регистрация / вход

Органи попереднього розслідування

Дослідження засад досудового розслідування злочинів та компетенції органів, які його здійснюють. Структура органів дізнання: міліція, органи безпеки, митні органи, командири військових частин. Особливості процедури виявлення та розслідування злочинів.

ОРГАНИ ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗСЛІДУВАННЯ


План

Вступ

1. Засади досудового розслідування злочинів. Органи досудового слідства

2. Органи дізнання

3. Засади досудового розслідування злочинів

4. Виявлення та розслідування злочинів

Висновки


Процес розслідування є предметом курсу кримінально-процесуального права та криміналістики. В полі зору предмета курсу “Організація роботи судових та правоохоронних органів” перебувають лише засади діяльності з розслідування злочинів уповноваженими органами.

Органами, вповноваженими проводити досудове розслідування злочинів, є органи слідства, органи дізнання та прокуратура.

Дізнання та досудове слідство треба розглядати у двох аспектах: як одну з стадій кримінального судочинства і як урегульовану законом діяльність спеціально уповноважених органів по розкриттю злочинів.

Згідно з положенням “Про органи дізнання в системі МНС України”, затвердженим наказом МНС України від 27.04.2004 р. за № 187, органи дізнання в системі МНС України створюються з метою забезпечення організаційно – методичного управління органами державного пожежного нагляду, проведення пожежно – технічних розслідувань, реагування на заяви, повідомлення та іншу інформацію про пожежі і злочини, пов`язані з ними, провадження дізнання у справах про пожежі і порушення протипожежних правил.

1. Засади досудового розслідування злочинів. Органи досудового слідства

Органи слідства за законодавством уповноважені проводити досудове слідство в кримінальних справах. Посадовими особами, які конкретно й безпосередньо виконують цю функцію, є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, а в справах про державні злочині — слідчі органів безпеки. В справах про економічні злочини розслідування здійснюють слідчі податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності, слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус. Під час розслідування конкретної кримінальної справи їхні вказівки для інших учасників розслідування мають однакову юридичну силу.

У кожному випадку виявлення ознак злочину слідчий зобов'язаний порушити кримінальну справу, організувати розкриття злочину, встановити винних осіб, захистити права та законні інтереси осіб, вжити заходів щодо усунення причин і умов вчинення злочину, відшкодування заподіяної шкоди. Для реалізації цих завдань слідчі органи наділено широкими повноваженнями. Вони приймають рішення з питань організації розслідування кримінальних справ як процесуально незалежні особи, доручають органам дізнання провадження розшукових і слідчих дій, вимагають від оперативних підрозділів активної участі в розкритті злочину.

Слідчий не може брати участі в розслідуванні справи, якщо є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; якщо він брав участь у цій справі як спеціаліст, експерт, перекладач або якщо його родичі зацікавлені в результатах розслідування справи тощо. За наявності цих обставин слідчий має заявити прокуророві або безпосередньому керівникові самовідвід.

Досудове слідство полягає в діяльності слідчих органів з пошуку, перевірки, дослідження, оцінки, використання встановлених фактів і доказів для захисту прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Досудове слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді. Таким чином воно має сприяти здійсненню правосуддя. Помилки досудового слідства можуть зумовити судові помилки, тому матеріали досудового слідства підлягають ретельній і незалежній оцінці в суді.

Термін досудового слідства становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встановлює наявність або відсутність складу злочину; він має обґрунтувати й довести предмет доказування. Важливою частиною є встановлення особи, яка вчинила злочин. Завершуючи розслідування, слідчий складає обвинувальний висновок і направляє матеріали справи прокуророві для їхнього затвердження та передачі до суду. Слідчий приймає також рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття або зупинення провадження в справі. Термін досудового слідства може бути продовжено до трьох місяців (районним, міським або прирівняним до них прокурором), а в особливо складних справах — до шести місяців (прокурором Автономної республіки Крим, прокурором області, міста Києва, військовим прокурором округу або їхніми заступниками). На більший термін досудове слідство може продовжити Генеральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках.

2. Органи дізнання

Органами дізнання згідно ст. 101 КПК України є:

— міліція (виконує найбільший обсяг робіт із провадження дізнання);

— податкова міліція (в справах про ухилення від сплати податків і зборів, а також у справах про приховування валютної виручки);

— органи безпеки;

— командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями й військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками та службовцями Збройних Сил України в зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи);

— митні органи (в справах про контрабанду);

— начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, (у справах про злочини, що порушують установлений порядок несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ);

— органи державного пожежного нагляду (в справах про пожежі та порушення протипожежних правил);

— органи охорони державного кордону (в справах про порушення державного кордону);

— капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Безумовно, для всіх перерахованих органів провадження дізнання не є основним видом діяльності. Ці органи розслідують злочини лише у випадках, коли це є продовженням їхньої основної діяльності.

Дізнання та досудове слідство співвідносяться як певні етапи розслідування кримінальних справ. Вони мають деякі спільні риси. Вповноважені органи на обох етапах займаються розкриттям злочинів, викриттям або розшуком винних у вчиненні злочину осіб, а також діяльністю із запобігання злочинам; розв'язують процесуальні завдання, хоч і за різних категорій злочинів; загальним є предмет доказування; суб'єкти правоохоронної діяльності мають застосовувати однакові кримінально-процесуальні норми, правові наслідки для учасників розслідування як під час дізнання, так і під час попереднього слідства мають однакову силу.

Діяльність органів дізнання полягає в прийнятті, реєстрації, розгляді та перевірці заяв і повідомлень про злочини. Вони приймають рішення щодо порушення кримінальних справ за наявності ознак злочину й проваджують дізнання в справах про тяжкі злочини та злочини, які не є тяжкими; готують матеріали в протокольній формі, а також виконують окремі доручення слідчих.

Дізнання в справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими провадять у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання призупиняють. Проте органи дізнання вживають заходів для встановлення такої особи. В справах про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання проводять у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

Дізнання в справах, у яких здійснюють провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, зменшує навантаження на слідчі органи, дозволяє їм зосередитися на розслідуванні небезпечних резонансних злочинів. Такий вид провадження відомий у кримінально-процесуальному праві як протокольна форма.

Прокурор у межах своєї компетенції може брати участь у проведенні дізнання та досудового слідства. За потреби він може особисто проводити досудове слідство або окремі слідчі дії у будь-якій справі.

Він може підключитися до розслідування злочину на будь-якій стадії, давати вказівки слідчому, вимагати їхнього виконання. Вказівки прокурора з питань здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства є обов'язковими для них. Оскарження слідчим отриманих вказівок прокурора вищому прокуророві не може зупинити їхнього виконання, за винятком незгоди слідчого з найсуттєвіших питань розслідування, а саме:

— притягнення конкретної особи (групи осіб) як обвинуваченого;

— про кваліфікацію злочину;

— про обсяг обвинувачення;

— направлення справи для віддання обвинуваченого до суду;

— про закриття справи.

У таких випадках передбачено окремі процедури скасування вказівок прокурора вищим прокурором або передачі кримінальної справи для розслідування іншому слідчому. Якщо ж прокурор розслідує кримінальну справу особисто, то на нього поширено вимоги, властиві слідчим органам.

Під час розв'язання питання за суттю в протокольній процедурі досудової підготовки матеріалів прокурор порушує кримінальну справу та формулює висновок щодо обвинувачення особи, яка стала перед судом. Розглянувши при цьому матеріали, надані органом дізнання, прокурор складає обвинувальний висновок і направляє справу до суду або повертає матеріали для провадження досудового слідства. За відсутності підстав прокурор приймає рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Суд (суддя) розглядає справу з додержанням норм чинного законодавства, вживає заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, а також юридичних осіб, інтересів держави, правильного застосування Закону при ухваленні судового рішення тощо. При цьому під час розгляду кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів, які здійснюють виявлення та розслідування злочинів.

3. Засади досудового розслідування злочинів

Процес розслідування є предметом курсу кримінально-процесуального права та криміналістики. В полі зору предмета нашого" курсу перебувають лише засади діяльності з розслідування злочинів уповноваженими органами.

Органами, вповноваженими проводити досудове розслідування злочинів, є органи слідства, органи дізнання та прокуратура. Органи слідства за законодавством уповноважені проводити досудове слідство в кримінальних справах. Посадовими особами, які конкретно й безпосередньо виконують цю функцію, є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, а в справах про державні злочині - слідчі органів безпеки. В справах про економічні злочини (приховування валютної виручки, ухилення від сплати податків, фіктивне банкрутство тощо) злочини розслідують слідчі податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності, слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус. Під час розслідування конкретної кримінальної справи їхні вказівки для інших учасників розслідування мають однакову юридичну силу.

У кожному випадку виявлення ознак злочину слідчий зобов'язаний порушити кримінальну справу, організувати розкриття злочину, встановити винних осіб, захистити права та законні інтереси осіб, вжити заходів щодо усунення причин і умов вчинення злочину, відшкодування заподіяної шкоди. Для реалізації цих завдань слідчі органи наділено широкими повноваженнями.

Вони приймають рішення з питань організації розслідування кримінальних справ як процесуальне незалежні особи, доручають органам дізнання провадження розшукових і слідчих дій, вимагають від оперативних підрозділів активної участі в розкритті злочину.

Слідчий не може виконувати завдання, які суперечать суті правоохоронної діяльності. Наприклад, він не може брати участі в розслідуванні справи, якщо є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; якщо він брав участь у цій справі як спеціаліст, експерт, перекладач або якщо його родичі зацікавлені в результатах розслідування справи тощо. За наявності цих обставин слідчий має заявити прокуророві або безпосередньому керівникові самовідвід.

Досудове слідство полягає в діяльності слідчих органів (слідчого) з пошуку, перевірки, дослідження, оцінки, використання встановлених фактів і доказів для захисту прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Досудове слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді. Таким чином воно має сприяти здійсненню правосуддя. Помилки досудового слідства можуть зумовити судові помилки, тому матеріали досудового слідства підлягають ретельній і незалежній оцінці в суді.

Термін досудового слідства становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встановлює наявність або відсутність складу злочину; він має обґрунтувати й довести предмет доказування. Важливою частиною є встановлення (разом з оперативними підрозділами) особи, яка вчинила злочин. Завершуючи розслідування, слідчий складає обвинувальний висновок і направляє матеріали справи прокуророві для їхнього затвердження та передачі до суду. Слідчий приймає також рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття або зупинення провадження в справі. Термін досудового слідства може бути продовжено до трьох місяців (районним, міським або прирівняним до них прокурором), а в особливо складних справах - до шести місяців (прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, міста Києва, військовим прокурором округу або їхніми заступниками). На більший термін досудове слідство може продовжити Генеральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках. Органами дізнання є:

- міліція (виконує найбільший обсяг робіт із провадження дізнання);

- податкова міліція (в справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

- органи безпеки (в справах, віднесених законом до їхнього відання);

- командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями й військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками та службовцями Збройних Сил України в зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи);

- митні органи (в справах про контрабанду);

- начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини, що порушують установлений порядок несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ);

- органи державного пожежного нагляду (в справах про пожежі та порушення протипожежних правил);

- органи охорони державного кордону (в справах про порушення державного кордону);

- капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Безумовно, для всіх перерахованих органів провадження дізнання не є основним видом діяльності. Ці органи розслідують злочини лише у випадках, коли це є продовженням їхньої основної діяльності, тобто виконанням тих основних обов'язків, які визначено в законодавстві. Особливості компетенції органів міліції, органів служби безпеки, митних органів і органів охорони державного кордону як органів дізнання полягають у тому, що вони можуть поєднувати провадження як процесуальних, так і оперативно-розшукових дій, узгоджуючи обидва напрями для виконання одного із завдань правоохоронної діяльності - боротьби зі злочинністю.

Дізнання та досудове слідство співвідносяться як певні етапи розслідування кримінальних справ. Вони мають деякі спільні риси. Вповноважені органи на обох етапах займаються розкриттям злочинів, викриттям або розшуком винних у вчиненні злочину осіб, а також діяльністю із запобігання злочинам; розв'язують типові процесуальні завдання, хоч і за різних категорій злочинів; загальним є предмет доказування; суб'єкти правоохоронної діяльності мають застосовувати однакові кримінально-процесуальні норми, правові наслідки для учасників розслідування як під час дізнання, так і під час попереднього слідства мають однакову силу.

Діяльність органів дізнання полягає в прийнятті, реєстрації, розгляді та перевірці заяв і повідомлень про злочини. Вони приймають рішення щодо порушення кримінальних справ за наявності ознак злочину й проваджують дізнання в справах про тяжкі злочини та злочини, які не є тяжкими; готують матеріали в протокольній формі, а також виконують окремі доручення слідчих.

Дізнання в справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими провадять у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання призупиняють. Проте органи дізнання вживають заходів для встановлення такої особи. В справах про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання проводять у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

Дізнання в справах, у яких здійснюють провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, зменшує навантаження на слідчі органи, дозволяє їм зосередитися на розслідуванні небезпечних резонансних злочинів. Такий вид провадження відомий У кримінально-процесуальному праві як протокольна форма.

Основним органом, який проводить дізнання в переважній частині категорій справ, є міліція. Міліція - складова частина органів внутрішніх справ України (див. главу 5 розділу III цього посібника). В складі міліції за функціональним розподілом наявні кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, Державна автомобільна інспекція та податкова міліція. Серед основних обов'язків зазначених органів важливе місце посідає провадження в кримінальних справах.

Прокурор у межах своєї компетенції (про компетенцію прокурора див. главу 1 розділу III) може брати участь у проведенні дізнання та досудового слідства. За потреби він може особисто проводити досудове слідство або окремі слідчі дії у будь-якій справі.

Він може підключитися до розслідування злочину на будь-якій стадії, давати вказівки слідчому, вимагати їхнього виконання. Вказівки прокурора з питань здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства є обов'язковими для них.

Оскарження слідчим отриманих вказівок прокурора вищому прокуророві не може зупинити їхнього виконання, за винятком незгоди слідчого з найсуттєвіших питань розслідування, а саме:

- притягнення конкретної особи (групи осіб) як обвинуваченого;

- про кваліфікацію злочину;

- про обсяг обвинувачення;

- направлення справи для віддання обвинуваченого до суду;

- про закриття справи.

У таких випадках передбачено окремі процедури скасування вказівок прокурора вищим прокурором або передачі кримінальної справи для розслідування іншому слідчому. Якщо ж прокурор розслідує кримінальну справу особисто, то на нього поширено вимоги, властиві слідчим органам.

Під час розв'язання питання за суттю в протокольній процедурі досудової підготовки матеріалів прокурор порушує кримінальну справу та формулює висновок щодо обвинувачення особи, яка стала перед судом. Розглянувши при цьому матеріали, надані органом дізнання, прокурор складає обвинувальний висновок і направляє справу до суду або повертає матеріали для провадження досудового слідства. За відсутності підстав прокурор приймає рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Суд виконує функцію правосуддя і не належить до правоохоронних органів (див. глави 1 та 2 розділу II). Суд (суддя) розглядає справу з додержанням норм чинного законодавства, вживає заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, а також юридичних осіб, інтересів держави, правильного застосування Закону при ухваленні судового рішення тощо. При цьому під час розгляду кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів, які здійснювали виявлення та розслідування злочинів. Судовий розгляд справи відбувається на законних підставах, вирок обґрунтовується лише на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінюються за внутрішнім переконанням судді, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розглядові обставин справи, їхньому системному зіставленні та сукупності, за умови виключення зовнішнього впливу на результати розгляду кримінальної справи.

