регистрация / вход

Звільнення від кримінальної відповідальності

Правові основи інституту кримінального права України - звільнення від кримінальної відповідальності. Правові наслідки і види звільнення від кримінальної відповідальності. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

План

Вступ

1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності і його правові наслідки.

2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

3. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності:

3.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

3.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

3.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.

3.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Висновки
Список нормативного матеріалу та літератури

Вступ

У цій роботі розглядаються правові основи одного із найважливіших інститутів кримінального права України – звільнення від кримінальної відповідальності. Підґрунтя цього правового інституту лежить у принципі гуманізму та виражене у Конституції України, зокрема у ст.3, де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Правовий статус інституту звільнення від кримінальної відповідальності спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Кримінальний кодекс України, що визначає підстави і умови такого звільнення, затверджує виняткову роль суду у цьому питанні (ч.2 ст.44 ККУ). У ККУ вказується також на можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі актів про амністію та помилування. Відповідно до ч.3 ст.92 Конституції України, видання актів про амністію є повноваженням виключно Верховної Ради. В свою чергу, Президент України має право здійснювати помилування згідно п.27 ст. 106 Основного Закону. Звуження меж кримінальної репресії, демократизація та гуманізація кримінального права знайшли своє відображення у статтях ККУ, що значно розширив коло підстав, за якими відбувається звільнення від кримінальної відповідальності. Наприклад, ст. 45 ККУ встановлює таку підставу звільнення від кримінальної відповідальності як дійове каяття, хоча раніше, у КК 1960 р. ця обставина розглядалася лише такою, що пом’якшує відповідальність [Коментарій, 118]. Наслідком гуманізації закону про кримінальну відповідальність, цілком природно, стало збільшення кількості справ, закритих навіть без винесення обвинувального вироку у порядку, передбаченому статтями 7 – 10 КПК України.

Актуальність теми, що розглядається, пов’язана також із загальною тенденцією до щорічного збільшення кількості осіб, що звільняються в Україні від кримінальної відповідальності. Варто привести дані Управління організації роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву судів Державної судової адміністрації України[1] . Наприклад, у 2005 р. у зв’язку із дійовим каяттям звільнено від кримінальної відповідальності 2 тис. осіб, у 2006 р. – 3 тис. осіб. У зв’язку із зміною обстановки у 2005 р. звільнено 5,3 тис. осіб, у 2006 р. – 5,8 тис. осіб. Кількість осіб, звільнених із передачею на поруки у 2005 р. склала 2,2 тис. осіб, у 2006 р. – 2,3 тис. осіб. На підставі примирення винного із потерпілим у 2005 р. звільнено 4,6 тис. осіб, а у 2006 р. – 4,9 тис. осіб.

Таким чином, загальна кількість осіб, звільнених від кримінальної відповідальності на підставі ст..45-48 КК у 2005 р. склала 14,1 тис., а у 2006 р. – 16 тис. (що більше на 11,8%). Разом з тим, значна кількість осіб була звільнена у зв’язку із амністією (у 2005 р. – 12,3 тис. осіб).

У 1-му півріччі 2007 року в Україні розглянуто 6,4 тис. справ щодо вирішення питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, звільнено від кримінальної відповідальності 3,4 тис. осіб.

Актуальним є також визначення меж, у яких суди застосовують звільнення від кримінальної відповідальності. У деяких випадках відбувається безпідставне зловживання цим кримінально-правовим інститутом. Так, за даними Державної судової адміністрації у 1 півріччі 2007 р., деякими судами звільнені від кримінальної відповідальності з підстав дійового каяття (ст.45 КК) та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК) особи, які вчинили тяжкі злочини (4 особи) та середньої тяжкості (111 осіб). У зв’язку з передачею особи на поруки (стаття 47 КК України), у зв’язку із зміною обстановки (статті 48 КК України) можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності особи, яки вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, незважаючи на це, окремі суди звільняють від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили тяжкі злочини (40 осіб), а 1 особа за вчинення особливо тяжкого злочину. Тому важливим є неухильне дотримання усіх визначених законом підстав та умов звільнення від кримінальної відповідальності.

1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності і його правові наслідки

Розглядаючи поняття звільнення від кримінальної відповідальності, варто перш за все сформулювати його визначення. Нажаль, у законі про кримінальну відповідальність не міститься конкретна дефініція цього кримінально-правового інституту. Однак, його сутність випливає із інших норм ККУ, головним чином, тих, що дають визначають таке поняття як кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави [Тацій, 27]. Звідси випливає, що звільняючись від кримінальної відповідальності, особа хоча і визнається такою, що вчинила злочин, державного осуду не зазнає, і на неї не поширюються наслідки, передбачені відповідними санкціями кримінального закону. Тому після такого звільнення кримінально-правові відносини між особою і уповноваженим державою органами розриваються, і особа, хоча і вчинила злочин, звільняється не лише від покарання, а й від будь-яких наслідків, що складають кримінально-правову відповідальність.

Важливим у питанні звільнення від кримінальної відповідальності є відокремлення його від суміжних кримінально-правових інститутів. Особливо треба звернути увагу на інститут звільнення від покарання. Він не є тотожним інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки звільнення від покарання можливе тільки після настання кримінальної відповідальності. У першому випадку ж особа звільняється від “потенційної” відповідальності, тобто такої, що ще не настала. Для розрізнення звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання необхідно визначити час настання кримінальної відповідальності. У цьому буде корисним звернутися до наявних тлумачень із цього приводу Конституційного Суду, а саме: рішення від 27.10.1999 р. (справа про депутатську недоторканість). У висновку встановлено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину, тобто починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого. У той же час, кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду [КСУ]. Виходячи із цього, стає можливим звільнення від кримінальної відповідальності навіть після винесення вироку у першій інстанції, у апеляційному порядку (протягом семи днів згідно ст.48 КК). Однак уже після набрання вироком суду законної сили, мова може йти лише про звільнення від покарання, оскільки особа уже вважається такою, що зазнає дію кримінальної відповідальності. Тому можна визначити період, під час якого можливе застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Він починається з моменту вчинення злочину і закінчується в день, коли закінчується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений для вчиненого злочину ст. 49 КК

Поняття звільнення від кримінальної відповідальності та особливості здійснення судочинства у цих випадках розглядаються у Постанові Пленуму Верховного Суду №12 від 23.12.2005 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”. У цьому документі дається наступне визначення. Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. [Пленум ВСУ]. Тут вказуєтьсяна процесуальні особливості звільнення від кримінальної відповідальності – закриття кримінальної справи шляхом винесення постанови суду (ст.48 КК),де поряд із доказами винності особи в учиненні слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності – це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру [Коментар, 117]. Відмова від засудження при звільненні від кримінальної відповідальності означає, зокрема, не застосування до особи, що вчинила злочин, правового статусу судимості. Тобто, така особа не набуває в подальшому правового статусу судимої із усіма обмеженнями прав і свобод, що із нього випливають.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності характеризується деякими особливостями у його застосуванні. Насамперед, він, як правило, застосовується до осіб, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості. Хоча у деяких випадках звільнення від кримінальної відповідальності можливе і при вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів, наприклад із закінченням строків давності (ст. 49 КК). Це пояснюється тим, що держава спрямовує гуманну дію передусім з огляду на суспільну небезпечність діяння, тобто чим менше суспільна небезпека, тим більше можливостей для звільнення. Іншою особливістю звільнення від кримінальної відповідальності є наявність такого фактора, як вчинення злочину вперше, тобто відсутність рецидиву. У цьому випадку, держава та суспільство, проявляючи гуманізм, не лише економить засоби кримінально-правового впливу, а й немовби дає другий шанс особі, що вчинила злочин вперше у житті. Особливе ставлення при звільненні від кримінальної відповідальності також і до суб’єкту злочину. Так, законами про амністію найперше звільняються від кримінальної відповідальності особи, що мають найбільш уразливий соціальний статус: вагітні, неповнолітні, хворі на невиліковні захворювання, ветерани, люди похилого віку.[Закон про амністію 2007] У цьому випадку, держава, яку уособлює Верховна Рада, також керується принципом гуманізму.

Важливо відрізняти інститут звільнення від кримінальної відповідальності від інших кримінально-правових інститутів, що дещо схожі на нього за своєю формою та зовнішніми ознаками. Іншими за своєю суттю є випадки, коли кримінальна відповідальність не може настати через те, що відсутній склад злочину як обов’язкова підстава кримінальної відповідальності. Так, на відсутність суб’єкта злочину вказується у ч. 2 ст. 19 ККУ (вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою) та у ст. 22 (вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності). Також кримінальна відповідальність виключається у ст.17 КК, коли особа добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця [Коментар, 117].

Не йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності і у випадках коли особа вчинює діяння за обставин, що виключають злочинність діяння. У цьому разі кримінальна відповідальність не може настати, оскільки відсутня об’єктивна сторона злочину, діяння не є не тільки злочинними, а навіть можуть бути суспільно корисними. Ці обставини передбачені у таких статтях КК: ст.36 (необхідна оборона), ст.37 (уявна оборона), ст.38 (затримання особи, що вчинила злочин), ст.39 (крайня необхідність), ст.40 (фізичний або психічний примус), ст.41 (виконання наказу або розпорядження), ст.42 (діяння, пов'язане з ризиком), ст.43 (виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації). Відсутність кримінальної відповідальності у згаданих випадках не є звільненням від кримінальної відповідальності, а є логічним наслідком відсутності складу злочину.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності варто відмежовувати від декриміналізації діяння. У цьому випадку, закон, діючи у часі у зворотному напрямку (бо має зворотну силу), скасовує злочинність діяння, і до особи не може бути застосована кримінальна відповідальність, оскільки для цього не має юридичних підстав. Отже застосування ст.5 ККУ (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі) не є звільненням від кримінальної відповідальності.

Необхідно також розглянути правові наслідки, що виникають при звільненні від кримінальної відповідальності. Застосування цього інституту має наслідком скасування кримінально-правових правовідносин, що виникли між особою, яка вчинила злочин та компетентними органами держави. З цього моменту в суб’єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням. Що стосується особи, то вчинене нею раніше діяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків [Александров, 213]. Однак звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням особи невинною. При цьому кримінальна справа щодо такої особи закривається за нереабілітуючими обставинами. Реабілітуючими ж, є такі обставини закриття справи, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв’язку з чим відновлюється її добре ім’я, репутація. Це відсутність події злочину, відсутність у діянні складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункти 1, 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК). При закритті справи з реабілітуючих обставин повинні бути відновлені порушені права громадянина, відшкодована шкода, заподіяна незаконним затримуванням, запобіжними заходами, притягненням як обвинуваченого (ст.531 КПК). Питання відновлення порушених таким чином прав регламентуються у Законі України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Відповідно до цього закону громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода. [Закон про відшкодування]

Окрім матеріальної компенсації, можуть бути вчинені заходи щодо повернення доброго ім’я та репутації особи, наприклад, шляхом повідомлення про реабілітацію у засобах масової інформації та звернення до її трудового колективу.

Очевидно, що до особи звільненої від кримінальної відповідальності, справа якої закрита за нереабілітуючих обставин, усі вищезгадані заходи щодо поновлення її прав не застосовуються . У цьому випадку усі процесуальні дії, а саме: притягнення як обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інші, є законними, тому завдана ними шкода не компенсується.

Саме через відсутність таких компенсаторних заходів щодо особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності, законодавство дає їй можливість не погодитися із закриттям справи за нереабілітуючих обставин. Ст. 71 КПК вказує, що закриття справи із визначених підстав не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. Такими підставами дійове каяття; примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим; застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; передача особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації; закінчення строків давності. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Таким чином, може виявлятися впевненість обвинуваченого у можливості закриття справи за реабілітуючими обставинами, або у винесенні виправдувального вироку. Внаслідок чого можливе відновлення доброго ім’я та репутації особи, а також відшкодування майнових витрат та інші визначені законом реабілітаційні заходи.

Оскільки після звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правові відносини між особою та уповноваженими органами припиняються, то відповідні кримінально-правові наслідки для такої особи не виникають. О.О. Житний вважає, що “про повне припинення кримінально-правових відносин при звільненні від кримінальної відповідальності свідчить те, що вчинення після цього особою наступного, нового злочину не враховується у будь-якому виді множинності (що безпосередньо випливає зі змісту ч.4 ст.32 та ч.2 ст.33 КК України)” [Житний, 30].

Таким чином, хоча особа і не визнається невинною, обвинувальний вирок не виноситься або виноситься, але не набирає законної сили (у разі звільнення від кримінальної відповідальності у апеляційному/касаційному порядку). Відповідно, до звільненої особи не застосовується покарання, що також сприяє економії засобів кримінально-правового впливу. І хоча звільнення від кримінальної відповідальності не є її реабілітацією, особа вважається такою, що не має судимості. Судимість – це особливий правовий стан особи, який виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї, яким вона засуджується до певного покарання, і пов’язаний з настанням для цієї особи певних негативних правових наслідків [Александров, 297]. Отже, при вчиненні цією особою нового злочину правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів, що пов’язані із судимістю, не настають (відповідно до статей 32-35 КК).


2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

Розглядаючи такий інститут кримінального права України як звільнення від кримінальної відповідальності, варто відзначити значну кількість нормативно-правових підстав для його застосування. Внаслідок цього з’являються окремі види звільнення від кримінальної відповідальності, які можна диференціювати за різними критеріями.

За найбільш загальним нормативним критерієм можна поділити види звільнення від кримінальної відповідальності на такі, що встановлюються безпосередньо Кримінальним кодексом і ті, для застосування яких необхідна наявність актів про амністію або помилування. Кримінальний кодекс залучає до підстав звільнення від кримінальної відповідальності закони про амністію та акти про помилування у ч.1 ст.44, ст..85-87 ККУ.


Схема 1. Нормативно-правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності

У Загальній частині ККУ норми, що забезпечують звільнення від кримінальної відповідальності містяться у ст.. 45-49 та ст.97. Вони не окреслюють конкретних складів злочинів, а лише встановлюють умови, за яких звільнення можливе. Ряд статей Особливої частини ККУ вказують на застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності при наявності конкретних складів злочинів, при цьому умовою звільнення, як правило, є посткримінальна поведінка особи, що вчинила злочин, направлення на відвернення його негативних наслідків, що включає повідомлення правоохоронним органам. До таких підстав Особливої частини ККУ належать: статті 111 ч. 2 “Державна зрада”; 114 ч. 2 “Шпигунство”; 175 ч. 3 “Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат”; 212 ч. 4 “Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів”; 255 ч. 2 “Створення злочинної організації”; 258 ч. 5 “Терористичний акт”; 260 ч. 6 “Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань”; 263 ч. 3 “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”; 289 ч. 4 “Незаконне заволодіння транспортним засобом”; 307 ч.4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів”; 309 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту”; 311 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів”; 369 ч. 3 “Давання хабара”. Наприклад, у ст..311 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів”, вказується, що “Особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання”. Таким чином, своєю посткримінальною поведінкою (після скоєння злочину) особа усуває потенційну небезпеку, пов’язану із вживанням наркотиків, і навіть сприяє розкриттю інших злочинів, повідомляючи про це правоохоронним органам. Тому держава не застосовує кримінально-правового впливу щодо такої особи, враховуючи її поведінку, спрямовану на усунення ще більш небезпечних можливих наслідків.

Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності встановлюються такими статтями Загальної частині Кримінального кодексу:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

До визначеного у ХІХ розділі ККУ переліку злочинів може застосовуватися звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч.4 ст.401 ККУ. Особливістю цього виду є чітке визначення кола суб’єктів злочину: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. При звільненні від кримінальної відповідальності за цією статтею, до особи, що вчинила злочин, застосовуються заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються у наступному розділі цієї роботи.

Ст. 92 Конституції України встановлює, що “Законом України оголошується амністія”, таким чином, відносячи амністування до виключної компетенції Верховної Ради. Використання законів про амністію як підстав звільнення від кримінальної відповідальності затверджується у ч.1 ст. 44, ст..85, 86 ККУ. Призначення амністій та особливості їх застосування регламентуються Законом України “Про застосування амністії в Україні”. Закони про амністію, Верховна Рада може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Законом про амністію може бути передбаченеповне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності. Особливістю звільнення від кримінальної відповідальності за амністією є те, що “дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію” (ст..4 Закон України “Про застосування амністії в Україні”). Тобто, закони про амністію діють у часі виключно у зворотному напрямку. Варто сказати, що в Україні звільнення від кримінальної відповідальності за амністією має значне поширення. Наприклад, у 2005 р. таким чином було звільнено 12,3 тис. осіб.[2]

Ще однією підставою звільнення від кримінальної відповідальності є акти Президента України про помилування. Прерогатива щодо видання таких актів надається Президентові у п.27 ст.106 Конституції України. У той же час ККУ включає ці нормативно-правові акти до підстав звільнення від кримінальної відповідальності у ч.1 ст.44. Нормативно-правовий акт, що детальніше регламентує здійснення помилування Президентом України – “Положення про порядок здійснення помилування”, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього, матеріали щодо помилування попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування. Видання актів про помилування реалізується у формі Указів Президента (п.16).

Розглядаючи сукупність видів звільнення від кримінальної відповідальності, можна диференціювати їх за критерієм загальності . Відповідно, є загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. До спеціальних відносяться ті, що передбачені у Загальній частині ККУ (вичерпний перелік статей вказаний вище). Усі спеціальні види передбачають існування конкретного складу злочину, описаного у нормі статті. Усі вони, як правило, спонукають особу, що вчинила злочин, до позитивної посткримінальної поведінки, що має відвернути несприятливі для суспільства наслідки у разі звернення особи до компетентних органів. Саме стимулом для такого звернення є звільнення від кримінальної відповідальності. Усі інші види, передусім передбачені у ст..45 – 49, 97 ККУ, можна віднести до загальних. Вони не прив’язані до конкретних складів злочинів і можуть бути застосовані до невизначеної кількості діянь, передбачених у Особливій частині ККУ. Єдиним обмеженням щодо застосування загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є не конкретні склади злочину, а їх тяжкість відповідно до ст.12 ККУ. Звільненими у цих випадках можуть бути особи, що вчинили злочини невеликої (у ст..47, 48 – також середньої) тяжкості. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, відповідно до ст.49 ККУ, можливе за будь-якого ступеню тяжкості злочину.

За критерієм обов’язковості можна виділити обов’язкові (імперативні) та необов’язкові (диспозитивні) види звільнення від кримінальної відповідальності. За необов’язкових обставин, суд не зобов’язується, а лише уповноважується на звільнення особи від кримінальної відповідальності [Тацій, 284]. Очевидно, що у таких випадках навіть за наявності законних підстав, до розгляду приймаються додаткові умови звільнення, вироблені судовою практикою, правосвідомістю суддів. Необов’язковими (факультативними) є види, вказані у ст. 47, 48, ч.1 ст. 97 ККУ. Усі інші види звільнення від кримінальної відповідальності можна вважати обов’язковими (імперативними). Обов’язковими є підстави, за яких суд зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності, якщо дотримані усі умови, викладені у нормах закону. У такому разі, питання про доцільність або недоцільність звільнення не ставиться, важливе лише співставлення фактичних обставин справи та посткримінальної поведінки особи із умовами, встановленими у відповідних нормах ККУ.

Ще одним фактором, за яким можливий поділ видів звільнення від кримінальної відповідальності є критерій умовності . За цим критерієм види поділяються на умовні та безумовні. Умовними є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст..47 ККУ) та звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч.1 ст.97). У цих випадках до особи, що звільняється, ставляться певні умови, що вимагають від неї належної поведінки протягом дії заходів виховного характеру. У разі неналежної поведінки та ухилення від виховних заходів, рішення про звільнення від кримінальної відповідальності скасовується та реалізується кримінальна відповідальність. До “безумовного” звільнення належать ті його види, рішення про здійснення яких розглядається судом одноразово і приймається остаточно [Житний, 36]. Тобто, у всіх інших випадках, коли у нормах закону відсутні вимоги до поведінки особи при застосуванні до неї виховних заходів, кримінальна відповідальність скасовується остаточно і безумовно.


3. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

Розглядаючи загальні види звільнення від кримінальної відповідальності важливо визначити які саме норми закону слугують підставами для їх застосування. Це передусім норми Загальної частини Кримінального кодексу України, виражені у статтях 45 – 49. Вони не визначають конкретного складу злочинів і можуть бути застосовані до необмеженого кола випадків, у яких суд знайде відповідність фактичних обставин справи підставам, вираженим у нормах цих статей.

Отже, до загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності, безумовно, є:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

З іншого боку, до загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, можливо, можна віднести і норму ч.1 ст.97 ККУ (звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Хоча у цьому разі має бути обмовлено, що ст.97 ставить жорсткі вимоги до суб’єкту злочину – ним може бути лише неповнолітній. Цим ст. 97 головним чином відрізняється від вказаних вище загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Особливі вимоги до суб’єкту злочину ставляться і у випадках звільнення за актами амністії або помилування. У законах про амністію чітко визначається соціальний статус осіб (вагітні, неповнолітні, ветерани і т.д. [Амністія 2007]), що скоїли злочини, але можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Цим вказана підстава відрізняється від загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статтях 45 – 49, де соціальний статус не має жодного значення.

Отже, найбільш загальними, не прив’язаними до конкретного складу злочину та соціального статусу особи, є види звільнення від кримінальної відповідальності, визначені у статтях 45 – 49 Кримінального кодексу України.

3.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим

Відповідно до ст.45 ККУ: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.” Наступна ст.46 ККУ вказує на те, що “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.”

