Тема: Кримінальний аборт та його судово-медична експертиза
Зміст
Вступ
1. Класифікація потерпілих
2. Згода потерпілої
3. Кримінологічна характеристика потерпілої особи
4. Завданням судово-медичної експертизи при кримінальному аборті
Висновки
Список використаної літератури
Характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту дає змогу вирішити питання про криміналізацію чи декриміналізацію діяння, розмежування злочинів від суміжних складів злочинів проти життя та здоров'я особи. Крім того, важливе значення має встановлення причин віктимізації потерпілої особи від злочину, передбаченого ст. 134 КК, а також з'ясування її згоди на незаконне переривання вагітності для призначення покарання. Вважаємо, що характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту повинна ґрунтуватися на підставі комплексного кримінально-правового та кримінологічного аналізу. У галузі кримінального права та кримінології окремі аспекти щодо вивчення потерпілої від незаконного проведення аборту розглянуто у роботах таких вчених: С. В. Анощенкова, Ю. В. Баулін, О. М. Джужа, П. А. Дубовець, А. А. Жижиленко, М. І. Загородніков, А. М. Красіков, В. В. Панкратов, Л. А. Лозанович, Є. М. Моісеєв, М. В. Радченко, М. В. Сенаторов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, М. Д. Шаргородський та ін.
Враховуючи роль потерпілого у кримінальному праві слід поставити питання про класифікацію потерпілих. Теоретична мета класифікації полягає у поглибленні знань про її об'єкт, що, в свою чергу, поєднується з необхідністю всебічного підходу до вивчення потерпілого від злочину. Практична доцільність класифікації полягає в правильності застосування норм чинного кримінального закону, виробленні напрямів удосконалення його у подальшому, маючи на увазі права потерпілого. У теорії кримінального права існує кілька класифікацій потерпілих від злочинів. Залежно від істотних ознак потерпілого від злочину виділяють три групи: за соціальною ознакою; за ознакою заподіяної потерпілому шкоди; за ознакою вчиненого щодо нього злочину.
1. За соціальною ознакою потерпілі від злочинів поділяються на такі види: фізичні та юридичні особи, держава, інші соціальні утворення, а також суспільство в цілому. За соціальною ознакою потерпілою особою від незаконного проведення аборту є лише фізична особа. Ані юридична особа, ані держава, ані інші соціальні утворення не можуть бути потерпілими від цього злочину.
2. За ознаками заподіяної потерпілому шкоди та вчиненого щодо нього злочину потерпілі від злочинів поділяються на такі види: а) залежно від виду заподіяної шкоди: потерпілі, яким заподіяна фізична шкода; потерпілі, яким заподіяна психічна шкода; потерпілі, яким заподіяна економічна шкода, потерпілі, яким заподіяна організаційна шкода; б) залежно від ступеня заподіяння шкоди: потерпілі, яким заподіяна реальна шкода, потерпілі, щодо яких створена загроза заподіяння реальної шкоди; в) залежно від родового об'єкта злочинів: потерпілі від злочинів проти основ національної безпеки України, потерпілі від злочинів проти життя та здоров'я особи, потерпілі від злочинів проти волі, честі та гідності людини тощо; г) залежно від тяжкості вчиненого злочину: потерпілі від злочинів невеликої тяжкості, потерпілі від злочинів середньої тяжкості, потерпілі від тяжких злочинів, потерпілі від особливо тяжких злочинів [4, c. 98-99]. Отже, за ознаками заподіяної шкоди потерпілими від незаконного проведення аборту є:
1) залежно від виду заподіяної шкоди: особи, яким заподіяна фізична шкода, тобто шкода здоров'ю (захворювання матки, захворювання, які локалізовані у малому тазі, тощо), в окремих випадках життю (наприклад, сепсис, тобто загальне зараження крові, яке частіше за все спричинює смерть), психічна шкода. Але ми пропонуємо виділяти ще й психологічну шкоду та економічну шкоду. До першої належить постабортний синдром, під яким розуміється стресовий розлад, викликаний емоційними реакціями на отриману внаслідок аборту фізичну, психічну й емоційну травму. У жінок можуть розвиватися депресія, озлоблення, почуття вини, страху, власної неповноцінності, сексуальні дисфункції, пристрасть до алкоголю, наркотикам тощо. Економічна шкода виникає внаслідок витрат на лікування хвороб;
2) залежно від ступеня заподіяння шкоди: особи, щодо яких або створена реальна загроза заподіяння шкоди здоров'ю або життю, або яким заподіяна шкода здоров'ю або смерть;
3) залежно від родового об'єкта злочинів: особи, потерпілі від злочинів проти життя та здоров'я людини;
4) залежно від тяжкості вчиненого злочину: потерпілі від злочинів невеликої або середньої тяжкості.
