Коломийський інститут
Прикарпатського державного університету
з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”
на тему:
ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ
КОМПЛЕКС УКРАЇНИ
Виконав:
студент Б-11
Загрішний Б.М.
2000 р.
План
1. Сутність, роль і місце в народногосподарському комплексі України.
2. Фактори розвитку і формування.
3. Структура і територіальна організація лісопромислового комплексу України.
3. Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.
1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ
В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ
Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і дерев-новолокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).
Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, ІІІ будівництві. Водночас ЛПК отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини).
Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.
2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ
Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.
Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.
Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами. Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
За народногосподарським значенням, місцеположенням і функціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують голов-ним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.
До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.
Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В цому поєднанні з ним розвивається стандартне домобудуван-їиробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.
Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м3 клеєної деревини необхідно 2,3 м3 деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м3 і т.д. Відходи іробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісо-пильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.
Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх споживача (сортування, сушка, ув'язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транспорту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.
На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.
Целюлозно-паперова промисловість характеризується висо кою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м3 деревини) і водомісткістю (350 м3 на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.
3. СТРУКТУРА І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІСО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
Основу ЛПК України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, посилює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з необхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Карпатах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового господарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.
Лісова промисловість України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну і лісохімічну промисловість.
Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.
Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівельвель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м3, у тому числі к млн. м3 — ділової деревини.
У лісозаготівельній промисловості України переважають компл-ксні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Істину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки огляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).