Об’єктивна сторона складу злочину
Зміст
Вступ
І.Глава
Поняття і значення об’єктивної сторони складу злочину. Ознака об’єктивної сторони складу злочину.
ІІ.Глава
Поняття дії і бездіяльності в кримінальному праві.
ІІІ.Глава
Суспільно-небезпечні наслідки та їх причинний зв’язок.
ІV.Глава
Вплив нездоланної сили, фізичного і психічного примусу на кримінальну відповідальність.
Висновок
Література
Вступ
Акт людської поведінки, здійснюванний в об’єктивному світі, має внутріщні і зовнішні ознаки. Це в повній мірі відноситься до суспільно корисної, суспільно нейтральної і суспільно небезпечної поведінки. Внутрішні ознаки об’єктивної небезпечної поведінки створюють його об’єктивну сторону. Належно, в самій загальній формі під об’єктивною стороною злочину слідує розуміти внутрішні виявлення людської поведінки, викликаючи небезпечні для соціального суспільства зміни в навколишній діяльності.
Названі зміни оказують небезпечно заперечливий вплив на соціально-суспільні відносини та їх учасників.
Разом з тим внутрішня проява навколишньої небезпечної поведінки повністю не розкриває його внутрішньої суті.
Так, при двох зовнішньо подібних випадках позбавлення життя в свідомості винного можуть протікати різноманітні по змісту психічні процеси: в одному випадку винний визначає, що скоює вбивство через ревнощі, в другому - через хуліганське спонукання і т.і. Ще більше по своїй внутрішній суті відрізнаються навмисне та необережне вбивство. Це, звичайно, не виключає того, що його поведінка в його конкретному прояві нерозривно зв’язана з його внутрішньої суті тобто з психічними процесами.
Однак, в науці КП зовнішні прояви суспільно-небезпечної поведінки штучно ізолюються від його внутрішньої суті. Це робиться для того, щоб більш глибше і всебічно вивчити ознаки, що становлять в своїй сукупності змісту зовнішнього проявлення сусупільно-небезпечної поведінки.
Взагалі об’єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, що характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву. На відміну від інших структурних частин складу злочину він містить більше інформацій, необхідної для кваліфікації діяння. У більшості описових диспозицій статтей Особливої частини КК відображається саме об’єктивна сторона складу злочину.
Зміст ознак цього елементу часто є критирієм розмежування суміжних складів злочинів. Ретельне дослідження ознак об’єктивної сторони складу злочину допомагає таким чином дати точну правову оцінку суспільно небезпечних діянь, що, в свою чергу, замовлює забезпечення занятості у процесі боротьби зі злочинністю.
Глава 1:
Поняття і значення об’єктивної сторони складу злочину. Ознаки об’єктивної сторони складу злочину
Об’єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його знаки, встановлені кримінальним законом. Це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення сусупільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин?
У сіпільних явищах завжди необхідно відрізняти їх фактичні, об’єктивні риси та суспільний характер, глузд тобто їх сусупільне значення.
В об’єктивній стороні злочину процес вчинення злочину характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються злочинною дією (бездіяльністю) і закінчуються настанням злочину, злочинних наслідків.
Зовні злочин постає своєю чинною стороною і саме тими змінами, які він спричиняє. Якщо мова йде про його наслідки (настання смерті при вбивстві, майнові збитки при викраданні і т. ін.).
Злочин - це передбачене кримінальним законодавством сусупільно небезпечне діяння ( дія або бездіяльність), що посагає на суспільний лад України, політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок (ч.1 ст.7 КК України).
Але злочин - це не тільки його шкідливі наслідки. Злочин - це взагалі процес певної поведінки людини, який точиться в просторі і часі, за певними обставинами. Злочин містить у собі різноманітні види поведінки людини, а також дію різних сил природи, які людина використовує для своїх потреб, фізичні чи хімічні або інші властивості речовин, знарядь, здібності тварин чи птахів та всі інші можливості для того, щоб досягнути бажаних нею наслідків - змін в оточуючому суспільному середовищі.
Умовно процес вчинення злочину можна з точки зору його об’єктивної сторони розділити на три етапи:
1.Дія (бездіяльність). Це перший початковий стан вчинення злочину. При чому в об’єктивну сторону злочину дія входить не цілком, а лише її зовнішня, виконавча, фізична сторона. Це та сторона дії, яку можна побачити присутнім, зрозуміти і певно визначити - місце, час , обставини та використані при цьому засоби і знаряддя. Злочинна дія завжди чиниться в певних умовах. Тому діяння завжди треба брати та оцінювати не ізольовано, а з врахуванням усіх умов і обставин. Як кажуть філософи - все визначається місцем, часом та обставинами.
2.Причинний зв’язок, як об’єктивно існуючий взаємозв’язок речей і явищ в природі. Злочин як і будь-яка сусупільно істотна дія чинить певні зміни у суспільному житті, які в свою чергу викликають подальший розвиток подій. Такий розвиток може мати різні напрямки залежно від характеру дії (бездіяльності), а також від умов місця, часу та обставин.
3.Злочинні наслідки, тобто ті зміни, до яких призводить злочин і які є суспільно небезпечною шкодою.
Тільки вчинення сусупільно-небезпечного діяння, в якому знаходиться об’єктивний вияв лихої волі людини, утворює злочин і дає підстави для уголовної відповідальності. Не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності переконання, думки, ідеї, мрії, оскільки вони ніяк не проявляются зовні, в певних діях чи вчинках особи. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об’єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об’єктивний прояв, поведінка дає можливість виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця.
Для здійснення правосуддя ці положення особливо важливі:
1) визнання злочином лише об’єктивного прояву лихої волі людини, а не її поглядів, переконань, міркувань, виключає сваволю, беззаконня;
2) об’єктивні дії та бездіяльність як критерій намірів людини дає змогу виявити суб’єктивну сторону злочину і виключити об’єктивну осудність, тобто засудження без вини. невинного;
3) об’єктивна сторона злочину найбільш багата ознаками, що дає можливість відмежувати один злочин від подібного, суміжного, іншого, а також злочинні дії від дій, які злочину не утворюють, які уголовним законом не передбачені.
Об’єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв’язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацією вчинення злочину.
Конструктивною особливістю об’єктивної сторони складу злочину є своєрідність зв’язків між окремими групами ознак. Із цієї точку зору їх можна поділити на дві групи:
1) ознаки, що є компонентом самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв ( до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідки і причинний зв’язок;
2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння ( місце, час, обстановка, вчинення злочину або їх своєрідне поєднання- ситуація). Більшість із зазначених ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинків. Універсально обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише діяння.
Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об’єrтивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру ( так званий голий умисел) не є кримінально караними.
Дії, тобто активна поведінка, властивості більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними і із докладанням власних фізичних зусіль особи використання іншої особи (наприклад, малолітнього), сил природи або тварин. Дії можуть бути пов’язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов’язків. Наприклад, із виконанням таких обов’язків може бути пов’язаний обман покупців тощо.
Бездіяльність - це пасивна поведінка. Її антисуспільне спрямування полягає в тому , що у певних випадках особа повинна діяти, але не робити цього. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад. необхідність явки військовозабов’язаного на пункт учбових або перевірочних зборів). Такий обов’язок може також зумовлюватись посадою або професіональною діяльністю. Наприклад, відповідальна за дотримання правил безпеки виробництва особа повинна у відповідних випадках забезпечити працівника засобами індивідуального захисту від шкідливого впливу токсичних речовин, вібрації, тощо. Обов’язок діяти може виникати і внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишити його, не довівши до кінця проїзжої частини вулиці.
Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам’ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуванним або складним.
Роз’язнюючи питання продовжуваного злочину стосовно розкрадання майна, Пленум Верховного Суду України п.23 постанова від 22 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” зазначив, що неодноразово вилучення майна (чи завоювання ним) у одного і того самого потерпілого, якщо воно складалося з ряду поточних дій, охоплювалося від самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, належить розглядати як один продовжуваний злочин. В універсальному аспекті для продовжування злочину характерна наявність, принаймі трьох ознак: