Смекни!
smekni.com

Новели посвідчення правочинів зі змінами 09.01.09 (стр. 1 из 6)

Реферат

Новели посвідчення правочинів за зі змінами в ЗУ «Про нотаріат» 09.01.09 р.


План

1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності

2. Новели посвідчення правочинів

3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна

5. Література


Поняття правочину та вимоги до його дійсності

Слід відзначити, що термін «правочин», який вживається в новому ЦК України, введений як суто український термін на заміну раніше вживаному «угода». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ст. 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків1. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, тобто конкретною обставиною реальної дійсності, з якою норми цивільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має низку ознак, зокрема він являє собою вольовий акт, тобто вольову дію особи, спрямовану на настання певного цивільно-правового результату; є правомірним (породжує ті наслідки, яких прагнуть сторони і які відповідають вимогам законності); має певну мету, заради якої вчиняється, і яка має бути досяжною та законною.

Окремо слід сказати про вимоги, які висуваються до правочину для того, щоб він був визнаний дійсним. Це, зокрема:

1)законність змісту правочину — зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2)наявність у суб'єкта правочину — фізичної особи — необхідного обсягу цивільної дієздатності, а для юридичної особи — відповідності вчинюваного правочину цілям діяльності, установчим документам або правовому статусу;

3свобода волевиявлення учасника правочину і його від повідність внутрішній волі — особа має бути вільна від чинників, що впливали б на свободу її волевиявлення (обман, примус);

4)відповідність форми правочину вимогам закону — вчинення правочину відповідно в усній, простій письмовій чи в нотаріально посвідчуваній формі, оскільки у певних випадках недодержання форми правочину тягне за собою його недійсність;

5)відповідна спрямованість правочину — мета вчинення правочину має відповідати вимогам законності та досяжності;

6) захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей — правочини, які вчиняються батьками (уси-новлювачами) таких дітей, не можуть суперечити їхнім інтересам.

Залежно від кількості сторін правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є той, для вчинення якого необхідне волевиявлення однієї сторони (наприклад, доручення або заповіт). Для двостороннього правочину характерне зустрічне волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу, міни). У багатосторонніх правочинах є вольові дії трьох або більше сторін (наприклад, установчі договори тощо). Багатосторонні правочини слід відрізняти від тих двосторонніх, в яких одна сторона може бути представлена кількома особами.

Форма укладання правочинів є способом зовнішнього виразу волі особи, що звернулась за його вчиненням. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі; остання може бути простою та нотаріально посвідченою.

Чинне законодавство передбачає перелік правочинів, які посвідчуються нотаріально. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Це означає, що посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже, і її захист.

Відтак, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

· договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання, спадковий договір) нерухомого майна (ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України);

· іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 577 ЦК);

· договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132,142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»);

· договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України

· «Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

· договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

· договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);

· договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи,, договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. 799, 828 ЦК);

· договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

· договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

· договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК); заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК);

· довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);

· інші правочини, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток тощо; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Таке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріально посвідченої форми правочину.

Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіряються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними документи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що виникають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочину. Це убезпечує осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної ції, від помилок при здійсненні їхньої волі, чітко розмежовує їхні гграва та обов'язки. Крім того, нотаріус попереджає про можливі цравові наслідки правочину; виступає як юридичний радник сторін, щоб їхня необізнаність не зашкодила їм у здійсненні їхніх прав та інтересів. Це в цілому робить взаємовідносини сторін зрозумілими та визначеними.

Переваги нотаріальної форми полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевірити законність і достовірність правочину. Особа, яка уклала нотаріально посвідчену угоду, має право вимагати від іншої сторони угоди виконання зобов'язань у безспірно-му порядку.

Нотаріальне посвідчення правочинів має полегшувати доказування в разі виникнення спору, оскільки доводить сам факт вчинення правочину, його зміст тощо. Слід зазначити, що факт вчинення правочину, який вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення, не можна довести жодним іншим способом, окрім нотаріального посвідчення.

Крім того, нотаріальне посвідчення дає змогу в разі втрати договору отримати його дублікат, і втрата оригіналу не зашкодить особі у здійсненні її прав, цим фактом не зможе скористатись недобросовісна сторона.

Новели посвідчення правочинів

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тільки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов'язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відповідності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.

Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову кваліфікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.

Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:

· вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину — якщо його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямовані на використання власності всупереч закону, одержання громадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;

· односторонні правочини та договори, укладені з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім випадків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);