Латенко Ганна Володимирівна
Київ 2000
Колективний договір - це локальний нормативний акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини, що виникають між власником або уповноваженим ним органом і найманими працівниками конкретного підприємства; це форма їх співробітництва з метою досягнення соціальної згоди і прогресу.
Необхідність у застосуванні такого локального нормативного акта обумовлена економічними, соціальними і юридичними чинниками. Соціальний чинник створюється виникненням колективних трудових відносин в процесі реалізації громадянами своєї здатності до праці і потребою в методах регулювання внутріколективних зв’язків шляхом прийняття локальних актів з окремих питань.
Економічний чинник створюють об’єктивні розбіжності між інтересами власника та найманих працівників, обумовлені характером власності та правовим становищем цих сторін трудових правовідносин.
Юридичний чинник складає правосуб’єктність суб’єктів трудового права - учасників колективного договору.
Колективний договір - це форма правотворення, яку держава надає підприємствам, установам. організаціям для конкретизації діючого трудового законодавства з врахуванням їх особливостей і умов. завданням колективного договору є також є також питання регулювання трудових відносин. не врегульованих чинним законодавством. Мета укладення колективного договору - соціальний захист прав найманих працівників, сприяння покращенню їх умов праці, завоювання соціально-економічних переваг і розширення їх прав.
Але разом з тим колективний договір в значній мірі сприяє і ефективності господарської діяльності, підвищенню рентабельності якості продукції за результатами роботи. Пояснюється це тим, що цей основний документ локальної дії на підприємстві (в установі, організації) містить взаємні зобов’язання сторін, спрямовані на вищевказані цілі. При цьому, використовуючи надане законом право щодо встановлення за рахунок власних коштів додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-економічних пільг для працівників, власник або уповноважена ним особа використовує їх як засіб зацікавлення і заохочення працівників до поліпшення дисципліни праці, стабілізації виробничого процесу, підвищення продуктивності праці і , нарешті, отримання високих прибутків.
Норми, закріплені в колективному договорі - це юридична форма вираження встановлених умов праці. всилу цього вони є обов’язковими для виконання для обох сторін, які уклали цей договір.
Згідно закону колективний договір укладається на всіх підприємствах, в установах, організаціях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форм власності і господарювання, відомчої належності і кількості працівників, за умови використання на них найманої праці. За необхідності колективний договір може укладатись в окремих структурних підрозділах підприємства (установи, організації ) в межах компетенції цих органів і з врахуванням цих можливостей. вирішуючи окремі питання соціально-економічних і трудових відносин структурного підрозділу, він є додатком до загального колективного договору.
Порядок укладення колективного договору базується на дотриманні вимог законодавства з цього питання. Вони встановлені Законом України «Про колективні договори і угоди». Правову основу колективного договору визначає також глава ІІ Кодексу законів про працю (КЗпП), яка називається «Колективний договір». Ці законодавчі документи встановлюють вимоги щодо розроблення, укладення і виконання умов колективного договору. Основною є вимога дотримання законодавчих норм і недопущення прийняття таких умов договору, які погіршували б становище працівника порівняно з діючим законодавством. Відповідно до ст. 16 КЗпП умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
Укладення колективного договору повинно здійснюватись із дотриманням принципу рівності сторін і їх добровільності щодо прийняття зобов’язань, свободи у визначенні кола питань, які будуть становити зміст колективного договору, реальності зобов’язань, забезпечення свободи контролю виконання умов колективного договору і встановлення відповідальності за їх невиконання.
Згідно закону однією стороною колективного договору виступає власник підприємства (установи, організації) або уповноважена ним особа, як правило - керівник, хоча може бути призначена і інша посадова особа з адміністрації, наділена відповідними повноваженнями згідно статуту або іншого локального нормативного акта.
Протилежною стороною колективного договору є трудовий колектив в особі уповноважених представників. Уповноваженим представником трудового колективу може бути профспілковий комітет чи інший представницький орган, обраний на загальних зборах працівників - рада трудового колективу, страйковий комітет та ін.
За наявності на підприємстві (в установі, організації) кількох профспілкових та інших організацій, які претендують на представництво інтересів трудового колективу, вони повинні сформулювати єдиний представницький орган для ведення переговорів і підготовки проекту колективного договору. Якщо з цього питання між ними не досягнуто згоди, то вирішувати, кого з них уповноважувати на представництво своїх інтересів, належить трудовому колективові.
З метою забезпечення об’єктивності і рівноправності сторін забороняється участь у веденні переговорів і укладенні колективного договору від імені трудового колективу тим органам і організаціям, які фінансуються власником або політичними партіями, або особам, які представляють адміністрацію. З цією ж метою інтереси власника при укладенні колективного договору не можуть представляти особи. які є членами виборного органу профспілки ( у випадку, коли інтереси трудового колективу представляє профспілковий комітет).
Колективний договір - це строкова угода, строк дії якої визначається сторонами. Після закінчення строку його дії він продовжує діяти до моменту укладення нового колективного договору чи перегляду умов діючого, якщо інше не передбачено договором.
Порядок укладення колективного договору
Діючим законодавством передбачена обов’язкова процедура розроблення і укладення колективного договору.
Право прийняття рішення про необхідність укладення колективного договору з власником належить безпосередньо трудовому колективу чи профспілкам або іншому їх представницькому органу, хоча ініціатива може бути проявлена обома сторонами.
Початковою стадією в процедурі укладення колективного договору є колективні переговори. ця норма, як обов’язкова, закріплена в ст. 14 КЗпП. Проведення колективних переговорів обумовлене необхідністю врегулювання питань, які становлять коло інтересів кожної із сторін і які пропонуються ними для включення в колективний договір.
Про початок переговорів з приводу укладення нового колективного договору сторона - ініціатор письмово повідомляє протилежну сторону не раніше ніж за три місяці до закінчення строку дії попереднього. Протилежна сторона зобов’язана протягом семи днів з дня отримання повідомлення розпочати переговори.
Готуючись до переговорів, кожна з сторін збирає необхідну для аргументації інформацію, визначає свою лінію поведінки і тактику ведення переговорів з метою досягнення поставлених перед нею завдань.
Для проведення переговорів і підготовки проекту колективного договору сторонами утворюється комісія, членами якої є представники обох сторін, наділені необхідними повноваженнями. склад комісії, порядок і строки підготовки проекту колективного договору визначаються рішенням сторін і оформляються наказом, розпорядженням, рішенням, момент видання якого є початком колективних переговорів.
Переговори проводяться на принципах рівноправності сторін і повної свободи щодо порушення і з’ясування питань, пропонованих для включення в колективний договір. Виходячи з цього, власник або уповноважений ним орган зобов’язані надавати представникам трудового колективу необхідну для ведення переговорів інформацію.
Закон не обмежує тривалість колективних переговорів. порядок їх проведення визначається сторонами. Закон дозволяє переривати переговори для проведення консультацій, експертиз, отримання необхідної інформації.
Якщо в процесі переговорів між сторонами виникають розбіжності, то переговори теж можуть бути перервані. При цьому сторонами складається протокол розбіжностей, в якому фіксуються питання, що викликали розходження думок і пропозицій, а також пропозиції сторін щодо подолання розбіжностей. Протягом трьох днів з моменту підписання такого протоколу створюється примирна комісія, завдання якої - опрацювати спірне питання з метою вироблення рекомендацій чи рішення, яке задовольнило б сторони переговорів. Комісія наділена правом проводити консультації, звертатись за допомогою до посередника, вибраного за взаємною згодою сторін. ним може бути нейтральна, авторитетна особа, спеціаліст з тих питань, по яких виникли розбіжності.
Якщо робота примирної комісії і допомога посередника не дадуть бажаного результату, профспілка або інші представницькі органи працюючих можуть використовувати такі заходи впливу, як мітинги, демонстрації, збори і навіть страйки в порядку, який не протирічить закону.
У випадку успішного вирішення питань під час колективних переговорів комісія опрацьовує проект колективного договору і передає його на розгляд і обговорення в трудовий колектив. Наступне її завдання - зібрати і узагальнити пропозиції, які можуть виникнути під час обговорення проекту колективного договору, і в разі доцільності внести відповідні доповнення чи зміни в проект. лише після цього доопрацьований проект колективного договору виноситься на розгляд загальних зборів для прийняття.