4. Виявлення та розслідування злочинів

Виявлення та розслідування злочинів — важливий вид правоохоронної діяльності. У процесі її здійснення розв'язують специфічні завдання, спрямовані на повне й швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців і осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності. Разом з тим суб'єктів цієї діяльності позбавлено права на необґрунтоване обвинувачення та на юридичну помилку. Правоохоронна діяльність у сфері виявлення та розслідування злочинів є несумісною з фактами протиправних затримань і арештів, її предмет включає характерні ознаки професійної діяльності та органу, уповноваженого виявляти й розслідувати злочин, окремі форми, етапи та принципи цієї діяльності.

Виявлення та розслідування події злочину — це процес, що розгортається в часі та просторі, в якому встановлюють, досліджують, оцінюють численні фактичні обставини, здійснюють цілеспрямовані пошукові, перевірочні, контрольні та правові дії.

Виявленню та розслідуванню злочинів як правоохоронній діяльності притаманні кілька ознак. По-перше, охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом правильного застосування адміністративного, кримінального й кримінально-процесуального законодавства з тим, щоб жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. По-друге, державний вплив на злочинність, захист інтересів держави й суспільства з тим, щоб застосовувати кримінальну відповідальність до винних осіб.

За ст. 29 Конституції кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. При цьому в Основному Законі відзначено, що за нагальної потреби запобігти злочинові чи відвернути його, вповноважені на те законом органи можуть застосувати затримання особи як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. В порядку додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за зловживання або юридичні помилки, припущені посадовими особами під час здійснення ними виявлення та розслідування злочинів, зокрема за завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 371 КК), за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), за примушення давати показання (ст. 373 КК).

Згідно з Конституцією ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60).

Захист інтересів держави й суспільства також втілено в принцип правоохорони, за яким відповідальності підлягають лише винні особи. Кримінальна відповідальність має індивідуальний характер. Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції); доводити свою невинуватість у вчиненні злочину не є обов'язком особи, притягнутої до відповідальності; за Конституцією обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь (ст. 62).

Для додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). Разом з тим, якщо самим фактом розголошення посадовою особою даних попереднього слідства завдано суттєвої шкоди державним чи громадським інтересам, це є підставою для притягнення цієї посадової особи до кримінальної відповідальності.

Встановлення злочину або особи злочинця (підозрюваного, обвинуваченого) здійснюють за умов різних типів складностей фактичних обставин, з урахуванням очевидного або неочевидного типів вчинення злочину. Джерелами інформації про подію злочину можуть бути, як у першому, так і в другому випадках, фізичні особи (наприклад, потерпілі, очевидці тощо), інформація про фізичні або інші наслідки дій винних осіб, документи, нотатки тощо. Виявленням злочину вважають встановлення події (явища, часу, обставин, особи тощо), зокрема моменту заволодіння майном, проникнення в житлове приміщення, нападу на особу й заволодіння її майном, заподіяння розладу здоров'я тощо.

У процесі виявлення та розслідування злочинів правоохоронні органи України дедалі частіше використовують можливості таких міжнародних організацій, як Інтерпол або Європол. Розвиток політичних, соціальних, економічних і екологічних відносин у Європі та й усьому світі супроводжується стрімким зростанням міжнародної злочинності. Типові Її прояви — це відмивання «брудних» грошей, запровадження в міжнародний обіг фальшивих грошей, торгівля людьми, незаконна поставка зброї в «гарячі точки», розкрадання міжнародних кредитів, нелегальна торгівля людськими органами, наркобізнес. Стрижнем ефективної боротьби з міжнародними злочинами стає узгодження слідчих та оперативних дій і повноважень поліцій європейських країн. Значних зусиль потребує пошук і встановлення осіб, що пропали безвісти.

Під час виявлення та розслідування конкретного злочину виявляють інші неправомірні дії, що стає достатньою підставою для порушення кримінальних справ і проведення самостійного розслідування цих неправомірних дій. Виявлення та розслідування злочинів здійснюють у процесуальних формах, з обов'язковим додержанням вимог Конституції України та КПК. В іншому разі сама діяльність, яку здійснюють із порушенням конституційних або процесуальних норм, перетворюється на протиправну.

Правопримушувальні дії перемежовують з іншими видами правових дій; Вони найпоширеніші й притаманні правоохоронній діяльності під час виявлення та розслідування злочинів. Відносинам, що забезпечують функцію правоохорони між уповноваженими органами та громадянами, притаманна специфічна взаємодія, яку відображено в кримінальному законодавстві. Повідомляти про злочин — право кожного громадянина. Законодавець передбачив звільнення від кримінальної відповідальності за активне сприяння в розкритті тяжких злочинів, у тому числі, вчинених у складі організованої групи. Проте, коли громадянинові стало відомо про тяжкий злочин або про приготування до нього, він зобов'язаний повідомити про це правоохоронні органи. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення лише щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63 Конституції).

Правовий примус під час провадження з виявлення та розслідування злочинів може мати як безпосередній, так і опосередкований характер, оскільки законні повноваження й вимоги правоохоронних органів мають обов'язкову силу. Наприклад, підкоритися порядку проведення та оформлення слідчих дій зобов'язані всі їхні учасники. Разом з тим примус має опосередкований характер, тобто вимагають лише точного виконання вимог щодо проведення слідчих дій, зокрема оглядів, виїмок, допитів, впізнання, отримання зразків для порівняльного дослідження, призначення експертизи, очної ставки.

Правопримушування безпосередньо спрямовано на суттєве обмеження прав людини, на примусовий варіант правової поведінки в разі накладення арешту на майно, затримання підозрюваного, під час обрання запобіжного заходу в вигляді арешту тощо.

Правовстановлюючі дії з виявлення та розслідування злочинів спрямовано на збір даних, які прямо чи побічно підтверджують факт події, її злочинний характер, наявність потерпілих, причетність осіб (або особи) до злочину. Встановлення таких даних за певним обсягом формує доказову базу з розслідування конкретного злочину. До того ж слід враховувати властивість фактичних даних підтверджувати, спростовувати або іншим чином співвідноситися з подією злочину. Об'єктивне й повне проведення виявлення й розслідування злочину свідчить про неупередженість процесу, що є запорукою законності правоохоронної діяльності.

Виявлення злочину, здебільшого, передує розслідуванню. Хоч у багатьох випадках ці види діяльності здійснюють паралельно. Розслідування кримінальних справ у кримінально-процесуальному законодавстві називають досудовим слідством, тобто таким, що передує судовому слідству з розгляду даного злочину. Достатність підстав для початку слідства є важливим, відправним моментом. Ні суспільні катаклізми, ні одноособові або групові уявлення про негативні прояви тощо не можуть бути приводом для початку провадження, тобто проведення робіт з виявлення або розслідування. Лише вичерпний перелік джерел достовірної інформації про наявні ознаки злочину може бути взятий до уваги. Такими джерелами або за кримінально-процесуальним законодавством приводами до порушення кримінальної справи можуть бути:

- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

- явка з повинною;

- повідомлення, опубліковані в пресі;

- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Дізнавач, слідчий, прокурор, суддя мають власноручно розпочати провадження, якщо вони безпосередньо виявили ознаки злочину під час їхньої повсякденної праці. Справу може бути порушено за умови достатності даних, які характеризують ту чи іншу подію як злочин.

Будь-яка подія має предмет доказування. Зазначені ознаки утворюють загальний предмет доказування, а за злочинами, вчиненими неповнолітніми особами, особами, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, предмет доказування конкретизують, сповнюють ознаками, що характеризують правовий статус неповнолітніх і душевнохворих.

Доказування в процесі виявлення та розслідування злочинів — це діяльність суб'єктів правоохорони зі збирання, перевірки, оцінки доказів і джерел їхнього походження, а також формулювання аргументів, прийняття рішень за суттю кримінальної справи.

Під час доказування насамперед мають бути встановлені об'єктивні обставини події злочину, серед яких важливе місце посідає причинний зв'язок між злочинною дією (або бездіяльністю) та шкодою (її обсягом або розміром). Паралельно встановлюють суб'єктивні ознаки злочину, тобто винність особи, мотиви кримінального вчинку тощо. При цьому до уваги беруть і обставини, що свідчать про ступінь вини причетної до злочину особи (або групи осіб), причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, соціальну та правову характеристику винного, його можливі взаємини з потерпілим тощо.

Правозабезпечувальні дії поширено на різних осіб, що беруть участь у виявленні та розкритті злочину та на законні права фізичних і юридичних осіб, які є учасниками розслідування. Є кілька груп правозабезпечувальних дій. Дії однієї групи полягають у виявленні та усуненні причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

До причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, належать об'єктивні та суб'єктивні обставини буття, які зумовлюють злочини або безпосередньо спричиняють спрямованість на вчинення неправомірних дій. Причини й умови виявляють шляхом комплексного дослідження оточення особи злочинця та механізму вчинення злочину. Спеціальним заходом, який слугує запобіганню злочинам, є направлення подання органу розслідування до підприємств, установ, організацій про усунення обставин , що спричиняють вчинення злочинів. Подання вносять у зв'язку з конкретною кримінальною справою.

Правозабезпечувальний характер подання полягає в тому, що його може бути внесено до моменту закінчення розслідування; в ньому мають бути викладені всі без винятку причини й умови; інформація про них має ґрунтуватися на проведених діях з виявлення та розслідування злочину; вимоги щодо усунення причин і умов можуть стосуватися правомірних дій або; подання є дієвим засобом забезпечення прав громадян і виконання ними законодавчо встановлених обов'язків.

До іншої групи правозабезпечувальних дій відносять дії із забезпечення безпеки суддів і працівників правоохоронних органів, а також учасників розслідування кримінальних справ (так само як і їхніх близьких), життю, здоров'ю або майну яких існує реальна загроза.

Правовідновлювальні дії полягають у захисті й поновленні честі, гідності, ділової репутації потерпілих, юридичної та соціальної реабілітації особи, яку незаконно обвинувачено у вчиненні злочину. Правовідновлення під час виявлення та розслідування злочинів реалізують у заходах із відшкодування матеріальної та моральної шкоди, поновлення статусу та прав потерпілого, з відшкодуванням йому витрат на стаціонарне лікування тощо. Порядок і розмір відшкодування шкоди визначають під час прийняття рішення, яке реабілітує особу. При цьому моральну шкоду відшкодовують у грошовій формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.


Висновки

Таким чином, роль дізнання та досудового слідства є надзвичайно важливою в системі правоохоронної діяльності. Від якості виявлення й розслідування злочину, надійності доказів у кримінальній справі, достовірності отриманої інформації залежить своєчасність попереднього слідства, а також ґрунтовність і справедливість судового рішення, а отже рівень захисту прав людини, інтересів держави, охорони правового порядку. Незалежно від відомчої належності, слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус.

Діяльність органів дізнання полягає в прийнятті, реєстрації, розгляді та перевірці заяв і повідомлень про злочини. Вони приймають рішення щодо порушення кримінальних справ за наявності ознак злочину й проваджують дізнання в справах про тяжкі злочини та злочини, які не є тяжкими; готують матеріали в протокольній формі, а також виконують окремі доручення слідчих.

Досудове слідство полягає в діяльності слідчих органів з пошуку, перевірки, дослідження, оцінки, використання встановлених фактів і доказів для захисту прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Досудове слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему