регистрация / вход

Механізм правового регулювання

Поняття та мета правового регулювання, його предмет та методи, засоби та типи. Співвідношення правового регулювання та правового впливу. Складові елементи механізму правового регулювання і стадії його реалізації, ефективність в сфері суспільних відносин.

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Механізм правового регулювання»


Вступ

Розвиток теорії держави і права в сучасних умовах здійснюється за двома основними напрямками: по-перше, вдосконалення законодавства, приведення юридичних норм у відповідність з новим рівнем, досягнутим нашим суспільством, по-друге, підвищення ефективності дії вже існуючих норм права. Останнє завдання обумовлює необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання [7].Загальновідомо, що деякі народи довгий час обходилися без конституцій і кодексів. Писані закони їм замінювали інші соціальні норми. Так, в Стародавньому Китаї надавали першочергове значення нормам ритуалу, в арабських країнах – релігійним нормам. Серед інших регуляторів поведінки людей широко поширені звичаї, ділові звичаї, норми моралі, норми громадських організацій. Чому ж все-таки право з часом ставало переважаючим соціальним регулятором? У чому його перевага?

За звичаями добре було жити в роді, в племені, в клані; релігійні норми припускають спілкування єдиновірців; норми громадських організацій розраховані на тих, хто добровільно вступає в цю організацію; моральні норми найчастіше різні у різних класів і соціальних груп; ділові звичаї мають вузький горизонт дії.

Право по можливості і необхідності вбирає в себе самі різні норми. Юридичні закони тим і перевершують всі соціальні регулятори, що тільки на них може орієнтуватися державно-організоване суспільство [9].

Правове регулювання у суспільстві – важлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тими самими взаємними правами та обов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об’єктивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести:

- рівень економічного розвитку суспільства;

- соціальна структура суспільства;

- рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

- рівень правової культури громадян і посадових осіб;

- рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини не лише дію суто юридичного характеру, а й дію загальносоціального плану – виховного, інформаційного та іншого [6].

Основні напрямки (цілі) правового регулювання.

1) Закріплення і охорона нових суспільних відносин.

Наприклад, в конституційно в Україні закріплені права на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право приватної власності (ст. 41); охорону здоров’я (ст. 49) тощо [1].

2) Заборона певних суспільних відносин і поведінки.

Наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) Зміна характеру відносин у певній сфері.

Наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) Стимулювання розвитку певних суспільних відносин.

Наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) Сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ.

Наприклад, утворення ініціативних груп всеукраїнського референдуму на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі (Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» вiд 03.07.1991 №1286-XII) [3].

Наявність правового регулювання необхідна для забезпечення і гарантування в нормативному порядку волі в суспільстві. Правове регулювання – це явище, необхідність якого виникає з ряду передумов, наприклад таких як, утвердження справедливості, створення оптимальних умов для переважної дії в суспільстві економічних і духовних факторів. Відсутність же ефективного механізму правового регулювання породжує свавілля в суспільному житті людей.

Враховуючи все вищесказане, хочеться наголосити на актуальності даної теми та підкреслити, що саме механізм правового регулювання є двигуном права, справедливості і законності.

Метою даної роботи є теоретичний розгляд механізму правового регулювання, його засобів, стадій, типів та основних елементів.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань:

· розкрити суть такого правового інституту як правові засоби: їхнє поняття, предмет, засоби, типи;

· дослідити стадії та основні елементи механізму правового регулювання.

· на основі аналізу матеріалу зробити висновки.

1 Поняття правового регулювання

1.1 Поняття та мета правового регулювання

У юридичній літературі сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання, незважаючи на різні підходи щодо його визначення.

Під правовим регулюванням П. Рабінович розуміє здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення охорони і розвитку.

А. Черданцев зазначає, що правове регулювання – це впорядкування суспільних відносин за допомогою норм права та інших правових засобів (актів застосування, договорів тощо) [12].

Таким чином, в юридичній науці сформувалося майже єдине розуміння правового регулювання як дії права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку [6,12].

З визначення слідує, що правовим регулюванням можна назвати тільки таку дію, при якій ставляться достатньо ясно визначені цілі. Наприклад, в цілях впорядкування користування землею, забезпечення її збереження, підвищення ефективності землекористування видається закон про землю. І дія норм земельного права, в результаті якого реалізуються поставлені цілі, можна назвати правовим регулюванням [8, 11].

З вищесказаного можна зробити висновок, що метою механізму правового регулювання є забезпечення впорядкування суспільних відносин, що гарантує справедливе задоволення інтересів суб'єктів. Це пояснює значущість даної категорії і показує, що роль механізму правового регулювання полягає в організації соціального життя, здійсненні інтересів людей.

