У західній доктрині стосовно до права Європейського Союзу окраїн широке поширення функціональний підхід. У цьому випадку як критерій побудови системи права Союзу беруться причини прийняття конкретних норм і їхнє призначення. Відповідно в системі його права виділяють два тридцятилітні: гак називане інституційне (або "інституціональне") право й право "матеріальне" (або "змістовне"). До "інституційного права" відносять норми, покликані закріпити пристрій і компетенцію організації Європейський Союз, статус її інститутів і інших органів. "Питома вага" норм різних галузей і інститутів у системі права Союзу неоднакова. З урахуванням історичного розвитку цієї організації, цілком природно, найбільший розвиток одержали норми, що регулюють економічні й пов'язані з ними відносини.
Керівні органи, наділені, як правило, владними повноваженнями, іменуються в праве Європейського Союзу інститутами. Саме на інститути покладене здійснення завдань Європейських співтовариств і Союзу в цілому, саме в особі своїх інститутів Європейський Союз реалізує ті суверенні права, які були делеговані йому країнами-членами. Інститутів у Європейських співтовариств спочатку було чотири, нині їх п'ять: Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд і Рахункова палата.
У західноєвропейській доктрині Рада, незважаючи на склад, традиційно характеризується як головний законодавчий орган Європейського Союзу. Характеристика Ради як законодавця нині прямо відбита в установчих договорах, хоча поряд із законодавчим він здійснює багато інших повноважень, у тому числі й з виконавчої влади. Рада по загальних питаннях, що засідає в складі міністрів закордонних справ або міністрів по "європейських справах" (така посада нині існує в урядах деяких країн-членів). Рада по загальних питаннях приймає рішення зовнішньополітичного характеру, тобто в сфері відносин Співтовариств і Союзу із третіми країнами, а також з питань, що зачіпають Європейський Союз у цілому ("загальні питання"), наприклад, про скликання конференції по перегляду установчих договорів. Рада по загальних питаннях також координує роботу й розподіляє компетенцію між різними "формаціями" галузевої Ради, інакше називаного спеціальним.
Європейський парламент включає 732 члена (депутатів), що обираються в кожній країні-члені у відповідність із чисельністю населення, але не строго пропорційно (представництво невеликих країн завищене). Кількість депутатських місць для кожної країни зафіксовано безпосередньо в Договорі про Європейське співтовариство, тобто є "твердою" нормою. Ніццький договір, переглянув існуючі раніше квоти убік скорочення, щоб після прийому нових країн-членів (і, відповідно,обрання додаткових депутатів) чисельність Європарламенту не стала надмірно великою. Представницький характер Парламенту обумовлює наділення його депутатів вільним мандатом: вони не зв'язані наказами своїх виборців (тому що представляють всі народи ЄС, а не тільки свій округ), не можуть бути відкликані й голосують у відповідності зі своєю совістю й переконаннями.
З 1967 р. Комісія - єдиний орган для ЄЕС, ЕОВС і Євратому - Комісія європейських співтовариств. Комісія в західній літературі й засобах масової інформації традиційно характеризується в якості головного виконавчого органа Союзу, а іноді навіть як його "уряд".
Європейський Суд являє собою незалежний правовий орган, необхідний для того, щоб через тлумачення й застосування цього Договору дотримувалося право Європейського Союзу. Справи в суд передаються трьома способами: 1. Національними судами відповідно до процедур; 2. Позовами Європейської Комісії проти країн-членів; 3. Позовами, збудженими одною країною-членом проти іншого.
Європейська Рахункова палата була заснована відповідно до положень другого бюджетного договору 1975 р. і стала функціонувати в повному обсязі в жовтні 1977 р. Європейська Рахункова палата виконує контрольну функцію й не належить ні до однієї з галузей влади ЄС.
Лісабонська угода, привнесла в інституційну будову ЄС наступні зміни:
· вводяться посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені
· голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів
· посилюється роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) будуть направлятися в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виноситись на прийняття в ЄС.
· кількість депутатів Європейського Парламенту має зменшитись з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначаються за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів.
· Європейська група набуває статусу офіційного органу ЄС, який буде наділений функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.
· в Європейському Суді буде створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну буде займати представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої.
· Хартія фундаментальних прав, яка вступить в силу в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.
· стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження пересікання зовнішніх кордонів».
1. Арах М. Европейский Союз. Видение политического объединения. М., 2005.
2. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе. М., 2003.
3. Документы Европейского союза. Т. I—V. М., 1993—2004.
4. Евратом: правовые проблемы / Отв. ред. А.И. Иойрыш. М., 2002.
5. Европа в меняющемся мире. Международные связи Европейского сообщества / Под ред. Ю.А. Борко. М., 2005.
6. Европа на пороге XXI в.: ренессанс или упадок. М., 2000.
7. Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. М., 2002.
8. Европейский союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. М., 2001.
9. Европейский Союз. Путеводитель / Под ред. Ю.А. Борко и О.В Буториной. М., 2005.
10. Европейское право. Учебник / Отв. ред. Л.М. Энтин. М., 2005.
11. Капустин А.Я. Европейский союз: интеграция и право М., 2004.
12. Каргалова М.В. От социальной идеи к социальной интеграции. М., 2003.
13. Конкурентная политика Европейского Союза. М.: Право, 2005.
14. Основы права Европейского Союза: Учебное пособие / Под ред. СЮ. Кашкина. М, 2004.
15. Право Европейского Союза: Документы и комментарии / Под. ред. СЮ. Кашкина. М., 2002.
16. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учебное пособие / Под ред. В.В. Безбаха, л.Я. Капустина, В.К. Пучинского. М., 2003.
17. Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. М., 2002.
18. Топорнин Б.Н. Европейское право. Учебник. М., 2006.
19. http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192799429.html
20. http://www.pravda.com.ua/news/2007/10/29/66017.htm
21. http://eu.prostir.ua/news/8576.html
22. Приходько К.С. Дебати щодо Лісабонської угоди // Персонал + № 3 (255) 24 - 30 січня 2008 року.
23. Капанін О.П. Нова угода ЄС: усі за одного, а не кожен за себе. // Європейський простір № 16 02.05.2008