Ці види звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковими, тобто у разі з’ясування відповідності фактичних обставин справи, поведінки особи, що скоїла злочин, умовам, передбаченим у статті, суд зобов’язаний звільнити таку особу. Також можна сказати, що звільнення від кримінальної відповідальності за цими підставами є безумовним, оскільки до майбутньої поведінки особи не ставляться жодні вимоги, рішення суду одноразове і остаточне, будь-які кримінально правові відносини між особою і компетентними органами розриваються, потенційна кримінальна відповідальність скасовується. Важливою умовою звільнення є скоєння злочину вперше, тобто відсутності рецидиву. Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності за цими підставами для особи, що має судимість неможливе. Ще однією обов’язковою умовою застосування цих статей є класифікація вчиненого діяння як злочину невеликої тяжкості, за який передбачено потенційне покарання, відповідно до ч.2 ст.12 ККУ, у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Важливим питанням при застосуванні ст.45 ККУ є класифікація посткримінальної поведінки особи, що скоїла злочин, як дійового каяття. На думку О.О. Житного, дійове каяття можна розглядати як сукупність позитивних посткримінальних вчинків: активного сприяння розкриттю вчиненого злочину, повного відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної цим злочином шкоди, щирого розкаяння особи [Житний, 75]. Активне сприяння розкриттю злочину означає допомогу особи органам дізнання, досудового слідства, суду, у з’ясуванні фактичних обставин справи, що мають важливе значення для розкриття злочину. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної цим злочином шкоди є обов’язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності як за ст..45, так і за ст..46 ККУ. Це передбачає, зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; оплату вартості лікування потерпілого; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати; усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компенсація)[Коментар, 120]. Обов’язковою умовою застосування ст..46 ККУ є примирення винної особи із потерпілим. Відповідно до роз’яснень Верховного Суду, примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів [Пленум ВСУ].

Для наочного відображення застосування цих норм кримінального права звернемося до судової практики із цього питання. Доступ до правозастосовчих документів можна отримати за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень Державної судової адміністрації, створеному згідно закону “Про доступ до судових рішень” від 22.12.2005 р. Відповідно до закону, у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади або офіційне опублікування, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.

Розглянемо постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.03.2007 р. по справі №1-399/6-07.

Дело №1-399/6-07

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

6 марта 2007 года г.Харьков

Судья Червонозаводского районного суда г.Харькова Остапчик С.В., при секретаре Карабельниковой Т.В., с участием прокурора Путненко Т.В., предварительно рассмотрев в открытом судебном заседании в помещении суда Червонозаводского района г.Харькова уголовное дело по обвинению

ОСОБА_1, родившегося ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1, гражданина Украины, разведенного, имеющего среднее образование, не работающего, не судимого, проживающего по адресу: АДРЕСА_2, в совершении преступлений, предусмотренных ч.1 ст.358, ч.З ст.358 УК Украины,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 обвиняется в том, что в 18-19 января 2007 года нашел пенсионное удостоверение «Ветеран труда» НОМЕР_1 на имя ОСОБА_2 и, с целью дальнейшего использования для бесплатного проезда в общественном транспорте, в по месту жительства в АДРЕСА_2, вклеял в него свою фотографию. 23 января 2007 года около 11 часов ОСОБА_1 пытался использовать поддельное удостоверение для безоплатного проезда в метро, однако, при проверке проездных документов был задержан на контрольно-пропускном пункте станции Харькоувского метрополитена "Проспект Гагарина".

Указанные действия ОСОБА_1 квалифицированы следователем по ч.1 ст.358, ч.З ст.358 УК Украины - подделка удостоверения, предоставляющего право безоплатного проезда, и использование заведомо поддельного документа.

Преступления, в совершении которых обвиняется ОСОБА_1, не являются тяжкими и не представляют большой общественной опасности. ОСОБА_1 к уголовной ответственности привлечен впервые, положительно характеризуется в быту, в ходе досудебного следствия в содеянном чистосердечно раскаялся и активно способствовал раскрытию преступления.

Суд считает, что при таких обстоятельствах ОСОБА_1 может быть освобожден от уголовной ответственности в связи с деятельным раскаянием.

Принимая во внимание вышеизложенное, руководствуясь ст.45 УК Украины, ст.7-2 УПК Украины,

ПОСТАНОВИЛ:

Уголовное дело по обвинению ОСОБА_1 в совершении преступлений, предусмотренных ч.1 ст.358, ч.З ст.358 УК Украины, прекратить в связи с деятельным раскаянием подсудимого.

Меру пресечения в отношении ОСОБА_1 в виде подписки о невыезде с постоянного места жительства отменить.

Вещественное доказательство пенсионное удостоверение НОМЕР_1 на имя ОСОБА_2- хранить в материалах дела на стр.30.

Взыскать со ОСОБА_1 судебные издержки, связанные с проведением экспертизы, в пользу НИЭКЦ при ГУ МВД Украины в Харьковской области (р/с 35229002000143 в УГК в Харьковской области, МФО 851011, код 25574728) в сумме 117 (сто семнадцать) гривень 70 копеек.

Постановление может быть обжаловано в апелляционный суд Харьковской области через суд Червонозаводского района г.Харькова в течение 7 суток.

У цій постанові вказується, ОСОБА_1 вчинила злочин, що передбачений ч.1 та ч.3 ст.358 “Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”. Цей злочин, відповідно до санкції статті має бути класифіковано як злочин невеликої тяжкості. Як видно із постанови по справі, особа вперше вчинила злочин, не є судимою. Крім матеріальних підстав для застосування ст..45, наявна позитивна посткримінальна поведінка ОСОБА_1, яка щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину. Щоправда, у постанові не сказано, що ОСОБА_1 повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Очевидно, що за незначний проміжок часу (4-5 днів), не було завдано шкоди при проїзді у громадському транспорті. Виходячи із фактичних обставин справи, та знайшовши їх відповідність умовам ст..45, суд прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. При цьому керуючись процесуальними нормами, встановленими ст..248 КПК, суд скасував запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та вирішив питання про зберігання речових доказів.

3.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки

Відповідно до ч.1 ст.47 ККУ: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку”. Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності відноситься до необов’язкових (факультативних) і умовних. Його особливістю є також можливість застосування звільнення у випадках вчинення злочинів не лише невеликої, але й середньої тяжкості, за які згідно ст..12 ККУ передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Щире покаяння, поставлене в диспозицію цієї норми, означає усвідомлення особою своєї вини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки [Таций, 288]. Отже, суд має право, а не зобов’язаний застосовувати цей вид звільнення, навіть за наявності усіх умов, передбачених даною статтею. Крім того, застосуванню ст..47 ККУ, має передувати клопотання колективу підприємства, установи або організації про передачу особи на поруки. Воно має прийматись на загальних зборах колективу, бути належним чином оформлено і представлено в органи досудового слідства або до суду в офіційному порядку. За своїм змістом дане клопотання включає: 1) вмотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, і передати її йому на поруки; 2) зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів [Коментар, 122]. Оскільки даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є умовним, то можливе відновлення кримінально справи судом за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок (відповідно до ст.13 КПК України). Згідно ч.2 ст.47 ККУ, у разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Розглянемо постанову Дворічанського районного суду Харківської області від 27.02.2007 р. по справі №1-35/07, у якій застосовується звільнення від кримінальної відповідальності за ст.47 ККУ.

Справа №1-35/07

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2007 року суддя Дворічанського районного суду Харківської області Рябоконь Є.А., при секретарі - Кучеренко О.І., з участю прокурора - Сивенко М.В., розглянувши в попередньому засіданні в залі суду в сел. Дворічна кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_1, уродженки і мешканки АДРЕСА_1, українки, громадянки України, з середньою - спеціальною освітою, одруженої, працюючої головним ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимої, -

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звинувачується в тому, що працюючи на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно наказу НОМЕР_1, являючись посадовою і матеріально-відповідальною особою, в посадові обов"язки якої входить організація обліку грошових коштів, товарно - матеріальних цінностей і основних засобів, своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, контроль за законністю і правильністю їх оформлення, здійснення контролю за дотриманням порядку оформлення первинних і бухгалтерських документів, в результаті неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, всупереч вимог нормативно - правових актів про бухгалтерський облік і звітність, використала помилково отримані 27.12.2006 р. на рахунок КП "Шляховик" № 26003000430 МФО 350589 в ХОД "Райфайзен Банк Аваль" платіжним дорученням № 124 від ТОВ "Кодем", з яким були відсутні господарсько - фінансові відносини, грошові кошти в сумі 86462,40 грн., розрахувавшись ними по заборгованості з заробітної плати, податковим платежам і погасивши кредити, всього на загальну суму 72662 грн., не дивлячись на отриманий 29.12.2006 р. від ТОВ "Кодем" відповідний лист з проханням повернути помилково зараховані на їхній рахунок грошові кошти, спричинивши тим самим матеріальні збитки ТОВ "Кодем" на суму 72662 грн.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинила злочин, передбачений ст. 367 ч. 2 КК України, тобто службову недбалості, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов"язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Під час попереднього розгляду справи обвинувачена заявила клопотання про закриття справи, в зв"язку з передачею на поруки трудовому колективу, надавши суду відповідне клопотання трудового колективу КІТ "Шляховик" Дворічанського району Харківської області, прийняте на загальних зборах.

Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченої.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вперше вчинила злочин, який, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, повністю визнала свою вину, щиро розкаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, частково відшкодувала завдані збитки, позитивно характеризуються, вона, на підставі ст. 47 КК України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Обвинуваченій ОСОБА_1 роз"яснені наслідки закриття кримінальної справи з зазначених підстав.

За таких обставин, згідно ст. 10 КПК України, дана кримінальна справа підлягає закриттю.

Запобіжний засіб, відповідно до ст. 248 ч. 1 КПК України, підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 44,47 КК України, ст. ст. 10,237,244,248 КПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, обвинувачену за ст. 367 ч. 2 КК України, від кримінальної відповідальності звільнити, в зв"язку з передачею на поруки трудовому колективу.

Кримінальну справу провадженням закрити.

Клопотання трудового колективу працівників КП "Шляховик" Дворічанського району Харківської області задовольнити, передати ОСОБА_1 на поруки цьому колективу.

Обраний раніше відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд - скасувати.

На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Харківської області через Дворічанський районний суд протягом 15 діб після її винесення.

Як видно із даної постанови, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 “Службова недбалість” із спричиненням тяжких наслідків. Цей злочин, на відміну від розглянутого у попередній постанові, класифікується вже як злочин середньої тяжкості, тобто передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років. Крім того, як видно із постанови суду, ОСОБА_1, щиро розкаялася, це можна бачити із того, що вона повністю визнала свою вину, активно сприяла розкриттю злочину, частково відшкодувала завдані збитки. Варто звернути увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст.47, не звільняє від відшкодування завданих збитків, хоча про це немає прямої вказівки у статті. Зокрема, згідно ст..28 КПК, закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 КПК, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам. У цій постанові Дворічанський суд спирається на клопотання трудового колективу працівників КП "Шляховик" про передачу ОСОБА_1 на поруки, що також є умовою звільнення за ст..47 КК. Оскільки даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є умовним, суд прийняв до уваги не встановлені нормою статті фактори, зокрема, “позитивну характеристику” ОСОБА_1.


3.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки

Ст.48 ККУ встановлює, що: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною”.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності як і вищерозглянутий є необов’язковим, тобто ст..48 КК не зобов’язує, а лише уповноважує суд на її застосування у разі відповідності фактичних обставин справи нормам статті. Як і у попередній, 47 ст. КК, матеріальною підставою застосування цієї статті є вчинення злочинів як невеликої, так і середньої тяжкості. Найважливішим при застосуванні ст..48 КК є встановлення факти втрати діянням або особою суспільної небезпечності на час розслідування або розгляду справи у суді. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину [Пленум].

Як приклад із судової практики із застосуванням ст..47 КК, розглянемо постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 19.01.2007 за справою №1-76/2007.

Справа №1-76/2007

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

19 января 2007 года г. Дергачи

Дергачевский районный суд Харьковской области в составе председательствующего судьи Остропилец Е.Р. при секретаре Клочко С.А. с участием прокурора Прудникова В.Г., рассмотрев в открытом судебном заседании уголовное дело по обвинению:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 года рождения, уроженца Азербайджана с. Шахназарлы Дивичинского района, азербайджанца, гражданина Украины, образование высшее, холостого, работающего ЧП, проживающего: АДРЕСА_1, ранее не судимого,

в совершении преступления, предусмотренного ст. 122 ч.1 УК Украины, -

УСТАНОВИЛ:

04.09.2005 года в 22.00 час. ОСОБА_1 во дворе домовладения АДРЕСА_2, в процессе ссоры, на почве внезапно возникших неприязненных отношений произошла , имея умысел на причинение ОСОБА_2 телесных повреждений, умышленно со значительной силой нанес не менее 8-ми ударов кулаками в область головы и туловища потерпевшему ОСОБА_2, причинив при этом последнему средней тяжести телесные повреждения по критерию длительности расстройства здоровья.

В действиях ОСОБА_1 имеется состав преступления, предусмотренный ст. 122 ч.1 УК Украины т.е. умышленное причинение средней тяжести телесных повреждений потерпевшему.

В совершенном преступлении ОСОБА_1 вину признал полностью, раскаивается в содеянном, кроме того, его вина подтверждается имеющимся в деле доказательствами.

Учитывая, что ОСОБА_1 ранее не судим, совершил преступление средней тяжести, по месту жительства характеризуется удовлетворительно, имеет на иждивении 2-х несовершеннолетних детей, обстоятельства совершенного преступления, мнение потерпевшего ОСОБА_2, который просит прекратить производство по делу так как он претензий к своему соседе подсудимому не имеет, поэтому вследствие изменения обстановки, подсудимый как лицо перестал быть общественно опасным, поэтому необходимости в привлечении его к уголовной ответственности нет.

На основании изложенного ст. 48 УК Украины, руководствуясь , ст.ст. 7, 282 УПК Украины суд,-

ПОСТАНОВИЛ:

Уголовное дело по обвинению ОСОБА_1 по ст. 122 ч. 1 УК Украины производством - прекратить, освободив его от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки.

Постановление может быть обжаловано в судебную палату по уголовным делам апелляционного суда Харьковской области в течение 7 суток через Дергачевский районный суд.

Як видно із цієї постанови, ОСОБА_1 вчинив діяння, що передбачене ч.1 ст.122 КК України (“Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”), що класифікується як злочин середньої тяжкості. Крім того у постанові вказується на відсутність судимості у ОСОБА_1, що також є однією із підстав застосування ст..48. У цій справі можна говорити про встановлення судом факту втрати саме особою суспільної небезпечності, оскільки зовнішня обстановка навряд чи змінилася. Про це і йдеться у постанові: “підсудний як особа перестав бути суспільно небезпечним”. Це випливає із того, що потерпілий ОСОБА_2 просить припинити провадження по справі, оскільки не має претензій до свого сусіди ОСОБА_1. Оскільки цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є необов’язковим, суд при вирішенні справи врахував додаткові фактори: позитивну характеристику ОСОБА_1 за місцем проживання, утримання 2-х неповнолітніх дітей.


3.4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Згідно ч.1 ст.49 ККУ: “Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.”

З огляду на вищерозглянуті у роботі критерії диференціації, цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим (імперативним) та безумовним. Його особливістю є застосування за будь-якого ступеню тяжкості вчиненого злочину. Фундаментальною причиною звільнення від відповідальності із збігом строків давності, можна назвати відсутність виховного впливу покарання (державного примусу), внаслідок значного проміжку часу між злочином та покаранням. Особливістю є передбачене п.4 ст.49 КК, право суду не застосовувати давність до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У такому разі може бути призначено позбавлення волі на певний строк. Винятком із застосування звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є вчинення злочинів проти миру та безпеки людства (ст. 437-439, ч.1 ст. 442 ККУ). Такий виняток відповідає Конвенції ООН “Про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства” що була ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 25 березня 1969 p.

Нормами ст.49 КК також встановлюються умови зупинення та переривання перебігу строку давності. Відповідно до ч.2 цієї статті: “Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.”. Під ухиленням від слідства або суду як обставиною, що зупиняє перебіг строку давності (ч. 2 ст. 49), розуміються будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, і перехід її на нелегальне становище тощо) [Коментар, 126]. Аналізуючи друге речення ч.2 ст.49 ККУ, можна дійти висновку, що особа звільняється від кримінальної відповідальності через 15 років після вчинення злочину, навіть якщо вона ухилялася від слідства або суду.

Перебіг давності переривається у разі скоєння особою нового злочину, окрім злочинів невеликої тяжкості. Виходячи із ч.3 ст.49 КК, при перерві давності строк, який минув від дня вчинення злочину до дня вчинення нового злочину, скасовується, і строки давності починають обчислюватися з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Необхідно сказати, що при звільненні неповнолітніх від кримінальної від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності застосовується ст..106 ККУ, у якій встановлені менші, порівняно із ст..49 ККУ, строки давності.


У цій роботі було розглянуто один із важливих інститутів кримінального права – інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Підсумовуючи вищевикладене, варто означити головні риси та значення цього інституту. Як видно із статистичних даних, із кожним роком застосування звільнення від кримінальної відповідальності застосовується до все більшої кількості осіб, що скоїли суспільно небезпечні діяння. Щорічно кількість закритих постановою суду кримінальних справ із звільненням підсудного від кримінальної відповідальності перевищує 20 тис. Цей факт свідчить про досить широке розповсюдження звільнення від кримінальної відповідальності у судовій практиці. Особливо значним є обсяг застосування загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема, передбачених статтями 45-49, 97 Кримінального кодексу України. Важливим є те, що у цих випадках звільнення можливе у значній кількості справ, без прив’язування до конкретних складів злочинів. Досить впливовим інструментом звільнення від кримінальної відповідальності в Україні є також закони про амністію. Варто лише згадати, що, наприклад, у 2005 р. було звільнено із амністуванням 12,1 тис. осіб. Завданням звільнення від кримінальної відповідальності за статтями Особливої частини Кримінального кодексу, передусім, є позитивні наслідки посткримінальної поведінки особи, що часто допомагають відверненню більш тяжких злочинів.

Найважливішим значенням інституту звільнення від кримінальної відповідальності є поширення гуманного впливу держави на осіб, що порушили закон та права інших осіб, але завдяки звільненню отримують можливість стати на шлях поваги перед законом та правопорядності. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності є складовою сукупності правових засобів та явищ, що мають наслідком встановлення режиму демократії та верховенства права, стану переваги права над державним апаратом, дотримання прав та свобод людини і громадянина. Не можна також недооцінювати виховне значення, пов’язане із звільненням від кримінальної відповідальності: не дивлячись на винність особи, держава дає їй “другий шанс”, зменшує потенційну “криміналізацію” суспільства. Окрім цього дуже суттєвим є такий наслідок застосування інституту кримінальної відповідальності як економія заходів кримінально-правового впливу. Це сприяє як заощадженню ресурсів кримінально-виправної (пенітенціарної) системи держави, так і вивільненню засобів правоохоронних органів, що можуть бути спрямовані на більш ефективну боротьбу із злочинами, що мають особливо негативні наслідки.

Можна сказати, що у масштабі України інститут звільнення від кримінальної відповідальності через його гуманну, виховну дію і утвердження поваги до закону, вносить свою частку у справу розбудови режимів законності та верховенства права, створення передумов громадянського суспільства.

Список нормативного матеріалу та літератури

Нормативно-правові акти

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.

2. Кримінальний кодекс України (редакція вiд 01.10.2007), закон вiд 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України вiд 29.06.2001 - 2001 р., № 25, стаття 131

3. Кримінально-процесуальний кодекс України (редакція вiд 01.07.2007), закон вiд 28.12.1960 // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.01.1961 - 1961 р., № 2, стор. 15

4. Закон України “Про амністію” вiд 19.04.2007 № 955-V // Відомості Верховної Ради України вiд 03.08.2007 - 2007 р., № 31, стор. 1048, стаття 401

5. Закон України “Про застосування амністії в Україні” вiд 01.10.1996 № 392/96-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 26.11.1996 – 1996 р., № 48, стаття 263

6. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” вiд 01.12.1994 № 266/94-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 03.01.1995 - 1995 р., № 1, стаття 1

7. “Положення про порядок здійснення помилування”, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р // Офіційний вісник України вiд 28.04.2000 - 2000 р., № 15, стор. 58, стаття 610, код акту 15649/2000

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27.10.1999 № 9-рп/99 // Офіційний вісник України вiд 19.11.1999 - 1999 р., № 44

9. “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”, Постанова Пленуму Верховного Суду №12 від 23.12.2005 // Рішення Верховного Суду України – 2005 р., № 2

Література

10. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник –К.: МАУП, 2004. –328 с

11. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. -152 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005.- 1064 с

Правозастосовча (судова) практика [3]

14. Постанова Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.03.2007 р. по справі № №1-399/6-07 (звільнення від кримінальної відповідальності за ст.45 ККУ)

15. Постанова Дворічанського районного суду Харківської області від 27.02.2007 р. по справі №1-35/07 (звільнення від кримінальної відповідальності за ст.47 ККУ)

16. Постанова Дергачівського районного суду Харківської області від від 19.01.2007 за справою №1-76/2007 (звільнення від кримінальної відповідальності за ст.48 ККУ)


[1] Офіційний сервер Державної судової адміністрації України (http://court.gov.ua)

[2] Офіційний сервер Державної судової адміністрації України (http://court.gov.ua)

[3] ВикористаноЄдиний державний реєстр судових рішень Державної судової адміністрації України, створений згідно закону “Про доступ до судових рішень” від 22.12.2005 р. (http://reyestr.court.gov.ua)

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий