регистрация / вход

Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

Існування в юридичній науці двох головних напрямків визначення суті прав і свобод людини: природно-правовового та позитивістського. Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

Реферат на тему

Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту


ПЛАН

1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

2. Класифікація прав і свобод.

3. Обов’язки.

4. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

5. Література.


1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

В юридичній науці існують два головні напрями визначення суті прав і свобод людини: природно-правовий та позитивістський.

Природно-правовий напрям розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, даровані їй від народження. Вони не залежать від волі дер­жави. Основою цього напряму стала природно-правова концепція, яка вважає головним принцип свободи, невід'ємності, невідчужуваності прав лю­дини. Держава покликана визнавати ці права, рахуватися з ними, охороня­ти їх від будь-яких посягань. Ідея природних прав лю­дини покликана поставити заслін всевладдю держави, що перешкоджає роз­виткові свободи, індивідуалізму й автономії особи. Чинна Кон­ституція України спирається на природно-правову концепцію прав людини.

Позитивістський напрям (протистояв і значною мірою протистоїть до цього часу природно-правовому напряму), згідно з яким права людини, їх обсяг і зміст визначає держава як верховна сила, наділена правом розпо­ряджатися долями індивідуумів на власний розсуд, котра «дарує» їх людині, здійснюючи щодо неї патерналістські функції.

Законодавче оформлені права людини набувають додаткової сили, а дер­жава зобов'язується гарантувати та забезпечувати їх. Це усуває протистояння природно-правового та позити­вістського підходів до прав людини і виключає насильство держави стосовно осо­би, відстоює автономію і пріоритет прав людини щодо держави.

Справжнього сенсу права людини набувають тільки на основі прин­ципів демократії, свободи, справедливості, рівності, визнання самоцінності людини.

Найвиразніше права люди­ни виявляються в її суб'єктивному праві, що включає як можливість самостійно здійсню­вати чи не здійснювати певні дії (поведінку), так і можливість вимагати цьо­го від іншої особи (інших осіб). У ви­падку порушення суб'єктивного права воно захищається законом у приму­совому порядку шляхом пред'явлення в суді або іншому установленому за­коном державному органі вимог до порушника..

Свобода людини і громадянина як конституційно-правова катего­рія — це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети. Це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення. Свобода тлумачиться як встановлена і гарантована законом сфера автономії громадя­нина стосовно держави, державної влади й інших громадян. Це свобода пев­них дій, волевиявлення, передусім свобода вияву політичних думок, вимог і міркувань, або право громадянина на невтручання органів держави й інших громадян у сферу його особистих переконань.

Правам і свободам людини повинні відповідати певні її обов'язки, бо без цього права не будуть забезпечені відповідними діями інших осіб, організа­цій, держави, від яких залежить функціонування цих прав і свобод. Загальна теорія права трактує конституційні обов'язки людини і громадя­нина як міру належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати невиправ­даної шкоди іншим.

Отже, права і свободи людини — це її соціальні можливості, які визнача­ються економічними й культурними умовами життя суспільства і законодав­че закріплюються державою. В них виражена та міра свободи, яка об'єк­тивно можлива для індивіда на конкретному етапі розвитку суспільства.

Під основними правами людини зазвичай розуміють права, які містяться в конституціях держав і міжнародно-правових документах з прав людини, зокрема, в загальній Декларації прав людини (1948), Міжнародному пакті про гро­мадянські та політичні права (1966), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966), а також Європейській конвенції захисту прав людини і основних свобод (1950), Європейській соціальній хартії (1960). Основні права і свободи забезпечують різноманітні сфери життя люди­ни — особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цього вони структуруються за групами і найменуваннями. Ці права розріз­няють також за часом виникнення. Від цього походить поняття «покоління прав людини».

Під першим поколінням прав людини розуміють ті традиційні ліберальні цінності, які були сформульовані в процесі здійснення буржуазних револю­цій, а потім конкретизувалися і розширилися в практиці й законодавстві де­мократичних держав. До них належать: право на свободу думки, совісті і ре­лігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рів­ність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особи; право на сво­боду від свавільного арешту, затримання або вигнання; право на гласний і з дотриманням усіх вимог справедливий розгляд справ незалежним і безсто­роннім судом тощо.

Друге покоління прав людини сформувалося в проце­сі боротьби народів за поліпшення економічного становища, підвищення культурного статусу, їх реалізація потребує організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави. До прав другого покоління належать права на працю і вільний вибір роботи; соціальне забезпечення і відпочинок; захист материнства і дитинства; освіту; участь у культурному житті суспільства.

Після Другої світової війни почало формуватися третє покоління прав лю­дини. До них включаються лише колективні права (здійснюються не окремою людиною, а народом, нацією, суспільством тощо), так звані права солідарності — право на розви­ток, мир, здоров'я, довкілля, спільну спадщину людства, а також право на комунікацію.

2. Класифікація прав і свобод.

Існують такі основні групи прав і свобод людини та громадянина: грома­дянські, політичні, економічні, соціальні, культурні.

Громадянські (особисті) права — це визначені та гарантовані конституці­єю і законами пріоритетні можливості людини користуватися невідчужуваними благами особистого життя й індивідуальної свободи. Вони визначають свободу людини у сфері особистого життя, юридичну захищеність від будь-якого незаконного втручання. До громадянських прав людини належать: пра­во на вільний розвиток особистості; невід'ємне право на життя; право на по­вагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на та­ємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу світогляду і віросповідання.

Політичні права і свободи людини визначають її правове становище в сис­темі суспільно-політичних відносин, які виникають у процесі здійснення державної влади. Носіями, суб'єктами цих прав є лише громадяни тієї чи ін­шої країни, а не всі особи, які живуть на її території. Вони можуть бути реа­лізовані як індивідуально, так і завдяки участі громадянина, наділеного ци­ми правами і свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур. До політичних прав громадян належать: право на свободу асоціацій; пра­во на участь у державних справах як безпосередньо, так і через своїх пред­ставників; право обирати і бути обраним; право на свободу думки, безпе­решкодне дотримання власних думок; право на вільний пошук, одержання і поширення інформації; право на мирні збори та маніфестації; право на звернення.

Економічні, соціальні та культурні права покликані забезпечити людині належний життєвий рівень. Перелік цих прав закріплений у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966): право на працю, право на страйк, право кожної людини на свободу від голоду та ін., вима­гає від держав надання сім’ї по змозі якомога ширшої охорони і допомоги Він визначає ту поз­начку, нижче від якої цивілізована держава не може опуститися. Саме ці права мають гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як віль­ної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. Гарантування дер­жавою цих прав характеризує її як соціальну, тобто таку, що забезпечує дос­татньо високий рівень життя своїх громадян. Одним із найважливіших по­казників справжньої демократії є здійснення в державі й суспільстві еконо­мічних, соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина. Конституція України гарантує усі права закріплені Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966).

Міжнародне законодавство зобов'язує держави забезпечити право кожно­го створювати для задоволення і захисту економічних та соціальних інтере­сів професійні спілки і вступати в них за власним вибором. Важливим соціально-економічним правом людини є право на соціальне забезпечення, зокрема і соціальне страхування. Міжнародно-правові документи зобов'язують держави визнавати право кожного на достатній життєвий рівень для нього самого і його сім'ї. Він пе­редбачає достатнє харчування, одяг і житло, а також безперервне поліпшен­ня умов життя. До найважливіших прав кожного належить право на найвищі досягнення рівня фізичного та психічного здоров'я.

Особливе місце серед прав і свобод людини посідають культурні права. Саме вони гарантують людині доступ до благ культури, свободу художньої, наукової і технічної творчості, участь у культурному житті, користування закладами культури, право на освіту і спрямо­вані на гармонійний розвиток особи, на виховання у неї почуття власної гідності, на зміцнення поваги до прав людини і основних свобод.

Освіта покликана дати змогу всім бути корисними учасниками вільного суспіль­ства, сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма націями і расами, етнічними й релігійними групами, сприяти роботі ООН з підтри­мання миру. Щоб повною мірою забезпечити право на освіту, держави-учасниці пакту по­винні початкову освіту зробити обов'язковою і безкоштовною для всіх, а се­редню, включаючи професійно-технічну, відкритою і доступною для всіх. Вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на підставі здіб­ностей кожного. Передбачається поступове запровадження безкоштовної середньої і вищої освіти.

3. Обов’язки.

З правами та свободами людини і громадянина тісно пов'язані їхні обов'язки. Конституційно-правовий інститут обов'язків почав формуватися лише після Другої світової війни. Традиційними обов'язками, які держава мовчки чи відкрито покладала на своїх громадян, були: підкорення законам та іншим нормативним актам, сплата податків, військова повинність тощо.

Конституція України також визначає низку обов'язків людини і громадя­нина: захист Вітчизни є не тільки правовим, а й моральним обов'язком кожного громадянина країни; обов'язок не заподіювати шкоди приро­ді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки; сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених за­коном, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем прожи­вання декларацію про свій майновий стан та доходи за минулий рік; неухиль­но дотримуватися Конституції і законів України, не посягати на права і сво­боди, честь та гідність інших людей.

4. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

Практична цінність прав і свобод людини та громадянина полягає у їхній реальності, під якою розуміють можливість здійснення повноважень, що випливають зі змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Ре­альність прав людини забезпечується низкою гарантій, тобто засобів, спосо­бів і умов, використовуючи які, суб'єкт досягає повного і безперечного здій­снення своїх прав. Ці гарантії залежать від рівня демократії, розвитку еконо­міки, правової культури, суспільства, від ступеня незалежності судової вла­ди, від співмірності встановлених законом обмежень тощо. Гарантії суб'єк­тивних прав поділяються на конституційні, юридичні, морально-політичні, економічні (соціальні). Конституційні гарантії забезпечені авторитетом основного закону, в яко­му закріплені основні права і свободи людини.

Юридичні гарантії виникли в англосаксонських країнах, їхній зміст зводиться до двох основних положень. По-перше, громадянинові надається право вдаватися до судового захисту щоразу, як його права і свободи порушуються державними органами або ок­ремими особами. По-друге, громадянин наділяється правом звернення до суду з вимогою примусового забезпечення встановлених законом прав і сво­бод. Йдеться про здійснення суб'єктивного права.

Морально-політичні гарантії прав і свобод полягають у впливі громадської думки, яка нині стала важливим елементом демократичної політичної системи. Правлячі кола змушені рахуватися з гро­мадською думкою, утримуватися від грубих форм обмеження прав і свобод людини. Вони відчувають і тиск світової громадської думки.

Економічні, або соціальні гарантії полягають у реальній можливості ко­ристуватися суб'єктивними правами і свободами. Суспільство з ринковою економікою проголошує рівні можливості, але у зв'язку із соціальним роз­шаруванням людей не забезпечує у повному обсязі їхніх інтересів. Держава через свої правоохоронні органи може гарантувати особисті й політичні пра­ва громадян, але не має необхідних важелів для забезпечення соціально-по­літичних прав. Цьому перешкоджають безробіття, загальне зростання цін та інші економічні фактори.

Ідеологічні гарантії — це сукупність ідеологічних і світоглядних принци­пів, що зумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.

Гарантії дають змогу зробити необхідний перехід від передбаченої законо­давством можливості до реального здійснення захисту прав і свобод людини та громадянина. Існують дві категорії гарантій: загальні і спеціальні (юри­дичні). Під загальними гарантіями розуміють такі, які охоплюють всю су­купність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неналежного здійснення. А спеціаль­ні (юридичні) гарантії трактуються як правові засоби і способи, за допомо­гою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи люди­ни, усуваються або поновлюються порушені права. Загальні гарантії прав і свобод класифікуються як економічні, політичні і організаційні.

Механізм захисту прав і свобод людини передбачає систему правових за­собів, спрямованих на захист прав людини при скоєнні певного правопору­шення чи об'єктивно-протиправного діяння. Право на захист означає можливість використання примусової сили дер­жави. Важли­ву роль відіграють такі атрибути захисту прав і свобод людини, як наявність конституції, надійне законодавство, конституційне закріплення основних прав і свобод людини, незалежність судової влади, наявність органу консти­туційного контролю тощо.

Для надійного захисту прав людини важливе значення має співробітниц­тво держав у цій галузі і створення системи міжнародного контролю за вті­ленням у життя взятих ними юридичних зобов'язань. Спеціальні установи, що функціонують як на світовому, так і на регіональному рівнях, є одним із найзначніших досягнень другої половини


Література.

1. Дженіс М., Кей P., Бредлі Е. Європейське право в галузі прав людини: Джерела і практика застосування: — Київ, 1997.

2. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Ук­раїні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — Київ, 2000.

3. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. — Київ, 1999.

4. Международные акты о правах человека: Сборник документов. — Москва, 1999.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему