Таким чином, наявність відносної свободи вибору поведінки (міра свободи) і є етичним обгрунтованням кримінальної відповідальності даної особи за вибраний нею злочинний варіант поведінки. В такому разі кримінальна відповідальність здатна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим чинником, який в майбутньому детермінує їх поведінку. Отже, якщо особа свідомо вибирає злочинний варіант поведінки, хоча має можливість діяти інакше, то це і обгрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї міри кримінальної відповідальності, що мають за мету кару, а також попередження вчинення злочинів з боку як даної особи, так і інших осіб [9, 126].
Згідно з ч. 1 ст. 3 КК “кримінальній відповідальності і покаранні підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння”. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і з яких підстав особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за таке діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого кримінальним законом. Тому і говорять, що підставою кримінальної відповідальності є встановлення в діях особи складу злочину. Або, інакше кажучи, склад злочину — це єдина підстава кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність, як вже зазначалося, є реакцією держави на злочин, що вчинила особа. Така реакція знаходить своє відбиття у певному правозастосувальному акті органу держави, а саме — в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підставу кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою є склад злочину, а процесуальною — обвинувальний вирок суду.
Відповідно до Конституції України кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі і на умовах, які визначаються законодавством. Умисна несплата податків становить підвищену суспільну небезпечність, оскільки державі, а відповідно й громадським інтересам завдається значна шкода. Проте в кримінальному законодавстві відсутня окрема норма, якою передбачалась би кримінальна відповідальність за вчинення зазначених діянь.
В чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування передбачена ст. 1482 КК. Відповідно до неї кримінально карним визнається умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що не повною мірою співвідноситься з чинним податковим законодавством і не охоплює усіх випадків умисної несплати податків. У той же час як цими діяннями завдається значна шкода суспільним відносинам виходячи з роз’яснень Пленуму Верховного Суду, що містяться у його постанові № 5 від 26 березня 1999 року “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів”, можна зробити висновок, що за певних умов може наставати відповідальність і за умисну несвоєчасну сплату податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Зокрема, в п. 4 постанови роз’яснюється, що умисна несвоєчасна сплата коштів, що мали бути перераховані до бюджетів чи державних цільових фондів, має кваліфікуватися, за наявності передбачених законом підстав, як зловживання посадовим становищем за відповідною частиною ст. 165 КК. Зрозуміло, що в даному випадку йдеться про протиправні дії посадових осіб підприємств, установ, організацій [24, 86].
Кримінальна відповідальність за ст. 1482 КК настає лише за сукупності таких обов’язкових умов:
—коли податки, збори чи інші обов’язкові платежі, які не сплачено, передбачені податковим законодавством;
—коли об’єкт оподаткування передбачений законом;
—коли платник податку, збору чи іншого обов’язкового платежу визначений як такий відповідним законодавством.
Аналіз роз’яснень, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України, дає підстави для висновку: ухилення від сплати податків може бути вчинене як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. На це вказує, зокрема, вказівка, що міститься в п. 3 постанови щодо змісту поняття “ухилення від сплати податків”, даючи чітке розмежування власне ухилення від умисної несплати та перераховуючи у п. 12 способи вчинення даного злочину [5, 13]. Така ж точка зору висловлюється і рядом вчених, зокрема автором коментарю до ст. 1482 КК України [26, 22].
В запропонованій редакції ст. 1482 КК несплата податків виявляється у діянні особи, спрямованого на повну або часткову несплату обов’язкових платежів, які повинні сплачуватись підприємствами, установами, організаціями або фізичними особами відповідно до чинного законодавства. Це діяння вчинюється шляхом бездії. Несплата означає не будь-які дії, а бездіяльність, котра виявляється у неперерахуванні обов’язкових платежів. При цьому, слід враховувати, що моментом закінчення перерахування (з огляду на диспозицію ст. 1482 КК) є момент надходження коштів до бюджету або державного цільового фонду (на відповідний їх рахунок).
Оскільки характер діяння є обов’язковою умовою кримінальної відповідальності, недоведеність факту його вчинення слідчими органами або судом є підставою для закриття кримінальної справи або винесення виправдувального вироку. В процесі розслідування кримінальних справ про злочини в сфері оподаткування і розгляді їх у суді встановлюється, яким чином, через що сталася несплата обов’язкових платежів. Сплата штрафних (фінансових) санкцій не звільняє особу від кримінальної (чи адміністративної) відповідальності, якщо в її діях є ознаки правопорушення.
Отже, притягнення до кримінальної відповідальності за податкові злочини посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також фізичних осіб, в тому числі й тих, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, покликане захистити найбільш важливі для держави відносини. У той же час притягнення до кримінальної відповідальності за податкові злочини не повинно здійснюватися тільки за формальними ознаками ст. 7 КК — вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого КК. Заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, мають відповідати характеру та ступеню суспільної небезпечності діяння і особи винного.
Застосувати кримінальну репресію за порушення податкового законодавства слід з обачливістю і тільки за умов наявності в діях і особи ознак злочину.
За останні роки кількість вчинених злочинів терористичного характеру постійно зростає. Однак внаслідок законодавчої невизначеності у більшості випадків виникають ускладнення у правозастосовчій діяльності з приводу кваліфікації тих чи інших діянь як терористичних. Якщо в цілому характеризувати українське кримінальне законодавство, то не можна стверджувати що відсутні певні важелі впливу та реагування на окремі злочини терористичного характеру.
Проект нової кримінально-правової норми передбачає відповідальність за вчинення тероризму, тобто вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку загибелі людей або заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення або впливу на прийняття рішень органами державної влади чи місцевого самоврядування, а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
Не є безспірною сама постановка питання щодо відповідальності за ті діяння, які в проекті названі тероризмом. Тероризм становить собою негативне соціально-правове явище, тому зводити його лише до вчинення вибухів, підвалів тощо не зовсім коректно. Можливо, вчинення якихось дій, зокрема тих, про які йдеться в диспозиції проекту, може охоплюватися поняттям “терористичний акт”, в той час як під тероризмом можна розуміти організацію, фінансування, підтримку, створення терористичної групи.
У теорії кримінального права панує думка, що злочини проти громадської безпеки визнаються закінченими вже з моменту створення загальної небезпеки. З огляду на особливу небезпеку тероризму, очевидно, що даний злочин повинен вважатися завершеним з початку вчинення дій, які посягають на громадську безпеку, або з моменту загрози їх вчинення. Даний склад злочину повинен бути формальним, тобто його наслідки будуть винесені за межі складу злочину.