Смекни!
smekni.com

Спадковість і розвиток Вплив середовища на розвиток і формування особистості (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Спадковість і розвиток

Вплив середовища

на розвиток і формування особистості

1. Спадковість і розвиток

Спадковість — відновлення в нащадків біологічної схожості з бать­ками.

Біологічна спадковість визначає як те загальне, що ро­бить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі йо­го аспекти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогіч­ній літературі нерідко висловлюються і суперечливі дум­ки щодо них.

Людина як частина живої природи успадковує пере­дусім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орі­єнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До су­то фізичних задатків належать і група крові, резус-фак­тор. Нащадки можуть успадкувати від батьків також певні хвороби: хворобу крові (гемофілію), шизофренію, цукро­вий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізич­не здоров'я дітей впливає зловживання їх батьків алкого­лем і приймання наркотиків.

Особливу роль у розвитку людської особистості відігра­ють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності). Складною в педагогіці та психології є проблема дослідження задатків, що характе­ризують схильність до певної діяльності, тобто здібностей у певній галузі.

Як свідчать дані фізіології та психології, вродженими У людини є не готові здібності, а тільки потенційні мож­ливості для їх розвитку, тобто задатки. Що сильніше ви­являються спеціальні задатки, то кращих результатів мо­же домогтися людина в їх розвитку.

Так, протягом двох століть у Тюрингії з родоводу Бахів, що налічував шість поколінь, вийшло стільки флей­тистів, органістів та скрипалів, що там кожного музиканта називали Бахом, а кожного Баха — музикантом. У Фей-та Баха було двоє музично обдарованих синів — Ліпс і Ганс. Ганс мав трьох синів: Йоганна, Крістофа та Генріха, усі — винятково обдаровані особистості, яких сучасники і нащадки справедливо називають музичними геніями. Геніальний німецький композитор Йоганн Себастьян Бах був онуком Крістофа і народився у п'ятому поколінні цього роду. Від першого шлюбу в нього було шестеро дітей, троє з них мали неабиякі музичні здібності. Від другого шлюбу народилося двоє винятково обдарованих музикан­тів, про музичні здібності решти одинадцяти дітей точних відомостей немає. Із синів Баха найбільшої слави в музич­ному світі зажили четверо: старілий син Вільгельм Фрідеман — композитор і органіст; другий син Карл Філіпп Еммануель — композитор і клавесиніст; Йоганн Крістоф Фрідріх — композитор і клавесиніст, Йоганн Крістіан — композитор і піаніст. Якщо виходити з родоводу Баха, то музичні здібності в них були зумовлені домінантним ге­ном. Однак цей приклад не виключає особливого впливу соціальних умов і необхідності раннього музичного вихо­вання.

На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких базується розвиток розумових і пізнавальних сил. Учені-генетики, спираю­чись на ґрунтовні дослідження, довели, що нормальні лю­ди здатні практично до необмеженого духовного розвитку, оскільки можливості людського мозку необмежені. При­клад — засновникові кібернетики Норберту Вінеру було в 14 років присвоєно звання професора.

У 1991 р. одинадцятирічний москвич Савелій Косенко став студентом одного з найпрестижніших навчальних за­кладів — Технічного університету (МВТУ їм. Баумана). У 2 роки Савелій уже читав, а в 7 — писав програми на до­машньому комп'ютері. Коли настав час іти до школи, він екстерном склав іспити за 1—5 класи.

Необмеженість можливостей людського мозку покла­дено в основу концепції розвиваючого навчання, розроб­леної педагогами й психологами, її сутність — правильно організоване навчання може і повинно стимулювати роз­виток учнів. Досвід такого навчання переконує, що залу­чення учнів до активної розумової діяльності значною мі­рою сприяє розвитку інтелектуальних задатків і здібно­стей. Наприклад, тільки за один навчальний рік у серед­ній загальноосвітній школі № 15 (м.Біла Церква) під час експерименту «Школа розуміння» якість навчання у по­чаткових класах зросла в 2—2,5 раза, в V—VI класах — відповідно в 1,9 та в 1,5 раза1.

Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. Тому шкільні навчальні програми передбачають створення однакових умов для розвитку задатків і здібно­стей усіх учнів, наявних у кожного в різному їх поєднан­ні. Для врахування індивідуальних відмінностей в інте­лектуальному розвитку вчителі керуються принципом ін­дивідуального підходу до кожного вихованця, організації диференційованого навчання.

Частина учнів через спадковість може мати відхилен­ня в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спе­ціальних школах для розумове відсталих. Є також діти, в яких з різних причин спостерігається затримка розумо­вого розвитку. Інтенсивна навчальна робота з ними дає по­зитивні наслідки, через певний час вони наздоганяють своїх однолітків.

Важливим для педагогічної теорії та практики є з'ясу­вання питання, чи успадковуються психічні якості особи­стості. Світова педагогіка не дає на нього однозначної від­повіді. Значна частина педагогів, психологів вважає, що психічні якості особистості, її моральний набуток переда­ватися у спадок не можуть, вони формуються у процесі її виховання, навчання і стосунків з навколишнім середови­щем.

Підсумовуючи, слід зазначити, що колена людська іс­тота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку.

2. Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча­ми ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх бо­ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже­рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін­ці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від­ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері­гачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889—1960) — видатний росій­ський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам'яті, сприймання, мовлення, мислен­ня. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос­коналення2.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож­на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етно­культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива­ється людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі­зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосеред­ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть­ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль­ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих ди­тячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсува­тися.