Смекни!
smekni.com

Кримінальне право України (стр. 23 из 28)

§ 71. Призначення покарання за кількома вироками.

Призначення покарання за кількома вироками має місце тоді, коли особа вчинила новий злочин після винесення вироку за попередній. Особливості такої ситуації: 1) щодо особи було винесено обвинувальний вирок, яким вона засуджується за вчинений нею злочин (злочини); цим вироком особі призначено покарання, яке вона має відбувати реально чи відбування якого за певної умови відкладено (ст.45, 46, 46-1); 2) у період між винесенням вироку і повним відбуттям покарання (повним “зникненням” кримінально-правових наслідків застосування ст.45, 46, 46-1, 46-2) особа вчиняє новий злочин (злочини); 3) в зазначений у п.”б” період особа притягається до відповідальності за новий злочин; 4) за вчинення нового злочину особа засуджується “новим” вироком до покарання, яке вона має відбувати реально. Т.ч., при призначенні покарання за новим вироком суд має врахувати те покарання (його невідбуту частину), яке було призначене особі за попереднім вироком. За інших однакових умов така особа є більш суспільно небезпечною, ніж та, в діях якої має місце сукупність злочинів. Це і зумовлює більш суворий підхід щодо її покарання, що і передбачено в ст.43 КК. Початковим моментом є винесення вироку за попередній злочин. Оскільки винесення вироку закінчується його публічним оголошенням, норми ст.43 застосовуються у випадках вчинення нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі і тоді, коли вирок не набрав ще законної сили. Кінцевий момент періоду, протягом якого вчинення особою злочину дає підстави для призначення покарання за кількома вироками, визначається особливостями того заходу кримінально-правового впливу, який було обрано щодо особи за попереднім вироком. У загальному вигляді ст.43 застосовується, якщо новий злочин вчинено: 1) до повного відбуття особою основного і додаткового покарань, призначених їй за попереднім вироком (крім позбавлення батьківських прав, яке є безстроковим); 2) до повного “зникнення” негативних кримінально-правових наслідків застосування ст.45, 46, 46-1, 46-2 КК; 3) до відбуття більш м‘якого покарання, яким замінена невідбута частина покарання, призначеного за попереднім вироком (ст.52, 53 КК); 4) протягом строку невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, у випадку звільнення особи від його відбування за певної умови (напр., ст.52, 53). Встановивши, що покарання особі має призначатися за правилами ст.43 КК, суд повинен: 1) точно визначити невідбуту покарання за попереднім вироком; 2) призначити покарання за новий злочин (злочини); 3) обрати принцип призначення остаточного покарання за кількома вироками; 4) визначити конкретний вид і розмір остаточного покарання за кількома вироками. Невідбута частина покарання за попереднім вироком визначається залежно від того, який вид покарання було призначено за попереднім вироком особі, чи відбувала вона це покарання реально, чи звільнялася від відбування покарання, чи замінювалось одне покарання іншим. На обчислення невідбутої частини покарання може також впливати перебування під вартою як запобіжний захід, обраний щодо особи при розслідуванні вчиненого нею нового злочину, невідбута частина має обов‘язково вказуватись у новому вироку. При призначені покарання за новий злочин (злочини) необхідно керуватися загальними началами призначення покарання, а також дотримуватися правил призначення покарання за сукупністю злочинів, якщо така мала місце. Призначене за новий злочин покарання вказується в резолютивній частині вироку як окремий її елемент. Обрання принципу призначення остаточного покарання за кількома вироками визначається конкретними обставинами справи і залежить від виду і розміру покарання, відповідні положення ст.43 зумовлюють такі підходи: 1) призначення покарання за кількома вироками передбачає приєднання (повне або часткове) невідбутої частини покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за новим вироком; 2) мінімальна межа остаточного покарання за кількома вироками повинна бути більшою від зазначених у п.”а” своїх “складових”; 3) максимальна межа остаточного покарання за кількома вироками не повинна перевищувати строк, встановлений для відповідного покарання статтею ЗЧ КК. Ч.2 ст.43 – складання покарань у вигляді позбавлення волі, три варіанти максимальної межі остаточного покарання у вигляді позбавлення волі за кількома вироками: 1) до 10 років; 2) до 15 років; 3) як виняток – до20 років. Залежно від розміру, виду і максимальної межі, суд може обрати: 1) як принцип повного, так і принцип часткового приєднання однієї “складової” до іншої – оскільки при їх повному складанні не буде перевищено максимальної межі, встановленої для даного виду покарання; 2) лише принцип часткового приєднання однієї “складової” до іншої – оскільки при їх повному складанні буде перевищено максимальну межу, встановлену для відповідного виду покарання; 3) як виняток – принцип поглинення невідбутої частини покарання за попереднім вироком покаранням, призначеним за новим вироком, - оскільки останнє дорівнює максимальній межі, встановленій для даного виду покарання. Визначення виду і розміру остаточного покарання за кількома вироками відбувається окремо стосовно основних і окремо стосовно додаткових покарань. Щодо основних: 1) і невідбута частина покарання за попереднім вироком, і покарання, призначене за новим вироком, є покараннями одного й того самого виду – суд повністю або частково “додає” одну “складову” до іншої і одержує таким чином остаточне покарання за кількома вироками; 2) невідбута частина покарання за попереднім вироком і покарання, призначене за новим вироком, є різновидними покараннями, щодо яких законом (ч.3 ст.43 КК) допускається їх заміна – менш суворе покарання “переводиться” в більш суворе, а потім з урахуванням обраного принципу приєднання визначається остаточне покарання за кількома вироками; 3) невідбута частина покарання за попереднім вироком і покарання, призначене за новим вироком, є різновидними покараннями, щодо яких законом (ч.3 ст.43 КК) не допускається їх заміна – кожне з покарань має виконуватись самостійно; 4) строк покарання, призначеного за новим вироком, дорівнює максимальній межі, встановленій для того виду покарання, яке буде “базовим” для остаточного покарання за кількома вироками, - останнє буде співпадати з покаранням, призначеним за новим вироком. При визначенні остаточного покарання за кількома вироками в частині, що стосується додаткових покарань, треба виходити з того, що: 1) додаткові покарання одного й того самого виду приєднуються за тими ж правилами, які встановлені для основних покарань; 2) різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються самостійно. Коли покарання одного й того самого виду в невідбутій частині покарання за попереднім вироком виступає як основне, а в покаранні, призначеному за новим вироком, - як додаткове або навпаки, як виняток допускається складання основного і додаткового покарання в межах строку, встановленого для даного виду покарання. Визначений вид і розмір остаточного покарання за кількома вироками має бути вказаний у резолютивній частині нового вироку як окремий її елемент з обов‘язковим посиланням на ст.43. Порядок призначення покарання за сукупністю злочинів і за кількома вироками одночасно, абз.4 п.16 постанови Пленуму ВС №22 від 22.12.95: “Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші – після винесення першого вироку, покарання за другим вироком призначається із застосуванням як ст.42 КК, так і ст.43 КК. Спочатку за правилами ч.1 ст.42 КК за сукупністю злочинів, вчинених до винесення першого вироку, після цього – за правилами ч.3 ст.43 КК, потім за сукупністю злочинів, вчинених після винесення першого вироку, і остаточно – за кількома вироками”.