Злочинна жорстокість (стр. 1 из 7)
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: Кримінологія
НА ТЕМУ №12 :Злочинна жорстокість
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості та її зв’язок з насильницькою злочинністю
1.1 Поняття і види насильницьких злочинів
1.2 Кримінологічна характеристика насильницької злочинності
Розділ 2. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють насильницькі злочини. Причини злочинної жорстокості
2.1 Характеристика осіб, які вчиняють насильницькі злочини
2.2 Причини злочинної жорстокості
2.3 Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів
Розділ 3. Профілактика насильницької злочинності
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Насильство є таким же давнім, як і саме людство. З розвитком цивілізації воно не лише не зменшилося, а, навпаки, набуло катастрофічних розмірів. Війни, заколоти, революції, страти, терори стали ледве чи не нормою життя людей. Знищувалися цілі племена і народи, як у часи біблійні, так і в освіченому XX ст. Не випадково хтось із класиків образно назвав насильство "повитухою історії".
Типовими проявами насильства є: позбавлення життя, заподіяння тілесних ушкоджень, посягання на статеву свободу і недоторканність особи; захоплення заручників, здирство й інші способи вилучення майна; катування і застосування незаконних методів впливу стосовно затриманих і підслідних; перевищення влади або службових повноважень; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, експлуатація дітей тощо. Зазначені види насильницьких дій в юридичній літературі прийнято називати "насильницькими злочинами". Однак і до цього часу існує невизначеність точного кола цих актів. Так, окремі автори до групи насильницьких злочинів відносять лише умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані "блок" насильницьких злочинів [19]. З цього приводу А.Є. Жалінський справедливо зазначає, що в цій зовнішньо тривіальній тезі досить багато дивного. Чому сюди б не включити менш тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування тощо [9].
Інші вчені до насильницьких злочинів відносять хуліганство, тілесні ушкодження, убивства та зґвалтування. Дехто доповнює цей перелік мордуванням або розуміє під насильницькими всі злочини, пов'язані з насильством чи погрозою його застосування [6; 21]. Л.Д. Гаухман, розглядаючи цю проблему в кримінально-правовому аспекті, не обмежує її рамками лише фізичного насильства, а вважає, що насильницький спосіб учинення злочину містить у собі і погрозу застосування насильства [6].
Тлумачний словник В. Даля "насильство" трактує як "примус, неволю, потребу, силування, сором'язливу дію, образливе, незаконне і свавільне" [7]. У кримінальному законодавстві поняття насильства незмінне пов'язане з реальним суспільне небезпечним протиправним застосуванням фізичної сили до іншої людини проти її волі з метою заподіяння їй фізичних страждань, тілесних ушкоджень або позбавлення життя. Цим поняттям не охоплюється погроза застосування насильства, оскільки вона безпосередньо не тягне за собою заподіяння фізичної шкоди іншій людині. Погрожуючи позбавленням життя або заподіянням шкоди здоров'ю, злочинець не завжди має намір на реальне заподіяння фізичної шкоди. Тому кримінальне право і кримінологія розглядають фізичне насильство і погрозу його застосування як два самостійних способи вчинення злочину.
У юридичній літературі зазначається, що основними способами вчинення навмисних злочинів є фізичне насильство, психічне насильство, зловживання своїм службовим або іншим становищем, підробка документів або інший обман, підкуп (дача хабара), псування чи знищення майна [17]. У широкому розумінні насильства як примусу і фізичне насильство, і погрозу його застосування слід розглядати як два однорідних явища. Усвідомлення потерпілим реальної можливості приведення погрози до виконання змушує його виконати вимоги злочинця. Відмова потерпілого підкоритися найчастіше завершується заподіянням шкоди здоров'ю або навіть позбавленням життя. В більшості випадків насильницькі дії поєднуються з погрозами заподіяння ще більшої шкоди здоров'ю потерпілого або позбавлення його життя у разі продовження опору чи невиконання вимог злочинця [11]. Таким чином, велика значимість вказаних проблем зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади кримінології.
Предметом дослідження курсової роботи є злочинна жорстокість.
Метою курсової роботи є дослідження злочинної жорстокості ї її кримінологічна характеристика.
Розділ 1. Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості та її зв’язок з насильницькою злочинністю
1.1 Поняття і види насильницьких злочинів
З позицій кримінології, поняття "насильницька злочинність" є теоретично обґрунтованим. В основі об'єднання зазначених діянь в окрему кримінологічне значиму групу лежать такі критерії: 1) об'єкт посягання – суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, які забезпечують недоторканність фізичного статусу особи; 2) форма вини – прямий умисел; 3) спосіб дій злочинця – фізичне або психічне насильство; 4) насильство відбувається проти волі потерпілого [13, 256].
З урахуванням вказаних ознак, під насильницькими злочинами потрібно розуміти навмисні кримінальне карані діяння, які посягають на фізичні блага (життя і здоров'я) особи і чиняться проти її волі шляхом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визначення, до насильницьких злочинів треба віднести: умисні вбивства; умисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; зґвалтування; побої і мордування; катування; доведення до самогубства; погрозу вбивством.
Схема 1 [14]
Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких злочинів свідчить про несприятливі кількісні, а, особливо, їх якісні зміни. За останні 11 років кількість вбивств збільшилася в 3,2 рази, тяжкої шкоди здоров'ю (тяжкі тілесні ушкодження) – у 2, хуліганств – у 2 рази. Кількість вбивств у 1991 p. склала 1437, у 2001 p. вже 4572; тяжкої шкоди здоров'ю – відповідно 3239 та 6116 [22, 27; 20, 102].
На фоні зменшення на території України стану злочинності на 9% спостерігається зростання рівня насильницької злочинності в окремих регіонах країни. Так, найбільший приріст умисних вбивств у 2002 p. зареєстровано у Закарпатській (+45,2%), Харківській (+26,4%), Миколаївській (+11,0%) областях, а умисних тілесних ушкоджень в Чернівецькій (+35,4 %), Хмельницькій (+15,1%), Тернопільській (+10,0%), Івано-Франківській (+8,3%) та Вінницькій (+2,7%) областях [12, 2-3].
В цілому в Україні названа злочинність займає у структурі усієї злочинності в середньому 5-6%. Особливо треба відмітити те, що переважна кількість статевих злочинів через певні причини суб'єктивного характеру залишаються латентними. Тому реально питома вага насильницької злочинності є більшою у декілька разів.
Проведене дослідження свідчить про наявність у структурі насильницької злочинності тенденції зростання таких злочинів, як: умисних вбивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень, статевих злочинів, поєднаних з насильством хуліганств [23].
Ще одна тенденція, яка спостерігається сьогодні, – збільшення питомої ваги даних злочинів, що вчиняються жінками. Ця тенденція поширюється у всьому світі. Португальські вчені прийшли до висновку, що понад 28% жінок схильні до сексуальних зловживань через наявні у них порушення психіки. У той час як у чоловіків такі аномалії встановлюються лише у 2-9%. Виявлено також пряму залежність між сексуальним насиллям з боку жінки та зловживанням нею наркотичними речовинами або алкоголем [23].
За минуле десятиліття в Україні кількість жінок, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, збільшилася у 3,2 рази. Вони беруть активну участь при вчиненні вбивств, зґвалтувань, розбещенні неповнолітніх, інколи, навіть, виступають як організатори або співвиконавці таких злочинів. Понад 98% цих жінок вживають алкоголь та психоактивні речовини (наркотики): кокаїн – 40,8% жінок, засуджених за насильницькі злочини; 19,4% з них зловживають амфітамінами і понад 13,3% мають діагноз "хронічний алкоголізм" [10, 63].
Занепокоєння викликає рецидив, у тому числі багаторазовий, який не закінчується двома, трьома судимостями. Так, у порівнянні з 1991 р. у 2,3 рази зросла кількість осіб, які раніше вже вчиняли злочини (1991p. – 20932, 2001 p. – 47208 осіб) [22, 33-34; 20, 103-108]. Серед осіб, які мають психічні аномалії та скоїли насильницькі злочини, понад 33,3% мають одну та дві судимості (загальний рецидив).
Певне місце у структурі зазначеної злочинності завжди займає хуліганство. Адже понад 26% насильницьких злочинів вчиняються саме з хуліганських мотивів. Взагалі кількість фактів останніх, що реєструються, легко піддається довільній фіксації. Така практика існувала завжди. І з урахуванням цієї обставини необхідно оцінювати дані про хуліганство за тривалий період: з 1991p. по нині його динаміка має хвилеподібний характер. У 1991p. зареєстровано 9164 злочини даного виду, а у 2001p. – вже 17718 [22, 27; 20, 102]. За 11 років приріст склав 93%. За нашими даними, серед осіб, які мають аномалії психічного розвитку, 25% становлять ті, котрі вчиняють поєднане з насильством хуліганство [23].
Особливу увагу в структурі насильницької злочинності проти особи слід приділити статевим злочинам. Динаміка зґвалтувань не вкладається в русло загальної тенденції злочинного насильства. Складається парадоксальна ситуація: на фоні збільшення кількості таких злочинів зменшується їх зареєстроване число. Утворюється штучна латентність даної категорії статевих злочинів, що найбільшою мірою пояснюється специфічною природою та механізмами скоєння сексуальних злочинів, а також їх більшою, у порівнянні з іншими насильницькими посяганнями, автономністю від зовнішніх соціальних умов. Так, у 2001p. кількість зґвалтувань у порівнянні з 1999p. через зростання латентності даного виду злочинів зменшилася на 23% (у 1999p. – 1288, у 2001p. – 1051) [10, 81; 20, 102].