регистрация / вход

Методологія теоріїї держави і права

Поняття та призначення методології юридичної науки. Поняття методу і методології теорії держави і права. Призначення методології. Проблеми формування методології теорії держави і права. Структура методології. Методологічні принципи.

Білгород-Дністровський кооперативний технікум

Якименко Наталія Степанівна

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Теорія держави та права

за темою: «Методологія теорії держави та права»

Науковий керівник

Викладач - Холудєєва С.М.

м. Білгород-Дністровський

2004 рік

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та призначення методології юридичної науки.

1.1. Поняття методу і методології теорії держави і права.

1.2. Призначення методології.

1.3. Проблеми формування методології теорії держави і права.

2. Структура методології.

2.1. Методологічні принципи.

2.2. Класифікація і характеристика основних методів теорії держави і права.

Висновок.

Література.

Вступ

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до числа фундаментальних наук.

Теорія держави і права - це загальна, загальнотеоретична юридична наука. Вона займається дослідженням проблем, загальних для всіх юридичних дисциплін. Останні, на відміну від теорії держави і права, мають більш конкретний, прикладний характер. Оскільки теорія держави і права розкриває глибинні зв'язки і відносини і на цій основі формулює головні, основні висновки, можна говорити про те, що теорія держави і права - наука фундаментальна.

У курсі теорії держави і права вивчаються юридичні поняття, категорії, класифікації, процеси, що мають значення для державно-правової дійсності не тільки конкретної країни в конкретний час, але і для людського суспільства в цілому.

Теорія держави і права - наука, що має направляюче, методологічне значення, і, насамперед - у відношенні галузевих юридичних дисциплін. Положення теорії держави і права є найбільш істотними для характеристики основних тенденцій розвитку державно-правових явищ. Теорія держави і права виробляє поняття, категорії, класифікації, ідеї, концепції, що використовуються в інших юридичних науках. У вивченні галузевих юридичних наук відповідної сфери юридичної дійсності, тобто визначеноїчастини цілого, загальні теоретичні висновкиє відправними крапками, що поєднують стержнем, являються підставою для приватних досліджень.

Будь-яка теорія, тобто система ідей, понять суджень, набирає статус науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних об’єктивних знань про визначені процеси і явища дійсності, пропонує систему способів прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній практиці. Наука включає в себе творчу діяльність вчених для одержання істинних знань, а також усю суму наявних знань як результат наукового виробництва. На відміну від інших видів діяльності наука забезпечує приріст знань, відкриває нові горизонти у відповідні сфери і тим самим стимулює будь-яку іншу діяльність.

Таким чином, заглиблюючись у теорію держави і права, маємо чудову нагоду здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.

Розділ 1. Поняття та призначення методології юридичної науки.

1.1. Поняття методу і методології теорії

держави і права.

Предмет теорії держави і права знаходиться в тісному взаємозв'язку з методом його дослідження. Якщо теорія держави і права розкриває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів, то метод орієнтує і націлює на певні пізнавальні підходи і необхідні дії, спрямовані на їх дослідження.

Методи теорії держави і права це засоби і способи пізнання держави і права, одержання нових знань про них та логічного впорядкування наявного матеріалу з метою глибшого і різнобічного його вивчення.

Методи є основою ширшого поняття — методології. Методологія теорії держави і права — це система підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об'єктивність, повноту і всебічність цих досліджень. В той же час методологію можна розглядати і як науку про методи.

Метод – основна категорія методології

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання явищ природи і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які використовуються дослідниками. Самі методи – продукт творчої, інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно пов’язані з предметом вивчення.

Теорія держави і права - не зібрання готових істин, канонів і догм. Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку.

Таким чином, методи теорії держави і права – це прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання і є методологією.

В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний – марксистсько-ленінський - підхід до вивчення державно-правових явищ. Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці. Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.

Методи теорії держави і права тісно пов’язані з її предметом. Останній відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як, якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука – беззмістовною. У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.

Найбільш поширеним є таке визначення методу – це спосіб побудови й обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й природними науками.

П.М.Рабінович визначає методологію юридичної науки з двох сторін. За ним методологія юридичної науки - це:

“система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження” – з одної сторони;

“вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових явищ” – з іншої.[1]

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить по-різному. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Теорію права і держави не можна розглядати як збори готових істин, канонів або догм. Це жива, розвиваюча теорія. Застосовуючи методи пізнання, теорія права і держави наближається до здійснення своєї кінцевої мети - служити державно-правовій практиці, сприяти активному і творчому використанню державних і правових інститутів.[2]

Як окремі методи, так і методологія в цілому визначаються предметом самої науки. Це — об'єктивний фактор. Однак важливу роль грають і суб'єктивні фактори. Вони полягають у здатності дослідника використовувати за своїм вибором методи дослідження предмета.

1.2. Призначення методології

У цілому теорію держави і права щодо інших юридичних наук можна з упевненістю назвати методологічною наукою, адже вона розробляє конкретні засоби і прийоми вивчення державно-правової дійсності галузевими та іншими юридичними науками.

Разом з тим пошук нових і збагачення арсеналу існуючих засобів, теорія права і держави може вирішувати і свою найважливішу внутрішню задачу — зводити в єдину систему всі знання про свій предмет. Системний характер теорії права і держави, виявляється й у тих її функціях, що здійснюються в ході пізнання державно-правової реальності. Знання методології теорії права і держави виявляється ще й у тім, що її закономірності використовують спеціальні галузеві юридичні науки, що вивчають норми й умови правового регулювання у визначенійобласті державної діяльності. Збагачення методологічного багажу теорії, у свою чергу, йде і за рахунок спеціальних і приватних методик галузевих дисциплін. Щось подібне відбувається і у взаєминах теорії з іншими суспільними науками. Тут вже теорія права і держави використовує в якості своєї, найбільш широкої методологічної підстави: світоглядні закономірності філософії, щоб, відштовхуючись від них, дати відповіді, наприклад, на питання про походження, сутність суспільногопризначенні права в цілому, або розробляє загальні поняття: закон, законодавство, правові норми, правове регулювання й ін. У свою чергу, теорія ділиться результатами власних досліджень, науковими даними, своїми методичними знахідками, що допомагають фундаментальним світоглядним суспільним наукам з єдиних теоретико-методологічних пізнань осмислювати свій предмет вивчення.

Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практикантів впливає на результати практичної діяльності, їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і обґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і теоретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй належне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходження правильного розв'язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми

Методологічна культура юриста — це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова інформованість. Методологічна грамотність забезпечує успішність розв'язання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Використання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізнавальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність.

Як відомо, між юридичною теорією і юридичною практик, існує нерозривний зв'язок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної діяльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд справи, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесений адміністративного рішення тощо.

1.3. Проблеми формування методології

теорії держави і права.

Однієї з найважливіших проблем методології державно-правової теорії є проблема деідеологізації. Кризовий стан суспільно-політичної науки в цілому не випадково відбиває втрату методологічних орієнтирів і, у свою чергу, у чималому ступені саме обумовлено цим фактором. Проблема методологічного відновлення, що встала перед політико-юридичною наукою, жадає від навчального процесу сугубо творчого і реалістичного підходу, критичної оцінки досягнутого, уважного і відповідального сприйняття нового. Відкидання догматизму, ревізія наявного теоретичного багажу припускають конструктивність самих методологічних передумов, взаємодія в ряді випадків з теоретичними побудовами опонентів. Сама «логіка справи» вимагає зміни «справи логіки» і в сучасних умовах пропонує необхідність переосмислення звичних підходів, пошуку, адекватних дослідницьких засобів.

Помічений основоположниками «вихід» класового інтересу «за свої дійсні границі» особливо помітний у періоди радикальних соціальних змін, коли широкий, неупереджений погляд на проблему дає коректне рішення, коли підхід з поглядів загальнолюдських менш всього спотворює соціально-політичну картину, зміст висловлених ідей. Подібне сталося з методологічними принципами В. И. Леніна з популярною лекцією «Про державу». Показово й одночасно повчально: забуття класової позиції і її непомірна експлуатація однаково неприйнятні. Виступаючи перед робітниками і селянами, що тільки приступили до вивчення права і держави, оратор підкреслював, що «навряд чи найдеться інше питання, настільки заплутане навмисно і ненавмисно представниками буржуазної науки». У всякому разі, важко представити, що вся домарксистська наука єдино займалася тим, що заплутувала питання про державу і право. Можна сперечатися або погоджуватися з тим, наприклад, що методологія не зводиться із сукупності визначених методів, способів пізнання, а є цільним, внутрішньо єдиним апаратом пізнання державно-правових і политико-ідеологичних явищ. Монополізм, одномірність і односпрямованість засобів не враховували суперечливу, двоїсту сутність явищ права і держави. Зміст класового підходу поступово склали ідеологічна нетерпимість, закритість. Багатозначне, суспільно-політичне значення, що добувається сукупно, штучне поділялося на «своє» і «чуже».

У чому причини настільки перекрученої і гіпертрофованої иде-ологизации? Цих причин, очевидно чимало, одна з них - розвиток вульгарного соціологізму в 30-х м. XX в. Його вплив на юридичну науку приводило до однобічного тлумачення положення про безпосередню (у кращому випадку з застереженнями на словах) залежності від свідомості суспільного буття того або іншого теоретика, від його класової приналежності.[3]

Теоретичні погляди представлялися з цього погляду зашифрованими діаграмами суспільних груп, що борються між собою за місця у влади. Природно, авторам монографій того часу не залишалося нічого іншого, як бачити свою мету у викритті теоретиків минулого як служителів пануючого класу. Усупереч справжньому змістові розповсюдженої формули «буття визначає свідомість» вульгарний соціологізм перетворювала свідомість у позбавлений соціальності, стихійний продукт суспільного середовища. Замість об'єктивного наукового критерію загальнолюдської цінності тих або інших поглядів у хід йшли звужені критерії колективного досвіду або класового інтересу. Звідси нерозуміння глибоких протиріч суспільного прогресу і нерівномірності розвитку світової культури, складної взаємодії різних духовних сфер, схематизм, а часом і відсутність, усякого почуття реальності. Тим часом фундаментальна і по-справжньому академічна державна і правознавча теорія, що використовує весь арсенал методологічних засобів, усунута від оковів ідеологізації і начотництва, може стати не тільки закономірним наслідком, але і творчою умовою позитивного розвитку політико-правового процесу, виступити фактором єднання і згоди суспільства, що переживає кризу.

Розділ 2. Структура методології.

2.1. Методологічні принципи.

Методологія теорії держави і права являє собою сукупність принципів, методів і рівнів дослідження державно-правових явищ.

До числа дослідницьких принципів, загальних для всіх соціальних наук (включаючи теорію держави і права), відносять: принцип всебічності, принцип історизму, принцип комплексності.

Основний змістпринципу всебічності дослідження держави і права полягає в тім, щоб досліджувати державно-правові явища не самі по собі, а в їхньому взаємозв'язку і взаємодії з іншими, що співвідносяться з ними явищами. Повнота і всебічність дослідження припускають також розгляд держави і права не в одному якому-небудь окремо узятому аспекті, а у всіх формуюче загальне бачення досліджуваних явищ аспектах.

Принцип історизму в дослідженні держави і права означає розгляд існуючих державно-правових явищ не тільки під кутом зору сьогодення їхнього стану, але і з позицій їх минулого і передбачуваного майбутнього. Вивчаючи державу і право, варто враховувати різноманітні зв'язки, що існують між різними сферами громадського життя, між економічними, політичними, правовими, культурними, демографічними, національними процесами. В окремих випадках цей зв'язок стає визначальної для розвитку юридичної сфери суспільства. Будь-яке наукове дослідження повинне бути всебічним; варто вивчати державно-правові явища, орієнтуючись на юридичну практику, на державно-правову дійсність. Будь-яка наука важлива не сама по собі, вона необхідна, насамперед для обслуговування потреб практики, саме в цьому - значимість і цінність будь-якої наукової теорії. І, у кінцевому рахунку істинність теорії перевіряється практикою. З цього погляду будь-яке наукове дослідження повинне бути об'єктивним.[4]

Змістпринципу комплексності у вивченні держави і права полягає в тім, щоб досліджувати їх не тільки з юридичної точки зору, але і з позицій інших суспільних наук — філософії, соціології, політекономії, політології. У юридичній літературі в зв'язку із широким використанням філософських категорій справедливо вказувалося на те, що не потрібно боятися "філософізації" або "социологізації" державно-правової науки. Однак важливо при цьому не підмінювати юридичне дослідження філософським, соціологічним або будь-яким іншим дослідженням.[5]

2.2. Класифікація і характеристика основних методів теорії держави і права.

Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систему. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у державно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держави і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів наукового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.

У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбудови — політики, права, культури. Ідеалістична діалектика — це діалектика річних ідей, їх розвиток.

Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв'язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адекватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або уповільнюють його.

До загальних законів діалектики належать:

· закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулюють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп'ютерних технологій викликало необхідність прийняття відповідних нормативно-правових актів);

· закон єдності й боротьби протилежностей ( єдність і протилежність прав і обов'язків, централізація і децентралізація державної влади);

· закон заперечення заперечення (у нашій державно-правові системі існують як елементи старої системи, так і елементи нового устрою).

Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма науками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.

Системно-структурний метод об убудь-яка система являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явиш. Основними елементами держави є органи державної влади, а права - правові норми.

Системний і структурний методи нерозривно пов’язані між собою. Застосування системного методу надає можливість досліджувати державу і право як складні системні утворення, комплексно підійти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов’язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість виявити стійкі взаємозв'язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічними, культурними та іншими факторами).

Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне призначення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опануванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхідність використання цього методу пов’язана з функціональним характером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права – його норма – є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному зв’язку з іншими нормами.

Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов'язкове для об'єктивного пізнання. Кількісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.

Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне - простежити якісні зрушення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує історичних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об'єктивних результатів.

Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об'єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх історичну послідовність, взаємозв'язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (пошук відмінностей).

Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними.

Основними об’єктами порівняння вважають системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти, враховується взаємозв’язок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.

Метод моделювання - це метод дослідження об'єктів на їх моделях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існують для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними.

З методом моделювання тісно пов'язаний експериментальний метод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Експеримент як одна з форм практики виконує функцію критерію істинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки оптимізації управління суспільством.

Спеціальні методи розроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права.

Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб'єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.

Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інститутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефективності правового регулювання. Вчені, які користуються цим методом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв'ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства.

Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спостережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік

приклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тенденції в розвитку тих чи інших державно – правових явищ. Особливістю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він застосовується при вивченні держави повторністю.

Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук кібернетичними, математичними тощо.

Спеціально-юридичні методи теорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються.

Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє простежити взаємозв'язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, визначенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з’ясування їх суті , змісту та волі законодавця, вираженої в них. Таким чином , формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв’язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства й практики його застосування державними органами.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-наукового порівняльного методу і заснований на зіставленні різних державних і правових систем, окремих державно – правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно – правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зіставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законодавства. Адже переваги і недоліки нашої державно-правової системи не можна встановити без порівняння з іншими країнами.

Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об'єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення державно-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії держави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосовується, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини.

Серед інших спеціально - юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироблення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.

Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм притаманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдосконалюються, розвиваються, з'являються нові методи, раніше не відомі в юриспруденції (наприклад, у зв'язку з розвитком комп'ютерних технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп'ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства).

На протязі довгого часу в науці йде боротьба між ідеалістичним і матеріалістичним методом пізнання, метафізикою й діалектикою. Філософською основою теорії держави і права служить діалектичний метод. До філософських законів і категорій безпосередньо близькими є: метод відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі детальніше розглянемо конкретні методи.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає в тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого.1

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об’єкт сприймається як єдине ціле. На другому – за допомогою аналізу об’єкт явно розділюється на частини й описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.2

І насамкінець, відзначимо, що розробка нових методів і оволодіння ними – питання нелегке, але розвиток теорії держави і права в Україні слід починати саме з методології цієї науки.

Усі названі методи безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного завершеного державно-правового дослідження; кожен з них може знадобитись на якомусь етапі – тому навіть з цієї причини методологія мусить бути множинною, , хоча і їх роль у науковому неоднозначна.

Висновок

Враховуючи все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну, демократичну і соціальну державу побудувати просто неможливо. Адже становлення і розвиток новітньої української держави не можливі за умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості правопорушень і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде, важкий економічний і політичний стан держави, низький життєвий рівень країни тільки підсилюють ці негативні сторони; підняття України немислимо без глибоких знань прав і обов’язків людини і громадянина, діючого законодавства кожним представником суспільних відносин. І в цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права в умовах України є ще більшою.

Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави.

Тому, в наш час теорія держави і права стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста.

Гарантом такої позиції теорії держави і права є в майбутньому високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.

У значній мірі можна навіть говорити про те, що від рівня розвитку теорії держави і права в цілому, у тому числі і рівня розвитку методів і методології теорії, залежить рівень розвитку юриспруденції взагалі, про те, що на даній дисципліні лежить особлива відповідальність - відповідальність за стан справ у юридичній науці. Саме на долю теорії випадає задача акумуляції новітніх досягнень, як у суспільних, так і в необхідних випадках у природних і технічних науках. Теоретичне знання повинне розвиватися швидше, для того щоб не стримувати розвиток інших юридичних дисциплін, щоб їхній рівень відповідав потребам практики.

Теорія держави і права - це наука вступна до курсу юридичних наук. Перед тим як приступити до вивчення основного масиву юридичних дисциплін - галузевих, студенти повинні одержати розгорнуте, цільне представлення про державно-правову дійсність. Саме ці самі загальні знання їм і дає теорія держави і права.

Методологічні аспекти державно-правових досліджень складають ті загальні питання, без вирішення яких не можна вивчати окремо взяті аспекти. Метрологічна культура юриста – це його і світоглядна зрілість, і соціологічна грамотність, і правова інформованість, і професійна матеріальність. Значення методології не обмежується тільки вивченням загальної теорії держави і права чи інших юридичних наук, вона необхідна для практичної діяльності.

Отже, існує необхідність у методологічному забезпеченні не лише теоретичних пошуків, але й практичної діяльності у правовій сфері. Діяльність юриста – практика здійснюється на методологічній основі. Цим і пояснюється необхідність залучення майбутні спеціалістів юридичного профілю до науково – дослідницької роботи, що сприятиме формуванню у них навичок наукового аналізу, оволодінню юридичною методологією. Такі знання і навички стають фундаментом, на якому будується вся професійна діяльність юриста. Міцність цього фундаменту є вирішальним критерієм якості підготовки правознавців.


Список використаної літератури:

1. Бабаєв В.К. «Теорія держави і права» М.,1999

2. Копєйчиков В.В «Загальна теорія держави і права» - Навчальний посібник.-К.:Юрінком,1997

3. Колодій А.М., Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А., та інші «Основи держави і права» Навчальний посібник/; -К,:Либідь, 1997

4. Корельський В.М і Перевалова В.Д. «Теория государства и права» Підручник/ - М., 1999.

5. Косаров А.И., Малинкович М.В., Покревская С.Д. «Право» підручник , під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. -М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

6. Копєйчиков В.В. «Основи конституційного права України» Підручник.-К.:Юрінком,1997

7. Лазарєв В.В. «Загальна теорія права і держави». М.:Юристъ, 1996

8. Лазарєв В.В., Липень С.В. «Теорія держави і права», Підручник для вузів. М.:Спарк,2000.

9. Лівшиць Р.З. «Теорія права». М.,1994.

10. Марченко М.Н. «Теорія держави і права». Підручник. Видання 3, розширене доповнене. М.: Видавництво ЗЕРЦАЛО,2000.

11. Марченко М.Н. «Проблеми теорії держави і права». М.:1999.

12. Матузова Н.И. Малько А.В. «Теорія держави і права» М.,1997.

13. Нечитайленко А.А. «Основи теорії права» Навчальний посібник/.- Харків, 1998

14. Нерсесянц В.С. «Проблеми теорії держави і права» М.,1999

15. Нерсесянц В.С. «Загальна теорія права і держави» М.,2000

16. Настюк М. «Правознавство» підручник – Львів: Світ, 1995.

17. Навроцький М.О., Костюк М.І., Рабінович П.М.та інші «Основи держави і права України»: Навчальний посібник/; За редакцією Д.С.Карпина-Львів, "Вільна Україна" 1994

18. Протасов В.Н. «Проблеми теорії держави і права» М.,1999.

19. Рабінович П.М. «Основи загальної теорії держави і права» Навчальний посібник/. – К.:ШСДО,1995.


[1] Основи держави і права: Навчальний посібник/ С.Д.Гусарєв, Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія і А.Ю.Олійника.-К,:Либідь, 1997

[2] В.В.Лазарев Общая теория праав и государства. М.: Юристъ 1996 С.20-21.

[3] В.В.Лазарев Теория права и государства М.: Юристъ, 1996 С.19-20

[4] Лазарев В.В. Липень С.В. Теория государства и права: учебник для вузов. М.:Спарк,2000 С.14-15

[5] Марченко М.Н. Теория государства и права М.:Издательство ЗЕРЦАЛО,2000 С.9

1 Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995. c.21

2 Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995. c.23

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий