регистрация / вход

Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

Становлення ринку банківських послуг в Україні. Діюча практика надання комерційними установами послуг своїм клієнтам: депозитних, кредитних, розрахунково-касових та інвестиційних. Перспективи та шляхи подальшого розвитку ринку в державі та за кордоном.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

1.1 Сутність і класифікація банківських послуг

1.2 Ставлення ринку банківських послуг в Україні

Розділ 2. Діюча практика надання комерційними банками послуг своїм клієнтам

2.1 Депозитні послуги банків

2.2 Кредитні послуги банків

2.3 Розрахунково-касові послуги банків

2.4 Інвестиційні та інші види послуг

Розділ 3. Перспективи розвитку банківських послуг

3.1 Сучасні тенденції розвитку банківських послуг за кордоном

3.2 Шляхи подальшого розвитку ринку банківських послуг в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ

Актуальність теми. Реформування економіки України, що супроводжується приватизацією і післяприватизаційною санацією підприємств, структурною реорганізацією галузей, в тому числі агропромислового комплексу, розвитком товарних, фондових бірж та позабіржових систем, що обслуговують рух грошей і капіталів, концентрацією інвестиційних ресурсів у вітчизняних власників та інше, потребує адекватних банківських послуг на ринку фінансових послуг. Адже тільки банки та інші фінансово-кредитні інститути як фінансові посередники на ринку грошей і капіталів здатні забезпечити своєчасне і необхідне зустрічне покриття потреби в оборотних ресурсах та інвестиціях тимчасово вільними коштами інституційних секторів економіки. Серед них кошти населення, так званих домогосподарств, і запозичення є домінуючими.

Пріоритетний розвиток банківської системи і становлення інших кредитно-фінансових інститутів відіграє ключову роль у формуванні ринків грошей і капіталів через механізми та інструменти банківських і небанківських послуг фінансового характеру. Проте сьогодні ці ринки ще ненастільки розвинені як в Польщі чи Угорщині, а щодо Франції, Німеччини, Бельгії та інших країн відставання є доволі контрасним.

За цих обставин можна вважати, що обрана тема магістерського дослідження є актуальною. Вона цікава з позиції сьогодення як деякий огляд і бачення перспективи у цивілізованому реформуванні економіки України.

Об'єктом дослідження обрано банківську діяльність щодо створення і просування банківських послуг через ринкові механізми до учасників фінансового ринку.

Предметом досліження є грошові, інвестиційні, кредитні, депозитні, трастові, гарантійні та інші види банківських послуг.

Мета дослідження - розкрити сучасний стан ринку банківських послуг в Україні та вказати на перспективи його розвитку.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- уточнити сутність банківських послуг та підходи щодо їх поділу;

- критично оглянути стан ринку банківських послуг в Україні;

- дослідити сучасні тенденції щодо створення і надання клієнтам депозитних банківських послуг;

- критично оцінити стан кредитних портфелів банків та їх зусилля з адекватного задоволення потреб підприємств та інших виробників у позичках;

- оглянути сучасні ринкові механізми банківського поточного обслуговування клієнтів;

- проаналізувати можливості банків щодо інвестиційної підтримки бізнес-проектів суб'єктів господарської діяльності;

- вивчити досвід іноземних банків щодо новітніх технологій з обслуговування клієнтів та інших контрагентів;

- вказати на перспективи подальшого розвитку ринку банківських послуг в Україні.

Методологічною і теоретичною основою магістерської роботи є закони та постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів, нормативні акти Національного банку України, економічна література з питань банківської справи, аналітичні, економіко-математичні, статистичні збірники, матеріали перводичної преси, статистичні методи дослідження.

Наукова новизна полягає у розкритті можливостей комерційних банків щодо гнучкого і адекватного реагування на кон'юктурні запити підприємців у веденні сучасного бізнесу в Україні та за кордоном, що грунтується на аналітичному опрацюванні значного фактичного матеріалу.

Практична цінність. Теоретичні узагальнення та практичні рекомендації, зробленні в процесі дослідження, можуть бути використанні в діяльності українських комерційних банків. Приведений світовий досвід у сфері надання банками послуг може бути критично опрацьованний та творчо використаний в Україні.

Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.


Розділ 1. Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

1.1 Сутність і класифікація банківських послуг

Універсальним інститутом, що спеціалізується на наданні комплексу ділових послуг є комерційні банки, послуги яких охоплюють не лише традиційні кредитно-депозитні операції, але й розповсюджуються на задоволення потреб клієнтів в консалтингових, інвестиційних, лізингових, довірчих та інших послугах. Банківська послуга сьогодні суттєво переростає межі виключно фінансової сфери, хоча завжди носить опосередковано фінансовий характер і направлена на оптимізацію фінансових результатів від господарської діяльності.

Загалом комерційні банки в умовах ринкової економіки слід розглядати як самостійні суб'єкти господарювання, що виробляють і реалізують власний продукт із метою отримання прибутку. Тому важливим є правильне розуміння суті банківського продукту і його специфіки.

Комерційний банк здійснює свою діяльність у сфері послуг, тому банківський продукт - це, по суті, комплекс послуг банку для своїх клієнтів. Послугам властиві чотири унікальні характеристики, які відрізняють їх від товарів. Їх ще можна назвати "чотири Н-послуги". Це: Невідчутність, Невіддільність, Ненадійність якості, Незбереженість.

Невідчутність послуги означає, що її не можна продемонструвати, тому що в основі своїй вона абстрактна, не має матеріальної субстанції, її не можна побачити, спробувати і оцінити до тих пір, поки клієнт її не отримає. Тому, оскільки немає відчутних характеристик послуги до початку її покупки, ступінь невизначеності зростає.

Невіддільність. Виробництво, продаж та споживання послуги відбу-вається одночасно. Невіддільність послуг означає, що їх неможливо відокремити від джерела їхнього здійснення, незалежно від того, надає послугу машина чи людина. Контакт із споживачем часто розглядається як невід'ємна частина надання послуги. Якість кінцевого продукту-послуги залежить як від постачальника послуги, так і від споживача.

Непостійність якості. Послуги є нестандартними і дуже різноманітними. Залежно від постачальників, від часу і місця надання послуг їхня якість коливається в досить широких межах. Оскільки послуги пов'язані з людьми, які їх надають, можна говорити про широкий діапазон якості, що залежить від кваліфікації окремих виконавців.

Постачальники послуг не однаковою мірою здібні й талановиті, вони відрізняються ставленням до виконання своїх обов'язків, тому якість обслуговування буде різною в кожному відділенні банку, не зважаючи на єдину технологію продажу послуги.

Незбереженість. Послуги не можна виробляти наперед і зберігати з метою подальшої реалізації: немає споживача послуги - немає самої послуги. Це зумовлюється попередньою характеристикою послуги - невіддільністю: виробництво і постачання здійснюється одночасно.

Поряд з перерахованими характеристиками, що притаманні всім видам послуг, банківський продукт має свої специфічні особливості.

По-перше, надання банківських послуг пов'язане з використанням грошей в різних формах (готівковій, бухгалтерських записів або платіжно-розрахункових документів.

По-друге, абстрактні банківські послуги набувають реальних рис через майнові договірні відносини.

По-третє, купівля-продаж більшості банківських послуг характеризується тривалістю в часі. Як правило, угода не обмежується одноразовим актом, встановлюються більш чи менш тривалі стосунки клієнта з банком.

Всі ці специфічні властивості банківського продукту вимагають від споживачів досить високої економічної культури, викликають необхідність роз'яснення суті послуги клієнту, посилюють значення такого чинника, як довіра клієнтів. Адже клієнт, довіряючи банку свої гроші, укладає угоду, перебіг якої для нього початково неконтрольований. Як наслідок, невідчутний характер банківської послуги як би подовжується: це невідчутні дії з невідчутними активами.

Визначальними щодо суті банківського продукту є базові функції комерційного банку. Основними функціями комерційного банку, які визначають його економічну суть, слід вважати:

1) посередництво в кредиті;

2) посередництво в розрахунках;

3) випуск кредитних знарядь обігу.

Реалізація саме цих трьох функцій притаманна комерційним банкам, що й відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи.

Функціонування кредитних установ, як і інших суб'єктів господарювання, в ринкових умовах має виробничий характер. І хоча результати цієї діяльності не набувають безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні, вони мають свою вартість, зумовлену суспільними витратами. Головним продуктом банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, консультації тощо. Основою цього є торгівля грошима як особливим товаром - передумова забезпечення економіки достатньою кількістю платіжних засобів.

Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій з метою задоволення якоїсь потреби (схема 1). Тому серцевину продукту, його сутність складає спрямованість на розв'язання певної проблеми.

Банківські послуги можна охарактеризувати як виконання певних дій в інтересах клієнта. У дійсності клієнт одержує не продукт як такий, наділений певним набором властивостей, а здатність задовольнити якусь свою потребу. Наприклад, клієнт розміщуючи кошти на рахунку "до запитання", одержує можливість задовольнити свої потреби в розрахункових послугах, послугах інкасації, безготівковому переказі коштів тощо. Для банку величезне значення має представлення і поширення не властивостей свого продукту, а реальної користі й вигоди від нього для клієнта.

Рис. 1.1Склад банківського продукту

Якщо задоволення якоїсь потреби є змістом банківського продукту, то за формою він являє собою певний набір властивостей, що дають змогу реалізувати цю потребу. Так, строковий депозит - це послуга, яка повинна задовольняти потребу вкладника в одержанні доходу від своїх коштів, водночас за формою він може бути депозитним сертифікатом, на якому зазначені вкладена сума, відсоток, термін погашення та інші умови.

Отже, банківську послугу можна визначити, з одного боку - з погляду маркетингу - як форму задоволення потреб клієнта, а з іншого - з погляду організації виробництва - як певний порядок (регламент) взаємозв'язаних організаційних, інформаційних, фінансових та юридичних заходів, прив'язаних до місця та часу виконання і об'єднаних у єдину технологію. Кожний із цих заходів, прив'язаний до місця і часу виконання, здійснення якого неможливе без конкретного виконавця, визначимо банківською операцією.

Інакше кажучи, власне, "послуга" - це кінцевий результат, готовий продукт, "товар" банку, тоді як "операції" - це свого роду виробничий процес (рис 2).

Рис. 1.2 Класифікація результатів діяльності комерційного банку

Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів банку, що зводяться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комісійно-посередницьких.

Пасивні операції полягають у залученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При проведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов'язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги).

Кожна із цих груп операцій, що здійснюються банком, передбачає певну ступінь втягнення в них клієнтів, а отже, і певну частку пропонованих їм послуг. Це випливає з аналізу послуг банків за схемою "клієнт-банк-клієнт", оскільки саме наявність клієнта і визначає трансформацію операцій банку в його послуги.

Отже, в результаті здійснення трьох названих вище груп операцій, комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт.

Виходячи з вище наведених визначень під ринком банківських послуг слід розуміти сукупність:

1) носіїв попиту і пропозиції на банківські послуги, які взаємодіють між собою;

2) пропонованих банківських послуг.

Згідно такої класифікації за двома основними ознаками розглядають інституційну і продуктову структуру ринку банківських послуг.

Розглядаючи ринкову систему з точки зору об'єктів купівлі-продажу, стає очевидним, що сучасні комерційні банки функціонують в ролі продавців чи покупців практично в усіх ринкових секторах. Отже, ринок банківських послуг не є чітко визначеним. Тому, правильніше було б говорити не про один, а про сукупність багатьох банківських ринків, які можна виділити за тією чи іншою ознакою.

1.2 Стан ринку банківських послуг в Україні

Становлення незалежної банківської системи в Україні бере свій початок від 20 березня 1991 р., з часу прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон заклав основи для створення Національного банку України на базі українського республіканського відділення Держбанку СРСР. Національний банк України - юридично і реально центральний банк нашої держави. Відповідно до цього Закону, в нашій країні були закладені підвалини класичної дворівневої банківської системи. За роки незалежності України проведена величезна робота по становленню грошово-кредитної національної системи. Створена дворівнева банківська система, що складається з Національного банку України і системи комерційних банків. Введена в обіг національна грошова одиниця - гривня, побудована власна база для друкування паперових грошей і карбування монет, введена в експлуатацію система електронних розрахунків, запроваджена заснована на міжнародних стандартах система бухгалтерського обліку в банках, створенні валютний ринок і ринок цінних паперів.

Діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно вплинули на подолання гіперінфляції, керованість інфляційними процесами. Проте подальше загострення економічної, фінансової і платіжної кризи, гальмування ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них вимог до ліквідності й інших економічних нормативів свідчать про необхідність удосконалення банківської справи, проведення комплексної державної програми реформування і розвитку банківської системи України. Невпорядкованість і нестабільність нормативно- правового регулювання створює додаткові труднощі у здійсненні банківської діяльності, заважає її розвитку.

Банківська система України на даному етапі розвитку ще не досягла високого рівня платоспроможності - баланси більшості великих банків містять ненадійні кредити, а баланси підприємств, відповідно, містять борги без перспектив їхньої оплати. Сьогодні чимало банків є прихованими банкрутами. Навіть частина досить великих банків практично недієздатні. Банки змушені функціонувати в інфляційному середовищі з недосконалим податковим і фінансовим законодавством.

За станом на 01.01.2006 р. в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж було зареєстровано 195 банків. Із них 2- державні (Ощадбанк України та Укрексімбанк), 167 - акціонерні товариства (118 відкриті, 49- закриті), 26 - товариства з обмеженою відповідальністю. В Україні зареєстровано 31 банк, створений за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 банків - зі 100 відсотковим іноземним капіталом. Частка участі іноземного капіталу в банківській системі України на 01.01.2004 р. становила 14,5 %. Ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій мали 153 комерційні банки, в тому числі на здійснення операцій із валютними цінностями - 149 /11, с.131/.

У продовж 2003 року зберігалася тенденція до зменшення кількості комерційних банків. Усього за 2005 рік із Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж вилучено 9 банків: 5 ліквідовано (АКБ "Будмбанк", АБ "Ліко", АКБ "Незалежність" КБ "Черкаси", АКБ "БНП-Дрезднер Банк (Україна)"; чотири стали філіями (АБ "Поділля" - філією АБ "Укропспілка", АКБ "Аркадія" - філією АКБ "Інвестбанк", АКБ "Укрнафтогазбанк" філією АКБ "Укргазбанк", АБ "Інвест-банк Україна" філією АКБ "Тавріка").

Протягом 2003 року Національним банком України зареєстровано лише один новий комерційний банк - ЗАТ "Мікрофінансовий банк" зі статутним фондом 47,7 млн. грн. За станом на 01.01.2006 р. 63 банки віднесено до категорії проблемних (32,3% від загальної кількості комерційних банків України), тобто на 10 більше, ніж налічувалося на 01.01.2005 р. Із них 20 банків перебуває в режимі фінансового оздоровлення та особливого нагляду, один у режимі санації, у двох призначено тимчасову адміністрацію, ще два банки перебувають у стадії реорганізації, 38 - у стадії ліквідації. Протягом 2006 року сім банків виконали програму фінансового оздоровлення, тож переведені в загальний режим роботи. Виконуючи ліцензійні вимоги та нормативи Національного банку України щодо розміру капіталу, комерційні банки активно нарощують його , про що свідчить, зокрема, збільшення кількості банків із капіталом понад 5 млн. євро (табл 1).


Таблиця 1.1 Динаміка обсягу нормативного капіталу системи банків України

Розмір нормативного капіталу

Кількість банків за станом на

01.01.2005 р.

Кількість банків за станом на 01.01.2006 р.
До 1 млн. євро 14 6
Від 1 до 2 млн. євро 34 0
Від 2 до 3 млн. євро 31 14
Від 3 до 5 млн. євро 41 44
5 млн. євро і більше 44 89
Усього 164 154

Загальна (балансова) сума капіталу вітчизняної банківської системи на 01.01. 2006 р. становила 6449,6 млн. грн. (17,4% від усіх пасивів банків), що на 572,0 млн.грн., або на 9,7 % більше, ніж було на 01.01.2005 р.

Нормативний капітал (балансовий капітал з урахуванням банківських ризиків та субординованого боргу) дорівнював 4943,3 млн.грн., що на 635,8 млн.грн., або на 14,8 % більше, ніж було на 01.01.2005 р. Він зріс в основному за рахунок збільшення обсягів статутних фондів та субординованого боргу банків. Серед факторів, які негативно вплинули на обсяг нормативного капіталу, недосформовані резерви під кредитні ризики (1544,8 млн. грн.) та зменшення фінансового результату банків ( - 29,6 млн. грн.).

Загальна сума зареєстрованих та сплачених статутних фондів по системі комерційних банків на 01.01.2006 р. становила 3666 млн.грн. (74,2% від загального обсягу нормативного капіталу), що на 752,2 млн.грн., або на 25,8% більше, ніж було на 01.01.2005 р.

За станом на 01.01.2006 р. комерційні банки, які надають звітність, за розміром капіталу розподілилися так: нормативний капітал менше 1 млн. євро мали 6 банків ( у всіх зафіксовано від'ємне значення нормативного капіталу);

від 1 до 2 млн. євро - 0 банків;

від 3 млн. євро - 14 банків

від 3 до 5 млн. євро -45 банків;

від 5 до 10 млн. євро -20 банків.

За станом на 01.01.2006 р. менший від норми обсяг регулятивного капіталу мали 6 банків, тобто протягом року кількість таких банків значно (майже у 5 разів) зменшилася.

Стосовно достатності капіталу по системі комерційних банків , то за станом на 01.01.2006 р. вона становила 13,4% (при мінімальній нормі - 4%). Проте спостерігається тенденція до зниження цього показника. Так, за 2005 рік він скоротився на 3,4 процентного пункту (зауважимо, що активи зросли швидше, ніж капітал).

Однією із складових капіталу комерційних банків є фінансовий результат їх діяльності. За результатами 2005 року збитки банківської системи становили 29,6 млн.грн., тоді як прибутки за підсумками 2004 року, - 512,8 млн.грн. Збитковими виявились 12 комерційних банків (загальна сума їх збитків -508,1 млн.грн.; частка банку "Слов'янський" -325,4 млн.грн, банку "Україна" -97,2 млн.грн.). Інші 142 банки отримали прибутки, загальна сума яких за 2003 рік становить 478,5 млн.грн.

Погіршення (порівняно з 2004 роком) загального фінансового результату системи комерційних банків сталося через такі чинники: сплачуючи проценти та комісійні, виконуючи вимоги НБУ щодо формування резервів під активні операції, комерційні банки не подбали про достатнє для цього нарощування доходів, крім того дозволили собі надмірний приріст адміністативних витрат. Ще одним фактором зниження у 2003 році доходів комерційних банків було зменшення надходжень від торгівлі іноземною валютою. Але частина банків поступово переорієнтувалася на одержання доходів від базових банківських операцій, передусім - активно-пасивних та операцій зі сфери розрахунково-касового обслуговування.

Порівняльний аналіз структури зобов'язань комерційних банків за станом на 01.01.2006 р. та на 01.01.2005 р. свідчить про зростання всіх її складових.

Загальна сума зобов'язань системи банків становила 30 529,9 млн. грн.,що на 10 601.3 млн. грн., або на 53,2% більше, ніж на 01.01.2005 р. Зростання відбулося в основному за рахунок коштів суб'єктів господарювання та громадян.

Найбільшою в зобов'язаннях банків України є питома вага коштів суб'єктів господарювання - 40,1%.

За станом на 01.01.2006 р. заборгованість перед клієнтами суб'єктами господарювання на поточних та депозитних рахунках становила 12 255,4 млн. грн. (її питома вага зменшилася на 0,6 процентного пункту). З початку 2005 року обсяг залучених у суб'єктів господарювання коштів зріс на 4 146,4 млн. грн., або на 51,1%. Із них 65,8% — це залишки резидентів у національній валюті, 30,4% — у вільноконвертованій.

Залишки на поточних та депозитних рахунках фізичних осіб становили 6 845,1 млн. грн. (22,4% від загального обсягу зобов'язань), тобто зросли з початку року на 2 386,4 млн. грн., або на 53,5%. Вклади громадян - резидентів у національній валюті дорівнювали 50,8%, а у вільно конвертованій — 48,2% від загальної суми вкладів населення.

Загальний обсяг вкладів фізичних осіб у банках - членах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонду) на 01.01.2005 р. становив 5 612,1 млн. грн. (82,0% від загальної суми вкладів фізичних осіб), у тому числі 3371,5 млн. грн. — в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті), тобто протягом року зріс на 1 921,8 млн. грн. (52,1%), зокрема в іноземній валюті - на 1 169,5 млн. грн. (на 53,1%). Загальна кількість вкладників сягнула 5 384 140, що на 17,4% більше, ніж налічувалося на 01.01.2005 р.

Найвагомішу частку вкладів фізичних осіб у банках - членах Фонду становлять вклади до 500 грн. - 4 735 тис.вкладів (або 87,9%). Їх сума - 137,7 млн. грн., у тому числі в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті) - 29,3 млн. грн. Середній розмір вкладу за цією групою дорівнює 29 грн.

Найменша кількість вкладів фізичних осіб у банках - членах Фонду припадає на групу вкладів від 500 до 1 000 грн.- 169 тис. вкладів (або 3,1%) на суму 147,8 млн. грн., у тому числі в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті) - 25,2 млн. грн. Середній розмір вкладу заданою групою - 875 грн.

Середній розмір вкладів фізичних осіб у банках - членах Фонду на 01.10.2003 р. дорівнював 1 042,3 грн.

Заборгованість перед банками за строковими коштами (депозити та кредити) на 01.01.2006 р. становила 3 451,7 млн. грн. (11,3% від загальної суми зобов'язань), тобто зросла з початку року на 1 259,6 млн. грн., або на 57,5%. Найбільша питома вага припадала на кошти у вільно конвертованій валюті -61,6% /36, с.5/.

Кошти банків на рахунках "Лоро" та в розрахунках платіжними картками становили 1 028,2 млн. грн. (3,4% від усіх зобов'язань),.

За станом на 01.01.2006 р. загальна сума цінних паперів власного боргу (у тому числі векселів та ощадних сертифікатів) дорівнювала 641,3 млн. грн. (2,1% від усіх зобов'язань), що на 335,2 млн. грн. (або в 2,1 раза) більше, ніж було на 01.01.2005 р. Протягом 2005 року обсяг цінних паперів власного боргу певною мірою коливався (від 306,1 млн. грн. на 01.01.2002 р. до 859,4 млн. грн. на 01.04.2005 р.).

Порівняльний аналіз структури активів банківської системи на 01.01.2006 р. і на 01.01.2005 р. свідчить про зростання всіх її складових, за винятком державних цінних паперів на інвестиції.

За станом на 01.01.2006 р. обсяг сумарних активів по системі комерційних банків дорівнював 36 979,5 млн. грн., тобто зріс із початку року (в основному за рахунок кредитів, наданих суб'єктам господарювання та банкам) на 11 173,3 млн. грн., або на 43,3%.

У структурі активних операцій, які проводяться банками, найбільшою є питома вага кредитної діяльності банків. Її обсяги становлять найвагомішу частку всіх активів - 57,0%.

Кредитний портфель (у тому числі міжбанківських кредитів та депозитів) на 01.01.2006 р. становив 23 688,6 млн. грн., тобто збільшився за 2003 рік (в основному за рахунок кредитів, наданих суб'єктам господарювання та банкам) на 9 463,9 млн. грн., або на 66,5%.

У структурі кредитного портфеля найбільшу питому вагу мають кредити, надані суб'єктам господарювання, - 18 236,5 млн. грн., або 77,0% від усього кредитного портфеля. За 2005 рік обсяг кредитів зазначеної категорії зріс на 7015,8 млн. грн., або на 62,5%. Серед кредитів, наданих суб'єктам господарювання, найвагомішою (за строками погашення) є частка середньостроко-вих кредитів (від місяця до року) - 58,8%; частка довгострокових (понад рік) - 26,7%, короткострокових (до місяця) - 14,5 %. Серед кредитів, наданих юридичним особам, переважають кредити у національній валюті - 52,4%; частка кредитів у вільно конвертованій валюті - 47,6%.

Сума міжбанківських кредитів та депозитів (у тому числі строкових коштів, розміщених у НБУ) сягнула 4 372,9 млн. грн. (18,5% від обсягу кредитного портфеля), тобто порівняно з 01.01.2005 р. збільшилася на 2 167,8 млн. грн., або на 98,3%. Кошти, надані нерезидентам у вільно конвертованій валюті, становили 36,1% від обсягу міжбанківських кредитів та депозитів.

Населенню надано кредитів на суму 956,43 млн. грн. (4,0% від кредитного портфеля), тобто порівняно з 01.01.2005 р. їх обсяг зріс на 274,2 млн. грн., або на 40,2%. За строками погашення найбільшою є питома вага середньострокових (45,9%) та довгострокових (45,0%) кредитів, короткострокові становлять 9,1%. Майже всі кредити фізичним особам (85,0%) надано в національній валюті.

Обсяг кредитів, наданих органам державного управління, становив 122,9 млн. грн. (0,5 % від кредитного портфеля), що на 6,0 млн. грн., або на 5,2% більше, ніж на початок 2005 року. За строками погашення найбільшою є питома вага довгострокових кредитів - 60,3% (середньострокові становлять 31,5%, короткострокові - 8,2%). На кредити у вільно конвертованій валюті припадає 11,9% від загального обсягу позичок, наданих органам державного управління.

Згідно з формою статистичної звітності № 302 ("Звіт про класифіковані активи") на 01.01.2006 р. обсяг сумнівної заборгованості за кредитами дорівнював 1 095,7 млн. грн. (4,6%), безнадійної заборгованості - 2 791,8 млн. грн. (11,8%). Порівняно з 01.01.2003 р. сума негативно класифікованих кредитів збільшилася на 8,4%, а їх загальна питома вага зменшилася (за рахунок зростання загальної суми кредитного портфеля) на 8,8 процентного пункту і на 01.01.2004 р. становила 3887,5 млн.грн., або 16,4%.

За станом на 01.01.2006 р. загальна сума вкладень комерційних банків у цінні папери становила 2 180,4 млн. грн. (5,2% від сумарних активів), що на 341,1 млн. грн., або на 18,5% більше, ніж було на 01.01.2005 р.

Обсяг цінних паперів на інвестиції становив 1 346,0 млн. грн., або 61,7% від загальної суми портфеля цінних паперів, тобто з початку року зріс на 226,1 млн. грн., або на 20,2%. У структурі цінних паперів на інвестиції питома вага державних цінних паперів дорівнювала 29,7%, тоді як на початку 2000 року - 59,9%.

Обсяг цінних паперів на продаж дорівнював 692,8 млн. грн., або 31,8% від загальної суми портфеля цінних паперів, що на 65,9 млн. грн., або на 10,5% більше, ніж було на початок 2003 року. Частка державних цінних паперів становила 152,5 млн. грн. (22,0%), тобто порівняно з початком року зросла на 19,2%.

Вкладення комерційних банків у сертифікати, емітовані Національним банком України, на 01.01.2006 р. становили лише 2,0 млн. грн., або 0,09% від портфеля цінних паперів.

Вкладення капіталу комерційними банками в асоційовані та дочірні компанії з початку року мали тенденцію до зростання. За станом на 01.01.2006 р. вони дорівнювали 141,6 млн. гри. (6,5% від портфеля цінних паперів), що на 53,2% більше, ніж на 01.01.2003 р. Вкладення капіталу в юридичні особи-нерезиденти були незначними - лише 4,2 млн. грн. (3,0% від загальних вкладень комерційних банків у асоційовані та дочірні компанії).

Залишки готівки у касах комерційних банків та банківських металів на 01.01.2004 р. дорівнює 1 055,5 млн. грн. (11,9% від високоліквідних активів), що на 271,2 млн. або на 34,6% більше, ніж було на початок 2005 р.

Таким чином, можна зробити висновки, що банківська система України достатньо капіталізована, про що зокрема свідчить показник достатності капіталу - 13,4% (мінімальна норма - 4%). Щоправда, спостерігається тенденція до зниження зазначеного показника, оскільки активи зростають швидше,ніж капітал. Однією з причин цього є переоцінка валютної частини активів.

Серед причин скорочення обсягу регулятивного капіталу - недосформований резерв під кредитні ризики, зменшення фінансового результату комерційних банків та збиткова діяльність деяких із них.

Варто зазначити, що капітал банків зростає в основному за рахунок поповнення статутних фондів (74,2% від регулятивного капіталу) і субординованого боргу.

Загальна якість активів та ефективність їх використання має тенденцію до поліпшення: зросла (за 2005 рік - із 60,2 до 66,2%) питома вага робочих (процентних) активів у сумарних активах, що позитивно вплинуло на процентну дохідність банків. Однак рівень загальної дохідності активних операцій та рентабельності банків має тенденцію до зниження (за 2005 рік він зменшився відповідно з 21,7% до 15,5% та з 1,4% до мінус 0,05%; нагадаємо, що мінімальна норма щодо останнього показника - 2%). Зазначену тенденцію спричиняють: зростання витрат на формування резервів під ризики та списання безнадійних активів, збільшення адміністративних витрат, невідповідність темпів зростання доходів і витрат, зменшення доходів від торгівлі іноземною валютою та від її переоцінки.

Негативні тенденції притаманні також деяким іншим показникам, які характеризують ефективність діяльності банків, зокрема - чистій процентній маржі, чистому спреду, чистій процентній позиції.

Банківська система України характеризується високим рівнем високоліквідних активів (вони становлять 30% від сумарних активів) та нормативу поточної ліквідності (він дорівнює 58,3%, тобто перевищує норму майже втричі). Високі значення цих показників пояснюються передусім жорсткими вимогами НБУ щодо обов'язкових резервів, а також значною акумуляцією коштів банків на рахунках "Ностро".

Разом з тим банкам, очевидно, не цікаво працювати із цінними паперами, про що свідчить повільне зростання зазначених активів і майже цілковита відсутність активності на фондових ринках.

Серед головних завдань на перспективу - подальше нарощування капіталу комерційних банків, зменшення обсягів несвоєчасно повернутих кредитів, підвищення рентабельності банківської системи в цілому.

На досягнення цих цілей і спрямовано "Комплексну програму розвитку банківської системи України на 2004 - 2006 роки", створення якої було передбачене Указом Президента від 14 липня 2003 р. "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень".

Програма складається із шести розділів:

1. Загальні положення.

2. Сучасний стан банківської системи та проблеми її розвитку.

3. Стратегія розвитку банківської системи.

4. Програма розвитку банківської системи на 2004- 2006 роки.

5. Роль та перспективи розвитку небанківських фінансових установ.

6. Комплекс заходів, спрямованих на успішне виконання "Комплексноїпрограми розвитку банківської системи України на 2004 -2006 роки"

В програмі визначили першочергові завдання банківського сектора української економіки, серед яких:

- зміцнення національних грошей;

- орієнтація банків на потреби економіки шляхом нарощування обсягів кредитування та банківських інвестицій у розвиток вітчизняної економіки;

- зміцнення надійності банків;

- можливість виходу з локальних криз із найменшими втратами та недопущення системних банківських криз;

- посилення довіри до комерційних банків;

- очищення кредитних портфелів банків від безнадійних боргів, а банківської системи - від слабких, неплатоспроможних банків, неспроможних своєчасно виконувати доручення клієнтів.


Розділ 2. Діюча практика надання комерційнимибанками послуг своїм клієнтам

2.1 Депозитні послуги банків

Практика функціонування комерційних банків охоплює величезний спектр різноманітних послуг, що надаються цими інститутами на фінансовому ринку. Особливе місце серед них належить депозитним послугам.

У банківській практиці нашої країни для налагодження депозитних послуг у відповідності з вимогами ринкової економіки велике значення має розробка; впровадження системи депозитних рахунків. До головних елементів цієї системи належать: форми депозитних розрахунків, режими здійснення депозитних операцій, порядок розміщення коштів на депозитах; умови їх вилучення, встановлення строків зберігання коштів, регулювання величини процентних виплат.

Головним критерієм, що служить безпосередньою основою для організації депозитних операцій є режим використання депозитних рахунків. Згідно із зазначеним критерієм всі депозити клієнтів банку можна поділити на дві основні групи: депозити до запитання та строкові депозити.

Депозити до запитання - це залишки коштів на розрахункових, поточних або контокорентних рахунках, які можуть бути у будь-який момент поновлені або вилучені за першою вимогою власника рахунку. Гроші зараховуються на такі рахунки і вилучаються з них як частинами, так і повністю у будь-який час без попереднього повідомлення банку.

Режим використання депозитів до запитання значною мірою визначається видом рахунку. Якщо це розрахунковий чи поточний рахунок підприємства, організації, установи або вкладний рахунок до запитання індивідуальної особи, то клієнт банку може отримати гроші з рахунку лише в межах фактичного залишку на ньому, тобто може розпоряджатися лише власним вкладом. Якщо ж це контокорентний рахунок, то на ньому можливе як позитивне, так і від'ємне сальдо. Клієнт може в будь-який момент не лише вилучити свої кошти з рахунку в межах фактичного залишку, але і перевищити його, отримавши кредит в банку. Однак у банківській практиці розвинутих країн світу ця відмінність поступово стирається. В сучасних умовах і на поточних рахунках можлива наявність від'ємного залишку, якщо з цього приводу існує відповідна домовленість підприємства з банком. Також у багатьох випадках на рахунках індивідуальних осіб, куди перераховується заробітна плата, можливе негативне сальдо, якщо воно не перевищує місячного окладу власника рахунку. У діяльності комерційних банків України така практика ще не набула достатнього поширення.

Головне призначення депозитів до запитання полягає насамперед у здійсненні поточних розрахунків. Власник рахунку може здійснювати їх у різних формах: готівкою, чеком, переказом (або векселем). Відкривши такий рахунок, клієнт передає банку право на проведення своїх платіжних операцій. Це, безумовно, представляє собою велику зручність для клієнтів банку, особливо в умовах розвитку електронних систем розрахунків. Розміщені на рахунки до запитання суми мають по суті таку ж саму ліквідність, як банкноти і монети, тобто ними можна вільно скористатися у будь-який момент, виписавши чек або отримавши готівку.

Визначальною особливістю депозитів до запитання є те, що по них виплачується досить низький процент, а нерідко власникам таких рахунків взагалі не виплачується винагорода; У багатьох країнах (наприклад, СПІА, Великобританії, Франції) нарахування процентів за вкладами до запитання заборонено законодавче. Однак взамін "явного" процента комерційні банки досить часто виплачують власникам депозитів до запитання "прихованний" процент, відмовляючись від стягнення плати з клієнта за користування таким рахунком, включаючи послуги щодо інкасації та здійснення розрахункових операцій. У зарубіжній практиці банки ідучи на подібну поступку клієнту, як правило, обумовлюють наперед середній розмір залишку, тобто тієї суми, яка повинна постійно знаходитись на рахунку. При зниженні цієї суми клієнт повинен сплачувати операційні витрати банку на ведення рахунку і обробку кожного чека. В Україні комерційними банками практикується здебільшого виплата незначного процента за депозитами до запитання, водночас з клієнтів стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Це, однак, не змінює економічної суті режиму користування вказаними рахунками.

Для клієнтів банку головною перевагою депозитів до запитання є їх висока ліквідність, що надає можливість безпосереднього їх використання як засобу платежу. Водночас основним недоліком даного виду рахунків є незначна величина процентної плати за ними або повна її відсутність. Дані обставини досить часто спонукають власників депозитів до запитання вишукувати інші, більш доходні способи розміщення своїх коштів. У зв'язку з цим комерційні банки намагаються запропонувати клієнтам по можливості більший асортимент додаткових послуг, пов'язаних з веденням рахунків до запитання. В Україні ринок таких послуг поки що не набув достатнього розвитку в силу обмеженості конкуренції у банківській сфері. З цієї точки зору значний інтерес може представляти досвід комерційних банків країн з розвинутою ринковою економікою, де ведення депозитних рахунків до запитання нерідко супроводжується наданням клієнтам ряду додаткових послуг.

До таких послуг можна віднести операції банків, пов'язані з управлінням готівкою. Суть їх полягає у відкритті клієнтам спеціальних СМА-рахунків (саsh management account), на яких клієнтам надається можливість зберігати певний обумовлений контрактом мінімум, необхідний для забезпечення поточних розрахунків, а всі кошти понад цього мінімуму вкладаються у різні види ліквідних активів - онкольні позики, короткострокові цінні папери і т.д. - що приносять власникам прибуток. Коли ж на рахунку виникає нестача коштів, банк перетворює доходні зобов'язання на грошові кошти, які зараховуються на рахунок клієнта.

Дещо подібними є операції і при відкритті АТS-рахунків (automatik transfer service), тобто автоматичних рахунків трансфертних послуг, завдяки яким банки автоматично перераховують кошти з депозиту до запитання понад встановлений мінімум на ощадні рахунки, що приносять проценти, а при необхідності здійснюють зворотню операцію.

Ще одним видом послуг зарубіжних комерційних банків, що дозволяє отримувати дохід за вкладами до запитання є відкриття NOW-рахунків (negotsable order of withdrawal) - оборотні накази про вилучення коштів. Це поточні рахунки, на які можна виписувати розрахункові тратти, аналогічні до чеків. При цьому власникам таких рахунків виплачуться проценти, як і за ощадними вкладами.

У розвинутих країнах поява багатьох видів додаткових послуг, пов'язаних з обслуговуванням поточних рахунків, була викликана в першу чергу законодавчою забороною виплати процентів за депозитами до запитання та зростанням конкуренції з боку спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів. В Україні поки що не існує певних жорстких обмежень з цього приводу, однак комерційним банкам доцільно було б розвивати додаткові послуги по веденню депозитів до запитання, оскільки це може позитивно вплинути на стан залученого банківського капіталу в цілому, сприяючи досягненню стабільності ресурсної бази комерційного банку, що відповідно позитивно відобразиться на дохідності його активів і сприятиме зниженню ризику.

Економічна суть депозиту до запитання передбачає, що його власник може у будь-який момент звернутися в банк за своїми коштами. Тому при поверхневій оцінці ситуації може здаватися, що банки вимушені тримати суми коштів, адекватні обсягу вкладень до запитання, у безпосередньо ліквідній формі, що, безумовно, не може позитивно відобразитися на доходності банківської діяльності. Однак, як засвідчує практика організації розрахункових операцій комерційними банками, хоча депозити до запитання і є найбільш динамічною частиною залученого банківського капіталу, клієнти-власники рахунків до запитання далеко не в повному обсязі використовують наявні у них грошові кошти. У результаті залишається так званий твердий залишок, який використовується банком для активних вкладень, тобто може бути наданий в позику з метою отримання прибутку. В середньому цей залишок є певною очікуваною величиною, яку можна приблизно розрахувати. Він утворюється внаслідок того, що більшість клієнтів банку, регулярно знімаючи кошти зі своїх поточних рахунків, поповнюють їх через деякий час з такою ж регулярністю. На практиці клієнти для оплати своїх зобов'язань, як правило, не знімають всієї суми вкладу. Навіть тоді, коли підприємства щоденно використовують свої кошти, на рахунках залишаються певні суми. Тому протягом тривалого часу потоки надходжень і виплат на рахунках до запитання залишаються в середньому збалансованими. Такий залишок коштів може використовуватись банками для розширення активних операцій і, отже, для отримання прибутку. Практично банки без особливих труднощів можуть видавати певну частину цих коштів у вигляді короткострокових кредитів.

На рахунках до запитання клієнти банку, як правило, утримують залишки коштів, необхідні для покриття найближчих поточних платежів. Однак, звичайно, не вигідно утримувати значні суми коштів на таких рахунках, оскільки вони пракитчно не приносять їх власникам доходу. Це зумовлює необхідність використання, нарівні з рахунками до запитання, інших варіантів вкладення капіталу, що, можливо, мають дещо меншу ліквідність, але приносять значно більші доходи. Для банків вони є більш дорогими джерелами коштів, але разом з тим і більш стабільними. До таких джерел формування залученого банківського капіталу насамперед належать строкові і ощадні депозити.

Строкові депозити - це грошові кошти приватних осіб, підприємств, установ, організацій, поміщені на зберігання в банк на заздалегідь визначений строк, але, як правило, не менше 1 місяця. Ці депозити, порівняно з поточними вкладами, що мають в основному короткостроковий характер, вносяться на більш тривалі строки.

Головним мотивом, що спонукає власників грошових коштів розміщувати їх на строкові депозити, є отримання за такими рахунками значно вищих процентів, ніж за вкладами до запитання.

Комерційні банки використовують строкові депозити двох основних видів: прості строкові депозити і строкові депозити з попереднім повідомленням про вилучення.

Прості строкові депозити повертаються вкладнику в заздалегідь встановлений день, а до того моменту вони "заблоковані" і банк може повністю розпоряджатись ними. Якщо ж у призначений строк сума депозиту не вилучається власником, вона може бути автоматично трансформована банком у поточний рахунок з відповідним режимом його використання. Процентні виплати за депозитами залежать від строків, на які розміщені кошти. Як правило, за вкладом з більшим строком виплачується більш високий процент. Однак прямий взаємозв'язок між цими параметрами не завжди дотримується банками. Наприклад, у випадку очікування пониження загального рівня процентних ставок, ставки рефінансування центрального банку процент за вкладами з більш тривалими строками може знаходитись на рівні ставок по депозитах з меншими строками.

На відміну від простих строкових вкладів, власникам яких надається право по закінченні обумовленого строку вилучити суму депозиту в будь-який з наступних днів, вкладники, які розмістили свої кошти у депозити з попереднім повідомленням про вилучення, можуть отримати їх назад тільки після попереднього представлення в банк спеціальної заяви. Строки подачі такої заяви про вилучення вкладу заздалегідь обумовлюються, у відповідності з ними встановлюється величина процентів за вкладом. Якщо клієнт бажає вилучити суму депозиту, то він повинен своєчасно повідомити про це банк відповідно з зазначеним у договорі строком. Банк, враховуючи майбутню зміну своєї ресурсної бази, має можливість рефінансувати свої активні операції з інших джерел, наприклад, використовуючи кредити інших комерційних банків або операції на відкритому ринку з центральним банком.

Хоча строкові депозити і мають чітко встановлений термін утримання коштів, що є їх головною відмінністю від інших видів вкладів, це, однак, не виключає можливості дострокового отримання клієнтами своїх грошей. Таке повернення коштів в основному супроводжується виплатою власником депозиту певного штрафу або суттєвим зниженням процентів. Але такі випадки трапляються досить рідко. Банки в основному намагаються не допустити відпливу строкових вкладів, надаючи клієнтам при необхідності кредити, погашення яких відбувається по закінченні терміну строкового депозиту.

Традиційно строкові депозити представлені головним чином як вклади з попереднім повідомленням про вилучення. В Україні більшого поширення набули прості строкові депозити, які приймаються від клієнтів на договірній основі, як правило, одноразово і без права поповнення. При цьому банки здебільшого залишають за собою право зміни процентної ставки за депозитами в залежності від зміни облікової ставки Національного банку.

Як свідчать дані додатку 1, протягом 90-х років на ринку депозитів відбулися певні зміни - зросла частка строкових депозитів і, відповідно, зменшувалась частка депозитів до запитання. У лютому 2006 р. на рахунках підприємств, організацій та населення у національній валюті строкові вклади становили 66% від суми всіх вкладів, а в іноземній валюті -74%.

Як свідчать дані схеми 1, у структурі залишків коштів на поточних рахунках у комерційних банках України на 01.02.2006 р. кошти суб'єктів підприємницької діяльності у національній валюті становили 59,4%, в іноземній валюті - 21,8%, а кошти фізичних осіб відповідно - 10,8% та 8,0%.

При цьому загальний обсяг залишків коштів підприємств, організацій та населення на поточних рахунках зменшився протягом січня 2006 року на 4% у національній та 3,5% в іноземній валюті. Залишки коштів на рахунках до запитання фізичних осіб у цілому зменшилися на 1,9% за рахунок їх скорочення на 4,3% у національній валюті /11, с. 28/.

У структурі залишків коштів на строкових рахунках у комерційних банках України станом на 01.02.2006 р. кошти суб'єктів підприємницької діяльності в національній валюті становили 17,4%, в іноземній валюті -18,8%, кошти фізичних осіб відповідно 31,0 % та 32,9 %. Загалом залученні банками кошти на строкові рахунки за січень 2004р. збільшилися на 2,2 %, в т.ч. в національній валюті - на 3,7% та в іноземній - на 0,9 % і на 1 лютого становили 297,4 млрд.грн. (11, с. 29).

Рис. 1.Структура залишків коштів на поточних рахунках укомерційних банках України на 01.02.2006 року

Зберігається тенденція до зростання обсягів вкладів населення в банках. На 01.02. 2006 р. загальний обсяг вкладів населення, залучених комерційними банками України, становив 6,7 млрд.грн.. Обсяги заощаджень населення в комерційних банках на кінець січня 2002 порівняно з січнем попереднього року зросли на 43,8% (11, с.20).



Переважну більшість вкладів населення складають строкові вклади - 34% в національній валюті та 30% в іноземній, а частка депозитів до запитання складає відповідно 17 % та 13 %.

В сучасних умовах для комерційних банків України особливо актуальним є завдання активізації роботи щодо залучення коштів клієнтів на строкові депозити, що є значно стабільнішою складовою частиною залученого капіталу, ніж вклади до запитання. Важливим моментом на шляху до реалізації вказаного завдання може стати використання досвіду зарубіжних комерційних банків щодо випуску депозитних сертифікатів.

У світовій банківській практиці депозитний сертифікат є одним із найбільш поширених фінансових інструментів. Існує велика кількість різних типів і видів депозитних сертифікатів. Загалом вони поділяються на необоротні і оборотні. Необоротні сертифікати зберігаються у вкладника і пред'являються банком по закінченні строку депозиту. Оборотні сертифікати можуть бути реалізовані на вторинному ринку і перейти до іншого власника.

У нашій країні депозитні сертифікати застосовуються поки що лише кількома комерційними банками. Вони представляють собою здебільшого необоротні свідоцтва про внесення юридичними особами коштів на строкові депозити в банку. З розвитком в Україні грошового ринку та його інструментів усе більшого значення набуватимуть оборотні депозитні сертифікати банків, як зручніша форма розміщення капіталів, яка не "зв'язує" кошти клієнтів на тривалі періоди і дає їм реальну можливість використати свої вкладення у будь-який момент.

В економічній літературі нерідко висловлюється думка про те, що депозитні сертифікати нібито є суто "різновидністю строкових депозитів". Однак такий підхід є одностороннім і не враховує відмінності між різними видами депозитних сертифікатів та характером їх руху. Справді, якщо йдеться про необоротний депозитний сертифікат, то можна погодитись, що він є різновидом строкового депозиту, оскільки являє собою особливу форму договору між банком і клієнтом, яка засвідчує внесення останнім певної суми коштів на строковий вклад. Розглядаючи ж суть оборотних депозитних сертифікатів, можна прийти до висновку, що вони за формою ближчі до короткострокових зобов'язань банку, які обертаються на грошовому ринку (наприклад, векселі і облігації). З цієї точки зору випуск банками оборотних депозитних сертифікатів можна з більшою впевненістю віднести до форм залучення капіталу у вигляді позик на грошовому ринку, ніж до власне вкладних операцій. В сучасних умовах вести мову про депозитні сертифікати, як форму строкових депозитів, можна, на наш погляд, лише в тій мірі, в якій оборотні депозитні сертифікати, як інструменти грошового ринку, ще не набули в нашій країні достатнього поширення.

У цілому ж строкові депозити, як форма мобілізації залученого капіталу, мають ряд переваг як для вкладників, так і для банку.Для вкладників головною перевагою строкового депозиту, на відміну від рахунків до запитання, є більш високі процентні виплати. У той же час, до недоліків даного виду депозитів слід віднести значно нижчий рівень їх ліквідності порівняно з поточними рахунками. Для банку ж, навпаки, хоча залучення коштів на строкові депозити і вимагає більших затрат, дані ресурси є значно стабільніші, що позитивно відображається на стані ліквідності банку та дозволяє йому розширювати свої активні операції, збільшуючи величину доходів.

Ще однією формою мобілізації залученого банківського капіталу є розміщення клієнтами банку коштів на ощадні депозити.

Головне призначення ощадних депозитів підлягає в акумуляції грошових заощаджень вкладників протягом порівняно тривалого періоду часу. Ощадні депозити істотно відрізняються від депозитів до запитання та строкових вкладів. На відміну від поточних рахунків вони не призначені для здійснення платежів. Грошові суми на ощадних рахунках, як правило, не мають певного наперед визначеного строку розміщення. Для ощадних вкладів типовим є повільний, плавний ріст у зв'язку з тим, що використання коштів часто відбувається через кілька років після початкового внеску на відміну від строкових депозитів, для яких характерна стрибкоподібна зміна розмірів, пов'язана із повним одноразовим використанням сум вкладу.

Ощадні депозити належать в основному приватним особам, які розміщують свої гроші в комерційних банках з багатьох різних міркувань, перш за все із-за зручності та безпеки. Багатьох вкладників, особливо дрібних, приваблює стабільність грошової суми заощаджень в комерційних банках, вони не бажають вкладати гроші в такі цінні папери, як акції чи облігації, поточна ринкова ціна яких може змінюватися під впливом багатьох кон'юнктурних факторів.

В Україні мобілізація заощаджень населення протягом тривалого часу була сконцентрована в єдиній кредитній установі - системі ощадних кас, пізніше перетворених на Ощадний банк. Становлення дворівневої кредитної системи, комерціалізація банківської діяльності виявили значну зацікавленість комерційних банків у акумуляції коштів населення на ощадні рахунки, що є значним джерелом ресурсів для розширення активних операцій. Зрозуміло, що при зростаючих темпах інфляції для клієнтів банку невигідно розміщувати свої кошти на депозити із тривалими строками зберігання. В цих умовах з метою стимулювання надходження додаткових сум капіталів на депозити комерційні банки поступово пристосовують діючі форми організації вкладних операцій до нових потреб ринку. Так, наприклад; ощадні рахунки стали використовуватись і для безготівкових платежів; що призвело до стирання відмінностей між різними видами депозитів. Крім того, з'явилися нові види вкладів, режим використання яких дозволяє поєднувати переваги поточних рахунків і строкових депозитів. Кошти на таких рахунках можуть використовуватися для здійснення розрахунків з незначними обмеженнями техніко-організапійного порядку і одночасно за ними нараховуються досить високі проценти.

Серед випробуваних за кордоном і все частіше застосовуваних в Україні форм мобілізації коштів населення - залучення банками різдвяних, відпускних, податкових та інших строкових вкладів, які роблять регулярно (наприклад, щотижня) з метою накопичення коштів, достатніх для оплати видатків на різдвяні свята чи на час відпустки. Прикладом може стати туристичний вклад, що з квітня 2001 року пропонується Тернопільським Центральним відділенням Промінвестбанку України. Це строковий депозит на 3 місяці. Разом з тим банком пропонуються й інші звичайні види строкових депозитів з терміном до 1 місяця (14% річних ), до 3-х місяців (17% річних), до 6 місяців (20 % річних). За вкладами до запитвння вкладники отримують 1,5% річних.

Ефективним засобом додаткового залучення коштів індивідуальних вкладників на різні види рахунків можуть бути дебетові і кредитні картки, що можуть використовуватись для оплати товарів, послуг, отримання готівки та надання ряду інших додаткових можливостей, що стимулює їх власників до розміщення коштів у банку. Підвищенню довіри населення до комерційних банків сприятиме функціонування Фонду гарантування вкладів громадян у комерційних банках.

Нині дедалі більше банків західних країн переходять до комплексного обслуговування клієнтів. Наприклад, сучасний комерційний банк США як правило виконує понад 100 видів операцій та послуг, кліринговий банк Англії - близько 150, а великий комерційний банк Японії - 300. Банки виконують повне обслуговування клієнтів: проводять розрахункове, касове, кредитне обслуговування, здійснюють розрахунок та виплату податків, консультують населення з питань інвестування, надають сейфи для зберігання цінних паперів і коштовностей, проводять трастові операції тощо.

Подальше реформування економіки, впровадження ринкових відносин вимагає постійного вдосконалення системи грошового обігу, поліпшення розрахункового та касового обслуговування приватних осіб, що має забезпечити швидко зростаючі потреби у платежах та прискорити оборот грошових коштів за умов одночасного зменшення витрат грошового обігу та скорочення трудових затрат. Один зі шляхів вирішення цих проблем - безпаперові технології розрахунків.

У наш час понад 200 країн світу розвивають банківські послуги на основі кредитних карток, а безготівкова плата за товари і послуги в економічно розвинутих країнах досягає 90% у структурі всіх грошових операцій.

Застосування в Україні безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, впроваджуване останнім часом, - один із найперспективніших шляхів залучення заощаджень населення у грошовий обіг країни.

2.2 Кредитні послуги банків

Кредитні послуги передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу. Так, 2005 р. у загальній сумі доходів комерційних банків США на проценти, отримані на видані кредити, припадало 64,4 % сукупних доходів, а на доходи від інвестиційних операцій - лише 13,9% Загалом на початку 90-х років частка кредитування становила у комерційних банках США близько 60% усього обсягу активних операцій, у банках ФРН -до 35%, Франції - до 66%, Англії -до 64%.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів найбільша питома вага (за категоріями позичальників) припадає на позики торгово-промисловим підприємствам (додаток 2). За даними додатку 2 бачимо,що в 2003 р. частка кредитів, наданихсуб'єктам господарської діяльності склала 95%, а фізичним особам - лише 5%,хоч загалом спостерігається зростання обсягів кредитів, наданих фізичним особам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позичок фізичним особам. У США, наприклад, нині 2/3 продажу здійснюється в кредит.

Призначенням кредитних послуг банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах. Такими потребами можуть бути: формування і збільшення основного й оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без зазначення конкретних цілей. У цьому разі банк приймає рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

Як свідчать дані схеми 4, за січень 2006 року комерційними банками України найбільше було видано кредитів в поточну діяльність -53%, кредити за експортно -імпортнимиопераціями - 26,6%, за внутрішніми торговельними операціями -11,9%.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що гарантує повернення позики. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і грунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати всі взяті на себе платіжні зобов'язання. Забезпеченні позики видаються під заставу майна - найчастіше того самого, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, товарно-матеріальні цінності). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товарозпорядні документи); документи, що засвідчують передвідступлення на користь банку вимог позичальника до третіх осіб; гарантії й поручництва інших осіб повернути кредит у разі неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.

Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхідною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованність за виданими кредитами і нарахованими на них процентами. Оцінюючи кредитоспроможність фірм і компаній, банки беруть до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається на підставі як загальної вартості майна позичальника, так і розміру його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, узятих на себе іншими платоспроможними особами).

У разі позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, права й обов'язки сторін).

Визначення умов кредитування безпосередньо між банком і позичальником дозволяє піднести організацію кредитних відносин на якісно новий рівень, що означає добровільне прийняття на себе суб'єктами кредитування взаємних зобов'язань, від виконання яких залежить ефективність їх діяльності, утворення прибутку і задоволення економічних інтересів партнерів кредитного процесу. В результаті цього адміністративне регулювання кредитних відносин на основі методичних вказівок державних органів поступово замінюється дією економічних важелів і стимулів, які визначають оптимальні умови банківського кредитування. Дані умови можуть бути сформульовані таким чином:

1. Всі кредитні взаємовідносини між банком і позичальником здійснюються на основі чіткого дотримання основних принципів кредитуваня: строковісті, забезпеченості, платності, цільового характеру кредиту.

Строковість кредитування передбачає обов'язкове встановлення періоду користування позиченими грошовими коштами та строку їх повернення банку. Необхідність встановлення такого строку пов'язана, по-перше, з тим, що кредит виражає відносини, основою яких є надання грошових коштів у тимчасове користування, а, по-друге, кредит видається на задоволення тимчасових потреб, що визначаються особливостями діяльності конкретного позичальника.

За адміністративного регулювання економіки основою для визначення строків користування позиками служила планова оборотність цінностей підприємств і зниження їх запасів. Строк повернення кредиту встановлювався відповідно з передбаченим планом моментом завершення окремих стадій або всього кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто моментом появи у господарств джерел отримання коштів для погашення позик. Однак, така система не виключала можливості порушення строків користування кредитами підприємствами, в результаті чого строкова заборгованість за позиками перетворювалась на прострочену, яка, в свою чергу, неодноразово погашалась за рахунок коштів державного бюджету, що в кінцевому підсумку призводило до нівелювання суті кредиту як економічної категорії.

В сучасних умовах принцип строковості повинен забезпечуватися перш за все найбільш доцільним і ефективним спрямуванням коштів, отриманих в кредит, встановленням економічно обгрунтованого строку користування позикою з урахуванням умов розподілу доходів від операцій, у яких використовувались позичені кошти.

Як видно із наведених у додатку 3 даних, у сруктурі наданих комерційними банками кредитів переважають короткосторокові кредити. Частка довгострокових кредитів на 1.02.2006 р. складала лише 18,3%. Разом з тим попри зниження обсягів кредитів, наданих у 2005 році господарюючим суб'єктам в національній валюті, кредитні вкладення в іноземній валюті стрімко зросли - особливо у 2004 – 2005 рр., коли офіційний курс гривні щодо долара США знизився із 189,9 до 342,7 грн. за 100 доларів, тобто на 80,5% у 2001 р. та до 521,6 грн. у 2005 р.., тобто на 52,2%.

Крім того, невпевненість комерційних банків як кредиторів у стабільності національної валюти і значні девальваційні очікування господарюючих суб'єктів призводять до того, що частка довгосторокових кредитів в іноземній валюті перевищує їхню частку в національній валюті.

В структурі заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання (додаток 4) переважають строкові кредити -79%, хоч частка прострочених та сумнівних порвняно велика - відповідно 11% і 3%.

Донедавна принцип забезпеченості кредиту трактувався таким чином, що видані банком позики повинні мати реальне матеріальне забезпечення. Сума виданого кредиту повинна була відповідати розмірам створюваних запасів товарно-матеріальних цінностей або здійснюваних виробничих затрат. При цьому, якщо знижувались залишки матеріальних цінностей, під які надавались кредити, або знижувався розмір прокредитованих затрат, то отримані позики вважались незабезпеченими і підлягали погашенню. Таким чином, товарно-матеріальні цінності, що виступали забезпеченням кредиту, вважались реальною гарантією його погашення.

Наслідком такого підходу до принципу забезпеченості стало те, що банками здійснювався скрупульозний контроль за кожною виданою позикою, тоді як ефективність використання кредитів в цілому підприємствами і організаціями відходила на другий план. Це призводило, з одного боку, до дріб'язкової опіки банком позичальників, обмеження їх прав, а з другого - до наявності великої кількості неплатоспроможних організацій, оскільки досить часто у забезпечення кредиту приймалися неякісні товарно-матеріальні цінності, реалізація яких була пов'язана із значними труднощами.

При переході до ринкових відносин принцип забезпеченості кредиту слід трактувати у більш широкому розумінні. Як засвідчує практика, наявність безпосереднього матеріального забезпечення ще не дає банку впевненості у своєчасному поверненні позики. Тому в сучасних умовах при оцінці забезпеченості кредиту враховується загальна можливість позичальників повернути кредит в установлений строк шляхом мобілізації і реалізації товарів, матеріальних цінностей, розміщених грошових коштів, включаючи майно, цінні папери та інші активи позичальника.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики банк видає підприємствам, організаціям та іншим позичальникам за певну плату, визначену у формі процентів. Розмір плати диференційований залежно від характеру спрямування позик, строку користування ними, категорії позичальника та його фінансового стану.

Протягом тривалого часу в банківській практиці нашої країни при формуванні процентних ставок на кредити існував суб'єктивний підхід. Держава, визначаючи через банківську систему певні пріоритети у кредитній політиці, в адміністративному порядку знижувала процентні ставки для тих чи інших галузей господарства. У результаті низькі процентні ставки знецінювали кредит, суми стягуваних процентів практично не виявляли впливу на результати господарсько-фінансової діяльності позичальників, що створювало ілюзію широкої доступності й невичерпності банківського кредиту як джерела покриття виробничих затрат.

Формування ринкового механізму господарювання висуває на перший план принципово нові підходи при встановленні процентних ставок на кредит: строки і ефективність кредитування, ступінь ризику вкладених коштів, форма участі банку у розвитку тих чи інших господарств. При цьому процентна ставка встановлюється з урахуванням рівня плати за пасивними операціями, затрат на залучення коштів, розміру обов'язкових резервів, а також витрат на розміщення залучених ресурсів і потреб банків у коштах на власний розвиток. Такий механізм формування ставок дозволяє забезпечити реалізацію основних принципів комерційного розрахунку, на яких грунтується вся діяльність сучасного банку. Правильному визначенню процентних ставок також сприяє поступове становлення в країні цивілізованого грошового ринку, завдяки чому ставки визначаються банками під впливом реально існуючих на ринку попиту і пропозиції на кредитні ресурси.

Таблиця 2Процентні ставки комерційних банків за кредитами,наданими в лютому 2006 року

Показники Усього У тому числі

у національній

валюті

в іноземній

валюті

1. Кредити, надані суб'єктам
госодарської діяльності 30,8 35,7 15,7
За формами власності
- державним 37,3 39,2 17,5
- недержавним 30,1 35,2 15,6
За галузями
- промисловості 30,9 36,4 16,3
- сільському господарству 33,4 35,5 15,0
- будівництву 36,6 41,7 15,9
- торгівлі та гром. харчуванню 31,8 36,8 15,6
- мат.- техн. забезпеченню та збуту 33,0 37,8 16,5
- іншим галузям 22,8 26,0 13,3
За цільовими вкладеннями
- на поточну діяльність 30,8 35,7 15,7
- на інвестиційну діяльність 28,9 34,3 16,2
2. Кредити, надані фізичним особам 24,7 30,1 15,8
- на поточну діяльність 25,2 31,4 15,8
- на інвестиційну діяльність 16,6 16,6 -

Як видно з даних таблиці 2, у лютому 2006 року комерційні банки України надавали кредити на поточну діяльність в національній валюті в середньому під 35,7 %, на інвестиційну діяльність - 34,3 % в іноземній валюті - відповідно під 15,7% та 16,2 %. Кредити фізичним особам надавались під 16,6% на інвестиційну діяьність. Не дивлячись на зниження загального рівня процентних ставок за кредитами протягом останнього часу, вони все ж залишаються досить високими.

Важливе значення для ефективної організації позичкових операцій банку має дотримання цільового характеру кредиту. Загальною ціллю кредитування є задоволення потреб позичальника у додаткових грошових коштах. Однак, якщо раніше цільове призначення кредиту пов'язувалось головним чином з матеріалізованим поняттям цілі (кредитування цінностей, затрат виробництва у їх пооб'єктній характеристиці), то в сучасних умовах більш важливим є спрямування позик на досягнення високих кінцевих результатів діяльності господарств. Головними критеріями при цьому виступають доцільність, ефективність, дохідність тих операцій позичальника, на здійснення яких видається позика. В сучасних умовах банки, надаючи перевагу тим чи іншим напрямам вкладення кредитних ресурсів, повинні виходити з порядку розподілу доходів від прокредитованих заходів, визначаючи найбільш оптимальні форми своєї участі у цьому розподілі.


Таблиця 3Кредити, надані комерційними банками в економіку України

Період Усього У тому числі на діяльність
поточну інвестиційну
усього за видами валют усього за видами валют
національна іноземна національна іноземна
1. Усього
2003 8855 7968 4720 3248 887 382 505
2004 11783 10739 5228 5511 1044 487 557
2005 19121 18048 9660 8389 1073 563 510
2006
січень 19028 17965 9642 8323 1063 551 511
лютий 19798 18739 10213 8525 1059 553 506
2. Корткострокові кредити
2003 7221 7026 4336 2690 196 87 109
2004 9138 8889 4568 4321 249 145 104
2005 15700 15492 8486 7006 208 131 77
2006
січень 15388 15183 8351 6832 205 124 81
лютий 16157 15946 8943 7003 211 127 84
2. Довгострокові кредити
2003 1633 942 384 558 691 295 396
2004 2645 1850 660 1190 795 341 453
2005 3421 2556 1173 1383 865 432 433
2006
січень 3640 2782 1291 1491 857 427 430
лютий 3641 2793 1270 1523 848 426 422

В Україні розподіл кредитних вкладень комерційних банків за цільовими напрямами відображає об'єктивні труднощі, спрямування коштів на інвестиційні цілі, позаяк значно нижчі темпи оборотності основного капіталу, а відтак: більші строки окупності розміщених коштів зумовлюють більший ризик для банку та в умовах нестабільної економічної ситуації в перехідний період виступає антистимулом до кредитування інвестиційних потреб підприємств, у результаті чого їхня частка в об'єктній структурі кредитного портфеля банків залишається протягом останнього періоду часу практично на незмінному рівні, не перевищуючи 10% (таблиця 3).

Всі основні принципи кредитування взаємно обумовлені і взаємно пов'язані між собою. Без їх дотримання кредит втрачає свою суть і призначення, в результаті чого до недавнього часу банківські позики перетворювались на безповоротні дотації держави різним суб'єктам господарювання. Перехід до ринкових відносин сприяє наповненню принципів кредитування новим економічним змістом, що найбільшою мірою відповідає сучасній побудові відносин між банками та їх клієнтами.

2. Іншою важливою умовою кредитування є видача позик банком в межах наявних у нього кредитних ресурсів. Ця умова пов'язана насамперед з економічною суттю комерційного банку, що виражається однією з найважливіших його функцій - посередництвом в кредиті.

У нашій країні донедавна ця фундаментальна умова кредитування часто ігнорувалась, формування і розподіл кредитних ресурсів здійснювались не кожним конкретним банком зокрема, а проводились в рамках єдиного позичкового фонду всієї країни центральним банком. Акумулюючи через низові банківські установи вільні кошти господарства, він здійснював їх плановий розподіл шляхом встановлення розмірів заборгованості за короткостроковими і довгостроковими позиками на кінець року з поквартальною розбивкою.

Зрозуміло, що в умовах ринку така система формування і розподілу ресурсів виявилась цілком неспроможною. Становлення і розвирок незалежних комерційних банків зумовили появу нових підходів до ресурсного забезпечення активних операцій. На сьогодні обсяг кредитних вкладень банку повністю залежить від розмірів сформованих ним ресурсів, які включають власні і залучені кошти. Крім того. формування повноцінного грошового ринку в країні надає банкам додаткові можливості маневрування кредитними ресурсами шляхом купівлі їх один в одного. Однак таке маневрування здійснюється вже на суто комерційній основі під впливом реальних попиту і пропозиції на ресурси, що виключає можливість адміністративного тиску на банки з боку регулюючих органів.

3. Однією з найважливіших умов сучасної організації кредитних відносин є визначення всіх питань, пов'язаних з кредитуванням, безпосередньо між банком і позичальником на договірній основі.

Необхідність застосування кредитного договору зумовлена власне практикою кредитних відносин, які донедавна були орієнтовані в основному на підтримання за допомогою кредиту платоспроможності позичальників незалежно від результатів їх господарсько - фінансової діяльності. Така кредитна політика призводила до зниження зацікавленості учасників кредитного процесу в ефективному використанні наданих в позику коштів, що не відповідало основним принципам комерційного розрахунку, на якому почала грунтуватися вся діяльність господарських організацій в умовах переходу до ринкової економіки. Ця ситуація створила реальні передумови для переведення всіх взаємовідносин банків з клієнтами на договірні засади.

Значення кредитного договору як основного документу, що регламентує взаємовідносини між банком і позичальниками, ставить до його змісту ряд суттєвих вимог. По-перше, укладення кредитного договору передбачає поряд з проведенням єдиної кредитної політики банку й індивідуальний підхід до кожного позичальника, що повинно відображати конкретні особливості його господарсько-фінансової діяльності. Дана вимога може бути реалізована через встановлення загальних і особливих умов кредитування для кожного клієнта. Однак, як свідчить практика, банками приділяється недостатня увага індивідуальним особливостям позичальників, з якими укладаються договори. Деякими банківськими установами ще застосовується шаблонна система укладення договорів (включаючи лише зміну дати і суми угоди).

По-друге, при укладенні договорів повинні дотримуватись рівноправні партнерські відносини клієнта з банком. Це означає, що конкретний зміст кредитного договору, формулювання умов кредитування визначається безпосередньо сторонами, що домовляються. На практиці ж у ряді випадків банки самостійно визначають всі основні положення, пов'язані з умовами і порядком кредитування, не враховуючи при цьому конкретних побажань і пропозицій клієнтів, що суперечить принципу партнерства, на якому повинні грунтуватись взаємовідносини банку з позичальниками.

По-третє, при визначенні основних умов кредитного договору повинні повною мірою враховуватись можливі зміни ринкової кон'юнктури, що можуть мати безпосередній вплив на спроможність виконання сторонами своїх договірних зобов'язань. На сьогодні у переважній більшості банків дана вимога враховується в основному лише при визначенні порядку сплати процентів за користування кредитом та їх зміни в залежності від зміни процентних ставок на придбані кредитні ресурси. У той же час при визначенні умов на окремі види кредитування, наприклад при відкритті кредитних ліній, було б доцільно визначати питання про співвідношення зобов'язань банку у наданні кредитів з наявним обсягом кредитних ресурсів. Слід було б також визначити диференційовані умови кредитування (ліберальні або більш жорсткі) в залежності від загальної економічної ситуації в країні і фази економічного циклу (підйом або спад), закріпивши вказану диференціацію у договорах, що укладаються з клієнтами на тривалі періоди часу.

4. Важливою умовою організації кредитування є здійснення банками кредитних послуг лише за умови суворого дотримання позичальниками кредитної дисципліни, тобто всіх правил кредитування і зобов'язань, що визначаються положеннями кредитного договору: ефективне використання позичених коштів, забезпечення своєчасного погашення отриманих кредитів, систематичне надання банку належної інформації, що дозволяє контролювати використання виданих позик. Надання нових кредитів позичальникам здійснюється за умови відсутності них простроченої заборгованості за раніше отриманими позиками. Не допускається кредитування підприємств, що мають неліквідний баланс, використовують позики банку для покриття тривалих фінансових проривів, безгосподарності і збитків. Оцінка дотримання підприємствами кредитної дисципліни загалом відображає загальні результати їх діяльності, включаючи дотримання основних принципів комерційного розрахунку. У зв'язку з цим банки повинні здійснювати оперативний аналіз комплексу факторів, що можуть спричинити порушення господарствами строків погашення кредитів.

У перспективі комерційні банки могли б застосовувати специфічні методи контролю за дотриманням кредитної дисципліни, зокрема, створенням на зразок розвинутих країн єдиної інформаційної мережі і банків даних, куди б заносилась інформація про порушників кредитної дисципліни. Формування таких "чорних списків", доступ до яких відкритий для всіх установ банків, дозволило б їм завчасно виявляти ненадійних клієнтів, уникаючи таким чином можливого ризику фінансових втрат.

5. Важливою умовою кредитування є наявність певних пріоритетів у кредитній політиці банків, якими вони керуються, здійснюючи позичкові операцїї. Незважаючи на існуючі тенденції універсалізації банківської справи, практично кожен комерційний банк обирає для себе головні стратегічні напрями, відповідно з якими спрямовує свої кредитні вкладення. Ці напрями, як правило, визначаються ще в установчих документах комерційного банку при його заснуванні з наступним закріпленням їх у статуті. Пріоритети у кредитній політиці банку можуть носити як об'єктний, так і суб'єктний характер.

Об'єктні пріоритети визначаються цільовими орієнтирами, на які спрямовує свої кредитні операції даний комерційний банк. Наприклад, ним може бути визначено, що у пріоритетному порядку повинні надаватись кредити на заходи, пов'язані з підвищенням ефективності функціонування паливно-енергетичного, агропромислового комплексу, машинобудування або ж підвищенням науково-технічного рівня виробництва в тій чи іншій галузі.

Суб'єктні пріоритети, обрані банком, означають першочергове надання кредитів певній категорії позичальників. До їх складу можуть включатися акціонери чи пайовики банку, позичальники, що забезпечують безумовне виконання своїх договірних зобов'язань, а також клієнти, що зберігають свої кошти на депозитних рахунках в банку.

Розглянуті умови кредитування не можуть охопити практично всі аспекти організації кредитних відносин, а характеризують лише їх загальні базові основи. На сучасному етапі розвитку кредитної справи кожен комерційний банк самостійно визначає оптимальні для себе умови здійснення позичкових операцій відповідно із специфічними особливостями власної діяльності та діяльності своїх клієнтів. При цьому головними критеріями при встановленні належних умов кредитування є забезпечення найбільш ефективного і раціонального використання позик, їх окупності і гарантії повернення, творча активність у впровадженні нових партнерських відносин між банком і господарством, орієнтованих на тісну ув'язку виданих кредитів з кінцевими результатами діяльності позичальника. Тільки на цих засадах створюється найбільш сприятливий режим економічної зацікавленості і матеріальної відповідальності суб'єктів кредитних відносин за ефективне, раціональне використання наданих у позику коштів.

Однією із найважливіших умов практичної реалізації вказаного режиму є вибір оптимальних методів банківського кредитування, під якими слід розуміти певні способи організації руху наданих у позику коштів. У нашій країні, в силу особливостей її економічного розвитку на різних його етапах використовувались різні методи організації кредитних відносин банку з позичальниками. Основні відмінності вказаних методів були пов'язані насамперед з умовами діяльності банків та їх клієнтів, що визначалися існуючими економічними відносинами в суспільстві. Тип зазначених відносин - неринковий (адміністративно-командний) або ринковий (чи такий, що прямує до нього) - у свою чергу був визначальним фактором для використання банками того чи іншого методу кредитування.

Дані обставини зумовили послідовний розвиток методів банківського кредитування, який здійснювався від нижчого до вищого рівня: кредитування по залишку, кредитування по обороту і оборотно-залишковий метод кредитування.

Основною визначальною рисою зазначених методів банківського кредитування - по залишку, по обороту і оборотно-залишкового - є орієнтація їх на певні строго визначені об'єкти кредитних вкладень, що визначаються особливостями надходження і витрачання цінностей, здійснення і відшкодування затрат, поточних платежів або ж зміною залишку забезпечення, тобто безпосередньо процесом виробництва і обігу продукту.

В сучасних умовах комерційні банки практично повністю відмовилися і від методик кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкової організації кредитування, що застосовувались раніше. Визначальною особливістю сьогоднішньої системи позичкових операцій банків є перехід від пооб'єктного кредитування, пов'язаного з наявністю запасів товарно-матеріальних цінностей і виробничих затрат, до кредитування суб'єкта, тобто конкретної юридичної або фізичної особи, яка потребує банківських позик на ті чи інші цілі своєї діяльності.

Основною рисою, що характеризує суб'єктний метод кредитування, є індивідуальний підхід банку до кожного позичальника. Якщо раніше головним моментом при видачі позик вважалась наявність певного об'єкту кредитування, а можливості повернення кредиту спеціально не аналізувались, оскільки виконання плану вважалось для цього цілком надійною гарантією, то в сучасних умовах банки головну увагу приділяють попередньому контролю за діяльністю кожного потенційного позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту та прогнозуванню ризику його непогашення. З цією метою банк ретельно вивчає репутацію позичальника, своєчасність погашення ним раніше отриманих позик і виконання інших зобов'язань. Вивчається і фінансовий стан господарства, стан оборотних коштів, інвестиційні плани і можливості, організація роботи щодо підвищення фондовіддачі та рентабельності.

Після перевірки вказаних моментів банк приймає рішення про можливість і доцільність видачі позики клієнту. При позитивному вирішенні даного питання між банком і позичальником укладається кредитний договір, в якому зазначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, форма забезпечення зобов'язань, процентні ставки і порядок їх оплати, права і відповідальність сторін щодо видачі і погашення кредиту.

Суб'єктний метод кредитування носить принципово новий характер, який докорінно відрізняється від кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкового методу. І хоча деякі спільні риси незначною мірою зберігаються, за основними якісними параметрами суб'єктне кредитування є практично неспівставним з методами організації кредитних відносин неринкового типу, які засновувались на кредитуванні об'єктів.

Зрозуміло, що діючий на сьогодні метод кредитування суб'єкта не є раз і назавжди застиглою формою організації кредитних відносин, досконалою . у всіх своїх проявах. Постійна динаміка економічного середовища, необхідність пристосування суб'єктів ринку до змін кон'юнктури та основних умов господарської діяльності вимагають неперервного пошуку найбільш оптимальних способів організації відносин між банками та їх клієнтами.

Виходячи із вищевикладених закономірностей і тенденцій у кредитній сфері, доцільно було б виділити такі основні шляхи вдосконалення методики кредитування.

1. Комерційні банки, визначаючи пріоритети при кредитуванні того чи іншого суб'єкта, повинні орієнтуватися в першу чергу на якісні економічні критерії його розвитку. Це означає, що банківські позики повинні видаватись насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких є найбільшою мірою зацікавлене суспільство.

На практиці дані критерії реалізуються у формуванні ринкового попиту на певний вид продукції, яка виробляється потенційним позичальником. Конкретним кількісним вираженням даного попиту можуть служити такі фактори, як динаміка цін на ті чи інші товари або послуги, кількість заявок на виробництво певних видів продукції та укладених у відповідності з цим договорів і контрактів, а також коливання курсу цінних паперів компанії, що відповідає змінам потреб на ринку у товарах, які вона виробляє, та відображає рівень її прибутковості.

Ретельне вивчення і оцінка банком зазначених факторів дозволило б задовольнити інтереси не тільки конкретного позичальника у додаткових коштах, але і банку, оскільки це допомагає спрямувати кредитні вкладення на виробництво високоякісної продукції, характеристики якої відповідають потребам ринку. А це є гарантією повернення позичених коштів, забезпечує надійну платоспроможність клієнта і достатню прибутковість банку.

2. Позитивне вирішення питання про організацію кредитних відносин з певним клієнтом служить для банку основою для перевірки кредитно- і платоспроможності позичальника та укладення з ним кредитного договору. В умовах, коли основою сучасного методу кредитування є індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин на перший план економічної роботи банку висувається оцінка кредитоспроможності позичальника як необхідна передумова для всіх подальших дій банку відносно даного клієнта. Оцінюючи можливість і готовність позичальника своєчасно погасити кредит з виплатою процентів, банк повинен чітко визначити ступінь ризику, який він може взяти на себе, кредитуючи даного клієнта. Реальна оцінка такого ризику можлива лише тоді, коли банк визначає рівень кредитоспроможності і платоспроможності позичальника не лише на даний час чи якісь періоди в минулому, але і на перспективу. Для цього банк повинен вимагати від позичальника надання будь-якої інформації, що стосується його комерційної діяльності.

3. В сучасних умовах всі основні питання, пов'язані з організацією кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником шляхом укладення між ними кредитного договору. У зв'язку з цим банкам слід з особливою ретельністю підходити до визначення всіх умов організації кредитних відносин, які фіксуються у договорі. Це стосується насамперед таких фундаментальних умов кредитної справи, як ціль, сума і строк кредиту, порядок його надання і погашення, форми забезпечення і плата за користування кредитом.

При встановленні оптимальних умов кредитування банкам слід було б особливу увагу звертати на такі основні моменти:

а) Ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції банку. Тому банк при видачі позик повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які носять спекулятивний чи інший сумнівний характер і мають високий ризик. Надаючи позику, слід переконатися, що вона спрямовується на цілі, передбачені статутом компанії. Загалом цілі кредиту повинні визначати високі результати діяльності позичальника, що безпосередньо впливає на прибутковість власне банку.

б) Визначаючи суму кредиту, банк повинен ретельно перевірити обгрунтованість заявки клієнта стосовно цього параметру. Основою для такої перевірки повинно стати глибоке знання економістами банку господарського і фінансового стану підприємства, можливостей його ліквідності та перспектив розвитку. Це дозволить правильно визначати розміри виробничих запасів і затрат, залучення матеріальних цінностей в оборот господарства, розміри власних оборотних коштів і потреби в залучених.

в) При оцінці строку, на який видається позика, банк повинен враховувати, що чим він довший, тим вищий ризик, з яким пов'язані перспективи погашення кредиту. Тому комерційні банки при оцінці обгрунтованості клопотання клієнта про отримання позики на той чи інший строк повинні всебічно проаналізувати потенційні можливості позичальника у реалізації програми, що кредитується, термін і перспективи її окупності.

г) Порядок видачі і погашення позик повинен найбільшою мірою відповідати особливостям діяльності клієнта. При цьому слід чітко обумовити, яким чином (повною сумою чи частинами) видаватиметься кредит, чи буде він спрямований на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, за рахунок яких джерел буде погашатись позика - за рахунок отримання доходів чи від реалізації активів. Банк повинен при цьому перевірити, чи відповідають умови, запропоновані позичальником, його реальним можливостям.

д) Визначаючи форму забезпечення кредиту, доцільно проаналізувати загальну можливість клієнта повернути позику в повному обсязі і у встановлений строк. Адже забезпечення кредиту банку - це надійна гарантія отримання прибутку і збереження його активів. У зв'язку з цим банки повинні; серйозно підходити до визначення форм забезпечення позик, використовуючи | різноманітні можливості щодо застави рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, інших активів, використання гарантій і поручительств, страхування ризику непогашення позик.

е) Визначення плати за банківський кредит пов'язане із встановленням процентних ставок, а в деяких випадках і комісійної винагороди за позиками. Оцінка плати за користування кредитом в сучасних умовах повинна охоплювати комплекс факторів, який включає не лише строки і розміри кредиту, витрати за пасивними операціями і ступінь ризику, але і характер відносин між банком і позичальником, попит на позики, конкуренцію на ринку кредитних послуг, рівень інфляції та інші показники. В окремих випадках банк міг би практикувати і таку форму плати за кредит, як участь у прибутках позичальника, що отримуються від кредитованого заходу.

4. Особлива роль належить і систематичному аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який виступав би не тільки однією з форм контролю за цільовим і ефективним використанням господарствами банківських кредитів, але й сприяв би подальшому вдосконаленню методів кредитування, оскільки в процесі аналізу можуть бути виявлені не тільки упущення в діяльності підприємств, але і слабкі сторони тих чи інших форм і кредитування.

Володіючи в ході кредитування і розрахунків достатньо широким колом показників про стан виробництва і фінансів кожного позичальника, банк має реальні можливості своєчасно виявляти і вказувати клієнту на можливі недоліки в його роботі, особливо якщо це стосується використання банківських позик, вносити пропозиції щодо поліпшення виробничо-фінансового стану господарства, рекомендувати конкретні шляхи покращення кінцевих економічних результатів його діяльності. На основі такого аналізу можуть визначатися окремі сторони подальшої організації кредитних відносин банку з тим чи іншим позичальником та умови їх диференціації. Дієвість та результативність аналітичної роботи банку в кінцевому підсумку повинні визначатися цільовим і ефективним використанням виданих кредитів та своєчасним їх поверненням.

5. Важливою формою організації кредитних відносин банку з позичальниками, що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, є відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Відкриття кредитної лінії, як правило, свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і є досить вигідним методом кредитування для кожного з них. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема. Банк, крім скорочення витрат на видачу окремих кредитів, має можливість детальніше контролювати діяльність позичальника в процесі кредитування. Видача позик шляхом відкриття кредитної лінії значно відрізняється від кредитування сукупного об'єкту в межах планового розміру кредиту, що донедавна мало місце в нашій країні. Кредитування сукупного об'єкту застосовувалось практично до всіх без винятку клієнтів банку мало здебільшого автоматичний характер, спрямований на забезпечення планових потреб підприємств у позичених коштах. Водночас кредитна лінія відкривається банком лише найбільш надійним позичальникам після ретельної перевірки їх фінансового стану, тобто і в цьому випадку витримується індивідуальний підхід банку до кредитування кожного окремого суб'єкта.

6. Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту - ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється в міру надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо по рахунку клієнта може періодично змінюватись на дебетове і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності,

Основною перевагою овердрафту, окрім економії витрат, пов'язаних з оформленням видач звичайних позик, є те, що клієнт по суті платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку. В результаті досягається значна економія коштів внаслідок короткочасного і перехідного характеру кредиту. Овердрафт є найбільш зручним методом кредитування, що дозволяє клієнту вирішувати проблеми фінансування короткострокової заборгованості в періоди, коли його витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок.

У нашій країні в окремі періоди використовувались методи кредитування, подібні до овердрафту. Так, до проведення кредитної реформи 1930-32 рр. досить поширеними у банківській практиці були єдині рахунки контокоренти, на яких відображались всі операції банку з клієнтом (з одного боку - всі платежі клієнта і позики банку, а з іншого - всі надходження на рахунок). Пізніше, у 1966-84 рр. частина колгоспів кредитувалась за єдиним активно-пасивним рахунком, який по суті був тим же контокорентом. Однак, вітчизняна практика застосування контокоренту не виправдала себе в обох випадках. Основний недолік даного методу кредитування полягав у автоматизмі при видачі позик, що досить часто призводило до покриття за рахунок ресурсів банку упущень і фінансових проривів в роботі господарств. У зв'язку з цим контокорент було замінено окремими розрахунковими і позичковими рахунками для кожної організації.

Як свідчить зарубіжна банківська практика, овердрафт (контокорент) повинен застосовуватись в основному лише у відносинах з найбільш надійними, першокласними позичальниками з високим рівнем платоспроможності, яка не викликає у банку сумнівів. В нестабільній економічній ситуації цього правила повинні дотримуватись і вітчизняні комерційні банки, запроваджуючи більш прогресивні метопи кредитування, що відповідають сучасним вимогам клієнтів.

Таким чином, організація банківської роботи щодо надання клієнтам кредитних послуг повинна бути спрямована в першу чергу на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого повинно стати найбільш ефективне використання наданих в позику коштів, що позитивно відображається на загальному стані економічного розвитку країни в цілому.

2.3 Розрахунково-касові послуги банків

Грошові розрахунки в Україні здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі. Розрахунки, що здійснюються за допомогою готівки, використовуються в процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій з населенням, обслуговують рух його грошових доходів та видатків. В розрахунках між підприємствами, організаціями (юридичними особами) майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань коштів.

Сукупність усіх грошових розрахунків, незалежно від їх форми, складає грошовий оборот. Основну частину його становить безготівковий оборот. Сфери застосування готівкових та безготівкових розрахунків чітко визначені в законодавчому порядку.

Разом з тим обидві форми грошового обороту органічно взаємозв'язані і характеризуються високим рівнем організації.

Безготівкові розрахунки обслуговують господарські взаємовідносини підприємств, організацій, установ, об'єднань, фінансово-кредитних органів. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. При здійсненні розрахунків в народному господарстві використовується також банківський кредит.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти процесу відтворення, відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, тим самим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. Крім того, організація розрахунків повинна передбачати створення умов для взаємного контролю постачальника та покупця за дотримання господарчих угод, здійснення банківського контролю за діючими правилами розрахунків.

Однією з актуальних задач організації розрахунків є зближення моменту отримання матеріальних цінностей покупцями і здійснення платежу за них постачальникам, а також скорочення взаємної заборгованості.

Усі безготівкові розрахунки в народному господарстві виконуються через установи єдиної банківської системи, де підприємства, об'єднання, організації та інші структурні підрозділи економіки зберігають свої грошові кошти.

Організаторами та основними виконавцями розрахункових послуг виступають банки.

Деякі безготівкові платежі, як правило дрібні, здійснюються підприємствами та організаціями шляхом поштово-телеграфних переказів через установи зв'язку.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових розрахунково-грошових документів: платіжних доручень, розрахункових чеків, акредитивних заяв, вимог-доручень, реєстрів та інших платіжних документів. Форми розрахунків між платником та продавцем визначаються угодою між ними. Для кожного з них характерна єдина в масштабах країни форма, сувора стандартизація, кодифікація реквізитів. Система оформлення, використання та руху розрахункових документів називається документообігом. Його основи визначені "Положенням про безготівкові розрахунки в господарському обігу України" Цим положенням передбачені реквізити розрахункових документів, правила та строки їх оформлення, відповідальність посадових осіб. що підписують документи, якщо їх зміст не відповідає фактично здійсненій господарській операції.

Безготівкові розрахунки відрізняються за способами платежів та за формами розрахункових документів. Основний спосіб платежу - перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок одержувача шляхом відповідних записів на цих рахунках.

Інший спосіб платежу - залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств заліковуються і тільки різниця перераховується шляхом запису по їх банківських рахунках.

Важливим елементом системи безготівкових розрахунків між підприємствами та організаціями є їх форми. Застосування тієї чи іншої форми розрахунків визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств та організації та спрямоване на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів, прискорення обігу грошових коштів в розрахунках.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та містити (залежно від їхньої форми) такі реквізити:

а) назву документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

в) найменування платника та одержувача коштів (офіційні скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (щодо фізичних осіб - ідентифікаційні номери, котрі проставляють на підставі відповідних документів податкових органів), номери рахунків в установах банку;

г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

д) суму платежу, написану цифрами та літерами;

е) призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера й дати, назва законодавчого акта, що дає право на безспірне стягнення та безакцентне списання коштів (дата номер і відповідний пункт);

є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

з) суму податку на додану вартість (цифрами) або напис "без податку на додану вартість".

Якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів (коли їх передбачено формою документа) буде не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ не прийме до виконання.

При цьому використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення й підчищення в розрахункових документах не допускаються. Банк також не має права робити будь-яких виправлень у поданих розрахункових документах.

Відмовляючись прийняти від клієнта розрахунковий документ, банк у день отримання документа зобов'язаний зробити на його зворотному боці напис про причину відмови (за підписами головного бухгалтера й виконавця, засвідченими штампом банку) та повернути його клієнту.

Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) відповідними каналами зв'язку. Спосіб подання документів до банку застерігається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Необхідно зазначити, що кошти списуються з рахунка платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа. За часткової оплати розрахункових документів банк виписує меморіальний ордер.

Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Коли існує технічна можливість урахувати поточні надходження коштів на рахунки протягом операційного дня, банки можуть здійснювати платежі з доручення клієнтів з урахуванням цих сум.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того самого дня, а ті, що надійшли пізніше, - наступного дня.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому горішньому ріжку проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на документах додатково ставлять штамп "Вечірня". Дату виконання розрахункового документа проставляють у правому нижньому ріжку.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше ніж наступного після отримання інформації від розрахункової палати робочого дня.

Клієнти можуть користуватися електронною системою "клієнт—банк", яка забезпечує:

— передавання повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

— автоматичне ведення протоколу (та його захист) обігу розрахункових документів між банком і клієнтом, що можуть передаватися як безпосередньо в банк, так і на автоматизоване робоче місце (далі - АРМ) клієнта;

— автоматичне архівування протоколів наприкінці робочого дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт—банк" і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком.

У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відповідальність сторін і порядок вирішення спірних питань.

Програмне забезпечення системи "клієнт—банк" має відповідати вимогам до технології банківських розрахунків і бути сертифікованим Національним банком України.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, ураховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надано право підпису. Банківська частина системи "клієнт—банк" забезпечує перевірку електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та у платіжному файлі в цілому.

Системою "клієнт—банк" здійснюється звіряння (квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і АРМ клієнта, підготовка виписки щодо платіжних операцій клієнта в банку протягом операційного дня та звіряння виписки наприкінці дня з інформацією, яка надійшла на АРМ клієнта.

Комерційні банки запровадили системи типу"клієнт-банк", щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні й розширити їх спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні має стати використання "електронних грошей" як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створено. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи - в процесі впровадження.

Для створення національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги за допомогою пластикових карток увересні 1995 р. було засновано міжбанківське закрите акціонерне товариство "Українська національна розрахункова картка" (скорочено "Укркарт"). Фундаторами АТ "Укркарт" стали провідні комерційні банки України під егідою НБУ. Нині кількість банків-акціонерів досягла 20 і вони репрезентують майже 95 процентів банківської сфери України. Загальний статутний капітал товариства становить понад 500 тисяч доларів США.

Вищим керівним органом товариства є загальні збори, а в період між ними - рада товариства (у межах своїх повноважень). Виконавчим органом "Укркарт" є його дирекція, у структуру якої входять підрозділи, що відповідають за різні напрями діяльності стосовно реалізації проекту. ІІри дирекції товариства діє технічна рада, що складається з фахівців - представників банків-акціонерів і виконує функції консультативного органу для вирішення питань технічної політики

Основним завданням АТ "Укркарт" є розробка, впровадження й експлуатація загальнонаціональної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги,. а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних і платіжних систем (VISA, EUROPAY, MASTERCARD, AMERIKAN EXPRESS і деяких інших).

В результаті запровадження Національної системи в Україні буде створено сучасну інфраструктуру (процесорні центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стануть емітентами карток, більшість підприємств торгівлі і сфери послуг - учасниками системи та прийматимуть платежі за допомогою пластикових карток. Буде налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної плати, пенсій, стипендій громадянам України виконуватиметься, як правило, через банківські установи.

Запровадження системи електронних міжбанківських платежів зумовлює глибокі зміни усферах економічного та соціального життя суспільства. Це стосуєтьсябанків, торгівлі (незалежно від форми власності), сфери послуг(готелі, ательє, перукарні, ремонтні майстерні, автозаправні станції тощо), пошти й підприємств зв'язку (телеграф.телефон), підприємств транспорту (автобусного, залізничного, річкового, морського, повітряного), підприємств громадського харчування (їдальні, кафе. ресторани), аптек, інших суб'єктів підприємницької діяльності, що надають послуги за готівку.

Національна система платежів базується на основі міжнародних стандартів та рекомендацій з урахуванням світових тенденцій розвитку. Загальну структуру національної системи масових розрахунків за допомогою пластикових карток зображено на схемі 5.


Рис. 5 Послідовність здійснення за допомогою пластикових смарт-карток

Учасниками системи розрахунків є:

• банк-емітент карток;

• банк-еквайєр, тобто банк, що обслуговує заклади торгівлі і сфери послуг;

• розрахунковий банк;

• процесорний(і) центр(и);

• клієнт (фізичні особи, власники карток);

• місця обслуговування карток (підприємства торгівлі, сфери послуг, банкомати тощо).

Учасники системи виконують такі функції:

Банк-емітент відкриває рахунки клієнтам-власникам (користувачам) смарт-карток, видає картки клієнтам (фізичним і юридичним особам), виконує завантаження карток, а також може виконувати функції банку-еквайєра для іншого банку-емітента або для самого себе.

Розрахунковий банк відкриває рахунки кожному банку-емітенту, на яких вміщує частину коштів, залучених банками-емітентами, виступає як гарант платежів за допомогою "електронного гаманця", забезпечує взаєморозрахунки та платежі між усіма банками, що беруть участь у платіжній системі (як банками-емітентами, так і банками, що обслуговують), здійснює клірингові розрахунки щодо "електронного гаманця".

Банк-еквайєр обслуговує рахунки тих підприємств торгівлі, сфери послуг, громадського харчування й сервісу, які приймають картки даної платіжної системи, а також виконує операції з видачі та до-завантаження карток банку-емітента.

Підприємства торгівлі, сфери послуг, громадського харчування, транспорту, зв'язку тощо приймають платежі із використанням пластикових карток і забезпечують передачу трансакцій до процесорного центру або банку, що обслуговує.

Клієнти (фізичні та юридичні особи)є власниками пластикових карток; вони здійснюють платежі і за необхідності отримують готівку в межах балансу платіжного інструмента.

Процесорний центр управляє системою в цілому. Основні його функції такі:

• збирання, сортування, обробка і (або) авторизація трансакцій із платіжних і банківських терміналів, а також банкоматів та інших спеціалізованих пристроїв, виконаних із використанням національних і міжнародних (VISA i EUROPAY та інших систем) платіжних інструментів;

• забезпечення інформаційного зв'язку між учасниками системи:

• розрахунок комісійних для учасників системи;

• управління безпекою функціонування системи в цілому;

• забезпечення ефективності роботи системи та її елементів:

• виконання ролі арбітра між учасниками системи в конфліктних ситуаціях;

• послуги, пов'язані з розвитком системи.

Центр обслуговуватиме не лише міжнародні платіжні картки (передовсім VISA i EUROPAY), а й українські платіжні картки. Можливі два варіанти створення головного процесорного центру національної системи: адаптація готових програмно-технічних рішень із наступним запровадженням за участю постачальника або розробка програмного забезпечення вітчизняними компаніями па замовлення "Укркарт".

Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерційні банки приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають з кас банку готівкові кошти клієнтам .за їх вимогою на відповідні цілі.

Для того, щоб здійснювати касове обслуговування клієнтів, банки повинні мати в своєму розпорядженні грошові кошти в готівковій формі в достатніх розмірах.

При визначенні суми готівкових коштів, що повинна знаходитись в касі банку, перед ним постає дилема. З одного боку, сума готівки повинна бути достатньою для забезпечення нормального обслуговування клієнтів, від чого залежить розмір доходів від операцій по касовому обслуговуванню клієнтів та репутація надійного банку. З іншого, ця сума не повинна бути надмірно високою в порівнянні з дійсною потребою банку в готівкових коштах, оскільки цей вид банківських активів не приносить доходу у вигляді процентів.

Банки здійснюють касові операції по обслуговуванню клієнтів на основі єдиних правил, що встановлені Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийому, видачі, упаковки, зберігання та обліку готівки.

Для прийому та видачі готівки в установах банків організуються приходні та видаткові каси. В банках з невеликим обсягом касових операцій можуть організовуватись єдині каси, які будуть здійснювати весь комплекс касових операцій.

Каси банку, що функціонують протягом операційного дня банку, називають денними. Комерційні банки України активізують свою діяльність по розрахунково-касовому обслуговуванню населення і для зручності останнього організують при банку ощадні каси, що обслуговують клієнтів протягом робочого дня.

Денні приходні каси приймають від клієнтів готівкові кошти, що здаються підприємствами та організаціями, а також надходження коштів від громадян. Основним джерелом готівкових коштів банку є виручка торговельних, транспортних, видовищних, побутових підприємств, надлишки підприємств зв'язку.

Для розширення можливостей касового обслуговування клієнтів банки відкривають вечірні каси, що приймають готівкові кошти від клієнтів після закінчення операційного дня. Готівкові кошти, що надійшли до таких кас, зараховуються на рахунки клієнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечірні каси не проводять.

Видаткові каси, що працюють протягом операційного дня банку, видають готівку клієнтам з їх рахунків по грошових видаткових документах - грошових чеках, видаткових касових ордерах. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазначити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна платня, витрати на відрядження та інше).

По заявках клієнтів на основі отриманих від них чеків банки можуть підготуватись до видачі готівкових коштів. Підготовлена до видачі готівка пакується в мішки. В спеціально відведеному привішенні клієнти банку відкривають мішки під наглядом працівника банку, який врізає з них пломби.

Операції з готівковими коштами дуже громіздкі. Зменшення витрат на їх проведення можна досягти шляхом їх автоматизації, використання банківських автоматів-касирів, лічильних грошових машин, сучасних банківських технологій тощо.

Комерційні банки можуть стягувати плату за касове обслуговування клієнтів. Види оплати послуг та розмір винагороди визначаються банками на договірній основі з клієнтами з урахуванням інтересів кожного з них.

Для того, щоб забезпечити нормальне касове обслуговування клієнтів та мати можливість контролювати свої касові готівкові кошти банки повинні прогнозувати готівковий обіг, що проходить через їх каси, та виконувати повсяденний контроль за цим обігом.

Необхідність раціоналізацій платіжної системи вимагає, з одного боку, відмови від адміністративного регулювання готівкового обігу і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.

2.4 Інвестиційні та інші види послуг

Становлення національного ринку цінних паперів України відбувалося за активної участі комерційних банків. А поява небанківських фінансових компаній і брокерських контор на Українській фондовій біржі відбулася значно пізніше. Одним із перших емітентів акцій на українському фондовому ринку були, зокрема, Укрінбанк, "Градобанк" і "ІНКО". Зараз практично усі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Сучасні банки - це універсальні кредитно-фінансові установи, що можуть виконувати функції активного учасника фондового ринку. Це має також законодавче забезпечення. Але поки що банки зосередили увагу на власній емісії, тоді як з цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Станом на 01.07.2005 року загальна сума їх становила 258,6 грн., що на 36,3 млн.грн. більше, ніж було на початок року. Найактивніше використовує цей спосіб залучення коштів Приватбанк. На нього припадає 25,3% (65,4 млн.грн.) від загальної суми цінних паперів власного боргу по всій системі комерційних банків України, на АКБ "Надра" -18,9% (48,8 млн.грн.), АППБ "Аваль" -17,9% (46,3 млн.грн.), УАКПІБ Проінвестбанк -15,2% (39,3 млн.грн.) /43, с. 22/.

Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, скажімо як Франція або Німеччина. Зараз наш національний ринок стає на шлях централізації. Тому комерційний банк - обов'язковий, із широкими функціями учасник централізованого ринку цінних паперів. У цьому переконує досвід багатьох держав. Саме універсалізм функцій базової фінансово-кредитної установи -комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери тощо. Ступінь розвиненості ринку цінних паперів в Україні визначається як мінімум двома основними чинниками. По-перше, наявністю досить різноманітних фінансових інструментів, виражених у формі наявних або безготівкових цінних паперів. По-друге, наявністю відповідної інфраструктури, що сприяє оперативному й ефективному здійсненню операцій із цінними паперами,що обертаються на ринку.

Активізації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів сприяє немало умов. По - перше, ця діяльність розширює можливості вибору між різноманітними комбінаціями спрямування банківського капіталу. По- друге, вона досить прибуткова, і банки, що не працюють на ринку цінних паперів , ризикують втратити значну частку свого прибутку. Так, у структурі процентних доходів комерційних банків України станом на 01.01. 2005.р. доходи від операцій із цінними паперами становили 37,2%, а на 01.01.06.р. - 23,6% /43, с.23/.

Значний обсяг банківських активів використовується для формування інвестиційного портфеля. Але в умовах гострої фінансової кризи він і далі постійно зменшується. Цінні папери на інвестиції на 01.07.2005 р. становили 863,6 млн. грн.- 58,5% від загальної суми інвестиційного портфеля, тобто скоротилися з початку року на 24,3%. У їх структурі значно зменшилася питома вага державних цінних паперів (КОВДП). На зазначену дату вона становила 67,4% проти 82% на початок року. Цінні папери на продаж дорівнювали 544,5 млн.грн., це на 28% менше, ніж на початок 2005 року. В цінних паперах на продаж державні цінні папери (КОВДП) становили 53,8% (293 млн.грн.), тобто зменшилися з початку року на 43,2%.

Лізингові послуги - відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг являє собою здачу в оренду на тривалий строк предметів тривалого користування. Як правило протягом дії угоди про лізинг орендар сплачує орендодавю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку. Він виник в 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань.

Лізингова послуга виникає так. За проханням клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначається, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати, періодичність її сплати. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингову послугу, що рівнозначно проценту за кредит. Доход від лізингової операції складається з: лізингового процента; залишкової вартості майна до кінця і строку оренди; податкових пільг, пов'язаних із здійсненням інвестицій в обладнання.

Розмір процента, що сплачується за лізингові послуги, нжчий ніж процент, що сплачується, за кредитом, тому клієнту більш вигідно користуватися лізингом, ніж брати кредит на придбання обладнання. Банк має право зменшувати плату за лізингові послуги проти процента за кредит за рахунок того, що орендар передає йому право користуватися інвестиційними пільгами при сплаті податків, тобто він ділиться з клієнтом отриманою вигодою у формі зменшення процента.

В міжнародній банківській практиці значне розповсюдження отримав лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організує отримання довгострокової позики у одного чи декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позики банк отримує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за отриманий кредит на витрати своєї діяльності.

Факторинг — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці у 50-х роках. Він являє собою придбання банком у клієнта права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом. В обов'язки банку входить, як правило, не тільки стягнення боргу, а й функції по його обслуговуванню: аналіз кредитоспроможності боржників, інкасація, облікові операції та інше. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та інше) в розмірі 80-90% суми боргу. 10-20 відсотків, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнту.

Утримання банком 10-20% від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов'язків по поставці. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з комісійних за послуг по обслуговуванню боргу, в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), доход банку від позичкового проценту менший, ніж від комісійних платежів.

Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш розповсюдженими є: посередництво в отриманні клієнтом позики, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. В такому випадку банк, що обслуговує цього клієнта, на його прохання бере в іншого банку позику і надає її клієнту під вищий процент, ніж плата за залучені ресурси. Клієнт йде на таку операцію, оскільки отримання позики в іншому банку обходиться дорожче, бо цей банк прагне компенсувати ризик надання позики, особливо крупної, незнайомому позичальнику. Як правило, для такого кредитування банк залучає кошти банків-кореспондентів. Якщо клієнту потрібна велика сума кредиту, комерційний банк використовує консорціумні операції, тобто утворює консорціум чи іншу фінансову організацію з метою спільного кредитування позичальника. Доход банку від посередництва (маржа) складається як різниця між процентами за кредит і процентами, що сплачуються за залученими коштами.

Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта. Особливої уваги заслуговують посередницькі операції комерційних банків по здійсненню емісії, розміщенню та організації вторинного обігу цінних паперів клієнтів.

При крупних розмірах емісії банк може вдатися до утворення консорціуму. Обслуговуючий банк чи консорціум може взяти на себе реалізацію цінних паперів емітента на комісійній основі чи гарантувати клієнту розміщення цінних паперів у інвесторів (покупців) в зазначений строк по встановленій ціні. Гарантія розміщення здійснюється шляхом:

а) купівлі у клієнта всього випуску або обумовленої частини випуску цінних паперів з подальшим їх перепродажем; б) придбання у емітента не розміщених цінних паперів. Доход банку за посередництво в операціях з цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах їх придбання та продажу.

Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги консультаційного характеру. Вони проводять консультації клієнтів щодо: економічного (фінансового аналізу) і бухгалтерського обліку; аналізу платоспроможності господарських партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цінних паперів; вибору напрямків інвестування коштів тощо. Як правило, цей вид послуг знаходиться в тісному контакті з іншими операціями: кредитними, лізинговими тощо. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Банківські послуги по торгівлі валютою мають своєю ціллю: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів та підтримання ліквідності у валюті; страхування ризику знецінення грошових коштів внаслідок коливання валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок коливання валютних курсів.

Курси валют формуються на валютному ринку (валютній біржі). Розрізняють такі їх види: офіційний, вільний, касовий. За офіційним курсом здійснюються всі валютні операції держави. Банки здійснюють продаж чи купівлю валюти по вільному курсу, що називається касовим. Він залежить від платоспроможності банку, ділових відносин з продавцями та покупцями валюти. Купівля валюти здійснюється по курсу покупця, а продаж - по курсу продавця. Різниця між ними (маржа) складає доход комерційного банку.

Крім торгівлі валютою, комерційні банки займаються посередництвом у валютних операціях. За дорученням клієнта банк на протязі обумовленого строку здійснює конверсію грошових коштів у валюту і назад з ціллю отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлінню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку. Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій по обліку, збереженню цінностей, розміщенню грошових коштів, фінансовому аналізу тощо. Поручителями банків виступають, як правило, приватні і юридичні особи, благодійні та інші фонди. Приватним особам банки надають декілька видів послуг: розпорядження успадкуванням; управління персональними трастами; опікунство та збереження майна, агентські функції.

Розпорядження успадкуванням включає операції по отриманню рішень суду, збору та забезпеченню зберігання успадкування, сплаті адміністративних витрат, по розрахунках з кредиторами, сплаті податків, розподілу майна. Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнту; облікові операції; фінансовий аналіз.

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту та інше). Ставки внесків та відрахувань диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише уповноважує банк на проведення операцій від своєї особи. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплату рахунків, податків та інше.

Фірмам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств та інше. Агентські посередницькі операції виникають в процесі обліку емітованих фірмою цінних паперів в зв'язку з дробленням акцій, конверсії облігацій в акції, злиттям чи реорганізацією фірми. У випадку ліквідації фірми банк за дорученням керівництва фірми проводить операції по обліку активів, реалізації майна, розрахунках з кредиторами та бюджетом, розподілом виручених коштів між акціонерами.

Страхові послуги пов'язані з тим, що банки мають спеціально обладнані приміщення. Вони надаються в 2-х формах: забезпечення клієнтів сейфами для зберігання цінностей, зберігання цінностей в стальній камері.

При першій формі послуг банк здає в оренду клієнту сейф, що використовується останнім для зберігання цінних паперів, документів, страхових полісів, дорогоцінних речей. Клієнт не повідомляє банку, що саме зберігається в сейфі. Банк зобов'язується забезпечити зберігання сейфу та забезпечення доступу до нього виключно для клієнта чи уповноважених ним осіб.

При другій формі послуг банк приймає цінності від клієнта згідно з переліком, що обумовлений угодою, для зберігання в стальній камері. Плата за послуги по зберіганню цінностей клієнтів стягується банком у формі комісійної винагороди, що встановлюється в процентах, від вартості прийнятих на збереження цінностей.


Розділ 3. Перспективи розвитку банківських послуг

3.1 Сучасні тенденції розвитку банківських послуг за кордоном

Зміни в банківському законодавстві, у виробничих структурах, прискорений розвиток ряду галузей господарства стали причинами виникнення нових видів та інструментів проведення банками нетрадиційних операцій, сприяли "втечі" у дохідні фінансові активи, суттєвій перебудові операцій і структури грошово-кредитної системи, створенню принципово нових напрямків розвитку банківської справи.

Три новітніх слова у сфері фінансових послуг - це інституціоналізація, глобалізація та сек'юритизація. Вони породжені сучасною сферою фінансових послуг.

Стосовно банків та інших фінансових посередників інституціоналізація означає повний розвиток і швидке зростання методів залучення заощаджень. Інституціоналізація процесу заощаджень почалася незабаром після другої світової війни, досягнувши найвищих темпів за останні десятиліття. З погляду інвестиційної діяльності банків, інституціоналізація торкається трьох аспектів: по-перше, операцій інвестиційних банків як ділерів у великомасштабній торгівлі цінними паперами, що пов'язано з великими розмірами угод і швидким укладанням їх; по-друге, діяльності інвестиційних банків як творців ринку і його розвідників; по-третє, ролі інвестиційних банків у злитті компаній.

Глобалізація - це злиття або з'єднання фінансових установ і ринків у масштабах усього світу. Вона пов'язана з інтернаціоналізацією фінансових установ і ринків. Десять років тому тільки найбільші фірми, в основному комерційні та інвестиційні банки, наважувалися виходити на цю арену. Зараз усе більше й більше фінансових компаній різного роду і розміру провадять справи на міжнародних ринках, особливо в трьох головних фінансових центрах світу: Лондоні, Нью-Йорку й Токіо.

Сек'юритизація (від англійського Sесиrіtties- цінні папери) означає продаж позик, оформлених як цінні папери і саме в такому вигляді проданих інвесторам. Такі цінні папери привабливі для інвесторів, тому що вони звичайно передбачають деномінацію, річний дохід, ліквідність і ризик - на умовах кращих, ніж ті, які може мати простий власник особистих активів. Ключові категорії для розуміння процесу сек'юритизації - ризик, ліквідність, винагорода й обмеження щодо капіталу. Розглянемо спочатку чинник ризику. Продаючи позики, ініціатор сек'юритизації перекладає ризик на інвестора, яким може бути інша фірма. Що стосується чинника ліквідності, то продані позики дають можливість банкам збільшити ліквідність. У процесі продажу позик банки збільшують комісійну винагороду за високий клас своїх експертиз і надійність умов надання позик. До того ж, якщо вони обслуговують позики і цінні папери, тобто збирають процентні платежі і пересилають їх інвесторам, вони одержують винагороду за послуги. Нарешті, якщо регульовані державою банки стикаються з балансовими обмеженнями у формі мінімального процентного співвідношення капіталу й активів, це може змусити їх вилучити активи зі своїх балансів. Шляхом сек'юритизації позик банки можугь упоратися з такими обмеженнями, а одержуючи винагороду за послуги,- намагатися зберегти прибутковість. Як бачимо, операції по сек'юритизації пояснюються комбінацією чинників, залежно від ризику, ліквідності, винагороди за послуги й обмежень, пов'язаних з капіталом.

Сучасне уявлення про сферу фінансових послуг майбутнього полягає в тому, що традиційні кредитні установи, такі, як комерційні банки й ощадні інститути, будуть зведені до ролі організаторів кредитів, тоді як реальна фінансова міць перейде до сек'юритизаторів активів - інвестиційних банків. Цей сценарій допомагає пояснити, чому комерційні банкіри так охоче займаються нині інвестиційною діяльністю.

Ще одною тенденцією в розвитку банківської справи є універсалізація операцій сучасних комерційних банків. У рамках тенденції до універсалізації швидкий розвиток одержали нетипові раніше для комерційних банків операції - лізинг, факторинг, проектне фінансування, управління портфелем інвестицій клієнтів, консультаційні послуги тощо. Провідне положення в процесі універсалізації банківської діяльності - це корінний перегляд комерційними банками концепції взаємовідносин зі своїми клієнтами, значною мірою обумовлений стабілізацією ринку кредитних капіталів західних країн, розширенням його учасників і, як наслідок, - посилення конкурентної боротьби між ними. Багато банків зіткнулися з необхідністю пошуку нових підходів до підвищення дохідності своїх операцій. Часткове розв'язання ця проблема знайшла не тільки у збільшенні числа запропонованих клієнтам послуг, але й у якісній переоцінці структури операцій із клієнтами, зниженні питомої ваги ощадно-позикових операцій і збільшенні обсягів операцій із цінними паперами, проведених за рахунок клієнтів і на користь останніх, про що ми вже говорили вище.

В міру посилення специфіки діяльності клієнтів на міжнародних ринках банки усе більше уваги приділяють наданню їм у різних формах послуг консультаційного характеру, в тому числі складання детальних фінансово-економічних звітів про стан справ у країні, що цікавить клієнта, добір потенційних партнерів. надання інформації юридичного характеру тощо. Водночас на початку 80-х років зародилася тенденція створення, окрім мережі кореспондентських відносин, філій та представництв так званого "комплексного обслуговування за кордоном".

Тенденція до універсалізації банківської діяльності характерна в останні роки для кредитних систем усіх країн із розвинутою ринковою економікою, причому в кожній із них вона має свої особливості. Найбільшого розвитку ця тенденція набула в банківській системі Німеччини, де домінуючу роль відіграють універсальні комерційні банки, які складають близько 90% кредитних установ країни і здійснюють різні види банківських операцій, за винятком емісії банкнот і надання іпотечних кредитів. Серед банків Великої Британії особливо вирізняється так звана "велика четвірка", до якої входять універсальні за видами здійснюваних операцій банки, що мають найбільші загальні активи і прибуток. Універсальний характер мають також операції, які проводять комерційні банки Швейцарії, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Бельгії, Люксембургу та інших країн.

Інвестиційні послуги зарубіжних банків - це фінансово-посередницька діяльність банків по випуску боргових і фінансових зобов'язань і їх наступному розміщенню з метою залучення додаткових коштів для забезпечення поточної діяльності та реалізації стратегічних планів розвитку корпорації.

Інвестиційні послуги являють собою систему взаємовідносин банківських інвестиційних інститутів, інвесторів, брокерсько-посередницьких фірм, рейтингових агентств, бірж. Перспективність розробки даного напрямку банківської діяльності зумовлена ростом обсягу інвестиційних угод на фондових ринках, концентрацією капіталу, інтернаціоналізацію та глобалізацію ринку інвестиційних банківських послуг.

Інвестиційний процес складається з вибору інвестиційної політики, аналізу ринку цінних паперів, формування портфеля і оцінки його ефективності.

Найбільш поширеними інвестиційними послугами, що надаються інвестиційними банками є:

- послуги банку як лід - чи соменеджера чи учасника синдикату з організації випуску, відповідального за продаж облігацій інвесторам через підконтрольні фонди і дочірні структури, і викупу частини облігацій у випадку падіння інтересу інвесторів до даного випуску;

- послуги банку як податкового агента і довірителя, що представляє інтереси емітента і покупців облігацій для оптимізації оподаткування і управління портфелем єврооблігацій;

- послуги банку як лістингового агента, що призначається емітентом і відповідального за реєстрацію випуску на Лондонській фондовій біржі;

- послуги банку як агента-платника, що призначається емітентом і відповідального за акумуляцію і виплату суми облігацій інвесторам у відповідності з графіком погашення;

- послуги банку-депозитарія, відповідального за зберігання і ведення розрахунків за угодами з облігаціями;

- консультативні послуги юридичного радника, що призначається спільним рішенням емітента і лід-менеджера.

Перевага сек'юритиції в тому, що при використанні традиційних інвестиційних банківських послуг з випуску акцій чи облігацій першочергове значення має фінансовий стан позичальника, його кредитна історія, досвід роботи на фінансових ринках. Сек'юритиція передбачає випуск нових боргових зобов'язань, свого роду випуск "зобов'язань під зобов'язання", що дозволяє позбутися ризиків дебіторів і дає можливість залучення додаткових ресурсів для оплати cвоїх зобов'язань.

Традиційне банківське кредитування поступово поступається місцем складним інвестиційним банківським продуктам. Їх мета - перенесення ризиків позичальника з банківського балансу на інвестиційійні інститути, збільшення капіталу корпорацій, реалізація стратегії їх розвитку.

Сфера банківських послуг в області корпоративних фінансів включає:

- злиття і поглинання;

- фінансове консультування;

- консультації з приватизації;

- виділення частини власності;

- реструктуризація заборгованості;

- контрольовані аукціони;

- пошук стратегічного партнера;

- створення спільних підприємств.

Надання послуг в області корпоративних фінансів є вигідним і перспективним бізнесом: 1 - ці послуги надаються тільки великим корпораціям, що бажають скористатися послугами банку для розвитку контактів і ділових відносин на регіональних фінансових ринках; 2 - мінімальна сума угоди в області корпоративних фінансів традиційно складає 100 млн.дол. Темпи росту комісій за дані послуги досягають 15-29% в рік. Наприклад, у Німеччині оборот лише консультативних послуг клієнтам, пов'язаних з їх поточною діяльністю, досягає 9 млрд.марок. Надання послуг в області корпорацій фінансів доступно лише великим банкам та інвестиційним установам.

Стратегія зливань і поглинань банківських інститутів і корпорацій спрямована як на придбання з метою розширення ринку і зони присутності, так і на оборонне злиття (поглинання) з метою зміцнення позицій на ринку.

Фінансове консультування включає такі послуги:

- проведення процедури комплексної перевірки компанії;

- фінансове моделювання;

- оцінка інвестиційної привабливості;

- аналіз ринку здійснення угоди;

- складання бізнес-плану компанії;

- підготовка інформаційного меморандуму для інвесторівта учасників угоди;

- вибір потенційних інвесторів;

- структурування угоди.

З практичної точки зору процедура надання банківських послуг складається з кількох етапів - підготовчого, аналітичного, маркетингових досліджень і завершення угоди.

Процес злиття банків охоплює три етапи:

1 - визначення мети зближення чи об'єднання, структури і статусу майбутнього об'єднання, стратегії, тактики розвитку і принципів управління персоналом;

2 - розробка конкретної програми зближення банків, яка включає складання і аналіз його сценаріїв з урахуванням спеціалізації банків і особливостей їх організаційних структур, розрахунок прибутку від реалізації угоди, визначення загальної організаційної моделі майбутнього об'єднання, розробку програми адаптації інформаційних та операційних систем;

3 - процес об'єднання банків, реструктуризація персоналу, створення єдиної інформаційної системи і системи безпеки.

Між датою підписання протоколу про наміри до повного об'єднання банків проходить від 18 до 30 місяців. Витрати на проведення угоди -10- 20% річних витрат банків. Термін окупності витрат - 2 роки з часу функціонування нового банку.

Серед проектів електронної комерції особливе місце посідає Інтернет -банкінг, онлайнові аукціони та біржі (фондові і товарні), різноманітні брокерські системи, інтернет-магазини тощо.

Послуги в Інтернеті надають понад 300 американських банків. Chase Manhattan Bank, наприклад, із кінця лютого 1999 року запровадив нову послугу, що дає змогу клієнтам здійснювати доступ до своїх банківських рахунків і проводити оплату через Інтернет. Ряд банків (наприклад, Citіbank) фінансує і впроваджує масштабні проекти.

Сім провідних світових фінансових інституцій - Bank of Amerika, Credit Suisse First Boston, Goldman Sachs, HSBC, J.P. Morgan, Morgan Stanley Dean Witter i UBS Warburg - сповістили 6 червня 2000 року про запуск нової системи онлайнового доступу до торгів на валютному ринку Fxall.com. Клієнтам пропонується дешева система цілодобового онлайнового доступу до світового ринку купівлі-продажу валют, щоденний оборот якого становить 1,4 трлн. доларів /48, с.21/ Fxall.сom автоматизує процес торгів валютою та дає змогу клієнту спілкуватися безпосередньо зі своїм валютним дилером, а також отримувати всю необхідну інформацію про стан справ на ринку.

Deutsche Bank, наприклад підписав угоду з Yahoo!, реалізація якої дасть змогу клієнтам переглядати свої банківські рахунки на персональній сторінці Yahoo!. За рахунок реструктуризації банківського обслуговування дрібних вкладників банк планує закрити 300 своїх відділень і скоротити 1200 співробітників. Із метою зменшення витрат передбачається перехід від традиційної банківської системи до розвитку Інтернет-послуг. А для збільшення персоналу необхідних онлайнових служб планується виділити 500млн. марок.

Розвиток Інтернету спонукає до закриття відділень банків і у Великобританії. Так, наприклад, банк Barclays закрив на початку квітня 2000 року десяту частину своїх відділень (171) і попередив про можливість подальшого скорочення через розширення спектра банківських послуг за допомогою телефону або через Інтернет. У відповідь на протест громадських організацій банк пояснив свої дії аналогічними кроками конкурентів.

Банки розраховують на солідний прибуток у новій сфері. Наприклад, у березні 2000 року у Стогольмі почав роботу перший іпотечний інтернет-банк Europeloan. Усі операції здійснюються через Інтернет, є ліцензії для роботи по всій Європі, і до середини наступного року банк планує вийти на всі основні європейські ринки. Із травня він почав операції в Бельгії, через три місяці - у Німеччині. На черзі - Австрія і Фінляндія. Завдяки використанню Інтернету банк планує відмовитися від створення розгалуженої мережі відділень, що дасть змогу знизити витрати і ставки кредитування. Так, він пропонує 5-річні позики під 6,86%, тоді як головний шведський іпотечний банк - 7,40%. За оцінками, для беззбиткової роботи банку достатньо 2000 - 5000 клієнтів /48,с.23/. Таким чином, завдяки Інтернету утворилися і динамічно розвиваються зовсім нові ринки, які вже сформували самостійний сегмент світової економіки.

3.2 Шляхи подальшого розвитку ринку банківських послуг в Україні

Процес формування ринкових відносин в економіці України поступово виявляє значне зростання попиту на послуги установ кредитної системи як з боку суб'єктів підприємницької діяльності, так і з боку фізичних осіб. Сучасні особливості організації бізнесу визначають потреби підприємств не лише у традиційному кредитно-розрахунковому банківському обслуговуванні, а й у значно ширшому спектрі різноманітних послуг комерційних банків, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного, прибуткового господарювання своїх клієнтів.

Щодо самих банківських установ, то потреба у розширенні діапазону їхніх операцій об'єктивно випливає з умов конкурентного середовища, яке поступово складається на вітчизняному ринку. Крім того, в умовах кризових явищ в економіці країни, спаду виробництва, інфляції традиційні кредитні операції банків неспроможні забезпечити їм належний рівень прибутковості, що поглиблює тенденції до універсалізації банківської справи та створення повноцінного ринку банківських послуг.

Активний розвиток та розширення сфер діяльності банків вимагає окреслення пріоритетних напрямків упровадження нових послуг, на яких повинні бути сконцентровані зусилля.

Серед них можна відзначити: трастові операції; консультаційно-інформаційні послуги; допоміжні операції, пов'язані із забезпеченням господарської діяльності клієнтів; удосконалення традиційних банківських послуг, насамперед депозитно-позичкових.

В Україні серед перспективних напрямків функціонування комерційних банків особливе місце може належати трастовим операціям, які передбачають управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. При здійсненні трастових операцій банк на підставі укладеного договору або за заповітом набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь довірителя чи третьої особи.

У промислово розвинутих країнах трастові послуги вже давно посідають одне з провідних місць серед широкого набору операцій, які здійснюють комерційні банки. Розвиток цього виду послуг був зумовлений потребами підприємств та домашніх господарств у правильному розпорядженні їхніми коштами, передачі їх іншим особам, оптимальному управлінні ризиками при здійсненні різноманітних фінансових операцій, а також обставинами, що вимагають певного досвіду і професійних знань, необхідних для нормального управління майном. І хоча надання трастових послуг може здійснюватися спеціалізованими компаніями та страховими фірмами, однак комерційні банки, що мають значний досвід і широкі можливості з виконання таких функцій, як облік операцій, зберігання цінностей у сейфах, депозитні операції, фінансовий аналіз і прийняття рішень, займають, безумовно, лідируючі позиції у даному сегменті ринку. При цьому трастові послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам.

Трастові операції банків для фізичних осіб включають: 1) розпорядження спадщиною на підставі заповіту (виявлення і збір усіх активів спадщини, забезпечення їхнього збереження, сплата податків, боргів і адміністративних видатків, розподіл майна між спадкоємцями); 2) управління майном клієнта за дорученням (зберігання довіреного майна і коштів, інвестування їх у різні види активів, розпорядження отриманими доходами і основною сумою на користь довірителя); 3) агентські послуги (збереження цінностей, оренда сейфів, управління активами за вказівками клієнта); 4) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців.

Важливе місце у трастовій діяльності комерційних банків розвинутих країн належить також обслуговуванню юридичних осіб, для яких банки можуть: по-перше, розпоряджатися активами (насамперед портфелями цінних паперів підприємств, заставленим майном, під яке випускаються облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній); по-друге, здійснювати агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій з передовіреним правом голосу; по-третє, тимчасово управляти справами підприємства в разі його реорганізації або банкрутства.

В Україні розвиток трастових послуг комерційних банків за розглянутими напрямками поки що стримується через відсутність належної законодавчої бази, яка б регламентувала банківську діяльність у відповідних сферах. Наявні вади чинного законодавства, що має регулювати відносини довірчої власності, суттєво обмежують можливості банків у здійсненні трастових операцій, несприяючи активному розвиткові цього сегменту ринку банківських послуг. Тому на сьогодні як перспективний напрямок організації трастових послуг у нашій країні можна виділити операції з цінними паперами за дорученням клієнтів. Цей вид послуг може стати основою для подальшого розвитку інших типів трастових операцій в міру становлення ринкових відносин та створення належної правової бази для здійснення операцій з управління майном за дорученням.

Серед найприйнятніших видів трастових операцій банків з цінними паперами доцільно відзначити такі:

1. Інвестиції у цінні папери та їх продаж за дорученням, від імені і за рахунок коштів клієнтів, що є власниками відповідних портфелів. При цьому комерційний банк залежно від умов укладеного договору може виступати або як агент свого клієнта, виконуючи його інструкції з купівлі-продажу цінних паперів, або як самостійний розпорядник інвестиційного портфеля, здійснюючи операції на власний розсуд, але в інтересах клієнта.

2. Забезпечення посередництва в організації випуску та первинному розміщенні цінних паперів. У даному разі банк може готувати документацію та умови випуску цінних паперів, здійснювати реєстрацію емісії у державних органах, організовувати рекламні компанії, добирати інвесторів, створювати групи передплати з числа інших фінансових установ.

3. Виконання агентських послуг з платежів за цінними паперами клієнта. Банк може, з одного боку, проводити виплати дивідендів за акціями, процентів за облігаціями, погашати боргові цінні папери при настанні строків їх погашення, а з іншого,- здійснювати інкасацію платежів, що належать за цінними паперами клієнта.

4. Виконання функцій незалежного реєстратора цінних паперів.

5. Реінвестування дивідендів, процентів та інших доходів, отриманих за цінними паперами.

6. Зберігання, охорона, перевезення та пересилання цінних паперів за дорученням клієнта.

7. Реалізація повноважень з голосування на щорічних зборах акціонерів у разі, якщо власник акцій, передаючи їх у довірче управління банку, одночасно доручає йому відповідне право голосу.

8. Створення різного роду резервних фондів для страхування фінансових ризиків за операціями з цінними паперами клієнта.

Зазначеними послугами не вичерпується увесь спектр трастових операцій банків із цінними паперами, однак вони можуть скласти базовий набір для вітчизняних кредитних установ на початкових етапах формування ринку банківських послуг.

Окрім трастових послуг, заслуговує на увагу такий важливий напрямок банківської діяльності, як надання клієнтам кваліфікованих консультацій та інформації з різноманітних аспектів управління фінансами та організації господарської діяльності. Досвідчені фахівці банку можуть надавати клієнтам роз'яснення, інформацію, консультації з різного роду банківських, правових і фінансових питань, проблем ведення бізнесу та особистого господарства.

У цьому виді банківських послуг до числа найперспективніших напрямків можна віднести:

- консультації з питань застосування законодавчих, нормативних та інших актів, що регламентують господарську діяльність;

- підготовку і правову експертизу господарських договорів, зовнішньоторговельних контрактів, установчих документів різних підприємств, документів на отримання ліцензій з певних видів діяльності;

- консультації з організації і ведення бухгалтерського обліку, складання звітності, фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, організації розрахунків з контрагентами;

- консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, інвестування коштів, маркетингу, управління активами фірм, зовнішньоекономічної діяльності;

- консультації із загальних питань ведення бізнесу - збільшення капіталу підприємства, реорганізації, злиття, придбання інших компаній;

- консультації та рекомендації клієнтам - фізичним особам з питань купівлі і продажу цінних паперів, нерухомості та інших активів, управління доходами, а також оптимальних напрямків інвестування коштів;

- збір, аналітичну обробку та надання клієнтам найрізноманітнішої інформації про тенденції розвитку економіки на макрорівні, фінансовий стан, особливості господарювання, місце контрагентів на ринку, обмінні курси іноземних валют, поточну, господарську кон'юнктуру, стан світових ринків різних товарів та інші дані.

Реальні перспективи розвитку в банківській практиці нашої країни можуть мати деякі послуги, реалізація яких вимагає від персоналу банків глибоких знань особливостей функціонування господарюючих суб'єктів різних галузей економіки. Такого роду послуги можуть надаватися як у рамках уже існуючих кредитно-розрахункових відносин банків з основним контингентом клієнтури, так і в окремому порядку, на договірних засадах, що сприяє залученню нових клієнтів. Серед зазначених операцій важливе місце можуть посісти:

- аудиторські послуги, що передбачають проведення комплексної перевірки банком усієї фінансово-господарської діяльності клієнта або окремих її аспектів;

- маркетингові послуги, пов'язані з пошуком нових ринків збуту для клієнта, організацією рекламної компанії, добором партнерів, зацікавлених у господарських стосунках із клієнтом;

- гарантійні послуги, надання яких пов'язане з видачею банком зобов'язань за клієнта, виконання яких передбачає здійснення різних грошових виплат;

- виконання окремих внутрішніх операцій клієнтів - таких, як ведення бухгалтерського обліку, касового господарства, управління фінансами, виплата заробітної плати, регулювання постачання і збуту та деякі інші функції внутрішнього управління компанією;

- організація інженерно-економічних експертиз, що включають перевірку проектно-кошторисної документації на будівництво нового, розширення і модернізацію діючого виробництва, контроль за реалізацією проектів та відповідністю фактичних затрат кошторисній вартості, експертні роботи, пов'язані з фінансуванням проектів.

Розглянуті операції можуть загалом вигідно доповнити стандартний набір кредитно-розрахункових операцій комерційних банків, що є важливою перевагою у конкурентній боротьбі за залучення нових клієнтів та утримання наявних. Ширший асортимент послуг створює надійнішу основу для ефективного функціонування банку.

Водночас слід відзначити, що необхідною умовою утримання стійких позицій на ринку банківських послуг є не лише впровадження у чинну практику банків нових видів операцій, а й постійне вдосконалення традиційних напрямків обслуговування клієнтури. Насамперед це стосується розрахункових та депозитно-позичкових операцій.

Проведення комплексу заходів щодо широкомасштабної автоматизації й комп'ютеризації банківської діяльності, запровадження передових технологій та ефективних систем зв'язку сприяють суттєвому прискоренню розрахунків і підвищенню якості обслуговування клієнтури. Нині чинна в Україні система електронних міжбанківських платежів наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн світу.

Перспективним напрямком розвитку ринку банківських послуг у цій сфері може стати розміщення електронних терміналів банків безпосередньо в офісах клієнтів та проведення розрахункових операцій через модемний зв'язок. Така форма взаємовідносин дає змогу значно економити витрати коштів і часу як клієнта, так і самого банку. Крім того, поширеним видом послуг у банківській практиці розвинутих країн є управління клієнтом своїм рахунком по телефону за допомогою узгодженого з банком паролю.

Зростання обсягів і подальше вдосконалення депозитних послуг може здійснюватися через автоматизацію вкладних операцій, пошук та запровадження нових форм взаємовигідного співробітництва банку з клієнтами. До таких форм можна віднести відкриття деяких нових видів депозитних рахунків, поширених у банківській практиці промислово розвинутих країн, наприклад:

- рахунки з управлінням коштами, на яких клієнтам надається можливість зберігати певний мінімум, необхідний для забезпечення поточних розрахунків, а всі суми понад цей мінімум автоматично вкладаються у різні види ліквідних доходних активів, що забезпечують вищий процент, ніж звичайні рахунки до запитання. У разі потреби в коштах для поточних операцій банком забезпечується зворотне перерахування;

- депозитні рахунки грошового ринку, що є, по суті, депозитами до запитання, рівень процентних ставок за якими регулярно (наприклад, щотижня) коригується відповідно до змін ринкової норми банківського процента або встановлюється згідно із середнім процентом за державними облігаціями. Ув'язування рівня процентних ставок за вкладами з доходністю державних цінних паперів може стати додатковим фактором довіри клієнтів до банку, спонукаючи їх розміщувати вільні ресурси на таких рахунках;

- рахунки "зв'язаних послуг", операції за якими передбачають надання цілого комплексу послуг, включаючи дозвіл на виписування чеків понад залишок на рахунку, надання сейфу, кредитної картки, скорочення процентів за деякими видами кредитів.

Останній із переліку зазначених рахунків тісно пов'язаний з удосконаленням банківської діяльності щодо надання кредитних послуг. Подібне вдосконалення може грунтуватися на застосуванні таких форм і методів організації кредитних відносин банку з позичальниками, як овердрафт, револьверне кредитування, кредитні картки.

Овердрафт у межах узгодженого ліміту дає змогу клієнтові виписувати чеки або платіжні доручення на суми, що перевищують залишок коштів на його поточному рахунку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер і дають змогу покрити витрати, які тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок. Вигідність овердрафту полягає в можливості позичальника користуватися кредитом лише в тих сумах, які йому необхідні. При цьому процент за овердрафтом нараховується щоденно на суму кредиту, що є важливим фактором раціонального використання клієнтами своїх коштів.

Револьверний кредит надається банком клієнту повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше використаних частин кредиту. Зручність для клієнта цієї форми кредитування пов'язана з тим, що дає змогу позичальникам постійно мати у своєму розпорядженні певну суму, яка відновлюється після повернення здійснених виплат.

Операції з кредитними картками є ефективним методом надання споживчого кредиту фізичним особам, бо дають їм змогу швидко розрахуватися з торговельними організаціями за товари і послуги. При цьому банк бере на себе оплату витрат позичальника в рамках відкритої на його ім'я кредитної лінії.

Конкуренція у банківській галузі так загострилася, що постійний пошук і впровадження нових видів послуг стає для багатьох банків питанням не лише лідерства, але й виживання. Одна з інновацій полягає у створенні дебетової карточки, яка застосовується як при проведенні електронних комерційних операцій, так і у банкоматах. Поки що існуючі дебетові карточки не приймаються в якості електронного платежу, оскільки персональні комп'ютери при їх використанні не можуть забезпечити потрібної міри безпечності, як це можливо, наприклад, для кредитних чи оффлайнових дебетових карток, що емітуються банками- членами міжнародних асоціацій VISA i Master Card.

Операції з платіжними картками в Україні, за експертними оцінками складають 15-20% від загального обсягу грошових розрахунків. І це вважається досить непоганим показником, оскільки ринок платіжних карток у нас ще молодий, а клієнтська база недостатньо розвинута.

Помітно впливає на зацікавлений попит на карткові продукти в Україні рівень добробуту потенційних клієнтів. Ринок платіжних карток може оцінюватися з двох позицій: 1- рівень купівельної спроможності низький, отже переважна більшість людей навряд чи їх придбає; 2 - платоспроможні громадяни надають перевагу платіжній картці швидше як засобу розрахунку. Отже, зважаючи на фінансові можливості співвітчизників, попит на карткові продукти умовно можна назвати задоволеним.

Розширення обсягу ринку платіжних карток в Україні багато в чому залежить від банків, що впроваджують цей вид послуг, від проведеної ними рекламної компанії. Більшість потенційних клієнтів недостатньо знає про перевагу безготівкових розрахунків. Тому необхідно вдатися до продуманої стратегії маркетингу.

Сьогодні все більшу популярність у сфері банківських послуг одержують технології без проводів. Услід за брокерськими компаніями і банки розширюють розвиток і надання своїх послуг методом передачі даних через мобільні телефони. Застосування нових технологій дозволяє банкам з'єднати свої інтернет-підрозділи з обслуговуванням по мобільних телефонах. Саме це поєднання має найкращі перспективи для підвищення якості обслуговування клієнтів.

Першими у цьому напрямку стали Harric Bank i Bank of Amerika, які вкінці 1999 р. започаткували проекти "мобільних" фінансових послуг. За допомогою телефонів клієнти можуть оплачувати рахунки, переміщувати кошти у будь-який час.

Вперше в Україні завдяки технології GSM - banking абоненти компанії "Київстар GSM", використовуючи мобільний термінал та АМС - повідомлення, можуть здійснювати платежі без особистої присутності. Ця новинка впроваджується Приватбанком за допомогою пластикових карток Starcard. Користуючись пластиковою карткою, абоненти компанії "Київстар GSM" зможуть здійснювати платежі за товари і послуги у понад 12 млн. торгівельних і сервісних точок, а також одержувати готівку у більш як 560 тис. банкоматів не лише в Україні, а й за кордоном.

Інший приклад, проект АППБ "Аваль" та компанії мобільного зв'язку UMS, який дасть змогу управляти банківським рахунком за допомогою стільникового зв'язку та передбачає використання технології захисту трансляцій, ліцензованих системами YISA та Eurocard /Master Card. Разом з тим ці способи є порівняно дорогими для українських клієнтів.

У зв'язку з цим в Україні запроваджено спосіб віддаленого банківського обслуговування - дистанційне управління рахунком по телефону. Технологією дистанційного управління рахунком по багатоканальному телефону передбачається, що клієнт у режимі тонового наказу, натискуючи клавіші на своєму телефоні дає розпорядження банківському комп'ютеру.

Система платежів по телефону "Телебанк - 24" - це новітній банківський продукт, який не має аналогів в Україні. Цю послугу пропонує з 1 лютого 2001р. АТ "Укрінбанк". Від шахрайства з боку третіх осіб клієнта забезпечує багаторівневий захист. Користувач цієї системи має змогу здійснювати практично всі повсякденні операції, пов'язані з банківським обслуговуванням.

В Україні є досить позитивних чинників для розвитку системи інтернет-комерції. Так, запроваджено СЕП НБУ, системи біржових торгів, корпоративні платіжні системи (у т.ч. "Клієнт-банк") ряду комерційних банків. Банки, юридичні і фізичні особи набули значного досвіду роботи з міжнародними платіжними системами VISA, Master Card, Amerikan Еxpress тощо. Працює кілька карткових проектів. У низці банків запроваджено систему грошових переказів Nestern Union. Завдяки цьому не лише банки, а й багато інших клієнтів зрозуміли і оцінили можливості системи розрахунків.

З огляду на економічну ситуацію в Україні та можливості сучасних Інтернет - компаній реалізація не лише значних проектів електронної комерції (Інтернет - банки, біржі, брокерські контори), а й узагалі будь-яких проектів в Інтернеті за рахунок власних джерел фінансування практично неможлива. Для досягнення належного рівня і серйозного виходу на ринок українським Інтернет- компаніям потрібні інвестиції, інакше місце у цій перспективній сфері, яку в Україні ще не розподілено, займуть іноземні інвестори.

Розглянуті напрямки розвитку ринку банківських послуг можуть сприяти розширенню сфери діяльності комерційних банків в Україні, їх адаптації до нових умов ринку і зростаючих потреб клієнтури у повноцінному комплексі послуг, адекватному вимогам сучасного стану економіки.


Висновки

Дослідження автором магістерської роботи проблем та перспектив розвитку ринку банківських послуг в Україні дозволяє зробити наступні висновки.

1 Найбільш правомірним, з нашої точки зору, є трактування послуг як результату банківської діяльності. Для досягнення цього результату банки здійснюють різного роду операції, основними з яких є пасивні, активні та комісійно-посередницькі.

2. Сектор банківських послуг в Україні несе на собі відбитки ліберального банківського законодавства, що надає суб'єктам другого рівня можливість проведення операцій в різних секторах ринку позичкового капіталу та дає клієнтам широкий вибір фінансових послуг. Таким чином, комерційні банки стають ключовою і базовою ланкою кредитних систем. За існуючої універсальної структури Закон "Про банки і банківську систему" не містить обмежень відносно окремих видів операцій і сфер фінансового обслуговування, крім положень статті 48, згідно якої банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Всі комерційні банки можуть надавати клієнтам повний набір послуг за умови отримання ліцензії на здійснення відповідних операцій.

3. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні вимагає від банків активізації їх роботи щодо надання депозитних послуг. Сьогодні основна частка депозитів до запитання, що розміщуються в банках, належить юридичним особам. Банкам доцільно більшу увагу приділяти розвитку депозитних послуг для населення. Це вимагає від банків нових підходів до встановлення форм депозитних рахунків, розширення кола депозитних рахунків з різноманітними режимом функціонування, впровадження нової техніки і технологій ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів (чекових книжок, кредитних карток, надання кредитів власникам поточних рахунків у формі овердрафту та ін.). Це дозволило б повніше задовольняти потреби клієнтів у різноманітних послугах та поліпшити якість обслуговування.

4. Ефективним засобом, розширення депозитних послуг є різноманітні дебетові і кредитні картки, що можуть використовуватись для оплати товарів і послуг, отримання готівки та надання низки інших додаткових можливостей, що стимулює їх власників до розміщення коштів у банку. Цьому сприятимуть також достатні гарантії банку щодо повернення коштів вкладникам у разі банкрутства банку.

5. Фундаментальні засади, на яких грунтується сучасна організація кредитних послуг - збіг інтересів кредитора й позичальника, залежність видачі позики від ресурсних можливостей банку, чітке визначення матеріальної основи позичкової операції, дотримання базових принципів кредитування й застосування адекватних методів провадження кредитного процесу - загалом вказують на поступове наближення, хоча і не в повній мірі, цих відносин до ринкових умов ведення господарської діяльності.

Разом з тим, необхідно зазначити, що у вітчизняній банківській практиці ще не знайшли широкого використання ті методи кредитування, які так чи інакше пов'язані з відкриттям кредитної лінії клієнту і котрі активно застосовуються комерційними банками розвинених країн (револьверний кредит, овердрафт, кредитування за контокорентом, кредитні картки).

6. Розширенню безготівкових розрахунків сприятиме запровадження системи типу "клієнт-банк" та використання "електронних грошей" як платіжного засобу для масових споживачів товарів і послуг.

7. Для вітчизняних комерційних банків найбільш прийнятним і перспективним напрямом розвитку трастових послуг є операції з цінними паперами за дорученням клієнтів. Даний вид послуг може стати основою для подальшого розвитку інших типів трастових операцій по мірі становлення ринкових відносин і створення належної правової бази для довірчих послуг.

8. Підвищенню конкурентоспроможності банку у залученні додаткових коштів на депозити різних груп клієнтів сприятиме застосування комплексного обслуговування клієнтури, тобто задоволення потреб клієнтів у різноманітних послугах. Це означає, що окрім традиційного кредитно - розрахункового і касового обслуговування, банки надають своїм клієнтам цілу низку додаткових послуг.

Постійне розширення діапазону послуг, зниження їх вартості, покращення якості кредитно - розрахункового і касового обслуговування, надання різного роду консульцій, пільгове обслуговування постійних вкладників сприятимуть збільшенню обсягу кредитних ресурсів банку.

9. Важливою складовою електронного бізнесу є інтернет - банкінг- управління банківськими рахунками через Інтернет. Це - найдинамічніший і найпрогресивніший напрям фінансових інтернет-рішень. Як засвідчив досвід американських і європейських банків, він дає змогу банку продавати, а клієнту -одержувати максимальний спектр послуг.

Для залучення та заохочення клієнтів банкам необхідно постійно збільшувати перелік послуг і поліпшувати їх якість. Зрозуміло, що послуги банків стануть ще доступнішими для більшості користувачів, якщо їх надавати на основі застосування Інтернет - технологій. І це усвідомлена стратегія розвитку банківських послуг у перспективному сегменті ринку.


Список використаної літератури

1. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999р./ http://www.rada.kiev.ua/

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність"/ Українська інвестиційна газета.- 2001.-№4.-С.1-22.

3. Положення про кредитування / Затверджено постановою Правління НБУ №246 від 28.09.1995р.

4. Положення про порядок формування і використання резерву для відшко-дування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків/ Затв. Постановою Правління НБУ №122 від 27.03.1998р.

5. Азаров М. Проблеми кредитування у сучасних умовах та формування процентних ставок за кредитами на регіональному рівні // Вісник НБУ. - 1999 -№5.-С.43-45.

6. Банки и банковские операции: Учебник для вузов/ Под ред. Е.Ф. Жукова.- М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 2000. -471 с.

7. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. Мороза А.М.- К. "Ельтон",1997.-328с.

8. Банковское дело: Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 2001.-576с.

9. Барановський А. Рынок банковских услуг в Украине / Финансовая Украина.-1999.-№ 28. С.44.

10. Бутенко О. Ермакович В. Банки Украины: вчера, сегодня, завтра/ /Финансовая Украина. - 2002.- №12 .С.18-19.

11. Бюлетень Національного банку України - 2006.-№ 4.

12. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Відп. ред. М.І Савлук.- К.: Лібра, 2005. -344с.

13. Гладких Д.М. Пріорітети кредитної політики комерційних банків // Вісник НБУ.-2000.- №10. С.39-42.

14. Гладких Д.М. Цінова структура банківських послуг і кредитних ресурсів в Україні // Вісник НБУ.-1999.-№3-С.50-53.

15. Гладких Д.М. Ціноутворюючі фактори ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ.-1999.-№2.-с.35-38.

16. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б.С. Івасіва.- К.: КНЕУ, 1999.- 404с.

17. Дзюблюк О. В. Про деякі напрями вдосконалення депозитних операцій ко-мерційних банків в умовах фінансової стабілізації економіки України // Вісник ТАНГ. - 2001.-№2.-С.48-57.

18. Дзюблюк О.В. Про деякі напрями розвитку ринку банківських послуг в Україні // Фінанси України.-2001.-№1.-С.86-91.

19. Дзюблюк О.В. Проблеми підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків // Вісник НБУ- 2000.- № 9.- С. 55-56.

20. Дзюблюк О.В. До питання про суть комерційного банку і специфіку банківського продукту // Вісник НБУ .-2002.- № 4 - С. 60- 62.

21. Дзюблюк О. В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин.- Т.: Тернопіль, 2002.-140 с.

22. Дзюблюк О. В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. -К.: Поліграфкнига, 2000 -512с.

23. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник. - К.: Знання, 1999.-172с.

24. Зайцев О. Email Paymant - хит сезона в американском банковском бизнесе // Банковская практика за рубежом.- 2003.- № 8.- С.72-75.

25. Зайцев О. Мировой частный банковский бизнес: перемены неизбежны // Банковская практика за рубежом. - 2003 № 9. -С.74-77.

26. Иванов А.Н. Инвестиционные и консультационные услуги иностранных банков // Деньги и кредит.- 2003.-№5. -С.61-65.

27. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредито-спроможності клієнтів банку// Банківська справа.-2000.- № 5.- С. 39-45.

28. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навч посібник для вищих навчальних закладів. -К.: Основи, 2002. - 671с.

29. Компанієць С. Довіра до банківської системи зміцнюється // Вісник НБУ.- 2004.№4.- С.18-20.

30. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання/ М. Олексієнко та ін.- К.: "Козаки", 1998.-144с.

31. Лапко Н.Т. Роль банківських установ у поліпшенні платіжної дисципліни// Вісник НБУ.- 2001.- №8 С.15-19.

32. Лапко Н. Симптом недуги - примусове регулювання черговості платежів // Вісник НБУ.-2002 -№ 5. -С. 43-45.

33. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. В 2 т. /Пер. с фр. Т.1 в 2кн./ Кн.1.- М.: Финстатинформ, 1998.-365с.

34. Мирун Н.И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий и населения.- К.: Национальная академия управления, 2000.-280 с.

35. Науменкова С. Ринок фінансових послуг: основні тенденції розвитку // Вісник НБУ. -2004.- № 1.- С.36-43.

36. Підсумки діяльності комерційних банків України за 2003 рік.// Вісник НБУ.- 2003. -№ 3 - с.2-7.

37. Ревун В. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ.-2000.- № 7.-С.30-34.

38. Синки Дж.Ф. Управление финансами в коммерческих банках /Пер. с англ. 4-го перераб изд.-М.: Catallaxy,1998.-957с.

39. Сохань П. Становлення банківської системи України (1991-1994 рр.)// Банківська справа. - 2000. - № 3/ - C.34-46.

40. Cтельмах В. Національний банк України: перші десять років діяльності // Вісник НБУ.-2004.-№ 4.- С.2-4.

41. Стицын И.О., Стицын Я.О. Маркетинг в банке. / Худож.оформл. В.М. Штогрина. - Тернополь: АО "Тарнекс", К.: УММС "Писнайп", 1997.- 656с.

42. Усоскин В.М. Современный комерческий банк: управление и операции. - М.:"Все для Вас", 1997.- 320 с.

43. Циганов С. А. Особливості функціонування комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України - 2003.- № 6 -С.122 -125.

44. Чистякова Т. Прогресивні форми розрахунків // Вісник НБУ.- 2000.-№ 8. -С.39-40.

45. Шимкович В. Банковские операции… по телевизору // Банковская практика за рубежом.- 2003.- № 5. С. 71-73.

46. Шимкович М. Путь к международному банку лежит через Интернет // Банковская практика за рубежом.- 2003.- № 1 - С. 24-25.

47. Ширинская Е.Б. Операции коммерческих банков : российский и зарубеж-ный опыт.- 2-е изд. - М.: Финансы и статистика, 2000.

48. Юрчук Г. Електронна комерція та її перспективи для банківської системи України // Вісник НБУ. - 2003.- № 3.- С. 21-27.

49. Яременко Ю. Незамінний компонент банківських послуг // Вісник НБУ. 2004 - № 4.- С.22-23.


Додаток А

Кошти на рахунках підприємств, організацій та населенняв комерційних банках України (за видами валют та строками)


Додаток Б

Кредити, надані комерційними банками в економіку України


Додаток В

Цінні папери та довгострокові вкладення комерційних банків Україи в 2001-2003 роках (заборгованість на кінець періоду, млн. грн.)

Показники 2004 2005 2006
1. Цінні папери в портфелі комерційних банків 1661 1723 1997
1.1. На продаж 180 484 517
- акції та інші папери з нефіксованим прибутком 105 159 155
у національній валюті 104 158 148
в іноземній ваюті 1 1 7,22
- боргові цінні папери 76 325 362
у національній валюті 76 304 361
в іноземній ваюті 0 21 0,64
1.2. На інвестиції 193 431 926
- акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком 94 167 438
у національній валюті 94 167 436
в іноземній ваюті 0 0 1,16
- боргові цінні папери 99 264 488
у національній валюті 99 233 453
в іноземній ваюті - 31 35
1.3. Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ 1288 799 553
- на продаж 485 128 152
у національній валюті 485 52 78,9
в іноземній ваюті - 75 73,6
- на інвестиції 803 671 400
у національній валюті 803 596 387
в іноземній ваюті - 74 13,1
1.4. Боргові цінні папери, емітовані НБУ, на продаж - 10 2
у національній валюті - 10 2
2. Довгострокові вкладення банків 47 88 137
- вкладення в асоційовані компанії 30 63 93
у національній валюті 29 62 93
в іноземній ваюті 1 0 -
- вкладення в дочірні установи 17 25 44,4
у національній валюті 17 25 44,4
в іноземній ваюті - - -

Додаток Г

Цінні папери та довгострокові вкладення банків України в 1998-2006 роках(заборгованість на кінець періоду, млн. грн.)

Період У цінні папери У спільну діяльність
усього у тому числі
акції боргові зобов'язання враховані банками векселі Компесаційні сертифікати
недержавні державні
1998 315 10 16 207 81 - 7
1999 1350 24 8 1180 138 3 18
2000 3985 73 10 3495 374 34 35
ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий