу чергу, такі, як огляд та обшук. Причому із всіх видів слідчого огляду основне пошукове значення має огляд місця події, а з видів обшуку - обшук приміщення.

Матеріальне середовище, та обстановка, в якій вчинюється злочин і залишаються його сліди, обмежене визначеним простором, яке прийнято називати місцем події. Вивчення обстановки місця події необхідне для того, щоб:

- одержати уявлення про загальний вигляд місця події;

- встановити, які об'єкти знаходяться на місці події і що вони собою являють, висунути версії про причини появи чи відсутності на цьому місці тих чи інших об'єктів;

- зафіксувати положення об'єктів на місці події та їх взаемо розташування.

Як вважають деякі автори, обстановка місця події, взята в цілому, являє собою своєрідний комплексний речовий доказ. Об'єкти, що становлять цей комплекс, самі по собі можуть мати, а можуть і не мати доказового значення. І саме в якості комплексного речового доказу огляд місця події повинен фіксуватися в протоколі огляду, фотозйомкою чи відеозаписом. Це не виключає приєднання до справи окремих предметів обстановки в якості речових доказів.1

Серед предметів, що володіють статусом речових, законодавець називає і документи, якщо їм присутні ознаки, вказані в статті 79 КПК України. Іншими словами, якщо документ служить знаряддям злочину, був предметом злочинного посягання чи зберіг на собі сліди злочину -це речовий доказ. У всіх інших випадках, коли документ містить факти чи обставини, що засвідчені певним чином, це письмовий доказ (ст. 83 КПК України). Під це визначення підпадають і протоколи слідчих та судових дій, вони - теж документи за змістом ст.. 82 та ст.. 83 КПК України.

На практиці використовуються різні класифікації документів. Так, за способом виготовлення розрізняють:

- рукописні, машинописні документи;

- документи, що виготовляються поліграфічними способами, за допомогою комп'ютерних принтерів, різними апаратами;

- за джерелом: офіційні та приватні;

- за способом передачі інформації: відкриті та кодовані;

- за юридичною природою: підроблені та справжні.

Доречи, підроблений документ, що відноситься до справи, завжди фігурує в якості речового доказу, тоді як справжній документ може ним бути, а може і не бути.

Комп'ютерні носії інформації (дискети, гнучкі диски, магнітні стрічки та ін.), що фігурують по справі в якості речових доказів чи інших документів, використовуються у звичайній для відповідних об'єктів процесуальній процедурі. Деякі особливості при цьому має їх огляд,

центральною частиною якого являється вивчення змісту цих носіїв інформації відповідно до їх процесуального значення.

Серед речових доказів виділяється категорія мікрооб'єктів, збирання яких здійснюється за спеціально зробленими методиками і за допомогою спеціального інструментарію.

________________________________________4

Собирание, исследование й оценка доказательств. Белкин Р.С. - М., 1966 - с. 80.

За своєю природою мікрооб'єкти поділяються в літературі на:

- мікросліди,

- мікрочастинки речовини.

Доказового значення можуть набути мікрооб'єкти будь-якого виду. Можливість 'їх використання у доказуванні залежить від дозволяючи можливостей. Апаратура, що використовується для пошуку, виявлення та дослідження мікрооб'єктів, для встановлення їх зв'язку з досліджуваним об'єктом. Ніяких заперечень проти використання мікрооб'єктів в якості речових доказів бути не може, можуть бути лише складності технічного порядку, пов'язані з необхідністю не лише іноді складного дослідження їх, а й демонстрацією результатів дослідження в суді.

І все ж таки у розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають саме ці ж мікрооб'єкти. Вони

- залишаються практично на кожному місці вчинення злочину,

- мають свого роду "імунітет" проти знищувальної дії збоку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока;

- здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.1

- __________________________________

- 1 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К. АСК; 2002 - с. 366.

Висновок

Збирання доказів являється однією з основних частиною процесу доказування, яка включає в себе:

- виявлення,

- отримання,

- фіксацію,

- вилучення та

- збереження доказів.

Саме по собі збирання доказів є настільки важливим і необхідним
процесом, що без нього взагалі не можливо б було здійснювати
доказування. ^

Існують дуже різноманітні методи і засоби збирання доказів. Також вважається, що існують і різні форми фіксації доказової інформації:

- вербальна,

- графічна,

- предметна,

- наглядно-образова,

серед яких виділяють:

- протоколювання,

- звукозапис,

- одержання зліпків та відтисків,

- кінозйомка.

Доказове значення речі, обумовлене її прямим зв'язком із подією злочину, а також з особою, що вчинила злочин, і саме це перетворює

річ на речовий доказ, який має ряд особливостей збирання, котрі ми уже розглянули у нашій роботі.

Отже, як ми уже визначили, збирання доказів посідає значне місце у процесі доказування.

Список використаної літератури.

1. Конституція України - відомості ВР України. 1996 - №30.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України - К., вид. Паливода А.В. 2001.

3. Белкин Р.С. Собирание, исследование й оценка доказательств. Сущность й методьі. М., 1966

4. Белкин Р.С. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. М., изд. НОРМА, 1999.

5. ВинбергА.И. Криминалистика. М., 1962

6. Калмаков В.Б. СпособьІ собирания й закрепления доказательств // Соц.законность. М.,1955 №4

7. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М.,1966.

8. Лупинская П.А. Курс советского уголовного процесса. М., 1966.

9. Михайловская Й.Б. Уголовно-процессуальньїе основьі деятельности органов внутреннихдел. М., 1968.

10. Николайчик В.М. Следственньїй осмотр вещественньїх доказательств. М., 1968.

11. Подлогин Е.Е. О протокольном язьіке // ВопросьІ совершенствования предварительного следствия. Л., 1974

12. Ратинов А.Р. Теория доказательств советского уголовного процесса. М., 1969

13. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М., 1968

14. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. К., АСК, 2002

15. Трусов А.И. ОсновьІ теории судебньїх доказательств. М., 1969.

16. Шейфер С.А. Следственньїе действия. Система й процессуальная форма. М., 1981.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий