Смекни!
smekni.com

Поняття види та призначення референдумів (стр. 1 из 4)

Реферат на тему:

Поняття, види та призначення референдумів
Зміст.

Вступ................................................ 3

1. Поняття та види референдумів...................... 3

2. Призначення і порядок проведення референдумів..... 3

3. Предмет всеукраїнського референдуму та його особливості. 3

4. Правова регламентація організації референдумів та визначення їх результатів.......................................... 3

5. Правові наслідки референдуму...................... 3

Висновки............................................. 3

Використана література............................... 3

Вступ.

У недовгій історії сучасної України майже константою стало У обговорення питання про проведення конституційного ре­ферендуму, про ймовірну організаційно-правову причетність до нього різних найвищих ланок державного механізму. Іноді характер такої причетності визначали, забуваючи про конс­титуційні норми. Аналіз саме останніх, підкріплений засадовими положеннями теорії конституціоналізму, об'єктивно спрощує завдання тих, хто шукає відповідь на зазначене пи­тання.

Основним Законом прямо передбачена можливість про­ведення одного з різновидів конституційного референдуму — референдуму щодо внесення змін до Конституції. У такий спосіб, відповідно до статті 156 Конституції, затверджується законопроект про внесення змін до її розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум», розділу XIII «Внесення змін до Конституції Укра­їни». Вказаний референдум призначає Президент України, причому таке його повноваження має характер обов'язку, а не права. Це випливає зі змісту розділу XIII і непрямо підтверджується тим, що акт Президента України щодо призначення референдуму не потребує скріплення підписами Прем'єр-міністра України і відповідального міністра.

Призначаючи референдум щодо внесення змін до Конституції, Президент України, який до того ж уповноважений ініціювати відповідний законопроект до розгляду у парламенті, нібито констатує прийняття цього законопроекту у належний спосіб Верховною Радою України. Враховуючи обов'язкову участь у зазначеному законодавчому процесі Конституційного Суду України, передбачену статтею 159 Конституції, можна говорити про існування умовного трикутника, у взаємодії сторін якого «кристалізується» конкретна конституційна поправка.

Наукове тлумачення різних положень Конституції не виключає можливості визнання Конституційним Судом України, зокрема за поданням Президента України, закону про вне­сення змін до інших, ніж розділи І, III і XIII, розділів Конституції таким, що їй не відповідає. При цьому невідповідність такого закону логічним буде встановлювати або за формою у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду, ухвалення чи набрання чинності, або за змістом тих розділів Основного Закону, які сполучені з поняттям конституційного ладу.

З іншого боку, нелогічним було б визнати можливість накладання Президентом України вето на закон про внесення змін до зазначених розділів Конституції (не кажучи вже про «вотування» закону, що затверджується всеукраїнським референдумом). Адже Верховна Рада України, остаточно прийнявши цей закон так званою кваліфікованою (у дві третини) більшістю, вже «випередила» вето, заздалегідь подолавши його. До того ж, згідно з підходами системного тлумачення правових норм, положення про вето містяться в іншій структурній частині Кон­ституції, аніж положення щодо внесення до неї змін, і тому вони мають стосуватися тих законів, які схарактеризовані в одному розділі Основного Закону разом з вето.

Однак викладене вище не вичерпує проблематики конституційного референдуму. Іншим його різновидом є референдум щодо прийняття конституції. Саме такий вид конституційного референдуму є первинним, адже можна змінювати лише те, що вже існує. Референдна (референдарна) форма прийняття конституції, разом з формою прийняття її спеціально обраними установчими зборами, вважається класичною. У такі способи приймалися перші конституції кінця XVIII ст. на теренах Європи і Північної Америки. З середини XIX ст. з мотивів прагматизму поширилась форма прийняття конституції парламентом, хоча завжди частина теоретиків застерігалась щодо відсутності у депутатів парламенту спеціального мандата (дору­чення виборців) на прийняття саме конституції.

Проте і сьогодні референдна форма прийняття конституції є широко визнаною. Зокрема, у такий спосіб були прийняті чинні конституції Азербайджану, Албанії, Білорусії, Вірменії. Данії, Естонії, Казахстану, Литви, Росії, Туреччини, Франції тощо. В деяких країнах рефере­ндуму передувало ухвалення конституції парламентом (Іспанія, Польща) або установчими зборами (Румунія), чим забезпечувалися додаткові умови її суспільної адаптації.

Прийняття конституції шляхом референдуму є досить поширеним у так званих постра­дянських країнах, що пояснюється певними причинами. Прийняття нових, «несоціалістичних» конституцій засвідчило принципово інший у порівняні з попереднім етап у суспільно-політи­чному і державному розвитку відповідних країн, відмову від головних здобутків радянського державного будівництва. «Освячення» кардинальних конституційних змін народним волевия­вленням на референдумі розглядається як додатковий чинник їх значущості.

Постає запитання: чи передбачений Основним Законом вид референдуму, який може бути проведений для прийняття нової Конституції? Відповідь може бути одна: так, і це так званий референдум за народною ініціативою, уможливлений статтею 72 Конституції. Подібний вид референдуму визначений й деякими іншими конституціями. Він об'єктивно є чи не найдемократичнішим, адже, по суті, поєднує два механізми прямої демократії — народну ініціативу і власне референдум.

1. Поняття та види референдумів.

Особлива роль у системі народовладдя в Україні на­лежить референдумові, як найбільш органічній і при­родній формі народовладдя. Поняття "референдум" по­ходить від латинського "referendum", що означає "те, що має бути повідомлено"

Прийнято вважати, що перший в історії людства ре­ферендум був проведений у Швейцари ще у 1439 p. Ни­ні інститут референдуму законодавчо закріплений в кон­ституціях та інших нормативно-правових актах багатьох країн: Швейцарії, Франції, ФРН, США, Данії, Італії, Іспанії, Швеції, Норвегії т ін.

В теорії конституційного права (як національного, так і зарубіжного) визначення референдуму не завжди однакове. Найчастіше референдум ототожнюють з опи­туванням громадської думки, з плебісцитом. Іноді рефе­рендумом називають будь-яке голосування виборців не­залежно від його наслідків.

Справді, за своєю суттю референдум, як і інші фор­ми народовладдя — вибори, народне обговорення і опи­тування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення, тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм на­родовладдя. Волевиявленням народу у вигляді резуль­татів голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характе­ризувати референдум як нормотворчу форму народо­владдя.

Відповідно до ст. чинного Закону "Про всеукраїнсь­кий та місцеві референдуми" референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодер­жавного і місцевого значення.

Роль референдумів в регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні функції.

По-перше, референдум є одним із основних інст­рументів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійс­нюється як шляхом прийняття закону або рішення під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до ви­няткової компетенції референдумів через надання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням. Певний рівень легітимізації прийнятих рішень витри­мується і при проведенні консультативних референ­думів, оскільки, за законом, їхні результати розгляда­ються і враховуються державними органами при прий­нятті рішень.

По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки, за умов виконання певної конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог за­кону щодо місцевих референдумів, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого рефе­рендуму з питань, пов'язаних з конституційним чи за­конодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.

По-третє, референдум є одним із способів форму­вання громадської думки.

По-четверте, за умов демократичного суспільства ре­ферендум може бути використаний народом як проти­вага рішенням органів державної влади та місцевого са­моврядування, що не задовольняють інтереси грома­дян.

Запровадження в Україні порядку проведення рефе­рендумів за народною ініціативою створює правові га­рантії здійснення прямого народовладдя.

Виясненню специфічних особливостей референду­мів, а також визначенню їх ролі при регуляції суспільних відносин сприяє аналіз видів референдумів.

Враховуючи світовий і національний політичний до­свід та теоретичні здобутки науки конституційного пра­ва, Конституція, а також Закон "Про всеукраїнський та

місцеві референдуми", передбачають наступні види ре­ферендумів. За територіальною ознакою референдуми поділяються на:

1) всеукраїнський;

2) місцевий, причому останній має два підвиди:

а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим;

б) референдум, що провадиться у межах інших ад­міністративно-територіальних одиниць.