Для правомірної кваліфікації ряду злочинів має значення встановлення будь-яких ознак потерпілих: представник влади, жінка в стані вагітності, організація, яка користується міжнародним захистом, тощо. Відповідно до зазначеної підстави усіх потерпілих слід розділяти на потерпілих із загальними ознаками і потерпілих із спеціальними ознаками. Аналіз ст. 134 КК дає підстави дійти висновку, що потерпілою від цього злочину може бути лише особа, наділена спеціальними ознаками, — жінка, яка знаходиться у стані вагітності. Тобто у даному випадку спеціальною ознакою є стан вагітності [2, c. 78].
Невід'ємною ознакою складу злочину, що розглядається, є згода потерпілої на проведення аборту. Проведення аборту — це протиправне штучне переривання вагітності за наявності згоди жінки на проведення операції. Відповідальність за ст. 134 КК настає і у тому разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз із боку інших осіб.
Як зазначає В.В. Панкратов, порушуючи питання про значення згоди особи на проведення аборту, ми неминуче зіштовхуємося з проблемою встановлення юридичного значення згоди особи на заподіяння їй шкоди в цілому у кримінальному праві. Не торкаючись загальнотеоретичних питань щодо сутності згоди особи на заподіяння їй шкоди вже сьогодні ми можемо констатувати, що законодавець украй непослідовно враховує факт цієї згоди.
Чимало вчених порушують питання про «вагову категорію» власного волевиявлення. Наскільки вільно суб'єкт може розпоряджатися правами й благами, які йому належать? Хто може встановлювати межі самостійного розпорядження цими благами? Держава? Суспільство? Ця серйозна проблема постала перед правознавцями не тільки у світлі визначення меж власного волевиявлення при незаконному проведенні аборту, але, в першу чергу, при вирішенні важливих питань про допустимість смертної казні та евтаназії.
Питання щодо створення загальних положень про згоду потерпілого протягом століть у науці кримінального права є дискусійним. Згода потерпілого — дозвіл на заподіяння шкоди інтересам, які охороняються кримінальним законом, що належать ініціатору згоди, адресатом згоди, добровільно виражений дієздатною особою в установленій формі до початку вчинення таких дій, які тягнуть кримінально-правові наслідки.
Однією із невирішених правових проблем була й залишається проблема відмежування власних інтересів, власного волевиявлення від публічних цілей та інтересів. Великий інтерес становить питання про можливість «відчуження» громадянином особистих немайнових благ, що йому належать. Цій проблемі приділялося багато уваги в кримінально-правовій літературі. Перш за все, автори торкалися питання про право розпоряджатися такими благами, як життя та здоров'я.
У науці кримінального права існує думка, згідно з якою пропонується створити загальне правило щодо кримінально-правового значення згоди потерпілого: згода власника блага, права чи інтересу на посягання виключає злочинність останнього. Причому правники зазначають, що, надаючи таке вагоме значення згоді, передбачається, що вона буде мати низку обмежень.
Право на розпорядження своїм здоров'ям (тілесною недоторканністю), а також правом на життя має два аспекти: заподіяння фізичної шкоди самому собі (покалічення) і згода на заподіяння шкоди здоров'ю, яка завдається іншою особою. За загальним правилом, заподіяння фізичної шкоди самому собі не є злочинним. Підтримуємо позицію тих вчених, які вважають, що, коли вагітна жінка сама викликала штучне переривання вагітності, кримінальна відповідальність виключається [4, c. 101-102]. Аналіз змісту ст. 134 КК однозначно приводить до висновку, що згода потерпілої від цього злочину надається іншим особам. Найбільші суперечки у теорії кримінального права викликає питання щодо правових наслідків згоди людини на заподіяння шкоди власному здоров'ю діями інших осіб. Так, у свій час І.Я. Фойницький зазначав, що ушкодження, які заподіяні зі згоди потерпілого, не є злочинними, бо відмова від блага тілесної недоторканності можлива. У свою чергу, О.Ф. Кістяківський зазначав, що така згода не може даватися на заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження. Питання згоди потерпілого на заподіяння йому смерті в доктрині кримінального права є актуальною й досить широко висвітлена, але найбільші суперечки викликає питання щодо значення згоди потерпілого для кримінальної відповідальності у разі заподіяння тілесних ушкоджень. Так, критерій відмежування злочинного й незлочинного посягання на тілесну цілісність М.С. Таганцев визначав виходячи з виокремлення моральної й фізичної спрямованості діяння. При посяганні на тілесну недоторканність з метою заподіяння моральних страждань згода знищує злочинність діяння. Якщо мета інша — заподіяння фізичних страждань — діяння слід визнавати злочинним. Хоча сам М.С. Таганцев не визнавав цей тезис абсолютним, наводячи як аргумент дії лікаря в процесі переливання крові, проведення наукових дослідів тощо. Ми повністю розділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що не можна виключати кримінальну відповідальність у разі згоди потерпілої — при незаконному проведенні аборту. Це пояснюємо кількома аспектами. По-перше, слід зазначити, що винний посягає на здоров'я жінки, яка знаходиться у стані вагітності. Вагітність (graviditas) — фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини, у результаті якого формується плід, здатний до позаутробного існування. Під впливом нових умов, пов'язаних із розвитком плоду, в організмі вагітної жінки виникають складні адаптаційно-захисні зміни. Вони сприяють підтриманню гомеостазу і нормальній діяльності органів і систем, правильному розвитку плоду, забезпечують підготовку організму жінки до пологів й годування дитини. Звідси випливає, що переривання вагітності порушує ці життєві процеси. Крім того, аборт є біологічною й механічною травмою для організму жінки. По-друге, вчиняючи злочин, передбачений ст. 134 КК, винний посягає не лише на здоров'я особи, а й на її життя. Наприклад, за даними ВООЗ (1998), близько 13% смертей, пов'язаних із вагітністю, стали результатом післяабортних ускладнень. Відповідно до статистичних звітів у абсолютних цифрах це становить приблизно 67 тис. смертей на рік. Окрім цього, ускладнений аборт (йдеться не тільки про кримінальні) асоціюється з досить високим рівнем захворюваності. Після переривання вагітності в організмі жінки розвивається так званий гіпоталамічний стрес. Організм не встигає адекватним чином відреагувати на переривання вагітності, виникає конфлікт між станом організму, перебудованого на розвиток вагітності, та відсутністю плодового яйця. Наслідком гіпоталамічного стресу, як правило, бувають порушення менструального циклу, а також нейроендокринний синдром. У деяких жінок, які перенесли незаконний аборт, у подальшому простежується запалення придатків матки, позаматкова вагітність, у деяких — безплідність. Із серйозних ускладнень кримінального аборту, які ставлять у небезпеку життя жінки, можна виділити перитоніт — запалення очеревини, яке може спричинити смерть, особливо у людей зі слабким здоров'ям, а також сепсис — загальне зараження крові, яке частіше призводить до смерті. Таким чином, винний за згодою вагітної жінки шляхом переривання вагітності посягає не тільки на здоров'я останньої, а й на її життя.