регистрация / вход

Модель адміністративного судочинства Австрії

Визначення особливостей законодавчого регулювання адміністративного правопорушення та відповідальності у правовому полі Австрії. Аналіз трирівневої ієрархії адміністративних судів: їх склад, порядок формування та повноваження. Функції сенату і пленуму.

МОДЕЛЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА АВСТРІЇ

Клименко Андрій Олексійович

МП - 110


Адміністративне правопорушення (проступок) – це дія, що становить порушення суб’єктом адміністративних правовідносин (посадовою особою, представником влади) положень законодавства. А отже, відповідальність посадовців перед громадянами (суспільством) та особою, правила поведінки чиновників (посадових осіб) мають бути відображені в Адміністративному кодексі, який повинен містити норми стосовно адміністративної відповідальності за вчинення протиправних дій адміністрацією.

У цьому ж Адміністративному кодексі має бути прописане провадження у справі про адміністративне правопорушення (адміністративні процедури, адміністративні стягнення тощо). Тим самим буде дотримано принцип єдності матеріальних і процесуальних норм, правильно підмічений В. Авер’яновим. “Чергова концептуальна позиція нової адміністративно-правової доктрини, – каже він, – пов’язана із запереченням проти поширених спроб поділити єдину галузь адміністративного права на “матеріальне” (або власне адміністративне право) і “процесуальне” право.

Уявляється, що подібні спроби є наслідком безпідставної, на наш погляд, аналогії з галузями цивільного і кримінального права. Тут, як відомо, масиви процесуальних норм набули значення самостійних галузей права, котрі співіснують поряд з власне матеріальними галузями” . Якщо в цивільному і кримінальному праві, за загальним правилом, їх процесуальні частини обмежуються регулюванням деліктних відносин, то в адміністративному праві регулювання таких відносин становить далеко не переважну частку сфери дії процесуальних норм.

Натомість процесуально-правова форма – це необхідна умова належного функціонування будь-яких адміністративних правовідносин,а не тільки – за аналогією з цивільним і кримінальним правом – у чітко визначених межах, відповідно цивільного і кримінального процесів (судочинства). Таким чином, Адміністративний кодекс має містити кодифікацію норм, які регулюють діяльність владних органів і посадових осіб та їх відповідальність. Він має включати норми щодо адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення норм законодавства (дисциплінарна, матеріальна тощо) та відмежовуватись від кримінальної відповідальності. Адміністративні правопорушення – це правопорушення, які вчиняє особа, наділена владними повноваженнями у сфері юрисдикційно-управлінської діяльності органу, у якому вона перебуває на державній службі.

Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадової особи державного органу або органу місцевого самоврядування за вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно, особа, стосовно якої здійснено протиправні дії, регламентовані Адміністративним кодексом (посадові правопорушення), може звернутись до керівництва посадової особи, яка вчинила посадовий (адміністративний) проступок, або до органів прокуратури, адміністративного суду чи загального суду з позовом. Таким чином, громадянин відповідно до Кодексу про адміністративне судочинство, зможуть ефективно захищати власні права і права суспільства від свавілля або бездіяльності окремих службовців та бюрократичного апарату держави.

Австрія має один з найдавніших і найстабільніших адміністративно-правових режимів у Європі; його було започатковано ще в ХІХ столітті. В адміністративному кодексі виписані процедури розгляду спорів органами як на рівні окремих суб'єктів федерацій (земель), так і на федеральному рівні. Апеляції на рішення цих початкових інстанцій слід подавати до адміністративних трибуналів — або незалежних, або таких, що функціонують як вищий підрозділ органу. Предметом провадження в цих трибуналах може бути перегляд рішення суду першої інстанції, винесеного на підставі фактів, а також скарги на недотримання законів або процедур. Існує однорівневий адміністративний суд, який розглядає апеляції на рішення адміністративних трибуналів. Австрійське законодавство дозволяє звертатися до цього суду лише після закінчення розгляду апеляції на рівні адміністративних трибуналів (тобто якщо вичерпані засоби адміністративно-правового захисту).

Після закінчення першої світової війни молода Австрійська республіка одна з небагатьох європейських держав зробила законодавчу спробу створення правового судового інституту щодо захисту прав громадян від чиновницького свавілля державних управлінців. Якщо в той час положення конституційних проектів урядів незалежної української держави щодо запровадження інституту адміністративної юрисдикції залишались добрими побажаннями у зв’язку з встановленням «радянської влади»,[1] де права особи і громадянина лише декларувалися в Конституції та нормативних актах СРСР, але фактично людина була безправна перед бюрократичним механізмом державних структур. Доволі часто правоохоронні органи заміняли державні інституції. Вони виконували карально-репресивні функції, ламаючи своїми діями долі людей і навіть цілих народів. У свою чергу державні органи заміняли структури місцевого самоврядування, що призвело до безвідповідального ставлення широких верств населення до громадської власності, до захисту своїх законних, конституційних прав.[2] У колишньому (радянському) суспільстві

України, як і країн СНД, все було одержавлено і головне значення надавалося штрафній (каральній) відповідальності. Нерідки ми були ситуації, коли громадянин, чиї права були порушені протиправними діями працівників державних організацій і підприємств, замість відшкодування шкоди і збитків одержував повідомлення про те, що на винних накладено дисциплінарні стягнення.[3] На той час демократичні погляди австрійських державників – реформаторів дістали нормативне відображення у Федеральному конституційному законі Австрійської республіки ( Конституція Австрії) від 10 листопада 1920 року.

Цій судовій установі присвячено 9 статей ( 129 – 136 ) шостого розділу Конституції Австрії, що стали ґрунтовною конституційною базою для прийняття відповідного закону, який безпосередньо регулює порядок створення і діяльності Адміністративного суду ( нім. Verwaltungsgerichtshof) (Шостий розділ. Гарантії дотримання Конституції і законності управління. Забезпечення законності всього державного управління покладається на Адміністративний суд (ст.129). Адміністративний суд виносить ухвали по скаргах, в яких вказується на a) протиправність вирішень органів управління; b) протиправність безпосереднього виконання службового наказу або здійснення примусової дії відносно певної особи або з) порушення органами управління обов'язків по ухваленню рішень (ст.130) )[4] , а також процедуру звернень до нього. Шлях до прийняття такого закону був не легкий – 12 жовтня 1945р. затверджено закон « Про організацію, компетенцію і провадження в адміністративному суді », який значно перероблено 1964р. і нині діючу редакцію вже під назвою Закон « Про адміністративний суд » ( нім. Verwaltungsgerichtshofgesetz ) було прийнято 1965р. зі змінами у 1984р.[5] А в Україні, на жаль, правові основи, закладені в законодавство за часів Радянського Союзу, і досі домінують у правових системах. Вони суперечать не лише правовим нормам цивілізованого світу, а й самій логіці соціального та економічного розвитку нормального демократичного суспільства. Особливо актуальним це питання є для сучасного адміністративного права. Різноманітні адміністративно-правові норми, які регламентують організацію діяльності у різних сферах суспільного життя, містяться в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації. Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів. На відміну від норм деяких галузей права, об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об’єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації. Законодавчі акти постійно доповнюються та уточнюються. Так, Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» з 1984 р. зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок, а запропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попереднього кодексу. Інструкції, положення, накази, листи, постанови деталізують дії чиновників. Для контролю та нагляду за державними структурами створюються подібні підрозділи внутрішньої безпеки.[6]

У Австрії, на відміну від Німеччини, де існує трирівнева ієрархія адміністративних судів, діє лише один загальнодержавний Адміністративний суд. Ця установа належить до спеціалізованих судів. Втім, у 1988р. в кожній федеральній землі були утворені незалежні суди спеціальної юрисдикції («незалежні адміністративні суди» ), завданням яких крім усього іншого був перегляд рішень адміністративних органів, що накладають адміністративні покарання. Ці установи розпочали свою роботу в 1991р. і забезпечують правовий захист від рішень адміністративних органів. Подавці апеляцій мають спрямовувати їх спершу до незалежної адміністративної ради, якщо справа входить до їх компетенції.


СКЛАД І ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Члени Адміністративного суду є професійними суддями, і на них поширюються всі вимоги і гарантії, що й на судів звичайної юрисдикції, але з деякими особливостями. Крім того, що кандидати на посади суддів Адміністративного суду повинні мати закінчену освіту в галузі державно – правових наук, необхідно ще не менш десяти років займати таку посаду, зайняття якої потребує наявності зазначеної освіти.

Є особливості й у підході до формування загального складу Адміністративного суду. Чисельність його не є постійною, вона може коригуватись, але при цьому не менш ніж третина складу суду повинна мати право допуску до суддівської служби, ще не менш четверті складу суддів повинна бути залучена зі спеціальних установ у землях, де вони займалися професійною діяльністю у сфері управління.

Судді цього суду не можуть займатись іншою діяльністю, крім суддівської ( що є загальною вимогою для всіх країн Європи ), однак австрійське законодавство передбачає і деякі особливі умови, які, наприклад, відсутні у законодавстві України. Згідно з положенням абз. 5 ст. Конституції, Президентом або Віцепрезидентом Адміністративного суду не може бути призначена особа, яка в останні чотири роки перед зайняттям посади судді цього суду була членом Федерального уряду чи уряду землі або будь – якого загального представницького органу.

Для суддів даного суду встановлений віковий ценз перебування на посаді – 65 років. Але слід зазначити більш гуманістичний підхід у цьому питанні австрійських законодавців, ніж в Україні. У Конституції України чітко зафіксовано, що умовою відставки судді є досягнення ним 65 років, отже його можна звільнити хоч у день ювілею. А от у Конституції Австрії зазначено, що суддя Адміністративного суду йде у відставку 31 грудня того року,коли йому виповнилось 65 років.[7]

Судді Адміністративного суду Австрії призначаються Федеральним Президентом за пропозицією Федерального уряду. Положення ст. 134 Конституції і Закону « Про Адміністративний суд » зобов’язують провести процедуру висування лише на конкурсній альтернативній основі.

Пленум Адміністративного суду (загальне засідання всіх суддів цього суду) зобов'язаний подати пропозиції щодо трьох кандидатів на одну посаду судді, враховуючи результати попереднього конкурсу. Попередній конкурс оголошується Президентом суду за погодженням з Федеральним канцлером, про що робиться оголошення в "Офіційному додатку" до "Віденської газети" (Amtsblatt zur Wiener Zeitung) і в аналогічних виданнях для службових об'яв відповідних земель Австрії. Пропозиції пленуму Президент Адміністративного суду передає Федеральному канцлерові, який забезпечує прийняття рішення урядом щодо кандидатури, яка вноситься Федеральному президентові. Президент і Віце-президент суду приносять присягу Федеральному президентові, а судді Адміністративного суду — пленуму цього суду.

Керівництво судом здійснює Президент, його заміщує Віце-президент, а в разі відсутності обох керівників їх заміщує старший за рангом суддя. До повноважень Президента суду віднесені лише організаційні функції щодо суддів і функції службового нагляду щодо службовців. Президент суду зобов'язаний турбуватися про забезпечення можливої єдності судової практики, але при повному дотриманні суддівської незалежності членів суду.[8]


ПОВНОВАЖЕННЯ І ПОРЯДОК РОБОТИ

Мета цього закону чітко визначена у ст. 129 Конституції Австрії — забезпечення законності всього державного управління покладається на Адміністративний суд, що розміщений у Відні. До повноважень цього суду належать заяви про: а) протиправність безпосереднього виконання службового наказу або здійснення примусового впливу щодо визначеної особи, б) протиправність рішень органів управління; в) порушення органами управління зобов’язань щодо прийняття рішень; г) перевищення державними установами їх повноважень, щодо компетенції шкільних органів, діяльність яких ґрунтується на самоврядуванні (абз. 4 ст. 81-а Конституції Австрії).[9]

Конституція зафіксувала перелік суб'єктів звернень до Конституційного суду. До них належать: 1) будь-яка особа, яка стверджує, що управлінським рішенням порушені її права, за умови, що така справа раніше вже була розглянута в інших адміністративних інстанціях; 2) компетентний федеральний міністр у питаннях, вказаних у законі, за умови, що таке рішення вже не може бути оскаржене сторонами у звичайному інституційному порядку; 3) уряд землі щодо рішень відповідного федерального міністра у питаннях, зазначених в законі; 4) деякі рішення органів управління, окремих галузевих напрямів, що встановлюються законами земель або Федерації. А от в Україні ряд суспільних правопорушень та відповідальність за їхнє здійснення знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі, але найбільший блок суспільних правопорушень законодавцями радянського періоду було закладено до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» (КУАП). Проте згадаємо: адміністративне право, – це галузь права яка обслуговує управлінські відносини. Тобто виходить що всі правопорушення які розглянуті в КУАП – це правопорушення громадян проти адміністрації. А може правопорушення адміністрації проти громадян? Відповідно, цілі блоки норм КУАП на сьогодні не діють або постійно змінюються.[10]

Робочими органами Адміністративного суду Австрії є сенат і пленум, але пленум не здійснює функцій правосуддя, зосереджених тільки в сенаті. Пленум здійснює функції дисциплінарного суду щодо суддів Адміністративного суду і вирішує всі питання організації діяльності цієї установи. До його повноважень належать: 1) прийняття пропозицій щодо трьох кандидатів для призначення на посаду судді Адміністративного суду; 2) формування сенатів щорічно (наприкінці року) і розподіл обов'язків щодо розгляду справ за категорією звернень і скарг; 3) прийняття регламенту або внесення змін до нього; 4) підготовка і затвердження щорічної доповіді про річну діяльність Адміністративного суду. Засідання пленуму вважається правомочним, якщо в ньому взяли участь не менш як дві третини суддів усього складу суду.[11]

Усі судові справи вирішуються у сенатах, для створення яких встановлено кілька варіантів. Як правило, сенати формуються з п'яти суддів, з яких один головуючий, один доповідач, інші радники. До кожного сенату повинен входити щонайменше один суддя, який на час призначення до суду мав право допуску до суддівської служби у судах загальної юрисдикції. До тих сенатів, які займаються справами, що випливають з управління в галузі фінансів, має входити крім вказаної умови також суддя, який раніше мав право на зайняття посади у вищих фінансових органах. До всіх інших сенатів повинні входити також (хоча б по одному) судді, що мають право на зайняття посади у загальних органах державного управління. Сенати постановляють рішення з конкретних правових спорів, компетенція яких закріплена пленумом. Один суддя може входити до кількох сенатів.

Крім сенатів з п'яти суддів, створюються процедурні сенати з трьох суддів (головуючого, доповідача і члена суду, який є старшим за званням серед інших). Такі сенати приймають рішення:

1) про відхилення скарги або прохання, якщо доповідачеві не дозволено приймати рішення самостійно;

2) про припинення провадження у справі;

3) щодо клопотання про визнання скарги такою, що припиняє дії самим фактом подання;

4) щодо клопотання про поновлення провадження, якщо це стосується провадження, яке було закінчено у сенаті складом трьох суддів;

5) щодо клопотання про відновлення попереднього положення у випадках, коли провадження ще не було розпочато або коли клопотання стосується провадження, яке вже було закінчено у сенаті складом з трьох суддів;

6) щодо клопотання про компенсацію витрат, якщо це клопотання було подане вже після закінчення провадження;

7) про заперечення проти права вимоги, що випливають з рішення або постанови Адміністративного суду, коли заперечення грунтуються на фактах, що анулюють або нейтралізують це право, які виникли після видання виконавчих документів.

Крім процедурних питань сенат з трьох суддів має право приймати рішення за суттю, за скаргою у справах про адміністративні стягнення, якщо зміст правового спору є простий, достатньо встановлений і очевидний завдяки попередній судовій практиці. Якщо процедурний сенат приймає позитивне рішення, то провадження за суттю продовжує сенат із п'яти суддів.

За необхідністю може бути створений розширений сенат — до сенату з п'яти суддів залучаються ще чотири судді. Такий склад сенату утворюється, якщо ухвала має розбіжності з попередньою судовою практикою Адміністративного суду; правове питання, яке необхідно вирішити, не знаходить у практиці Адміністративного суду однакового рішення.[12]

У випадках, передбачених ст. 132 Федеральної Конституції, Адміністративний суд може при ухваленні рішення обмежитися вирішенням окремих важливих правових питань і доручити відповідному органу прийняти рішення, керуючись правовими позиціями, що сформулював суд. Такі дії керуючий орган повинен зробити протягом того строку, що вказав суд, але не більш як за вісім тижнів.

Скасування судом тієї вказівки чи акта управлінського органу, що оскаржується, передбачає як наслідок поновлення того правового становища, що мало місце до здійснення управлінських дій. Судове рішення проголошується від імені Республіки. Якщо судовий розгляд відбувався у присутності сторін і вони залишилися присутніми в залі засідання, то головуючий повинен після прийняття рішення терміново оприлюднити його разом з його мотивами.

Закон передбачає поновлення провадження, що вже закінчилось, ухвалою судового рішення, але лише за клопотанням будь-якої із сторін і якщо: 1) судове рішення спровоковане діями, які переслідуються у судовому порядку, або іншим нечесним шляхом; 2) висновки суду ґрунтуються на помилковому твердженні про пропущення передбаченого законом строку (у разі відсутності у цьому винних сторін); 3) з часом стало відомо про існування чинного судового рішення, зміст якого створює протиріччя з прийнятим рішенням суду; 4) під час судового провадження не дотримано положень процедурних правил щодо необхідності заслухати пояснення сторін у справі, внаслідок чого рішення могло бути іншого змісту; 5) судове провадження припинено з мотивів безпредметності скарги, однак дії, що були вжиті відповідним органом і призвели до її безпредметності, потім були скасовані. Закон регулює процедуру і порядок поновлення попереднього положення, а також порядок вирішення всіх питань, які стосуються судових витрат.

Окремим блоком норм регулюються питання, що стосуються порядку розгляду скарг щодо судових рішень у справах, пов'язаних зі службовою відповідальністю і відповідальністю органів. Сторонами процесу в цих випадках є 1) суд, який подав клопотання або 2) орган, що видав управлінський акт, та безпосередні учасники правовідносин, за яких виник спір. Провадження у таких випадках має бути прискореним. Адміністративний суд зобов'язує орган, що видав акт, протягом двох тижнів подати в суд матеріали адміністративного провадження, якщо вони не були додані до актів суду, що подав клопотання.

Досвід Австрії в чомусь може бути цікавим для загального уявлення і розуміння сфери галузевої діяльності органів країн Європи, що здійснюють у відповідних державах адміністративну юрисдикцію. Можливо, цей досвід буде корисний для розробників законодавства нашої країни щодо цього напряму судової реформи.[13]

Адміністративна реформа є складовою більш масштабного процесу трансформації суспільних відносин в Україні. Вона здійснюється паралельно з іншими реформами: конституційною, судово-правовою, економічною та іншими. Згідно з Концепцією адміністративної реформи, в Україні планується здійснювати систематизацію адміністративного права, насамперед, шляхом його кодифікації. Концепцією передбачено, що першим результатом використання саме цього способу систематизації повинно стати прийняття Кодексу про адміністративні проступки, Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, Адміністративно-процесуального кодексу та Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу. До того ж норми двох останніх документів регулюватимуть відносини, пов’язані з оскарженням фізичними особами бездіяльності владних суб’єктів.[14]

Сучасний Кодекс України про адміністративні правопорушення є віддзеркаленням командно-адміністративних методів державного регулювання стосовно всіх сфер людського життя, а отже, він має бути не просто змінений, а скасований як такий, що не відповідає реаліям сьогодення. Тоді постає питання: в чому буде інноваційність запропонованих у Концепції кодексів, якщо вони базуються на застарілих підходах до адміністрування як головної функції влади. Ще Ісус Христос казав: «Не наливають вино молоде у міхи старі; бо міхи прориваються і вино витікає, і міхи пропадають, а вино молоде вливають в нові міхи, і зберігається і те і інше» (Євангеліє від Матфея гл. 9 вірш 17.). У цьому контексті реформування та кодифікації адміністративного законодавства України виникають деякі питання не лише щодо адміністративно-правового регулювання діяльності публічної влади, а і щодо відповідності законодавства реаліям сучасного життя.

Таким чином, слід додати певні аргументи для висвітлення напрямів адміністративної реформи. Передусім доречним буде повернення до загальновизнаних основ теорії держави і права стосовно відносин між державними органами та громадянами (фізичними особами, юридичними особами, особами без громадянства тощо), в яких громадяни делегують свої владні повноваження державі (державним органам), які, відповідно, виступають в ролі суб’єкта щодо об’єкта – громадян. У випадку якщо відбувається певне суспільне правопорушення з боку будь-якої особи (кримінальне, адміністративне, дисциплінарне тощо) влада, як це зазначали в своїх спеціалізованих працях Т. Коломоєць, X. Ярмакі, використовує примус [23]. Водночас громадяни через громадські організації, вибори президента та депутатів можуть контролювати і впливати на владу. З цього приводу слід звернутися до положень теорії адміністративного права, згідно з якими форми державного управління найчастіше визначають як зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для реалізації поставлених завдань. Форма управління – це визначена частина управлінської діяльності органу, його структурних підрозділів і посадових осіб. На думку Т. Коломойця, особливу увагу слід приділити питанню класифікації форм управління за критерієм настання юридичних наслідків, які поділяються на правові та неправові.[15]

СУДДІ

Судді в Австрії за нормою ст. 86 Конституції призначаються Федеральним президентом країни, якщо інше не встановлено законом. Подання з цього приводу вноситься Федеральним Урядом. За такою самою нормою Федеральний президент може передати право призначення уповноваженому їм компетентному міністрові. Як вказують наукові дослідники австрійської судової системи док. Шпегер і Єсіонек,Федеральний президент передав це право Федеральному міністрові юстиції1. Федеральний уряд або федеральний міністр повинен отримати пропозиції щодо кандидатів від сенатів, які саме уповноважені на такі дії Законом про судовий устрій. Указані пропозиції містяться в списку кандидатів, яких має бути не менше трьох осіб на місце судді, якщо передбачено заміщення не більше однієї посади. У випадках, коли заміщується більше однієї посади судді, число кандидатів має бути як мінімум два на одне місце.

Здійснюючи свої службові обов'язки, суддя розглядає всі судові справи, які належать до його компетенції відповідно до закону і розподілу між суддями, за винятком справ, що належать до управління в галузі юстиції, які згідно з вказівками закону не підлягають вирішенню в сенатах чи колегіях суддів. Компетенція щодо розгляду справ встановлюється між суддями того самого суду заздалегідь на строк, визначений у законі про судовий устрій. Справу, яку відповідно до розподілу передано для розгляду конкретному судді, може бути вилучено в нього за розпорядженням органів управління юстиції тільки за наявності перешкод щодо виконання ним своїх обов'язків.

Законом встановлюється право і порядок передачі для розгляду чітко визначеної категорії цивільних справ, що підсудні суддям судів першої інстанції, до розгляду спеціально підготовленими посадовими особами, які не є суддями. Проте суддя, до юрисдикції якого ці справи віднесено згідно з розподілом, може у будь-який час прийняти рішення про їх розгляд у себе і вилучити такі справи у посадової особи, якій їх було передано. Вказані посадові особи зобов'язані виконати таку вказівку судді.[16]

Зазначені положення віднесено до категорії гарантій незалежно від поведінки судді при здійсненні ним правосуддя, а також до гарантій права людини на свого неупередженого суддю, що випливає з тексту Європейської конвенції з прав людини.

Правове становище суддів в Австрії регулюється у Федеральному законі від 14 грудня 1961 року про службові відносини суддів і кандидатів на суддівські посади, Законі про службу суддів — ЗпСС, який багато разів змінювався. У § 57—100 Закон регулює окремі питання відносин служби судді. Положення закону про державну службу (нім. Das Beamtendienstgesetz) застосовується, якщо ЗпСС не містить особливого регулювання, оскільки і судді перебувають у публічно-правових службових відносинах з Федерацією (Республіка Австрія).

ЗпСС регулює правове становище всіх австрійських суддів. У цій галузі не існує законодавчої компетенції австрійських федеральних земель. ЗпСС регулює правове становище всіх суддів досить змістовно: містить, наприклад, також і положення стосовно оплати праці суддів, відпочинку та особливих відпусток, дисциплінарного права відносно суддів. ЗпСС містить у § 1—35 початкове регулювання службових відносин на посаду судді. Підстава для цього міститься в структурі австрійської освіти юристів (Федеральний закон про вивчення правової науки від 2 березня 1978 року). Науково-правовий диплом про освіту в одному з університетів є в Австрії єдиним. До цього долучається відповідно за професійною метою, докторське навчання для університетської діяльності або навчання кандидатів в органах управління, в судах, у нотаріусів або адвокатів. У зв'язку з цим виникає потреба в особливому законодавчому регулюванні для кандидатів на посаду судді, освіта яких потребує судової практики (§ 2 абз. 1 ЗпСС у поєднанні з Законом про практикантів у праві від 15 грудня 1987 року).

Суддею може бути тільки та особа, що склала іспит на суддівську службу під час закінчення чотирирічної суддівської підготовчої служби, § 26 абз. 1 речення 1 ЗпСС До підготовчої служби належить також і перебування в прокуратурі та на практиці в адвоката (§ 9, 9а ЗпСС). Іспиту на суддівську службу відповідають: адвокатський іспит, але тільки після додаткового контрольного іспиту; призначення на університетське професорство на науково-правовому факультеті одного з австрійських університетів, але вже без такого іспиту. Проте професор повинен бути призначеним на посаду відповідно до науково-правового фаху (приватне право, торговельне право тощо; це не стосується правової соціології, політики тощо). Іспит, що був складений для зайняття посади нотаря, вважається недостатнім. Іспит на суддівську службу та адвокатський іспит змістовно узгоджені між собою.

Посада судді не поєднується в Австрії з мандатом Національної ради (Бундестаг). Тому суддя на час передвиборної боротьби офіційно відстороняється відповідно до § 79 абз. 1 ЗпСС від цієї посади, а також і на час прийняття мандату відповідно до § 79 абз. 2 ЗпСС. Члени подружжя та родини не можуть одночасно бути судцями в одному суді, § 34 ЗпСС. Родинні стосунки або шлюбні відносини, які виникли після призначення, передбачають необхідність офіційного переводу. Надалі суддею може бути тільки той, хто до цього часу мав чесне життя.

Судді є незалежними. Цей принцип визначений у статтях 86 і 87 Ф-КЗ, але не в ЗпСС. Із спільної дії двох статей австрійський суд витлумачує незалежність при розгляді справ та особисту незалежність. "Суддя повинен як з фактичної, так і з правової точки зору здійснювати правосуддя незалежно від волі управління. Це в першу чергу означає свободу від вказівок. Конституційний суд виводить з цього також і відсутність можливості звільнення або переведення судді. Забезпеченню особистої незалежності слугують також і положення § 77—100 ЗпСС про зміни до його застосування, до службових відносин до закінчення службових відносин. Конституційний суд Австрії частково визнав такими, що суперечать Конституції, змінене з часом положення § 77 абз. 1 ЗпСС, яке надавало можливість переводити суддю до будь-якого округу вищого земельного суду, де в цьому була потреба. Регулювання було змінене. Тепер переведення допускається тільки для планового, відповідно за діяльністю, заміщення іншого судді, яке відповідним чином повинно бути підстереженим.[17]

Поряд із зовнішньою незалежністю забезпечується також і внутрішня незалежність. До цього належить прийнятна оплата праці судді. ЗпСС регулює участь сенатів по персоналу в процедурі призначення на суддівські посади. Нарешті, треба згадати обов'язки, які випливають з § 57 ЗпСС, які зобов'язують суддю до відповідності його честі та гідності його посаді з тим, щоб він сам не спричинив небезпечні підстави для його незалежності. Підвищені вимоги до побічної діяльності, яка може спричинити підозри в незалежності судді. Питання партійно-політичній діяльності судді ще дискутується, але законодавство не містить заперечень проти наявності політичних уподобань у судді.

Судді перебувають під службовим наглядом Федерального міністра юстиції. Носіями службового нагляду є президенти Верховної судової палати, Вищого адміністративного суду та вищих земельних судів.

У межах загального службового нагляду відповідні установи нагляду можуть спостерігати за діяльністю їх суддів і впливати на те, щоб вони чемно виконували свої службові обов'язки. Зокрема, це закріплено в § 57 абз. 1 ЗпСС, який вимагає від суддів повного їх присвячення відповідним службовим завданням. При цьому треба звертати увагу на суддівську незалежність: з одного боку, забороняється робити вказівки стосовно вирішення правових спорів, з іншого — не виникає заперечень стосовно отримання завдань у зовнішній галузі (наприклад, вказівка щодо підвищення кваліфікації). Установа нагляду має також право вимагати від судді дотримання призначених строків на прийняття рішень.

Судді дисциплінарно відповідають за їхню загальну службову та позаслужбову поведінку. Порушення службових і посадових обов'язків, які більш конкретно розписані в § 57 ЗпСС і тягнуть дисциплінарні або адміністративні покарання. Дисциплінарні покарання закріплюються в особистій справі, адміністративні покарання туди не заносяться.

Службове покарання щодо судді може бути винесено тільки судом у дисциплінарних справах. Дисциплінарними судами є Вищі земельні суди в їх окрузі, за винятком управлінських органів нижчих судів і суддів, призначених до вищих земельних судів, а також Верховний суд Австрії для всіх інших суддів (§111 ЗпСС).

Поряд з цією дисциплінарною відповідальністю ЗпСС відомі ще деякі фактичні обставини, які можуть виправдовувати зміни суддівських службових відносин як таких: перевід в інтересах судочинства (§ 82 абз.1 ЗпСС), у зв'язку з виникненням родинних стосунків (§ 82 абз.2 ЗпСС), у зв'язку з хворобою та неспроможністю виконувати службові обов'язки (§ 84 абз. 1 ЗпСС). Зміни службових суддівських відносин можуть відбуватися тільки за рішенням суду у службових справах, § 99, 93 ЗпСС. Судами у службових справах є вищі земельні суди та Верховний суд Австрії з тими самими повноваженнями, як і стосовно дисциплінарних справ, § 90 ЗпСС.[18]

Створені в кожному суді сенати по персоналу (пар. 37 ЗпСС). Цим сенатам по персоналу належить право пропозиції під час призначення та підвищення суддів (§ 32 ЗпСС). Сенати по персоналу виконують також завдання по описанню виконання служби суддями (§ 52 ЗпСС), критерії якого визначені в § 54 абз. 1 ЗпСС. Оцінка описання служби є частково підставою для підвищення на наступну сходинку оплати та для підвищення по службі. Воно долучається до посадового посвідчення. Проти результату описання службової діяльності передбачається можливість внесення скарги до сенату по персоналу наступного за інстанцією суду. Сенати по персоналу складаються з президента та віце-президента відповідного суду як його членів за посадою. До цього складу ще додаються обрані члени. їх кількість становить у Верховній судовій Палаті Австрії шість осіб, в інших судах — на одну більше, якщо в цьому суді більше віце-президентів.

Розглядаючи адміністративне право як галузь права, яка регулює діяльність виконавчих органів, які в своїй адміністративній діяльності ґрунтуються на відповідних законодавчих актах, а також підзаконних нормативних актах (інструкціях, положеннях, статутах, наказах тощо), адміністративну відповідальність слід розглядати як відповідальність посадової особи, тобто особи, яка перебуває на певній державній службі, яка порушила певні правові норми, що регулюють стосунки у соціальній, економічній та інших сферах і, відповідно, порушують права особи й громадянина зокрема і суспільства в цілому.

Базуючись на проведеному аналізі, зазначимо, що теоретичні положення які містяться в наукових дослідженнях провідних українських вчених з адміністративного права мають розцінюватися не як коментарі до чинного законодавства, яке в свою чергу є узагальненням та систематизацією правил суспільного життя, а як інноваційні рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності державної влади з метою оптимізації соціально-економічних процесів у державі.[19]


2 Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. Посіб. [ У 3-х кн. ]. Кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.302.

[2] Пєтков С.В. Адміністративно – правове регулювання діяльності публічної влади в Україні // Юридичний журнал. – 2009. - №4. – С.60.

[3] Пєтков С.В. КОДИФІКАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ЯК ОСНОВА РЕФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ // Держава та регіони. Серія:право. – 2009. - №1. – С.86.

[4] Конституція Австрійської Республіки від 10 листопада 1920р.// http://referats.net.ua/ua/view/33850

[5] Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. Посіб. [ У 3-х кн. ]. Кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.302.

[6] Пєтков С.В. Адміністративно – правове регулювання діяльності публічної влади в Україні // Юридичний журнал. – 2009. - №4. – С.61.

[7] Конституція Австрійської Республіки від 10 листопада 1920р.//http://ru.wikipedia.org/wiki/ Конституция _Австрии

[8] Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. Посіб. [ У 3-х кн. ]. Кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.303.

[9] Конституція Австрійської Республіки від 10 листопада 1920р.// http://ru.wikipedia.org/wiki/ Конституция _Австрии

[10] Пєтков С.В. Адміністративно – правове регулювання діяльності публічної влади в Україні// Юридичний журнал. – 2009. - №4. – С62.

[11] Австрийская Республика. Конституция и законодательные акты .[ Пер. с нем.] — М.: Прогресс, 1985. — С427.

[12] Лазарев В. В. Конституционный суд Австрии / / Государство и право. — 1993. — № 9.

[13] Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. Посіб. [ У 3-х кн. ]. Кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.305.

[14] Пєтков С.В. Адміністративно – правове регулювання діяльності публічної влади в Україні // Юридичний журнал. – 2009. - №4. – С62.

[15] Пєтков С.В. Адміністративно – правове регулювання діяльності публічної влади в Україні // Юридичний журнал. – 2009. - №4. – С63.

[16] Лазарев В. В. Конституционный суд Австрии / / Государство и право. — 1993. — № 9.

[17] Австрийская Республика. Конституция и законодательные акты .[ Пер. с нем.] — М.: Прогресс, 1985. — С427.

[18] Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. Посіб. [ У 3-х кн. ]. Кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.303.

[19] Пєтков С.В. Адміністративно – правове регулювання діяльності публічної влади в Україні// Юридичний журнал. – 2009. - №4. – С64.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий