регистрация /  вход

Мінеральні добрива (стр. 1 из 4)

Міністерство освіти та науки України

Український державний університет харчових технологій
Кафедра економіки і права

Контрольна робота

з розміщення продуктивних сил

на тему:

ОСобливості розміщення виробництва мінеральних добрив в Україні.

Основні проблеми та перспективи розвитку

Студентки 1 курсу

Групи 3БОск-2
Спеціальність 7050106

Куліш О.В.

Викладач: Степаненко А.В.

Київ - 2001

ЗМІСТ:

1. ВСТУП…………………………………………………………..…..

2. ХТО ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄМИ ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ

ДОБРИВ В УКРАЇНІ …………………………………………………

3. орієнтація ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ

ДОБРИВ на внутрішній ринок ………………………………

4. НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ МІНДОБРИВ …………………………

5. Особливості розміщення виробництва мінеральних добрив В УкраїнІ ……………….

6. Фосфоромісткі добрива ……………………………………..

7. Калійні добрива …………………………………………………

8. Азотні добрива й аміак ………………………………………

9. Як потрапити на зовнішній ринок ………………………

10. Ріст експорту …………………………………………………….

ВСТУП

Хімічна промисловість складається з кількох галузей: гірнича хімія (видобування сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) та хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів).

До провідної галузі основної хімії належить виробництво мінеральних добрив: азотних, калійних, фосфорних, ком­бінованих гранульованих .

Орієнтуючись у своєму розміщенні на певну сировину, споживача, трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли. Вузли хімічної промисловості особливого розвитку дістали в районах видобутку хімічної сировини. Окремі з них складаються з багатьох підприємств, розміщених у територіальній близькості, мають прямі виробничі або опосередковані довкіллям зв’язки (під’їзні шляхи, водні ресурси).

Основними центрами виробництва азотних добрив (аміачна вода, аміачна селітра, сульфат амонію) є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сіверськодонецьк (Сєверодонецьк). Вони розміщуються в районах коксо­хімічного виробництва.

Друга група підприємств, що виробляють добрива, тяжіє до споживача і розміщується в районах видобутку природного газу та на трасах газопроводів. Так виникли виробництва в Черкасах, Рівному, Одесі.

У Донбасі на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, а також природної хімічної сировини сформувалися Слов'янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський вузли хімічної промисловості. Особ­ливо потужним є Лисичансько-Рубіжанський вузол у Луганській області.

Слов'янсько-Артемівський вузол має своєрідну для Донбасу сировинну базу. В Горлівському вузлі на базі коксохімії виробляють азотні добрива.

Великі вузли хімічної промисловості сформувалися в Передкарпатті і Донбасі. В Передкарпатті найбільшими є Дрогобицько-Роздольський і Калусько-Долинський. До Дрогобицько-Роздольського вузла входять ВО«Сірка» в Но­вому Роздолі, виробництво калійних добрив у Стебнику, хімічні підприємства і виробництва в Бориславі, Жидачеві, Стрию, нафтопереробка у Дрогобичі і Дашаві, а також завод технічного вуглецю.

Вузол хімічної промисловості утворився на основі видобутку і переробки сировини у Присивашші (основою вузла є Красноперекопський промисловий центр).

ХТО ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄМИ ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УКРАЇНІ

Виробництво, агрохімічне обслуговування і використання мінеральних добрив – складові ланки одного ланцюга, від злагодженої діяльності яких залежить ефективність сільськогосподарського виробництва. Прикладом ефективного співробітництва підприємств, що працюють у цих областях, може служити механізм організації такої роботи у Франції, де виробники добрив, фірми, що обслуговують сільгоспвиробників, і самі сільгоспвиробники об'єднані в асоціації і володіють частинами акцій один одного. Кожний з них відповідає за свою частину. Виробники – роблять і відвантажують добрива. Обслуговуючі фірми – щорічно досліджують ґрунти, складають комплексні добрива в залежності від наявності в конкретному ґрунті азоту, фосфору, калію, інших речовин і культур, що будуть вирощуватися на цих ґрунтах. Виготовивши такі добрива, вони поставляють їхнім аграріям. При цьому ціни як на добрива, так і на послуги не можуть бути завищені, оскільки і виробники добрив, і обслуговуючі фірми, будучи власниками акцій сільгоспвиробників, зацікавлені в кінцевому прибутку.

В Україні ж історично склалися інші підходи до вирішення цієї проблеми. У СРСР забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами цілком знаходилося під державним контролем. Рішення по виробництву, розподілу і використанню добрив приймали централізовано і планово, виходячи з державних нормативів. Відповідно до централізовано визначених цілей сільськогосподарського виробництва радгоспи і колгоспи передавали замовлення на мінеральні добрива на розгляд у район для наступної передачі в обласні і центральні органи керування. Після збору інформації і відповідного коректування потреб на обласному і республіканському рівні визначалося державне замовлення на мінеральні добрива і планувався їхній імпорт відповідно до національних потреб. Заводи-виробники одержували квоти на виробництво мінеральних добрив, що потім передавалися державному органу. Усе здійснювалося централізовано через державне об'єднання "Украгрохім", що був головною координуючою організацією з питань забезпечення добривами і засобами захисту рослин, виконання агрохімічних робіт. "Украгрохім" було створено в Україні на початку 80-х років (спочатку воно називалося науково-виробничим об'єднанням "Укрсільгоспхімія").

Така система забезпечення села мінеральними добривами проіснувала до 1996 року, поступово руйнуючись в зв'язку з неможливістю держави фінансувати проекти, що вимагають значних капіталовкладень, а всі подальші схеми найчастіше просто копіювали її, узявши за основу систему централізованого розподілу добрив.

Так, у 1996 році забезпечення сільськогосподарських виробників мінеральними добривами здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1996 року №562. Ним передбачалося виробити і передати Міністерству сільського господарства і продовольства 352 тис. тонн мінеральних добрив у живильних речовинах, а саме: азотних – 217 тис. тонн, фосфорних – 107, калійних – 28 тис. тонн, при цьому витративши 1,837 млрд. куб. м природного газу на суму 146,6 млн. USD. З них 1,5 млрд. куб. м природного газу туркменського походження (по 80 USD за 1 тис. куб. м) повинна була поставити торгово-енергетична фірма "Itera Energy", а інші 0,337 млрд. куб. м – Державна акціонерна компанія "Укрресурси" за ціною 79 USD за 1 тис. куб. м з доставкою на хімпідприємства. Відповідальність за виробництво й відгрузку мінеральних добрив було покладено на Міністерство промисловості. Відповідальність за розподіл добрив – на "Украгрохім" – генеральному уповноваженому Мінсільгосппроду. Саме ця компанія разом з Мінпромом визначали обсяги й асортимент виробництва мінеральних добрив, а також їхніх постачальників по областях. Сільськогосподарські товаровиробники забезпечувалися мінеральними добривами під гарантії обласних і районних керівництв сільського господарства і продовольства на умовах здачі в липні – жовтні 1996 року на хлібоприймальні пункти Головхлібпродукту продовольчого зерна пшениці 3 класу, а у випадку його відсутності – еквівалентну кількість іншого продовольчого зерна. Звідси – негласні заборони місцевих адміністрацій на вивіз зерна за межі області до повного розрахунку за використані ресурси.

Однак господарства не змогли вчасно розрахуватися навіть за поставлені мінеральні добрива. Ще в 1998 році борг сільськогосподарських товаровиробників за мінеральні добрива, отримані в 1996 році, складав близько 20% від поставленого газу.

Незважаючи на це, для українського сільського господарства результати цього сезону можуть бути оцінені як задовільні: добрива були поставлені в повному обсязі. У цілому результати сезону для усіх виглядали зовсім непогано: село одержало добрива, хімпідприємства – обіцянки погашення заборгованості, постачальники газу – борги, що, з однієї, сторони давали можливість вибивати з уряду пільги і поступки по інших напрямках роботи, а з іншого боку – майже не відбивалися на реальній рентабельності операцій з газом через споконвічно високу ціну на нього, в яку були закладені ризики таких боргів. Результати сезону 1996 року привели до незначних змін в організації постачань мінеральними добривами наступного 1997 року.

По-перше, у цей раз власником природного газу для виробництва мінеральних добрив виступав Державний комітет з матеріальних резервів України. Участь у постачаннях газу інших постачальників виключалося.

По-друге, витрати газотранспортних організацій на транспортування газу підприємствам хімічної промисловості цього року зараховувалися як погашення заборгованості по обов'язкових платежах АТ "Укргазпрому" державному бюджету.

По-третє, реалізацію мінеральних добрив з доручення ДП "Украгрохім" здійснювало ВАТ "Агрохімцентр", що виділилося з ДП "Украгрохім" у травні 1996 року, а в липні 1996 року стало ВАТ "Агрохімцентр".

По-четверте, витрати ДП "Украгрохім", зв'язані з організацією вироб-ництва і забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників мінераль-ними добривами відшкодовувалися за рахунок засобів, отриманих від реалі-зації мінеральних добрив, і були зафіксовані на рівні 3,5%.

З товаровиробниками, що мали заборгованість по державних замов-леннях попередніх років, договори на постачання мінеральних добрив у 1997 році не укладались. Еквіваленти обміну зерна на мінеральні добрива були трохи зменшені в порівнянні з 1996 роком.

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!