ПЛАН
Вступ
1. Поняття сторін в цивільному процесі.
2. Принцип процесуальної рівноправності сторін.
3. Процесуальні права і обов’язки сторін.
4. Процесуальна співучасть.
5. Заміна неналежної сторони.
6. Процесуальне правонаступництво.
Використана література.
Вступ
Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, і для встановлення процесуального порядку (процесуальних норм) захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним або тритейським судом, тощо. Суди роззглядають справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних та інших правовідносин, якщо однією з сторін у спорі є громадянин (ст. 24 ЦПК).
Цивільно-процесуальне право - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільно-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та ін. правовідносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільній справі.
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного права визначається: системою процесуальних дій які виконуються судо, органом судового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільно процесуальних прав і обов’язків.
Сукупність цивільно-процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин: судів - по розгляду і вирішенню цивільних справ по перевірці законності та обґрунтованості поставленого у справі рішення; органу судового виконання - по примусовій реалізації судового рішення; осіб які беруть участь у справі, - по захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників цивільного процесу - по сприянню судові, органу судового виконання і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій.
У цьому контексті набуває актуальності проблема правового становища сторін в цивільному. Особливе значення мають питання визначення поняття сторін в цивільному процесі, розкриття принципів процесуальної рівноправності сторін, їх правами і обов’язками. Неправомірно було б, розкриваючи питання пов’язані з поняттям сторін в цивільному процесі не висвітити поняття процесуальної співучасті, принципи заміни неналежної сторони та процесуального правонаступництва, тощо.
1. ПОНЯТТЯ СТОРІН У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Сторонами (partes) у цивільному процесі будуть особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільному процес має безпосередній зв’язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають його суб’єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) - внаслідок порушення чи оспорювання їх суб’ктивного права чи охоронюваного законом інтересу.
Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність матеріальних правовідносин. Але спір може мати місце і при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб’єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов’язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Отже, сторони мають у переданій на розгляд судові справи юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним та процесуальним характером.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 102 ЦПК України). Позивач (actor) - особа, на захист суб’єктивних прав і охоронюваних інтересів якої розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звертатися із заявою до суду інші особи (ст. 5 ЦПК). Відповідач (reus - особа, яка обороняється) - особа, яка на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваних законом інтересів.
У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звертається до суду, позивачем буде буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем - організація, яка оспорює ці вимоги. В основу визначення таких сторін покладена обставина, хто первісно порушив вимогу про захист права в комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про розв’язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб’єктність у цивільному процесі в цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд цього органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред’явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони - набувають подвійної правосуб’єктності[1], але це не так - кожна з них не стає позивачем і відповідачем, оскільки згідно зі ст. 140 ЦПК зустрічним позовом буде заявлена в процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача[2].
Сторони в цивільному процесі характеризуються такими ознаками: вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи судом постановляється рішення; на них поширюються всі правові наслідки судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб’єктність допускає процесуальне правонаступництво. Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності.
2. ПРИНЦИП ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ РІВНОПРАВНОСТІ СТОРІН
Одним з керівних положень цивільного процесуального права, який закріплює одинакові можливості здійснення і захисту прав сторін в цивільномі процесі і виключає будь-які переваги у відношенні одної сторони перед іншою, одних осіб, які приймають участь у справі, перед іншими, є принцип процесуальної рівності сторін, тобто таке нормативно правове начало, яке забезпечує сторонам рівне процесуальне положення перед судом при здійсненні правосуддя.
Цей принцип стосується і специфічних (функціональних) принципів цивільного процесу, що характеризує діяльність судів по розгляду і вирішенню цивільних справ, і базується на більш широкому, організаційно-функціональному або конституційному принципі рівності громадян перед законом та судом. Одночасно він є частковим проявом останнього в цивільному судочинстві.
Конституційний принцип рівності громадян перед законом та судом нормативно закріплює загальну рівність прав громадян у всіх сферах життя, економічній, політичній, соціальній, культурній та ін.
Згідно ст. 124 Конституції України “правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”, та на підставі законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, незалежно від їх расового, національного релігійного чи майнового стану, політичних чи інших переконань, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).
Здійснення правосуддя на основі рівності всіх громадян означає застосування судом норм єдиної системи права одинаково для всіх громадян. Недопускається виділення і виключення судом тих чи інших положень закону в силу якихось особистих чи соціальних відмінностей громадян, у відношенні яких ведеться судовиий процес. Суд, виходячи з даного принципу, вирішуючи конкретну цивільну справу з врахуванням того, що всі закони та інші нормативні акти в одинаковій мірі обов’язкові для всіх судів України.
Рівність громадян перед судом означає, що розгляд і вирішення справ всіма судами і у відношенні усіх громадян здійснюються в одному і тому ж порядку, незалежно від національної, етнячної, соціальної приналежності, службового чи майнового становища, релігійних чи політичних переконань позивача, відповідача чи інших осіб які беруть участь у справі. В якому б суді не розглядалася справа права позивача, відповідача та інших осіб, які приймають участь у справі одинакові.
В розвитку цього принципу і у відповідності з ним, сторонам у цивільному процесі надані одинакові процесуальні права. Однак наявність в цивільному процесі принципу процесульного рівноправності сторін і закріплення його в нормах цивільного процесуального права зумовлено не тільки проявом загальноправового принципу рівності громадян перед законом і судом при здійсненні правосуддя у цивільних справах, але і самостійністю і рівним становищем суб’єтів в цивільних, сімейних, трудових правовідносинах, що складають предмет судової діяльності в цивільному процесі. Тому вищеназваний принцип має цілком самостійне значення і відноситься до найбільш характерних, специфічних принципів цивільного процесу, які, поряд з участю в захисті цивільних прав юрисдикційних органів складають компоненти метода регулювання цивільних процесуальних правовідносин.