Реферат на тему:
Проблеми пізнання Всесвіту
Проблема формування структури Всесвіту, походження галактик, зір і планет, зокрема і Землі, належить до числа найфундаментальніших проблем сучасного природознавства.
Дослідження цих проблем має не тільки величезне наукове, а й велике світоглядне значення. Воно сприяє з'ясуванню місця людини і людства у світобудові, взаємозв'язку між еволюцією матерії у Всесвіті і виникненням життя, озброює науку новими переконливими аргументами проти релігійних уявлень про світ.
Як ми не раз відзначали, основним питанням філософії є питання про відношення матерії і духу, мислення і буття. Матеріалізм розв'язує це питання однозначно — на користь первинності буття, вічності матерії.
Проте, хоч матерія вічна, вона може змінювати свої форми, космічні об'єкти виникають і проходять певні шляхи розвитку. При цьому завжди і в усіх без винятку випадках виконується один з найфундаментальніших законів природи — закон збереження матерії.
Сучасні захисники релігії, змушені, як було вже сказано, визнати наукову картину матеріального світу, водночас не відмовляються від догмату творення, який є одним з основних положень релігійного вчення. За так званим Старим завітом творча сила, тобто бог, створила небо і землю. Правда, і в цьому питанні церква змушена дещо відступити під тиском наукових даних. Сьогодні мова йде вже не про надприродне створення Землі, а лише про створення світу в цілому. Що ж до Землі, то богослови змушені погодитися з тим, що наша планета сформувалася за законами природи. Ясна річ, у світі, створеному разом з його законами богом.
Планетна космогонія. Вік нашого Всесвіту, як ми вже знаємо, оцінюється в 15—20 млрд, років. Наша планета Земля та інші планети Сонячної системи сформувалися близько 5 млрд, років тому. А багато які зорі й галактики — у ще більш віддалену від нас добу. Чи здатна наука проникати в таке далеке минуле, розкривати закономірності процесів, що давним-давно завершилися?
Учені-матеріалісти відповідають на це питання позитивно.
«Для нас... походження Землі є не тільки одним з найактуальніших питань природознавства,— говорив у 1951 році академік О. Ю. Шмідт,— а й питання цілком назріле, розв'язання якого підготовлене всім попереднім розвитком астрономії, фізики і наук про Землю. Ми вважаємо походження Землі цілком пізнаванним не тільки у філософському сенсі принципової об'єктивної природи, а й пізнаванним у наші дні...».
Які ж реальні шляхи наукового пізнання минулого
в науці про Всесвіт? Це передусім усе той самий метод порівняння. Ми не в змозі безпосередньо простежити еволюцію зорі або галактики через довгочасність подібних процесів, що набагато перевищує не тільки середню тривалість людського життя, а й увесь час існування земної цивілізації. Однак у Всесвіті є безліч зір і галактик, при цьому різні зорі і різні галактики знаходяться на різних стадіях свого розвитку. Порівнюючи ці стадії між собою, ми можемо відновити послідовність еволюційних етапів того класу космічних об'єктів, що нас цікавить.
Застосовуючи подібний спосіб, ми замінюємо порівняння різних послідовних станів одного й того самого об'єкта порівнянням кількох об'єктів даного типу, що перебувають у різних станах.
Другий шлях — безпосереднє спостереження. Як ми уже відзначали внаслідок скінченності швидкості поширення електромагнітних хвиль ми спостерігаємо різні космічні об'єкти у різному минулому. Чим далі від Землі розташоване те чи інше небесне тіло, тим віддаленіший від нас у часі його стан ми спостерігаємо. Таким чином, приймаючи електромагнітні випромінювання, що приходять до нас з відстаней у кілька мільярдів світлових років, ми здобуваємо можливість безпосередньо спостерігати події, що відбувалися на ранніх етапах існування нашого Всесвіту. Саме таку інформацію приносить реліктове випромінювання, що виникло через кілька сот тисяч років після початку розширення Всесвіту.
Сучасні гігантські телескопи і радіотелескопи охоплюють спостереженнями колосальний район простору радіусом близько 10—12 млрд. св. років. Тим самим, ми безпосередньо зазираємо на 10—12 млрд. років у минуле Всесвіту.
Нарешті, є ще один шлях пізнання минулих станів матерії. Справа в тому, що у природі існує два типи космічних цивілізацій настільки зливається з природними космічними процесами, що збоку її стає важко відрізнити від них.
Іншими словами, нам, може, тільки здається, що космос «мовчить». Ми можемо не помічати проявів життя і розуму у Всесвіті, які насправді існують і е важливими факторами еволюції космосу, тому, що давно включили ці фактори у свою природничонаукову картину світу.
Не можна відкидати і ту обставину, що ми не спостерігаємо у Всесвіті й ніякої астроінженерної діяльності космічних цивілізацій. Це теж необхідно пояснити. От одне з припущень: усі космічні цивілізації, що розташовані у доступному нашим спостереженням районі простору, перебувають на нижчому рівні науки, техніки й технології, ніж земне людство. Або інша гіпотеза: по-ваземні цивілізації з якоїсь причини ретельно приховують від нас, а можливо, і одна від одної своє існування, спеціально маскуються. Можливе також ще одне пояснення, дещо образливе для нас: «ми» не викликаємо у «них» будь-якого інтересу — з одного боку, нічого не можемо «їм» дати, а 8 другого — і нічим не загрожуємо. А втім, подібне «пояснення», як неважко побачити, вступав в явну суперечність з міркуваннями, висловленими раніше.
З подібними міркуваннями можна погоджуватися або не погоджуватися, але питання залишається відкритим. А реальний стан речей такий: позаземні цивілізації поки що не виявлені й перспектива їх відкриття в доступному для огляду майбутньому в дуже і дуже проблематичною.
Методичні міркування. Розглянемо питання про те, чи не суперечить припущення про одиничність земної цивілізації у Всесвіті нашим діалектико-матеріалістичним уявленням про світ. Чи не в воно своєрідною поступкою релігії?
Ідея поширеності розумного життя у Всесвіті тривалий час висувалася передовими умами людства на противагу релігійній ідеї виключності Землі, нібито створеної богом спеціально для людини, яка е вінцем божественного творіння. Можна, зокрема, нагадати, що в довгому списку звинувачень у єресі, пред'явленому Джордано Бруно священною інквізицією, фігурувало й обвинувачення в поширенні ідеї множинності населених світів.
Але, по-перше, сучасні богослови зайняли досить гнучку позицію: можливу поширеність розумного життя у Всесвіті вони намагаються тлумачити як доказ божественної могутності. А, по-друге, у припущенні про унікальність земного життя немає нічого релігійного чи ідеалістичного. Якою б не виявилася насправді реальна дійсність — чи то поширене розумне життя у Всесвіті чи земна цивілізація єдина — наші матеріалістичні уявлення про світ від цього не можуть постраждати. Адже, як відомо, матеріалізм визнав природу такою, якою вона є.
У принципі не виключено, що земна цивілізація — це тільки початок. Що ж до інших космічних тіл, то розуму, а можливо, й життю на них ще тільки судилося виникнути. Нарешті, як зазначалося, йдеться про можливу унікальність життя і розуму земного типу. Сучасна наука не тільки не заперечує, а підкреслює закономірність виникнення високоорганізованих систем у матеріальному світі як загальну властивість матерії, що розвивається, але розумно обмежує застосування цієї загальної тези в конкретних ситуаціях, наприклад в умовах, що існують в астрономічному навколишньому світі.
А тепер повернемося ще раз до астросоціологічного парадоксу й замислимося над тим, чи існує він взагалі. Цю проблему було піддано всебічному обговоренню на Всесоюзному симпозіумі «Світоглядні й загальнонауко-ві основи проблеми пошуку позаземного розуму», що відбувся в жовтні 1987 року в м. Вільнюсі.
В яких ситуаціях можна говорити про виникнення парадоксів у науці? Очевидно, у тих випадках, коли результати спостережень вступають у суперечність або з твердо встановленими фактами, або з добре обгрунтованою і перевіреною на практиці науковою теорією.
Чи виконується хоч би одна з цих умов у випадку а «великим мовчанням космосу»? Як сформувався астро-соціологічний парадокс? Чому суперечить відсутність явних проявів діяльності космічних цивілізацій? Фактам? Але їх немає! Обгрунтованій теорії, з якої однозначно випливає існування позаземних цивілізацій? Але й такої теорії теж не існує!
На чому побудовано висновок про можливість існування космічних цивілізацій? У кінцевому підсумку на так званих «експертних оцінках», пов'язаних з пошуком позаземного розуму. Такі оцінки, певна річ, спираються на дані сучасної науки, але все-таки це — лише е к-с п е р т н і оцінки, тобто суб'єктивна думка, висловлена тим чи іншим ученим.
Таким чином, «велике мовчання» космосу суперечить не фактам, не добре обгрунтованій теорії, а саме експертним оцінкам. Отже, одне «плече», один бік тієї суперечності, з якої складається астросоціологічний парадокс, у кращому разі має лише гаданий характер.
Не кращі справи і з другим боком. Адже висновок про «велике мовчання космосу» — теж припущення, що грунтується на невдачі наших спроб знайти прояви діяльності позаземних цивілізацій за допомогою спостережень. Але хто довів, що ці спостереження вичерпують усі можливості й не існує таких проявів діяльності розумних мешканців Всесвіту, яких ми просто не помічаємо?
Так чи можна вважати суперечність припущень парадоксом? Ніякого астросоціологічного парадоксу насправді немає — дійшли висновку учасники симпозіуму. Існує надзвичайно складна проблема, яка поки що да-
лека від розв'язання. Для песимізму немає підстав, але потрібна реальна оцінка стану речей і тих труднощів, які постали перед сучасною наукою в цій галузі досліджень.