1.2 Співвідношення правового регулювання та правового впливу

Слід мати на увазі, що в реальному житті право має не тільки юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулювання [6].

Правовий вплив виступає як частина системи соціального регулювання суспільних відносин. Основним елементом керуючої та керованої систем виступають люди, а управління зводиться до того, що одні з них впливають на свідомість і поведінку інших.

Правовому впливу в системі управління суспільством належить особливе місце, оскільки воно є одним з важливих організаційних чинників, спрямованих на забезпечення ефективності практичної діяльності людей. Завдання соціального, в першу чергу державного, управління не можуть бути вирішені без аналізу специфічної дії на суспільні відносини – нормативно-правового регулювання. Неабиякою мірою цьому сприяє системно-структурний аналіз державно-правових явищ, який з успіхом застосовується у області права.

Дослідження співвідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточнення понять «регулювання» і «вплив», оскільки в юридичній літературі справедливо звертається увага на нерівнозначність цих категорій. Термін регулювання пішов від лат. «regulo» – правило і позначає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає дію на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій близьке, частково співпадає, але не однозначне. Поняття «вплив» за об'ємом ширше, ніж «регулювання», бо дія включає як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові засоби і форми впливу на поведінку людей.

У юридичній літературі одні дослідники включають в правове регулювання всі види дії права на свідомість і поведінку людей, інші виводять за його межі ідеологію, виховання.

Перші під правовим регулюванням розуміють правовий вплив, тобто сукупність різних видів і форм впливу права на суспільні відносини, на поведінку і свідомість людей. Слід погодитися з думкою других, які вважають, що правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою системи спеціальних юридичних засобів, бо не кожна правова категорія безпосередньо регулює суспільні відносини, але можна з упевненістю сказати, що будь-яка з них не може не надавати на даний інститут загальної дії. Цей висновок важливий не тільки в теоретичному, але і в практичному плані, бо такий підхід дозволяє точно визначити місце і функціональну роль того або іншого елементу в системі юридичної надбудови суспільства і використовувати його за призначенням з найбільшою користю.

Правова дія – це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини як спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу) [7].

1.3 Предмет правового регулювання

Предметом правового регулювання є найважливіші для держави, об'єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками [6].

Історія правового життя суспільства показала, що в сферу правового регулювання входить три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам.

Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо у взаємоприйнятному обміні майном зацікавлене і все суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примусу.

Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. В управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється заради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинно реалізуватися за строгими правилами, забезпеченими силою примусу. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.

До третьої групи входять відносини із забезпечення правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління суспільством. Це відносини, що виникають з порушення правил, регламентуючих поведінку людей в двох вказаних сферах [10].

1.4 Засоби правового регулювання

Щодо конкретних суспільних відносин правове регулювання здійснюється за допомогою таких методів або засобів:

1) Дозволу – тобто надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.

2) Зобов'язування – це юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.

3) Заборони – це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими [6].

Виходячи з даних правових засобів і враховуючи власні інтереси, cуб’єкт будує відповідну програму дій.

У інформаційно-психологічному плані правовими засобами виступають не самі норми права, договори або правозастосовчі акти, а ті конкретні заходи інформаційно-психологічної дії, які в них містяться. Це – суб'єктивні права і обов'язки, пільги, заохочення і покарання і т.д., які, у свою чергу, підрозділяються на дві великі групи: правові стимули і правові обмеження.

Саме стимули і обмеження врешті решт є значущими для поведінки, пов'язаними в буквальному розумінні з цінністю, на яку орієнтується інтерес суб'єкта.

Якщо правові стимули покликані спонукати до правомірної поведінки, вигідної і для особи, і для суспільства, то правові обмеження – стримувати від протиправного задоволення її власних інтересів, яке може бути вигідним для особи, але не вигідно, чи навіть, навпаки, шкідливо для інших громадян, суспільства в цілому [8].

1.5 Типи правового регулювання

У юридичній літературі і в практиці існує дві юридичні формули, на основі яких виділяються два типи правового регулювання.

Перша формула: дозволено все, окрім прямо забороненого в законі. На цій формулі побудований загальнодозволяючий тип правового регулювання. По цьому типу в регульованих правом відносинах встановлюються строго і чітко сформульовані заборони. Як правило, об'єм цих заборон невеликий, а об'єм дозволів не визначений: все, що не заборонено. Наприклад, право допускає для членів суспільства будь-які способи множення матеріальних благ, окрім прямо заборонених законом. Даний тип правового регулювання сприяє (або не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих задач. Він характерний для відносин, що регламентуються галуззю цивільного права.

Друга формула правового регулювання: заборонено все, окрім прямо дозволеного. Учасник правових відносин подібного типу може зробити тільки дії, які прямо дозволені законом, а вся решта дій заборонена. Цей тип правового регулювання прийнято називати дозвільним. Він властивий тим галузям права, які зв'язані, наприклад, з державним управлінням (адміністративне право). Тут в законі указується точний, строго обмежений об'єм правомочності; все, що виходить за межі компетенції владного суб'єкта, категорично заборонено.

Безумовно, немає галузей права, побудованих лише на одному типі правового регулювання. Так, в цивільне право «вкраплені» елементи дозвільного типа, а в адміністративному праві можна зустріти норми, регулюючі відносини управління по загальнодозволяючому типу.

Разом з тим достатньо очевидно, що загальнодозволяючий тип правового регулювання пов'язаний із закріпленням в праві соціальної свободи, з правом людини на вибір засобів і способів досягнення поставленої мети. Дозвільний же тип правового регулювання витікає з необхідності високої і строгої впорядкованості суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності. Дозвільний тип правового регулювання є єдиним при застосуванні заходів юридичної відповідальності і ряду інших заходів державного примусу [10].

2 Механізм правового регулювання

2.1 Складові елементи механізму правового регулювання

Механізм правового регулювання може бути визначений як узята в єдності система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна правова дія на суспільні відносини.

З визначення поняття механізму правового регулювання видно, що це комплексне явище, серед складових елементів якого можна виділити наступні:

- норми права,

- правові відносини,

- акти реалізації прав та обов’язків.

1. Норми права є основою механізму правового регулювання. Адже саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини. Якість правового регулювання залежить від того, наскільки норми права вірно враховують закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або відміні певних правових норм.

2. Правові відносини , тобто суспільні відносини, які відбуваються у межах, визначених нормами права. Норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юридичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Відтак, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків, що виходять з норми права, може відбуватися і поза рамками правових відносин. Така ситуація виникає, наприклад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять у собі певні заборони.

3. Акти реалізації прав і обов'язків – це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і обов'язків може відбуватися як у межах певних правовідносин (купівля-продаж, даріння тощо), так і в окремих актах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить). Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх його етапах суттєво впливають на процес правового регулювання суспільних відносин. Такими чинниками є: а) законність; б) правосвідомість; в) правова культура [6].

Н.І. Матузов та А.В. Малько [8] виділяють ще один елемент механізму правового регулювання – юридичний факт .

Дані елементи можна об’єднати в загальну схему взаємозв'язку елементів механізму правового регулювання, яка виглядає таким чином. Компетентний орган (посадова особа) встановлює наявність в реальній дійсності тих обставин (юридичних фактів) , на які розрахована норма права , виносить правозастосовчий акт (рішення) , який підтверджує наявність вказаних обставин і тим самим визнає, що дана норма повинна бути реалізована. В результаті у осіб, що підпадають під дію цієї норми, виникають конкретні суб'єктивні права і обов'язки або, іншими словами, між особами виникають конкретні правові відносини . Після встановлення правовідносин, суб'єкти цих відносин здобувають можливість здійснювати дії, що становлять зміст суб'єктивних прав і обов'язків, тобто отримують можливість реалізувати ці права і обов'язки, і тим самим реалізувати норму права . Реалізація юридично значущих, тобто тих, що тягнуть за собою правові наслідки, дій характеризує завершення дії механізму правового регулювання, при якому відбувається перехід загальних розпоряджень юридичних норм, конкретизованих на стадії правових відносин в права і обов'язки, в ту фактичну, реальну поведінку, на яку направлена воля законодавця [4].

Як своєрідні додаткові елементи механізму правового регулювання можуть виступати акти офіційного тлумачення норм права, правосвідомість, режим законності і ін [8].

2.2 Стадії правового регулювання

Правове регулювання тривалий в часі процес. Воно припускає активну діяльність людей їх колективів і в процесі створення права, і в ході його втілення в життя.

Процес дії права на поведінку людей і суспільні відносини починається з моменту усвідомлення необхідності і можливості регламентації за допомогою права якихось життєвих ситуацій. У деяких умовах люди діють по праву навіть за відсутності або всупереч діючим юридичним розпорядженням. Наприклад, в умовах «товарного» голоду, дефіцитності тих чи інших товарів люди здійснюють операції купівлі-продажу не згідно з законом, а за традиційними правилами, що передбачають право продавця і покупця самим визначати ціну товару. В умовах тоталітарного політичного режиму люди, не дивлячись на загрозу застосування до ним каральних юридичних санкцій, реалізовували своє природне право на свободу думки і її вираження.

Ці та інші приклади свідчать про регулятивну роль права до його фіксації у вигляді формально визначених норм, прийнятих і гарантованих державною владою.

Регулятивна дія права найкраще прослідковується і ефективно починається з видання законотворчими органами держави нормативних актів. Зведення в закон, надання строгих юридичних форм нормам права – перша стадія правового регулювання, коли створюється його нормативна основа. На цій стадії введені в правову систему норми регламентують, направляють поведінку учасників суспільного життя шляхом встановлення їх правового статусу. Для суб'єкта права (індивіда або організації) окреслюється круг можливих прав і обов’язків.

Правовий статус громадянина визначається перш за все конституційним законодавством, а також іншими нормативно-правовими актами. Правовий статус організацій опосередковується нормативними актами, що встановлюють їх компетенцію, тобто об'єм прав і обов'язків. Наприклад, ст. 16 ЦК України надає громадянину або організації право звертатися до суду за захистом свої майнових та не майнових прав. У даній нормі закріплена можливість будь-якого члена суспільства звернутися за захистом своїх прав в даній сфері в суд.

На першій стадії здійснюється загальна, не персоніфікована, тобто, така, що не індивідуалізувалося дія права. Норми права орієнтують учасників правового життя на досягнення поставленої ними мети, попереджають про можливість настання як позитивних, так і негативних наслідків поведінки людей у сфері правового регулювання. У нормах права як би прогнозуються перешкоди на шляху задоволення правових інтересів членів суспільства і указуються можливі правові засоби їх подолання.

Крім того, на першій стадії реалізуються інформативні можливості права, виявляється активна дія на свідомість, волю, а значить, і на активну поведінку людей у сфері правового регулювання.

На другій стадії правового регулювання відбуваються індивідуалізація і конкретизація прав і обов'язків. Після настання обставин, передбачених нормами, які іменуються юридичними фактами, виникають відносини, що індивідуалізувалися, в учасників яких виникають конкретні права і обов'язки. Тут учасники правового життя «наділяються» способами поведінки, витікаючими з норм права і умов конкретної правової ситуації, тобто здійснюється індивідуалізація прав і обов'язків.

На цій, другий, стадії у конкретної людини або організації, на майнові інтереси чи права якої були певні посягання згідно ст. 16 ЦК України є конкретне право звернення в суд (кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [2] ), а у судового органу з'являється обов'язок прийняти таку заяву до розгляду.

Друга стадія – стадія активної роботи елементу правового регулювання, що має назву правові відносини.

Третя стадія правового регулювання характеризується реалізацією, втіленням в життя тих прав і обов'язків конкретних суб'єктів, які у них є в тій або іншій правовій ситуації (у конкретних правових відносинах).

Так, мета правового захисту майнових та немайнових прав та інтересів громадянина або організації буде досягнута, коли, наприклад, суб’єкт, що посягав на такі права, буде за рішенням суду зобов’язаний відшкодувати збитки чи відшкодувати моральну (немайнову) шкоди потерпілому.

Стадія реалізації прав і обов'язків може займати тривалий часовий період, наприклад, в триваючих правовідносинах (стан в шлюбно-сімейних, трудових відносинах). На цій стадії здійснюється захист порушених прав і інтересів суб'єктів, усуваються перешкоди на шляху їх досягнення, тобто реалізується правозабезпечувальна, правоохоронна функції права [11].

Деякі автори виділяють більше стадій правового регулювання. Так Н.І. Матузов та А.В. Малько в своєму підручнику виділяють чотири таких стадії, кожна з яких відбивається в певному з чотирьох наведених вище елементів механізму правового регулювання. А також дані автори виділяють п’яту стадію, яка є факультативною та вступає в дію тоді, коли суб'єкти в процесі правореалізації порушують норми права і коли на допомогу незадоволеному інтересу повинна прийти відповідна правозастосовча діяльність [8].

3 Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання [6].

Ефективність правового регулювання – це співвідношення між результатом правового регулювання і поставленою перед ним метою.

У сучасних умовах можна виділити наступні напрями підвищення ефективності правового регулювання.

1. Вдосконалення правотворчості, в процесі якої в нормах права (з урахуванням високого рівня законодавчої техніки) якнайповніше виражаються суспільні інтереси і ті закономірності, в рамках яких вони діятимуть. Потрібно створювати за допомогою відповідних юридичних і інформаційних засобів таке положення, коли дотримання закону буде вигідніше його порушення. Крім того, важливо підсилити юридичну гарантованість правових засобів, що діють в механізмі правового регулювання, тобто підвищити рівень вірогідності в досягненні цінності і понизити рівень вірогідності в тому, що перешкодило цьому процесу.

2. Вдосконалення правозастосування «доповнює» дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому механізм правового регулювання.

Поєднання нормативного регулювання і правозастосування необхідне, бо, узяті окремо, вони відразу починають демонструвати свої «слабкі сторони»: нормативне регулювання без індивідуального перетворюється часто на формалізм, а правозастосування без нормативного (без загальних правил) – в свавілля. От чому механізм правового регулювання повинен виражати такий взаємозв'язок різних правових засобів, що представляють різні види правового регулювання, який надаватиме управлінському процесу додаткових переваг. Якщо нормативна регламентація покликана забезпечити стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх в тверді рамки законності, то правозастосування – облік конкретної обстановки, своєрідність кожної юридичної ситуації.

Оптимальне поєднання правотворчості і правозастосування надає гнучкості і універсальності правовому регулюванню, мінімізує збої і зупинки у дії права.

3. Підвищення рівня правової культури суб'єктів права також впливатиме на якість правового регулювання, на процес зміцнення законності і правопорядку.

Інтереси людини – ось головний орієнтир для вдосконалення елементів механізму правового регулювання, підвищення його ефективності. Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинен бути соціально цінним за своєю природою, повинен створювати режим сприяння здійсненню [8].

Висновки

Право є регулятором суспільних відносин, необхідним і корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини, забезпечує правопорядок. Цінність чинного в суспільстві права безпосередньо залежить від поєднання інтересів особи, суспільства та держави загалом, що характеризує право як унікальний феномен здатний забезпечити організованість, узгодженість, стабільність і динамічність суспільним відносинам [13].

Наявність правового регулювання дає можливість за допомогою правових норм і інших юридичних засобів впливати на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, розвитку і захисту.

Механізм правового регулювання покликаний за допомогою правових засобів упорядковувати суспільні відносини відповідно до цілей і задач правової держави. Даний механізм просто необхідний для підтримки законності і правопорядку як основи і невід’ємної умови нормального життя цивілізованого суспільства.

На сучасному етапі дослідження механізму правового регулювання назріла необхідність нового бачення механізму правового регулювання – у виді «об'ємного» явища. З даної точки зору механізм правового регулювання можна підрозділити на такі компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права, механізм державного примусу, де охоронну спрямованість має механізм процесуального регулювання.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

у сфері економічних, майнових відносин – сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

- у політичній сфері – сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;

- у сфері управлінських відносин – сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

- у сфері охорони суспільного порядку – боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Хотілося б також відзначити, що питання про механізм правового регулювання є важливим і досить дискусійним у правовій науці. Як уже зазначалося: інтереси людини – це головний орієнтир для розвитку й удосконалювання елементів механізму правового регулювання, підвищення їхньої ефективності.

Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинний бути постійно цінним за своїм характером, повинний створювати режим сприяння, здійснення законних прагнень особистості, упорядкуванню її правового статусу.

У будь-якому суспільстві ставиться задача забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання, включаючи удосконалення законодавства, поліпшення ефективності і якості застосування права, посилення правової активності громадян, різних громадських організацій, підйом загальної правової культури, удосконалення правового виховання.

Вивчення механізму правового регулювання відіграє важливу роль у розумінні кожним юристом динаміки впливу на суспільні відносини всіх юридичних засобів у комплексі. Значення єдності і взаємодії в механізмі правового регулювання дуже важливе для зміцнення правової основи державного і громадського життя.

Список використаної літератури

1. Конституція України 2006 – Х.: ФОЛІО, 2008

2. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№40–44, ст. 356

3. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, №33, ст. 443

4. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х томах. Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 354 с.

5. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.

6. Загальна теорія держави і права: Навч. Посіб. /А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. Вид. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с. – Бібліогр.: с. 312.

7. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 3-е изд., переработанное и дополненное. – М.:Юрайт, 1997. – 416 с.

8. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.:Юристъ, 2004. – 512 с.

9. Основы права: Учебно-методическое пособие./ Под ред. профессора В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1996. – 296 с.

10. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов./ Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА М, 1998. – 570 с.

11. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М), 2002. – 616 с.

12. Теорія держави і права. Академічний курс: Підруч. / О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 685 с.

13. Теорія держави та права: Посіб. Для підготов. До іспитів /С.М. Тимченко, Р.А. Калюжний, Н.М. Пархоменко, С.М. Легша. – 3-є вид. стереотип. – К.: Вид. ПАЛИВОДАА.В., 2007. – 176 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий