МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ
ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА
Контрольная по курсу: «Международное публичное право»
Студента 3-го курса отделения международных отношений
Одесса-2004
10. Основное предназначение международного права.
Одним из основных и необходимых инструментов управления международными отношениями служит международное право. При его помощи создается и поддерживается мировой порядок. Оно делает поведение государств более предсказуемым.
Государства обладают равным правом на участие в решении международных проблем, и прежде всего тех, что непосредственно затрагивают их интересы. Необходимо обеспечить уважение законных интересов всех государств, несмотря на их многообразие, добиваться гармонизации этих интересов. Баланс силы подлежит замене балансом интересов, который способен быть основой стабильности мирового порядка.
И в этом плане важная роль принадлежит международному праву. На его основе происходит согласование интересов. Достигнутый баланс закрепляется, находит выражение в нормах. Последние содействуют сохранению достигнутого и служат инструментом реализации вытекающих из этого задач.
Новый мировой порядок и соответствующее ему международное право призваны создать условия для широкого сотрудничества в области экономики, науки, здравоохранения, культуры, от чего в растущей мере зависит благосостояние государств. В общем благополучии заключена суть нового мирового порядка и соответствующего ему международного права. Это дает основания говорить о становлении международного права общего благополучия.
Отражая не только национальные интересы государств, но и интересы их сообщества в целом, международное право становится не просто межгосударственным правом, но и правом международного сообщества в целом.
39. Основные издания по международному праву.
Фундамент современного (или, как часто говорят, нового международного) права был заложен Уставом ООН. В социальном плане Устав ООН воплотил общечеловеческие интересы и надежды на то, что совместными усилиями государства обеспечат мир и процветание.
В политическом плане положения Устава ООН отражали новое мышление. Устав предписывал отказ от доминировавшей на протяжении веков концепции господства силы и замену ее концепцией господства права. Устав порвал с легализацией колониального угнетения, характерной для классического международного права.
Устав ООН определил общие цели и принципы международного права, которые являются главными системообразующими факторами. Из совокупности норм право превратилось в систему на базе единых целей и принципов. Если в прошлом те или иные принципы нередко лишь декларировались, то после принятия Устава они становятся все более реальной категорией. Цели и принципы, провозглашенные в этом документе, наделены высшей юридической силой. Это к ним в первую очередь относится ст. 103 Устава, предусматривающая, что в случае противоречия обязательств государств по какому-либо соглашению их обязательствам по Уставу преимущественную силу имеют последние. Об особой силе принципов говорит и положение Устава, согласно которому ООН обеспечивает, чтобы даже государства, не входящие в состав ООН, действовали в соответствии с ее принципами, когда это необходимо для поддержания мира.
97. Внешнеполитическое и правовое значение положений ст. 9 Конституции Украины.
Положення статті 9-ої Конституції України мають надзвичайно важливезовнішньополітичне і правове значення особливо в умовах активного входження України у світове співтовариство. По-перше, вони свідчать про вірність України своїм міжнародно-правовим зобов'язанням, які проголошуються обов'язковими для виконання поряд з національним законодавством, та про повагу до норм міжнародного права. По-друге, вони в певній мірі дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідношення з чинним законодавством України.
Положення цієї статті Конституції співзвучні з чинним законодавством України. Подані на ратифікацію міжнародні договори України попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД, а в разі необхідності - іншими комітетами Верховної Ради.
Важливим є те, що у разі виявлення розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, договір має надсилатися до Конституційного Суду України для одержання висновку щодо його відповідності Конституції.
У частині другій даної статті Конституції зазначено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. Тобто, іншими словами, укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, забороняється. Тут важливо наголосити на тому, що зміна положень Конституції, якщо вони суперечать міжнародним договорам України, тепер можлива лише при вирішенні надзвичайно важливих питань життєдіяльності держави і суспільства і якщо при цьому не виникає загрози національним інтересам та безпеці України.
126. Источники закрепления международных прав и обязанностей международных организаций.
Международные договоры, относящиеся к источникам права международных организаций, можно разбить на три группы: договоры между государствами; договоры между государствами и международными организациями и договоры между международными организациями. Среди договоров первой группы особое место занимают учредительные акты международных организаций. Они определяют правовую природу международных организаций, наделяя их правами и обязанностями, составляющими их правосубъектность. При этом Устав ООН, закрепивший основные принципы международного права, является источником» имеющим важное значение для всех отраслей международного права, включая право международных организаций. Это означает, что международные организации должны действовать в соответствии с общепризнанными принципами и нормами, закрепленными в Уставе ООН.
Из других договоров между государствами следует выделить международные соглашения, устанавливающие нормы общего порядка для международных организаций. Так, в ряде соглашений признается принцип ответственности международных организаций, например в Договоре о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела, от 27 января 1967 г. В договорах о привилегиях и иммунитетах международных организаций, например в Конвенции о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 г., регулируется правовой статус международных организации на территории государств.
К группе договоров между государствами и международными организациями относятся соглашения о месте пребывания штаб-квартиры международной организации, о ее представительстве в государствах, функциональные соглашения, направленные на реализацию целей организации: о технической помощи; о финансовой помощи; об опеке; о предоставлении вооруженных сил и других видов военной помощи и т.д.
184. Формы правотворческой деятельности в международном праве.
Міжнародна правотворчість — це активно творча діяльність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.
Сформована державна воля, якщо вона може бути задоволена в національних умовах, формулює внутрішньодержавний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з іншими державами.
Це відбувається в певному правовому порядку. Процесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.
Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав неможливий. Сформована позиція держави, як правило, будується на трьох основних компонентах: а) власному баченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі перспективи її впорядкованого розвитку; в) можливості використання потенціалу інших держав при вирішенні вказаної проблеми.
220. Классификация норм международного права.
Міжнародне право досить жорстко підходить до формулювання основних принципів. Зазвичай беруться до уваги три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сформулювати основні принципи міжнародного права: Статуї ООН, Декларація про принципи міжнародного права і Заключний акт Гельсінкі 1975 р. Статут і Декларація називають тільки сім принципів: 1) незастосування сили або загрози силою; 2) мирного вирішення міжнародних спорів; 3) невтручання; 4) співробітництва; 5) рівноправ'я і самовизначення народів; 6) суверенної рівності держав; 7) добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.
Гельсінський акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи: 8) територіальної цілісності; 9) поваги прав людини; 10) непорушності кордонів. Останній принцип визнано лише щодо європейського регіону, а значить, не може вважатися універсальним. Отже, основні міжнародно-правові акти принципово зупиняються лише на дев'яти універсальних принципах міжнародного права.
Ситуація змінюється, якщо брати до уваги інші декларації Генеральної Асамблеї ООН, а саме Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1982 р. та ін.