Волинський державний
університет імені Лесі Українки
ДЕРЖАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
ДЕРЖАВИ І ПРАВА
УКРАЇНИ
Нерідко коли окремі особи так вирішальне визначали хід епохальних подій, як
це зробив стосовно Великого Українського повстання 1648 р. Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та всієї східноєвропейської історії, вчені вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в ролі головного актора відбувся під кінець життя, до того ж майжевипадково. Хмельницький народився у 1595 р. в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив у польського магната. За свою службу Михайло отримав хутір Суботів. Він послав Богдана до школи єзуїтів у Ярославі, де той дістав добру, як на ті часи, освіту, оволодівши польською та латинською мовами. В 1620 р. трапилася трагедія. У великій битві турків із поляками під Цецорою його батько загинув, а сам Богдан потрапив у полон. Провівши в неволі два роки, Хмельницький повертається до Суботова, записується до реєстрових козаків, одружується й займається розширенням своїх маєтностей. Як заможний і обережний козак, Хмельницький вже уникає будь-якої участі у повстаннях 1625 та 1638 рр. У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р. вирушає у складі козацького посольства до короля Владислава IV. Хмельницький стає сотником Чигиринського козацького полку у 50-річному віці.
Але життя Хмельницького, а разом з ним і хід історії всього краю цілком
змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи. У 1646 р., коли
Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич ДаніельЧаплинський за
підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького, напав
на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно
овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду
виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив підняти проти поляків
повстання й очолити його. Таке раптове перетворення добропорядного прибічника
пануючого ладу на бунтаря не було чимось несподіваним для його натури. Пізні-
ше очевидці часто звертали увагу на двоїстість вдачі цього козацького ватажка.
Смаглявий і приземкуватий «Хмель», як його прозвали в народі, був звичайно
стриманою, непретензійною, чемною, навіть трохи флегматичною людиною. Але
він також міг несподівано вибухнути потоками пристрасті й енергії. В такі хви-
лини його слова заворожували, ідеї водночас захоплювали й наводили острах,
а рішучість діяти здавалася непохитною.
Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став оче-
видним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську залогу й добивається гетьманства. Спочатку заколот, що набирав сили, мав усі ознаки попередніх невдалих повстань: засліплений жадобою помсти, козацький старшина, якого покривдили магнати, втікає на Січ і переконує запорожців встати за свої (і його також) права. Проте у випадку з Хмельницьким винятковий талант організатора, полководця та політика все докорінно змінив.
Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався підтримкою
прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками
була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звер- з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків — кримських татар. Кращої нагоди й бути не могло. Саме тоді, коли його посольство пририбуло до Криму, взаємини хана з поляками стали вкрай напруженими, й на допо могу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали напівдень військо, щоб придушити повстання ще в зародку.
У середині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про
поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил МарцінКаліновський та Міколай Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис., без врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало було не щасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. У той час, коли на півдні збираються юрми повстанців. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.
Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули укра-
їнців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани
створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж під проводом місцевих ватаж-
ків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків скористалися нагодою
дати волю довго стримуваній ненависті до гнобителів. Страшна картина цих подій
описується у «Літописі Самовидця»: «... гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замко-
віє, жиди й уряди міскіе — усе забияли, не щадячи ані жон й дітей їх, маетности
грабовали, костели палили, обваліовали,ксіонзов забияли, дворі зась й замки шля-
хецкіей двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій
в той кріві на тот час рук своїх не умочилй того грабленія тих добр не чинил».
За кілька місяців з України було зметено майже всю польську шляхту, урядни-
ків, ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили найчисель-
ніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між 1648
і 1656 рр. повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних даних
неможливо встановити точніші цифри), і тому євреї й досі вважають повстання
Хмельницького однією з найжахливіших подій своєї історії.
Польські магнати й шляхта в свою чергу відповідали на різанину різаниною.
Найбільш сумнозвісним прибічником тактики шляхетського терору був найбагатший
з магнатів — Ярема Вишневецький. У своїх лівобережних володіннях він мобілізує
добре вишколене 6-тисячне військо, збирає, скільки може, переляканої шляхти,
ксьондзів та євреїв і починає відступати на захід. Скрізь на своєму шляху
жовніри Вишневецького катували козаків, лишаючи за собою страхітливий слід із
трупів. Якщо у Польщі «подвигами» Вишневецького захоплювалися, то на Україні вони викликали таке обурення, що повсталі й слухати не хотіли про якісь переговори, поклявшись боротися з Вишневецьким до смерті.
Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Церквою, зосередився
на створенні дисциплінованої, добре організованої армії. Ядро її 'складали 16 випро-
буваних у боях козацьких полків, очолюваних такими шанованими полководцями,
як ФілонДжалалій, Максим Нестеренко та Іван Гиря. До того ж полковницькі
булави отримали такі обдаровані, досвідчені й талановиті представники української
знаті, як Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський, а також вихідці з
міщан — Мартин Небаба та Василь Золотаренко. Великим допоміжним загоном лег-
кої кінноти командував затятий ворог Вишневецького й один із найпопуляр-
ніших повстанських ватажків Максим Кривоніс. Із добровольців створювалися нові
частини, й під кінець літа українські сили налічували від 80 до 100 тис. чоловік.
Із них регулярне козацьке військо складало близько 40 тис.
Поляки теж не гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з Хмель-
ницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тис. шляхти й
8 тис. німецьких найманців. Коли біля Львова збиралося їхнє військо, споряджене в сліпучі шати, які так поЛюбляла шляхта, очевидець зауважив, що поляки збираються воювати не залізом, а золотом та сріблом. На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах ДомінікЗаславський, освічений вченийатиністМіколайОстророг і 19-річний АлександрКонєцпольський. Хмельницький саркастично охрестив їх «периною», «латиною» й «дитиною». 23 вересня воюючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час бою польським гетьманам зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало відомо, решта армії вчинила те ж саме. Козаки та їхні союзники татари за кілька годин знищили це нещодавно величне військо майже дощенту.