План.
1. Створення КНДР.
2. Шляхи становлення Північної Кореї.
3. Ідея згуртованості Півночі та Півдня на принципах “великої національної консолідації”.
4. Північна Корея не хоче диктатури.
5. Мир “Великої Албанії”.
6. Від пирамид до демонстрацій.
7. Озброєнні півстання проти правлячого режиму.
8. Висновок.
Другого вересня 1948 р. театр “Моранбон” у центрі Пхеньяну заповнили депутати тільки що обраного Верховного народного зібрання (ВНЗ). Почалася перша його сесія першого склику, прийнявша історичні рішення і найголовне з них – про створення Корейської Народно-Демократичної Республіки. З тих днів ведеться відлік історії КНДР. Вереснева сесія ВНЗ 1948 р. явилася свого роду завершенням великих політичних подій, маючих доленосне значення для Кореї.
У вересні 1947 р. закінчилося пораскою робота Спільної радянсько-американської комісії по Кореї. Створенна Московською радою міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії (грудень 1945 р.) для допомоги у демократичному розвитку Кореї, нещодавно до цього звільненої від японсько-колоніального іго, Спільна комісія не впоралася з поставленою метою. СРСР запропонував тоді одночасно вивести з Кореї радянські та американські війська, пропонуючи Кореї самостійно вирішувати свої проблеми. США хотіли передати корейське питання на роздивлення ООН, де вони у ту пору безумовно домінували. Генеральна Асамблея 14 листопада 1947 р. сформувала Тимчасову комісію ООН по Кореї, доручивши їй провести там до 31 березня 1948 року всезагальні вибори. Радянський Союз та північнокорейське правління не погодилися з з резолюцією ГА ООН і не допустили комісію на територію Північної Кореї. Переговоривши з ООН, Тимчасова комісія взяла курс на організацію виборів там, де вони були для неї можливі – у Південій Кореї. Це співпало з бажаннми найбільш впливової на Півдні правой групіровки Лі Син Мана. З кінця 1946 р. Лі Син Ман наполягав на сепаратних виборах і створенні на Півдні правління, яке взяло б на себе об’єднання Кореї, звичайно ж під своєю егідою.
Наблизившася загроза розколу Кореї, що несло б найтрагічніші наслідки для країни, викликала хвилю протестів корейського патріотичного суспільства. Вже з осені 1947 р. на Півдні все активніше роздавалися виклики до налаживання контактів з Північчю, щоб спільними зусиллями предотвратити кінцевий розкол Кореї. Во главі цього руху стояли Кім Гу (багаторічний прем’єр тимчасового корейського правління в ізгнанні), його співратник по емігрантському правлінню Кім Гю Сік та інші видатні політичні діячи. Більшість з них були далеко від симпатій до комунізму, який пропонували політичні сили, що були у влади на Півдні. Але відверта тревога за долю країни принудила їх піднятися вище ідеологічних поглядів.
Північнокорейське правління во главі з Кім Ір Сеном неодмінно підтримувало курс СРСР на реалізацію рішень Московського зібрання міністрів закордонних справ про створення в Кореї єдиного демократичного правління. Можна як завгодно оцінювати ці рішення і боротьбу за їх втілення, але не можна заперечувати того, що у їх основі лежало бажання будь-яким шляхом зберігти єдинство Кореї. Заради цього на Півночі також змогли перемогти давню неприязнь до ідейних противників, якщо скоро вони виявилися єдинодумниками у життєвоважливому для країни питанні. У березні 1948 р. ІІ з’їзд Трудової партії Північної Кореї виступив за об’єднання патріотичних сил Півдня і Півночі проти антінаціональних дій сепаристів та їх наставників.
19 квітня 1948 р. у Пхеньяні відкрилося Об’єднанне зібрання представників політичних партій та суспільних організацій Південної та Північної Кореї. В ньому приймали участь 695 делегатів від 41 партії і організації Півдня та 15 – з Півночі. Серед них були Кім Ір Сен, Кім Гу, Кім Гю Сік, Ан Дже Хон (голова Громадянської адміністрації Південої Кореї) та багато інших лідерів національного маштабу. Зібрання 23 квітня прийняло звернення до корейського народу з призивом зірвати сепаратні вибори на Півдні, добитися виведення закордонних військ та своїми силами вирішити корейське питання, а у посланні до правлінь СРСР та США вимогало одночасного виводу їх військ з Кореї. Керівники партій та суспільних організацій виступили 30 квітня з спільною заявою, в якій також висловлювалися проти сепаратних виборів на Півдні, попередив про відмову признавати сфабриковане на їх основі правління. Вони заявили, що після виведення закордонних військ Корея не дійде до громадянської війни, що буде скликана всекорейська політична конференція і сформованне на неї правління проведе всезагальні вибори в законодавчий орган, який прийме конституцію і створе єдине демократичне правління.
Повернувшись на Південь, Кім Гу і Кім Гю Сік заявили: “Об’єднанна конференція північнокорейських та південокорейських політичних партій та суспільних організацій ще раз доказала на ділі, що корейській народ може предотвратити бійку за різні погляди в політичних концепціях і партіях заради востановлення вітчизни ті благоденства народу. Це було единогласне рішення Об’єднаної конференції, що будування вільної, демократичної Кореї вимагає повної протидії сепаратним виборам і створенню сепаратного правління в Південій Кореї”. Останій документ вони назвали “основою національної єдності”, підкреслив тим самим обговорений, дійсно загальнокорейський характер висунутої в ньому програми. Стільки ж високо оцінив результати Зборів Кім Ір Сен. В пам’ять про цю подію у Пхеньяні був воздвигнут після дуже впливовий монумент.
При всьому безспорно історичному значенні квітневого Зібрання з його організацією запізнилися. Для реалізації прийнятого їм курсу на бойкот сепаратних виборів залишилося мало часу. Американська та південокорейська влади кинули на підготовку і проведення виборів величезні ресурси та респресивні сили, і вибори відбулися 10 трваня 1948 р. Бойкот їх привів тільки до того, що ліві партії і організації самоліквідувалися і в обраному тоді Національному зібранні домінували прибічники Лі Син Мана. 15 серпня в Сеулі була провозголошена Республіка Корея (РК).
В Пхеньяні 29 липня – 5 червня 1948 р. відбулося друге Об’єднанне зібрання представників політичних партій і суспільних організацій Північної та Південої Кореї. Воно було вже першого по складу (17 партій і організацій з Півдня, 16 – з Півночі) і нижче рівнем представництва південокорейської спільноти. Його учасники відмовилися признати Національне зібрання і правління Південої Кореї, як незаконно сформовані з метою встановити в Кореї антінародний, антідемократичний строй, назавжди розколоти Корею і перетворити Південь на американську колонію. Зібрання постановило провести свободні демократичні вибори, на їх основі створити Верховне народне зібрання Кореї і образовати із представників Північної та Південої Кореї центральне правління, яке повинно добитися одночасного виводу із Кореї закордонних військ.
Вибори у ВНЗ були проведені 25 серпня 1948 р. і у Північній (прямі), і у Південій Кореї (тут двухступенчаті). Відносно виборів на Півдні до цього часу можна побачити певну недовіру. Але факт їх проведення майже підтвердив тоді ж сам Ли Син Ман. Виразивши сумніви у офіційних даних про кількість голосуючих на Півдні, він також заявив:“За інформацією поліції, в Південій Кореї було заарештовано декілька тисяч чоловік за участь у підпільних виборах, вийнято багато бюлетеней. Ліві елементи намагались насильно принудити крестьян приймати участь в голосуванні і ставити свої печатки на виборчих бюлетнях. Тільки комуністи-підпільщики добровільно приймали участь у виборах”. Залишимо на совесті Лі Син Мана характеристику виборів. Вона виглядає досить “достовірною” у керівника, що пройшов до цього виборчу кампанію, яка відома на весь світ масовим насиллям.
І ось 2 вересня 1948 року у Пхеньяні відкрилася перша сесія ВНЗ. У заслуханих на засіданнях доповідях, у промовах десь 30 депутатів, що представляли різні партії та суспільні організації, різні слої населення всієї країни, була велика інформація про положення і боротьбу за свої права трудящих Півдня, про досягнення в будівництві нового життя на Півночі, де, за загальним признанням, створювалася демократична база майбутней єдиної Кореї. Сесія 8 вересня прийняла Конституцію, яка проголошувала Корею Народно-Демократичною Республікою. 9 вересня вона сформувала правління з головою Кім Ір Сеном. Ця дата і вважається з тих пір Днем утворення КНДР. 10 вересня сесія ВНС завершила свою роботу, затвердив політичну програму правління і прийнявши наступне звернення до СРСР і США з проханням вивести свої війська з Кореї. СРСР зробилв це к кінцю 1948 р., США – в середині 1949 р.
Говорячи про виникнення двох корейських держав, неможна пропустити одну його рису. Відомо, що вони вдвох не признавали один одного і кожний претендував на виключне право представляти Корею вцілому.
До виборів 25 серпня 1948 року відбулося два зібрання представників патріотичних сил Півдня та Півночі. Серед обраних 572 депутатів ВНЗ 360 (т.є. майже 2/3) з Південої Кореї. Південні депутати складали половину членів президиуму ВНЗ і правління, інших виборчих органів КНДР. В їх числі були такі відомі політичні діячи, лідери ряда південнокорейських партій, як Хо Хон, Пак Хен Ен, Хон Мен Хі, Кім Вон Бон, Пек Нам Ун та ін. Як говорилосьна сесії ВНЗ, в її адрес прийшли з Півдня 1356 привітань, 127 привітних знамен та вінків, багато подарунків. Все це наводе на думку, що в період свого створення КНДР мала достатньо юридичних і моральних прав вважати себе зовсім легітимною загальнокорейською державою.
Минувші після подій 1948 р. роки були для КНДР дуже не простим часом. У ці півстоліття вмістилась кровопролитна війна (1950-1953), післявоєнне становлення, коли багато речей починалося з нуля, великі етапи розвитку економіки і культури, підвищення життєвого рівня населення, продовження будування обраної в КНДР моделі соціалізму. І тим не зменш за відносно короткий історичний термін зроблено дуже багато. На кожного, кто був в КНДР, дуже велике враження призводять красавець Пхеньян, благоустроєні міста і села, де будівельні крани – незгладима частина пейзажу, сучасні підприємства, сільські кооперативи, будинки культури. У країни, члена ООН, високий міжнародний авторитет. У багатьох за її межами визивають повагу стойкість і мужність народу КНДР та її керівників у захисті своїх суверенних прав, національного достоїнства і соціалістичного вибору.